Типы власти

№ з/п	Тема уроку	Дата
ПОВТОРЕННЯ МАТЕРІАЛУ ЗА 1 КЛАС
	Нумерація чисел 1-100. Випадки додавання і віднімання в межах 100, пов’язані з нумерацією чисел. Розв’язування простих задач
	Спосіб додавання і віднімання частинами. Порівняння чисел. Вимірювання довжин відрізків у сантиметрах і дециметрах. Розв’язування задач
	Назви компонентів дій додавання і віднімання. Задачі на різницеве порівняння
	Переставна властивість дії додавання. Порівняння задач на збільшення і зменшення числа на декілька одиниць
	Перевірка дії додавання. Вартість монет. Знаходження суми вартості монет. Порівняння задач на знаходження суми і різниці
	Знаходження значень виразів на дві дії. Розв’язування простих задач
	Способи додавання і віднімання двоцифрових чисел. Порівняння виразу і числа
	Одиниця вимірювання місткості — літр. Порівняння місткості посудин. Доба і тиждень, рік і місяці
	Перевірна робота
ТАБЛИЦІ ДОДАВАННЯ І ВІДНІМАННЯ ЧИСЕЛ. ЗАДАЧІ НА ДВІ ДІЇ. ВИРАЗИ З ДУЖКАМИ
Таблиці додавання і віднімання чисел
	Таблиці додавання і віднімання числа 2 з переходом через десяток. Задачі на знаходження невідомого зменшуваного
	Таблиці додавання і віднімання числа 3 з переходом через десяток. Відрізки та ламані лінії. Довжина ламаної. Знаходження значень виразів
	Таблиці додавання і віднімання числа 4 з переходом через десяток. Вимірювання довжини ламаної лінії. Задачі на знаходження суми та остачі
	Букви латинського алфавіту. Вирази зі змінною. Позначення змінної буквою. Розв’язування і порівняння простих задач
	Таблиці додавання і віднімання числа 5 з переходом через десяток. Вирази зі змінною. Підготовка до ознайомлення зі складеною задачею	23.09
	Приклади та задачі на засвоєння таблиць додавання й віднімання чисел 2-5. Многокутник
	Таблиці додавання і віднімання числа 6 з переходом через десяток. Порівняння довжин відрізків. Прості задачі, в яких використовується поняття «стільки ж»
	Таблиці додавання і віднімання числа 7 з переходом через десяток. Складання й розв’язування задач за схематичним записом їх умови. Знаходження невідомого доданка
	Позначення геометричних фігур буквами латинського алфавіту. Розв’язування і порівняння задач. (Розглядання двох задач, які мають спільну частину умови)
	Задачі на знаходження невідомого зменшуваного. Розв’язування обернених задач. Самостійна робота
	Таблиці додавання і віднімання числа 8 з переходом через десяток. Творча робота над задачею. Вимірювання довжини ламаної лінії
	Контрольна робота № 1
Задачі на дві дії
	Аналіз контрольної роботи. Задачі на дві дії (ознайомлення). Знаходження значень виразів з буквеними даними
	Таблиці додавання й віднімання числа 9 з переходом через десяток. Периметр многокутника
	Розв’язування задач за планом. Вправи на засвоєння таблиць додавання й віднімання
	Таблиця додавання і віднімання чисел. Розв’язування задач за планом
	Периметр трикутника. Розв’язування задач двома способами (ознайомлення)
Вирази з дужками
	Вирази з дужками. Порядок виконання дій у виразах, що містять дужки. Задачі на дві дії
	Знаходження значень виразів з дужками. Розв’язування задач на дві дії
	Види кутів. Прямий кут. Задачі на знаходження третього доданка
	Прямокутник. Знаходження числових значень буквених виразів. Календар
	Задачі, які двічі містять відношення «на... більше» («менше»). Поняття «довжина» і «ширина» прямокутника. Самостійна робота
	Квадрат. Периметр квадрата
	Контрольна робота № 2
УСНЕ ДОДАВАННЯ І ВІДНІМАННЯ ДВОЦИФРОВИХ ЧИСЕЛ У МЕЖАХ 100 З ПЕРЕХОДОМ ЧЕРЕЗ РОЗРЯД
	Аналіз контрольної роботи. Усне додавання двоцифрових чисел з переходом через десяток
	Застосування прийомів усного додавання двоцифрових чисел у процесі розв’язування прикладів і задач. Розв’язування задач на рух
	Додавання одноцифрового числа до двоцифрового виду 38 + 4. Розв’язування задач двома способами
	Усне додавання виду 76 + 4. Розв’язування задач на дві дії
	Усне додавання виду 38 + 52. Розв’язування задач на рух
	Додавання суми до числа. Розв’язування задач різними способами
	Віднімання числа від суми. Розв’язування задач різними способами
