Театральне мистецтво та кінематограф України у 20-30-ті рр. ХХ ст.

Інтерес народних мас до культури активно проявлявся в швидкому розвитку художньої самодіяльності, різних видів мистецтва, насамперед театрального. Повсюдно виникали професійні та аматорські театри, створювалися драматичні, хорові, танцювальні та інші гуртки. Формується ряд визначних театрів: імені Т. Г. Шевченка в Києві (режисер Л. Захаров, пізніше став працювати в Дніпропетровському), Імені І. Я. Франка (керівник Г. Юра), створений 1920 р. у Вінниці, з 1926 р. -— у Києві, «Березіль» (керівник Лесь Курбас) з 1926 р. — в Харкові. У 1920 р. в республіці нараховувалося 45 театрів, у 1940 — 140 та понад 40 — пересувних (робітничо-селянських). Однією із найяскравіших театральних зірок тих часів був Лесь Курбас, енциклопедично освічений режисер-новатор. Він сміливо запроваджував нові ідеї та форми західноєвропейської культури. На сцені театру "Березіль" виступали видатні майстри - А. Бучма, М. Крушельницький, О. Мартиненко, П. Саксаганський, Ю. Шумський.

Л.Курбас у своїх творчих пошуках намагався синтезувати здо-бутки класичної європейської драматургії і традиції українського те-атру. Прагнучи вивести український національний театр із провінціального тупика, він у 1922 р. створив «Березіль» – мистецьке об’єднання групи акторів колишнього «Молодого театру». Назва походить від першого місяця весни – березня. Це був своєрідний експериментальний центр, що мав на меті синтетично об’єднати слово, рух, жест, музику, світло й декоративне мистецтво в один ритм, в одну театральну мову. Театральна практика «Березолю» сприяла згуртуванню і творчому зростанню акторів А.Бучми, В.Василька, Й.Гірняка, М.Крушельницького, О.Добровольської, Н.Ужвій, В.Чистякової. У 1926–1933 рр. театр «Березіль» працював у Харкові.

Створюючи «Березіль», Л.Курбас виходив з того, що театр повинен не відтворювати, а формувати життєві принципи людей у суспільстві. Творча програма Л.Курбаса відзначалась історичною далекоглядністю. Митець вперше в історії українського професійного театру розробив комплексну програму театральної реформи. Він вивів українське театральне мистецтво на світову арену. Про це свідчить той факт, що на світовій театральній виставці 1925 р. в П-рижі макети театру «Березіль» одержали золоту медаль.«Березіль» з його чіткою національною та мистецькою позицією постійно зазнавав критики. Наприкінці 1933 р. Л.Курбас був зааре-штований, а театр «Березіль» переформовано і перейменовано у Харківський державний драматичний театр ім. Т.Шевченка.

У 1925-1926 pp. уперше за всю історію України були створені національні театри опери і балету в Харкові, Києві та Одесі. Організовувалися також численні філармонії, оркестри, хорові капели, камерні ансамблі, оркестрові колективи. Були написані і поставлені перші українські балети.

В складних умовах розвивалося українське кіномистецтво, яке ставило і демонструвало фільми переважно агітаційного характеру. У 1920-ті роки почала працювати Одеська кінофабрика, будувалась Київська кіностудія. У театрі та в кіно успішно працювала М. Заньковецька.

Велику роль у становленні і розвитку кіномистецтва відіграв Олександр Довженко, якого Чарлі Чаплін назвав найбільшим поетом кіно, він з 1926 р. був кінорежисером Одеської кіностудії. Надзвичайною популярністю користувалися його кінофільми «Звенигора», «Арсенал», «Земля».

В 1927 р. О.Довженко знімає фільм «Сумка дипкур’єра», в якому єдиний раз знявся сам у ролі кочегара. Свій глибоко оригінальний стиль кінорежисер виявив у фільмах «Звенигора» (1928), «Арсенал» (1929), «Земля» (1930). Ці фільми відображали своєрідність, традиційність українського народного життя, навіть зрушеного революцією. В 1958 р. на Всесвітній виставці в Брюсселі кінофільм «Земля» включено до почесного списку дванадцяти кращих фільмів світу всіх часів і народів.

Вагомий внесок в розвиток українського кіномистецтва зробили режисери І. Санченко, І. Кавалерідзе, Л. Луков.

Інша інформація

У 20-х рр. завдяки процесу українізації бурхливо почали розвиватися театр й кінематограф.

Значну роль у розвитку української культури відіграв театр. Незважаючи на різні художні смаки, його представники вишукували такі шляхи розвитку сценічного мистецтва, які б найбільше задовольняли запити суспільства. У республіці створювалися десятки професійних та аматорських театрів.

В українському театрі працювали такі прославлені корифеї сцени, як П. Саксаганський, М. Садовський. їм на зміну прийшла плеяда середніх за віком і молодших майстрів — О. Сердюк, Н. Ужвій, 0. Ватуля. А. Бучма, ІО. Шумський, І. Паторжинський, О. Петрусенко, М. Гришко та багато ін.

Становлення й розвиток українського театральною мистецтва нерозривно пов'язані з акторською та режисерською діяльністю Гната Юри. Він один із засновників, а з середини 20-х років — незмінний керівник драматичного театру ім. І. Франка.

Видатним діячем українського театру був Лесь Курбас — енциклопедично освічений і високообдарований новатор, людина надзвичайного таланту. Ще у 1922 р. Лесь Курбас організував унікальний театральний колектив під назвою "Березіль" — своєрідний експериментальний центр, метою якого було оновлення національного театру.

Долаючи штучні перешкоди, театральне мистецтво в Україні розвивалося. Наприкінці 30-х років тут працювало понад 80 театрів.

Значного розвитку в міжвоєнний період набуває кіно. Зокрема, в 1922 р. в Одесі розпочала діяльність кіностудія, яка випустила фільми "Остап Бандура", "Укразія", "Тарас Шевченко" та ін. У Києві 1928 р. побудовано одну з найбільших на ті часи кіностудій. На екранах з'являються перші фільми геніального режисера Олександра Довженка — "Звенигород", "Арсенал", "Земля", які принесли йому всесвітню славу (у 1968р. Міжнародне журі включило кінокартину "Земля" (1930) у список 12 найкращих фільмів світового кіно).Також Олександрові Довженку відносять започаткування нового літературного жанру-кіноповісті Але панівні позиції в радянському кінематографі належали іншій продукції — агіткам, що вихваляли героїв громадянської війни, боротьбу з "ворогами народу", "нове щасливе життя" тощо. Саме вони, пропагуючи " соціалістичний спосіб життя", фальсифікували історичну пам'ять багатьох поколінь народу, міфологізували їхню свідомість.