Антська держава

Слов'яни були відомі в тодішньому світі під різними назвами. Так, на початку нашої ери античні вчені (Пліній Старший, Птолемей) знали слов'ян під назвою венедів. Венедські племена, за їх словами, заселяли всю північну і західну частину територію сучасної України. Пізніше, у УІ-УІІ ст. візантійські автори називають слов'ян антами і склавінами. Анти жили на великій території між Дністром Дніпром, а також на Лівобережній Україні, склавіни - на захід від них.

Провідною галуззю господарства у слов'ян було хліборобство. Ґрунт обробляли ралом. Однак у У-УІ ст. у техніці землеробства східних слов'ян сталися значні зміни - з'явилося нове досконаліше знаряддя праці типу плуга. Він дозволяв не тільки підрізувати шар землі, але й перегортати його. З появою плуга різко підвищилась продуктивність праці землероба, крім того, стали розорювати важкі степові ґрунти, бо рало для цього було малопридатним. Змінювалася і сама система землеробства: переліг почав витіснятися двопіллям. Це сприяло розширенню площі оброблюваної землі.

Всі ці зміни у землеробстві відбулися, передусім, у степових і лісостепових районах. У лісовій же смузі довгий час зберігалося примітивне виробне землеробство. Залізною сокирою вирубували чагарники та дерева, викорчовували коріння і спалювали його. У підготовлений для сівби ґрунт кидали зерно і потім загортали його бороною. Через кілька років люди залишали виснажені ділянки і переходили на інші.

Основними сільськогосподарськими культурами, які вирощували східні слов'яни, були пшениця, ячмінь, жито, просо, коноплі. У той час поширюється також горох, вика, гречка.

Важливе місце у східних слов"ян займало тваринництво. Худобу (велику і дрібну) розводили для м'яса, шкіри, вовни. Як тяглову силу використовували коней і волів. Такі промисли, як збиральництво, мисливство, рибальство, втрачають у господарстві колишнє значення і відіграють уже другорядну роль.

Значного розвитку досягла в ті часи також техніка добування заліза. Залізо добували з болотної руди, яка в лісостепу залягала близько до поверхні, а іноді - на берегах річок і озер - на самій поверхні. В руді було від 20 до 50% заліза. Для виробництва металу потрібна була відносно невисока температура. Добували залізо за допомогою сиродутного горна - невеликої глиняної печі. Уміли виплавляти в той час уже й сталь, значно підвищуючи температуру при плавці.

Високого рівня розвитку досягло виробництво глиняного посуду, що було зумовлено поширенням гончарного круга, який дозволив не тільки підвищити продуктивність праці, але й якість посуду, оскільки йому надавали правильної форми. Робили посуд стрічковим способом, себто накладали спіралями смужки (стрічки) глини і так нарощували стінки посудини. Посуд, який відзначався великою різноманітністю форм, прикрашений орнаментом, обпалювався в печі.

Великих успіхів було досягнуто в ювелірній справі. Прикраси виготовляли переважно з міді і бронзи, рідше - зі срібла і золота. При цьому застосовували два технічні способи - звичайне кування і виливання з допомогою глиняних формочок по восковій моделі. Ювеліри оволоділи такими складними прийомами, як зернь (узор робили зі з'єднаних маленьких кульок), скань (орнамент робили з тонкого, майстерно звитого золотого, срібного або мідного дроту, напаяного на пластинку), філігрань (виріб прикрашали тонким золотим або срібним дротом, утворюючи об'ємну композицію), інкрустація (прикрашення речі, найчастіше залізної, шматочками срібла). Відомий був у ці часи й складний за своїм характером спосіб виготовлення виїмчастої емалі. За цим способом у бронзовому корпусі речі, призначеної для інкрустації емаллю, залишали гнізда (виїмки), в які насипали порошок з товченої скляної маси, а потім нагрівали річ. При високій температурі порошок розплавлявся й заповнював виїмки рівномірним шаром емалі.