	Усне віднімання виду 40 - 8. Розв’язування задач
	Закріплення обчислень виду 40 - 8. Порівняння виразу і числа. Складання задач за виразом
	Віднімання одноцифрового числа від двоцифрового виду 53 - 8. Розв’язування задач. Творча робота над задачею
	Віднімання двоцифрових чисел виду 84 - 29. Розв’язування задач
	Закріплення віднімання двоцифрових чисел. Розв’язування складених задач
	Віднімання виду 50 - 34. Кругові приклади. Розв’язування задач
	Закріплення додавання і віднімання двоцифрових чисел. Розв’язування задач
	Закріплення додавання і віднімання двоцифрових чисел. Самостійна робота
	Віднімання суми від числа. Розв’язування задач
	Контрольна робота № 3
АРИФМЕТИЧНІ ДІЇ МНОЖЕННЯ ТА ДІЛЕННЯ
	Аналіз контрольної роботи. Ознайомлення учнів з дією множення. Знак множення. Розв’язування задач
	Читання прикладів на множення. Назви чисел при множенні. Розв’язування задач на множення
	Таблиця множення числа 2. Розв’язування задач на множення
	Порівняння виразів, які містять табличні випадки множення числа 2. Розв’язування задач на множення числа 2
	Знаходження значень виразів на дії різних ступенів. Розв’язування задач на множення
	Порівняння виразів. Знаходження значень виразів. Розв’язування задач на дві дії різних ступенів
	Закріплення таблиці множення числа 2. Розв’язування прикладів і задач на дві дії різних ступенів
	Ознайомлення учнів з дією ділення. Знак ділення. Розв’язування задач
	Взаємозв’язок між множенням і діленням. Складання прикладів на ділення з прикладів на множення. Розв’язування задач
	Таблиця ділення на 2. Розв’язування задач на ділення
	Застосування таблиці ділення на 2 для розв’язування задач на ділення на рівні частини і ділення на вміщення
	Назви чисел при діленні. Розв’язування задач на застосування таблиці ділення на 2. Самостійна робота
	Повторення таблиць множення числа 2 і ділення на 2. Розв’язування задач. Порівняння виразів
	Контрольна робота № 4
	Аналіз контрольної роботи. Знаходження значень виразів на дії різних ступенів. Складання і розв’язування задач
Арифметичні дії множення та ділення (продовження)
	Таблиця множення числа 3. Знаходження значень виразів на дії різних ступенів. Розв’язування задач
	Вправи і задачі на засвоєння таблиці множення числа 3. Порівняння задач
	Коло, круг та їх елементи. Центр кола (круга), радіус, діаметр. Побудова кола. Розв’язування вправ і задач на вивчені випадки арифметичних дій
	Вирази з дужками на дії різних ступенів. Вимірювання і порівняння довжин відрізків. Вправи на запам’ятовування таблиці множення числа 3
	Складання виразів з дужками. Повторення взаємозв’язку дій множення і ділення. Знаходження довжини ламаної лінії
	Повторення вивченого матеріалу. Знаходження значень виразів з дужками. Творча робота над задачею
	Таблиця ділення на 3. Розв’язування задач
	Розв’язування вправ і задач на застосування таблиці ділення на 3. Правило знаходження периметра квадрата і прямокутника
	Розв’язування задач на вивчені випадки арифметичних дій. Знаходження значень виразів. Обчислення довжини сторони рівностороннього трикутника за його периметром
	Повторення вивчених таблиць множення і ділення. Складання задач на дві дії за даним виразом. Знаходження значень виразів зі змінною. Самостійна робота
	Повторення вивчених таблиць множення і ділення. Розв’язування задач на ділення і складених задач на три дії за планом
	Контрольна робота № 5
	Аналіз контрольної роботи. Таблиця множення числа 4. Розв’язування вправ і задач на засвоєння таблиці множення числа 4
	Розв’язування вправ і задач на засвоєння таблиці множення числа 4. Складання задач
	Закріплення таблиці множення числа 4. Задачі на дві дії, які містять табличні випадки множення числа 4
	Таблиця ділення на 4. Застосування таблиці ділення для знаходження значень виразів і розв’язування задач
	Розв’язування вправ і задач на засвоєння таблиці ділення на 4. Складання задачі за її розв’язанням
	Половина, третина і чверть. Порівняння іменованих чисел, іменованого числа та суми або різниці іменованих чисел. Порівняння виразів. Складання задач за схемами виразів
