Сутність соціальної держави

Однією з центральних проблем державознавства, а відповідно і ТДП (у сучасному розумінні її предмета), є коло питань, що стосуються соціальної сутності держави. При цьому слід погодитись з точкою зору А. Витченка, яку він висловив ще на початку 80-х років XX ст., відповідно до якої "аналіз сутності, змісту та форми державної влади та держави — є вкрай складна та мало розроблена проблема". Особливо це правильно з урахуванням тих суспільно-політичних, ідеологічних змін, що відбулися у науці за останні 25 років.

Починаючи розглядати питання про соціальну сутність держави, слід зазначити, що проблеми розуміння соціальної сутності держави взагалі не існує, а відповідно її неможливо досліджувати, для методологічних позитивістів, оскільки останні не визнають існування у явища сутності (і заперечують категорію "сутність"). Аналогічне можна сказати і про агностиків: оскільки для них сутність, якщо вона і існує, є тим, що не може бути пізнаним, а відповідно, - який сенс її (сутність) шукати?!

У зв'язку з цим у літературі зустрічаємо вказівку на те, що в історії філософії, поряд з філософами, що відкидали вчення про буття, предмет філософії, існували і філософи, що відкидали категорію сутності, тобто вважали, що ніякої сутності немає. Філософський феноменалізм, наприклад, взагалі відкидає поняття сутності, вважаючи, що все існуюче зводиться до явищ, сприймається чуттєво. У "критичній філософії" І. Канта, що розроблялася як трансцендентальна метафізика, також відсутня категорія сутності, незважаючи на радикальну відмінність цієї філософії від феноменалізму.

Утім, основна маса теорій у соціально-політичних та державно-правових науках намагаються визначитись з питанням, якою б сутність держави.

Тут слід відзначити, що й у філософських та інших науках немає єдності поглядів щодо розуміння самої категорії "сутність". Тому розглянемо категорію "сутність" та її виникнення і становлення у науці.

Якщо коротко зупинитись на історії формування уявлення щодо сутності в науці, то слід відзначити, що першим, хто дав систематичну розробку категорії "сутність", був Аристотель. Він поставив її в "центр" свого вчення про буття і пізнання, та сформував думку, яку майже через дві тисячі років підтвердив Г. Гегель. Аристотель висунув тезу про те, що сутність є "те, що не відображається на субстраті, але те, на чому відображається все інше".

Г. Гегель у свою чергу зауважував, що сутність є те вирішальне, головне, що визначає явище. Сутність, у силу своєї внутрішньої суперечності, сама себе відштовхує і переходить в явище, в буття. Таким чином, джерелом руху є внутрішні суперечності сутності, наявність в ній протиріч⁵². Г. Гегель визначав, що сутність є складна, багатогранна категорія, що містить у собі тотожність, розбіжності, протиріччя, засади, причинність, субстанціональність, необхідність тощо.

Існують також теорії, які розглядають сутність як тотожне іншим поняттям категорію, виходячи при цьому все з тих же праць Аристотеля. За цими теоріями Аристотель вважав, що одиничне буття є сполучення матерії та ейдоса (форми). Матерія - це можливість буття і, разом з тим, деякий субстрат. З міді можна зробити кулю, статую, тобто як матерія мідь є можливість кулі і статуї. Стосовно визначеного предмета, сутність завжди виявляється формою (кулеподібна щодо мідної кулі). Форма виражається поняттям. Так поняття кулі справедливе і тоді, коли з міді ще не зробили кулю. Коли матерія оформлена, то немає матерії без форми, рівно як форми без матерії. Виходить, що ейдос - форма - це і сутність окремого, одиничного предмета, і те, що охоплюється цим поняттям.

Відповідно до сучасних філософських уявлень, сутність, тобто головна, визначальна характеристика будь-якого предмета, явища, процесу, створеного чи використовуваного людиною, звичайно пов'язується з його призначенням, зі здатністю задовольнити ті чи інші потреби людини⁵⁴. Вбачається, що таке розуміння сутності є неправильне, оскільки фактично категорія "сутність" стає характеристикою предмета, явища тощо, нехай, навіть визначальною характернетикою. Але будь-яка характеристика це завжди лише одна з сторін чогось, а сутність - це не сторона, це те, що пронизує будь-яку сторону явища, предмета тощо.

У філософській літературі досить поширеним є таке визначення поняття "сутність" як "сенс даної речі, те, що вона є сама по собі, а відмінність від усіх інших речей під впливом тих чи інших обставин"⁵⁵. Такі визначення сутності є дуже неясними, абстрактними. Однак воно є більш точним, ніж розгляд сутності як характеристики предмета, явища тощо.

На наш погляд., таке дуже розпливчате розуміння поняття "сутності" (у тому числі, сутність держави) пов'язане в нашій науковій літературі з ідеалістичним характером походження самої категорії "сутність".

У найбільш узагальненому вигляді аналогом поняття "сутність" у філософії є слово "душа". Тобто сутність явища, предмета, об'єкта - це його душа. Зрозуміло, що таке або близьке до нього тлумачення сутності за радянських часів навряд чи було можливе, оскільки радянська наука ґрунтувалась на матеріалізмі, а "душа" - поняття, яке не вписувалось в останній.

З огляду на це, уявляється неправильним розуміти "сутність держави" як ознаку чи зовнішню характеристику держави. Річ у тім, що сутність держави є чимось дуже глибинним, прихованим від безпосереднього споглядання. Вона проявляється в ознаках, функціях, повніших характеристиках тощо, однак такою не є. Саме тому, вважаємо, що проблема, яка зазначена вище, повинна вирішуватись у межах зв'язку "сутність - явище", який досить докладно розроблений у діалектиці.

Неясність в розумінні категорії "сутність" спричиняє те, що іноді ми стикаємось з тим, що, говорячи про сутність держави, деякі автори розглядають інші сторони держави, які тісно пов'язані з сутністю, однак не є нею (наприклад, соціальне призначення та/або цінність держави тощо). І хоча В. Хропанюк правильно вважає, що для того, щоб "розкрити сутність держави - означає виявити головне, що зумовлює його об'єктивну необхідність в суспільстві, з'ясувати причину неможливості існування та розвитку суспільства без держави", це не означає, що соціальне призначення держави (разом або без визначення соціальної цінності держави) і є соціальною сутністю держави.

Змішування соціальної сутності держави з її соціальним призначенням достатньо поширено у науковій літературі (у тому числі юридичній). Наприклад, у В. Лазарева читаємо: "сутність держави - полягає в його соціальному призначенні, а саме: регулювати суспільні відносини, управляти суспільством. Для сутнісної характеристики держави іноді використовують категорію "цінність держави". Цінність держави полягає в її реальній здатності спрямовувати суспільний розвиток".