Розвиток продуктивних сил у східних слов'ян призвів до того. що ремесло відділилось від землеробства і стало остаточно окремою галуззю виробництва. Так був завершений процес оформлення ремісництва у самостійну галузь господарства. Найраніше самостійною галуззю стала металургія заліза і повязана з нею ковальська справа. Це пояснюється тим, що, з одного боку, поклади заліза зустрічались не всюди, а з іншого - добування й обробка заліза були досить складним технічним процесом, який вимагав певних навичок і спеціального устаткування. Щодо інших галузей промисловості - обробки дерева, шкіри, вовни, шевства, кравецтва і т.д., то вони ще довгий час зберігали характер домашнього виробництва.

Відокремлення ремесла від землеробства мало важливі наслідки, бо воно сприяло виробництву, безпосередньо, для обміну, тобто товарному виробництву. Разом з останнім інтенсивно розвивалася й торгівля. Обмін відбувався тепер не тільки всередині племені, але й на його кордонах, де плем'я стикалося з іншими племенами. Розвиток ремесла в окремих поселеннях і пов"язаний із цим продаж ремісничих виробів на бік призводив, за сприятливих умов, до перетворення таких поселень у ремісничо-торговельні пункти, в зародки майбутніх міст.

Більше того, почався обмін і з заморськими країнами. Східні слов'яни провадили торгівлю із сусідніми римськими провінціями Причорномор'я: продавали римлянам предмети сільського господарства, а купували у них вино. олію, металеві речі (посуд) тощо. Свідченням цих економічних зв'язків є римські монети, знайдені на території сучасної України. Отже, розвиток торгівлі призвів до виникнення загального товару, на який обмінюються всі інші товари - грошей.

Слов'яни були відомі в тодішньому світі під різними назвами. Так, на початку нашої ери античні вчені (Пліній Старший, Птолемей) знали слов'ян під назвою венедів. Венедські племена, за їх словами, заселяли всю північну і західну частину територію сучасної України. Пізніше, у УІ-УІІ ст. візантійські автори називають слов'ян антами і склавінами. Анти жили на великій території між Дністром Дніпром, а також на Лівобережній Україні, склавіни - на захід від них.

Провідною галуззю господарства у слов'ян було хліборобство. Ґрунт обробляли ралом. Однак у У-УІ ст. у техніці землеробства східних слов'ян сталися значні зміни - з'явилося нове досконаліше знаряддя праці типу плуга. Він дозволяв не тільки підрізувати шар землі, але й перегортати його. З появою плуга різко підвищилась продуктивність праці землероба, крім того, стали розорювати важкі степові ґрунти, бо рало для цього було малопридатним. Змінювалася і сама система землеробства: переліг почав витіснятися двопіллям. Це сприяло розширенню площі оброблюваної землі.

Всі ці зміни у землеробстві відбулися, передусім, у степових і лісостепових районах. У лісовій же смузі довгий час зберігалося примітивне виробне землеробство. Залізною сокирою вирубували чагарники та дерева, викорчовували коріння і спалювали його. У підготовлений для сівби ґрунт кидали зерно і потім загортали його бороною. Через кілька років люди залишали виснажені ділянки і переходили на інші.

Основними сільськогосподарськими культурами, які вирощували східні слов'яни, були пшениця, ячмінь, жито, просо, коноплі. У той час поширюється також горох, вика, гречка.

Важливе місце у східних слов"ян займало тваринництво. Худобу (велику і дрібну) розводили для м'яса, шкіри, вовни. Як тяглову силу використовували коней і волів. Такі промисли, як збиральництво, мисливство, рибальство, втрачають у господарстві колишнє значення і відіграють уже другорядну роль.

Значного розвитку досягла в ті часи також техніка добування заліза. Залізо добували з болотної руди, яка в лісостепу залягала близько до поверхні, а іноді - на берегах річок і озер - на самій поверхні. В руді було від 20 до 50% заліза. Для виробництва металу потрібна була відносно невисока температура. Добували залізо за допомогою сиродутного горна - невеликої глиняної печі. Уміли виплавляти в той час уже й сталь, значно підвищуючи температуру при плавці.