	Таблиця множення числа 5. Знаходження значень виразів, в яких двічі повторюється та сама буква. Складання і розв’язування задачі за малюнком і схемою
	Збільшення і зменшення числа у декілька разів. Вправи і задачі на засвоєння таблиці множення числа 5
	Закріплення таблиці множення числа 5. Розв’язування задач на збільшення і зменшення числа у декілька разів
	Таблиця ділення на 5. Застосування таблиці для знаходження значення виразів і розв’язування задач
	Розв’язування вправ і задач на засвоєння таблиці ділення на 5. Порівняння виразів
	Порядок виконання дій у виразах. Розв’язування задач складанням виразу. Самостійна робота
	Застосування правил про порядок виконання арифметичних дій. Розв’язування задач
	Контрольна робота № 6
	Аналіз контрольної роботи. Перевірка віднімання додаванням. Знаходження периметрів трикутників
	Таблиця множення числа 6. Задачі на застосування порядку виконання дій. Знаходження значень виразів зі змінною, яка повторюється
	Одиниці вимірювання часу. Секунда. Визначення часу за годинником. Співвідношення між одиницями часу. Задачі, які включають дворазове збільшення (зменшення) числа у декілька разів
	Визначення часу за годинником. Співвідношення між одиницями часу. Задача на дворазове збільшення (зменшення) числа на декілька одиниць або у декілька разів. Перетворення величин, виражених в одиницях двох найменувань
	Визначення часу за годинником. Дії з іменованими числами
	Таблиця ділення на 6. Розв’язування задач і прикладів, які включають ділення на 6. Творча робота над задачею
	Засвоєння таблиці ділення на 6. Знаходження довжини ламаної
	Засвоєння таблиці ділення на 6. Розв’язування задач і прикладів, які включають ділення на 6
	Кратне порівняння чисел. Знаходження значень виразів і розв’язування задач на дві дії
	Розв’язування простих задач на порівняння. Знаходження невідомого від’ємника. Дії над величинами
	Таблиця множення числа 7. Розв’язування задач
	Розв’язування задач і прикладів, які включають множення числа 7
	Розв’язування задач і прикладів, які включають множення числа 7. Складання виразів і знаходження їх значень
	Таблиця ділення на 7. Задачі на кратне порівняння
	Вправи і задачі на засвоєння таблиці ділення на 7. Розв’язування задач
	Знаходження невідомого множника. Задачі на три дії. Самостійна робота
	Закріплення знань таблиць множення і ділення. Задачі на знаходження третього числа за сумою двох інших
	Контрольна робота № 7
	Аналіз контрольної роботи. Таблиця множення числа 8. Задачі на дві і три дії
	Засвоєння таблиці множення числа 8. Розв’язування задач
	Засвоєння таблиці множення числа 8. Розв’язування задач
	Засвоєння таблиці множення числа 8. Розв’язування задач
	Таблиця ділення на 8. Вправи на засвоєння таблиці ділення на 8. Розв’язування задач
	Засвоєння таблиці ділення на 8. Розв’язування задач
	Засвоєння таблиці ділення на 8. Розв’язування задач
	Засвоєння таблиці ділення на 8. Розв’язування задач
	Таблиця множення числа 9. Розв’язування задач
	Засвоєння таблиці множення числа 9. Розв’язування задач
	Таблиця ділення на 9. Застосування таблиці ділення на 9
	Засвоєння таблиць множення і ділення. Розв’язування задач двома способами
	Засвоєння таблиць множення і ділення. Розв’язування задач
	Переставна властивість множення
	Множення чисел 0; 1. Множення на 0; 1
	Ділення на 1. Ділення рівних чисел
	Ділення нуля на число. Неможливість ділення на 0
	Повторення й закріплення вивченого. Знаходження значень виразів, у яких одна і та сама буква зустрічається двічі
	Множення і ділення числа на 10. Самостійна робота
	Повторення й закріплення вивченого
	Контрольна робота № 8
	Аналіз контрольної роботи. Повторення й закріплення вивченого
Повторення вивченого за рік
	Додавання і віднімання двоцифрових чисел без переходу через десяток
	Табличні випадки додавання і віднімання з переходом через десяток. Розв’язування задач
	Усне додавання і віднімання у межах 100 з переходом через розряд
	Співвідношення між одиницями вимірювання величин. Дії з іменованими числами
	Узагальнення й систематизація знань. Підсумковий урок за рік

 

 

Билет

Первые памятники политической мысли на Руси – «Слово о законе и благодати» киевского митрополита Иллариона (первого славянина – главы русской православной церкви, XI в.), «Повесть временных лет», «Слово о полку Игореве» (XII в.). Основные идеи политического характера, содержавшиеся в этих произведениях – обоснование независимости Руси от Византии (как в духовном, так и в политическом плане), укрепление княжеской власти, объединение Руси, борьба с врагами (прежде всего с кочевниками).
В последующие столетия политическая мысль на Руси и в России долгое время продолжала развиваться в тесной связи и по сути дела в рамках церковной православной мысли. В XV в., после падения Византии, женитьбы великого князя Московского Ивана III на племяннице последнего византийского императора и провозглашения великого князя государем всея Руси в монашеской среде возникла теория «Москва – третий Рим», означавшая политическую и духовную преемственность России от Римской империи и Византии. В конце XV – середине XVI в. возникает ряд церковно-политических течений – иосифлянство, нестяжательство, новгородско-московская ересь «жидовствующих».
Иосифлянство отстаивало незыблемость церковных канонов и догм, выступало за монастырское и церковное землевладение. Его идеолог Иосиф Волоцкий (1439–1515) выступил с идеей божественного происхождения великокняжеской власти, что укрепляло политический союз власти и церкви. Иосифлянство стало духовно-идеологической опорой власти великого князя Московского. Крупнейшие митрополиты всея Руси XVI в. – Даниил (1522–1538 гг.) и Макарий (1542–1558 гг.), воспитатель Ивана Грозного – были иосифлянами.
Нестяжательство было религиозно-политическим течением, проповедовавшим, наоборот, отказ церкви от земли и собственности, аскетизм, уход от мира. Его идеологами были Нил Сорский и Вассиан Косой. Вначале великий князь Иван III поддерживал их, стремясь ограничить влияние церковных иерархов, но после выдвижения иосифлянами тезиса о божественной природе власти государя отошел от нестяжателей. Их идеи осудили церковные соборы 1503 и 1531 гг.
Следует упомянуть и церковно-политическое учение т.н. «жидовствующих», зародившееся в Новгороде накануне его подчинения Москвой (1478 г.), распространившееся по всей Руси и боровшееся и с иосифлянами, и с нестяжателями. Его приверженцы отвергали авторитет церкви, обряды и многие догматы православия. Их подозревали в тайном иудаизме, но на деле их идеи были созвучны многим ересям Западной Европы (гуситам и т.д.), ставшим позднее основой протестантизма. Иван III вначале использовал эту ересь также в целях ослабления влияния митрополита и крупного духовенства, в борьбе с удельными князьями и крупным боярством, но затем отошел от их поддержки по тем же причинам, что и в случае с нестяжателями. Их учение было признано ересью и осуждено.
Уже в XVI в. русская политическая мысль секуляризируется – приобретает светский характер. Одним из интереснейших её памятников того времени стали челобитные Ивана Пересветова царю Ивану Грозному (середина XVI в.): политическая программа преобразований, укрепления царской власти, издания строгих законов, создания сильного постоянного войска, завоевания Казанского ханства, централизации, подавления алчных бояр, грозящих своими раздорами единству государства, осуждение крепостной кабалы.
В XVII–XVIII вв. в Россию проникают западноевропейские политические теории. Еще в допетровскую эпоху распространяются идеи «естественного права», «общественного договора» и т.д. Такие крупные мыслители, как приближенный царя Алексея Михайловича (1645–1676) Ртищев, человек огромного духовного авторитета, и выходец из Беларуси Симеон Полоцкий, воспитатель старших детей царя Алексея Михайловича (Федора, Ивана и Софьи – всех, кроме Петра), и ряд других – познакомили правящую элиту и царский двор с западноевропейскими идеями, неустанно их пропагандировали.
После петровских реформ основная борьба идей в России шла вокруг таких проблем, как возможность проведения в России новых преобразований в западноевропейском духе (в том числе направленных на ограничение самодержавной императорской власти), крепостное право, просвещение народа, государственное устройство. Историк и государственный деятель эпохи Петра I В.Н.Татищев (1686–1750) был сторонником теории «естественного права», выступал против крепостничества, за просвещение, за укрепление абсолютной монархии (он считал, что по-другому нельзя в таких больших странах, как Россия). В тот же период мыслитель из среды купечества И.Т.Посошков выступал в поддержку купеческого слоя и за развитие торговли, но одновременно и за строгий контроль над предпринимательством со стороны государственной власти. Екатерина II (одна из немногих женщин, внесших серьезный вклад в развитие политической мысли до ХХ в.) в своем «Наказе» (1767) комиссии об Уложении высказывала идеи в духе Просвещения. Эти же идеи высказывал князь М.М.Щербатов: ограничение самодержавия дворянским Верховным Советом и конституцией. Разрабатывались проекты конституции России, один из которых готовили воспитатель наследника (будущего императора Павла I) Н.И.Панин и драматург Д.И.Фонвизин, а второй – фаворит Екатерины II П.А.Зубов и поэт и государственный деятель Г.Р.Державин. Были и другие проекты, но в итоге Екатерина II решила вообще отказаться от идеи введения конституции в России, придя к выводу, что наилучшей формой государственного устройства для России должен оставаться просвещенный абсолютизм. А.Н.Радищев (1749–1802) в «Путешествии из Петербурга в Москву» (1790) высказывался за революцию, свержение монархии, разделение России на несколько республик и создание затем их союза.
К началу XIX в. в России широко распространяется идеология либерализма. М.М.Сперанский (1772–1839), личный друг и помощник Александра I, разрабатывал проект государственных реформ по его поручению. Этот проект включал разделение властей, создание парламента (Государственной Думы) и независимого Верховного суда, т.е. разделение властей, но император оставался бы высшей инстанцией в государстве и наделялся правом роспуска Думы. Декабристы подготовили свои проекты Конституции, которую предполагалось ввести после захвата ими власти (проекты Муравьева и Пестеля). Они включали учреждение республики, провозглашение равного избирательного права, создание правительства пяти диктаторов по образцу французской Директории, введение ответственности правительства перед народом, провозглашение прав и свобод личности, гарантий неприкосновенности личности, отмену крепостного права, уничтожение сословий, провозглашение равенства граждан России, но в то же время создание государства жестокого террора и репрессий.
В 1830-е гг., в царствование Николая I (1825–1855 гг.), министр просвещения и президент Санкт-Петербургской академии наук граф С.С.Уваров выдвинул формулу «православие, самодержавие, народность», которая должна была стать идеологической основой российского самодержавия и определять, говоря современным языком, политический режим России. Эту формулу критики прозвали «уваровской триадой». Она означала, что в идеологической сфере российская жизнь должна определяться православием, политическое устройство – абсолютной властью императора, а культурно-социальный климат общества – самобытным путем развития России, традициями русского народа и сближением различных сословий на основе общерусских традиций.
Почти весь XIX в. шла ожесточенная борьба между западниками и славянофилами, в т.ч. и в сфере политических идей. Западники (Т.Н.Грановский, И.С.Тургенев, П.В.Анненков, П.Я.Чаадаев и др.) выступали за принятие Россией западноевропейских ценностей, парламентаризма, конституции, за развитие промышленности, торговли, путей сообщения и транспорта, проведение прозападных реформ и давление общественности на государя с этой целью. Славянофилы (К.С.Аксаков, А.С.Хомяков, И.В.Киреевский и др.) считали западный путь неприемлемым для русского народа с его особым миропониманием и жизненным укладом, находили свой идеал в допетровской эпохе, когда было гармоничное взаимодействие общества и власти, соборность, особая православная духовность. Они говорили об особой миссии России, её нравственном превосходстве и важнейшей роли православия, которое следует освободить от контроля государства, и выдвигали идею о том, что Россия соберет под знаменем православия все славянство, а затем и всю европейскую цивилизацию, и станет ядром обновленной мировой христианской цивилизации.
Философ Василий Соловьев (1853–1900) критиковал противопоставление Востока и Запада, призывал к примирению православия и католицизма, видел идеал государства в создании «царства божия» – политической власти воссоединившегося христианства в рамках церковной монархии.
В официальной политической мысли в конце XIX в. господствовали идеи, развивавшие концепцию графа Уварова («православие, самодержавие, народность»). Большое влияние на политические идеи в России в царствование Александра II (1855–1881) оказывал М.Н.Катков (1818–1887), издатель ряда влиятельных газет и основатель Императорского лицея в Москве. Если в 1830-е гг. он примыкал к гуманистам-либералам во главе с Н.В.Станкевичем (в этом кружке родилось немало влиятельных впоследствии идей и участвовали многие российские интеллектуалы, от В.Г.Белинского до Грановского и Аксакова), то к 1850-м гг. эволюционировал к умеренному либерализму и выступал за введение в России политического строя Великобритании – парламентской монархии. Но в 1860–1870-е гг., в эпоху реформ Александра II, Катков стал вдохновителем реакционной политики и контрреформ.
Другой крупный политический мыслитель второй половины XIX в., К.П.Победоносцев (1827–1907), обер-прокурор Священного Синода (центрального органа русской православной церкви) в 1880–1905 гг., имевший исключительное влияние на Александра III (царствовал в 1881–1894 гг.) и воспитывавший Николая II (царствовал в 1894–1917 гг.), был сторонником и вдохновителем реакционной политики, решительного подавления как революционных, так и либеральных идей. Его основной политической идеей было сохранение самодержавия в Российской империи всеми силами.
Параллельно с этими идеями развивались концепции революционеров- демократов (А.И.Герцен, Н.П.Огарев, В.Г.Белинский, Н.Г.Чернышевский, Н.А.Добролюбов и др.), призывавших к решению общественных противоречий народной революцией, к созданию народной республики на основе крестьянской общины, к децентрализации. А.И.Герцен (1812–1870) критиковал самодержавие, власть чиновничьего аппарата, отстаивал идею русского «крестьянского социализма», основанного на общине. Эти идеи получили затем название «народничество». Герцен выступал также за революционный переворот и установление революционной диктатуры террора. В этом с ним были солидарны почти все радикальные демократы. Они критиковали западный парламентаризм, либерально-конституционные идеи и капитализм. Сочетание народничества и анархизма осуществил Михаил Бакунин, идеолог русского анархизма, боровшийся в Европе с марксизмом и отрицавший государство и власть вообще, предлагая создание «свободной федерации» земледельческих и фабрично-ремесленных ассоциаций. Подобные идеи развивал также князь П.Кропоткин. В конце XIX в. возникло либеральное народничество, представители которого, Н.К.Михайловский, В.П.Воронцов и др., видели главной политической задачей наделение крестьян землей, но надеялись на императорскую власть в решении этого вопроса.
В.И.Ленин (1870–1924) начинал с критики народничества вообще, стоял на позициях марксизма с его идеями пролетарской революции и диктатуры пролетариата – ведущей силы революции, идеей классовой борьбы и т.д., но предложил идею возможности социалистической революции в одной, отдельно взятой стране. Его оппоненты Плеханов, Мартов и другие доказывали, что Россия не готова к социалистической революции, и выступали за эволюционный путь, солидаризируясь с идеями европейской социал-демократии. Г.В.Плеханов (1856–1918) прошел непростой путь от народничества к марксизму и затем к социал-демократическим идеям, став одним из лидеров меньшевизма. Почти сорок лет он жил в эмиграции в Западной Европе. Вернувшись в Россию в 1917 г., он поддержал Временное правительство, но выступил против контрреволюции и белого движения. Другой лидер меньшевиков, Мартов (настоящая фамилия Цедербаум), соратник Ленина по газете «Искра», выступил против диктатуры большевиков и в 1920 г. при тайном содействии Ленина эмигрировал в Западную Европу, где продолжал борьбу с коммунистами с позиций социал-демократии.
В начале ХХ в. борьба политических идей в России стала еще более напряженной. С созданием в 1905 г. Государственной Думы основные политические идеи стали приобретать практический характер программ тех или иных партий и парламентских фракций. Революции 1917 г. по сути дела положили конец этой конкуренции идеологий и программ, приведя в итоге к установлению диктатуры большевиков и созданию ими тоталитарного режима.
Последними крупными российскими политическими мыслителями были Николай Бердяев (1874–1948) и Иван Солоневич (1891–1954). Бердяев был выслан большевиками за границу, где и умер. Он прошел сложную эволюцию от марксизма к либерализму и затем к православному реформизму; связывал обновление русского общества с реформой православия и предлагал свести политику до минимума, растворить её в культуре религии. Солоневич же (белорус по происхождению) по-своему продолжал традиции славянофильства, выдвинув концепцию «народной монархии» – подлинно демократического, на его взгляд, режима власти близкого народу монарха, чья власть в высочайшей степени опирается на поддержку народных масс и традиции России. Следует упомянуть также о появлении в 20-е гг. в среде русской эмиграции течения евразийства, поддержанного многими учеными (Вернадский, Карсавин и др.). Суть его – Россия есть особая страна, сочетающая элементы Востока и Запада, но пошедшая при Петре I чужим путем. Евразийцы хотели сохранить ряд советских институтов власти и после падения СССР: Советы без коммунистов, одновременное существование государственной и частной собственности на землю и т.д. Особую объединительную роль они отводили православию.
В СССР политическая наука до 1989 г., по сути, отвергалась вообще. Если в 1920-е гг. еще шла борьба политических идей (например, Л.Д.Троцкий выдвинул идею перманентной мировой пролетарской революции), то затем, в 1930-е гг., было достигнуто единомыслие. И.В.Сталин, возглавлявший ВКП(б) и затем КПСС в 1922–1953 гг., выдвинул концепцию обострения классовой борьбы по мере углубления пролетарской революции и укрепления социализма. Это означало постоянное усиление борьбы с классовыми врагами, т.е. новые и новые репрессии.
До конца 1980-х гг. политическая мысль была неотделима от марксистско-ленинских общественных наук и выполняла поставленную КПСС задачу разоблачения буржуазной политики Запада, осуждения антисоветской борьбы в странах Восточной Европы и искажений коммунистической идеи в маоистском Китае, а также обоснования официальной точки зрения о единстве советского народа, отсутствии борьбы за власть и других явлений реальной политики в СССР. Однако в последние десятилетия существования СССР появились исследователи, внесшие несомненный вклад в развитие политической мысли – Ф.М.Бурлацкий, Е.М.Примаков, Ю.Г.Чуланов и др. Они первыми в советской науке занялись изучением реальных проблем политики – роли государства, элит, политических процессов, международных отношений и т.д. В частности, Ф.М.Бурлацкий и А.А.Галкин в работе «Современный Левиафан» (1979) анализировали феномен политического процесса и роль государства в политике на современном этапе. Санкт-Петербургский политолог Ю.Г.Чуланов предложил свою концепцию современных правящих элит и их классификации, опираясь прежде всего на анализ российской политики начала 1990-х гг.
Перестройка и постперестроечный период породили объективную борьбу идей, в том числе и в политике. Особенностью современной российской политической мысли является то, что эта борьба идет в рамках все тех же традиционных течений – западничества («правые», «демократы»), славянофильства (Солженицын и, как ни странно, коммунисты), евразийства (центристы). Можно назвать таких профессиональных политологов, как уже упоминавшиеся Ф.Бурлацкий, Ю.Г.Чуланов, мыслителей, работающих в журналистике (Соколов, Привалов, Архангельский, Новопрудский и др.). Но крупных политологов, как в XIX – начале XX в. в России и как в середине ХХ в. на Западе, в российской науке сейчас не видно.

Билет

Политическая власть – это реальная способность данного класса, группы, индивида проводить свою волю в политике и правовых нормах. Политическая власть характеризуется или социальным господством, или ведущей ролью, или руководством тех или иных групп, а чаще всего различными сочетаниями этих качеств. Политическая власть отличается всеобщностью, моноцентричностью, общеобязательностью для других видов власти.

Типы власти

Традиционная власть. Для поддержания традиционной власти служат привычные и давно существующие формы общественной жизни.

Положительные черты:

• меньше затрат на управление
• чувство общности среди людей
• устойчивость перед внешними потрясениями

Отрицательные черты:

• слабая восприимчивость к новому
• неповоротливость государственного аппарата
• постепенное накопление внутренних противоречий
• возможна экономическая стагнация

Экономическая власть. Для того, чтобы осуществлялась экономическая власть, необходимо какое-либо богатство, которое есть у объекта, но нет у субъекта, при этом субъект нуждается в этом богатстве. Это власть в сфере экономики, «хозяйствования». Это контроль над экономическими ресурсами: материальными ценностями, деньгами, техникой, плодородными землями, полезными ископаемыми и т. д.

Харизматическая власть. Харизматическая власть, основанная на исключительных свойствах, которыми обладает субъект.

Харизматический тип власти можно считать наиболее своеобразным. Во-первых, основывается на вере в сверхъестественную святость, героизм или какое-то иное достоинство вождя. Более того, авторитет его личности распространяется на институты власти, способствует их признанию и принятию населением. Безоговорочная поддержка лидера населением нередко оборачивается цезаризмом, вождизмом и культом личности. Во-вторых, зачастую строится на отрицании всего того, что было раньше, то есть подразумевает, что предложенный вариант господства является наилучшим. Харизматичный лидер приходит к власти зачастую в «смутное время», когда нет необходимости опираться на авторитет традиций или законы, а население готово поддержать того, кто пообещает лучшее будущее.

Именно из-за самой специфики харизматической власти возникает ряд проблем с передачей властных полномочий.

Механизмы передачи харизматической власти:

1. Лидер сам назначает себе преемника. В этом случае народная любовь и доверие переносятся