Високого рівня розвитку досягло виробництво глиняного посуду, що було зумовлено поширенням гончарного круга, який дозволив не тільки підвищити продуктивність праці, але й якість посуду, оскільки йому надавали правильної форми. Робили посуд стрічковим способом, себто накладали спіралями смужки (стрічки) глини і так нарощували стінки посудини. Посуд, який відзначався великою різноманітністю форм, прикрашений орнаментом, обпалювався в печі.

Великих успіхів було досягнуто в ювелірній справі. Прикраси виготовляли переважно з міді і бронзи, рідше - зі срібла і золота. При цьому застосовували два технічні способи - звичайне кування і виливання з допомогою глиняних формочок по восковій моделі. Ювеліри оволоділи такими складними прийомами, як зернь (узор робили зі з'єднаних маленьких кульок), скань (орнамент робили з тонкого, майстерно звитого золотого, срібного або мідного дроту, напаяного на пластинку), філігрань (виріб прикрашали тонким золотим або срібним дротом, утворюючи об'ємну композицію), інкрустація (прикрашення речі, найчастіше залізної, шматочками срібла). Відомий був у ці часи й складний за своїм характером спосіб виготовлення виїмчастої емалі. За цим способом у бронзовому корпусі речі, призначеної для інкрустації емаллю, залишали гнізда (виїмки), в які насипали порошок з товченої скляної маси, а потім нагрівали річ. При високій температурі порошок розплавлявся й заповнював виїмки рівномірним шаром емалі.

Розвиток продуктивних сил у східних слов'ян призвів до того. що ремесло відділилось від землеробства і стало остаточно окремою галуззю виробництва. Так був завершений процес оформлення ремісництва у самостійну галузь господарства. Найраніше самостійною галуззю стала металургія заліза і повязана з нею ковальська справа. Це пояснюється тим, що, з одного боку, поклади заліза зустрічались не всюди, а з іншого - добування й обробка заліза були досить складним технічним процесом, який вимагав певних навичок і спеціального устаткування. Щодо інших галузей промисловості - обробки дерева, шкіри, вовни, шевства, кравецтва і т.д., то вони ще довгий час зберігали характер домашнього виробництва.

Відокремлення ремесла від землеробства мало важливі наслідки, бо воно сприяло виробництву, безпосередньо, для обміну, тобто товарному виробництву. Разом з останнім інтенсивно розвивалася й торгівля. Обмін відбувався тепер не тільки всередині племені, але й на його кордонах, де плем'я стикалося з іншими племенами. Розвиток ремесла в окремих поселеннях і пов"язаний із цим продаж ремісничих виробів на бік призводив, за сприятливих умов, до перетворення таких поселень у ремісничо-торговельні пункти, в зародки майбутніх міст.

Більше того, почався обмін і з заморськими країнами. Східні слов'яни провадили торгівлю із сусідніми римськими провінціями Причорномор'я: продавали римлянам предмети сільського господарства, а купували у них вино. олію, металеві речі (посуд) тощо. Свідченням цих економічних зв'язків є римські монети, знайдені на території сучасної України. Отже, розвиток торгівлі призвів до виникнення загального товару, на який обмінюються всі інші товари - грошей.

 

4. Утворення Давньоруської держави та її перші правителі (Олег, Ігор, Ольга, Святослав)

Протягом VIII - IX ст. слов'яни розселилися на території Східної Європи. Найбільшими слов'янськими племенами були: поляни, що жили на Середній Наддніпрянщині, сіверяни - на р. Десна, в'ятичі - на Оці, на заході від полян - дреговичі та древляни. По течії р. Західний Буг лежали землі волинян і дулібів. У цей час основною формою суспільного ладу були спілки племен, які часто переходили у більш складні об'єднання.

На північному заході сусідами східних слов'ян були варяги (племена балтів і норманів), на сході й півдні - кочові племена хозарів, печенігів, булгар, з якими у східних слов'ян часто виникали зіткнення за контроль над річками, що слугували торговими шляхами до Візантії та країн Сходу.

Поступово племінні спільноти трансформуються у племінні князівства, які властиві перехідному етапові до феодального суспільства. Знижується роль народного віча, довкола князів формуються дружини - групи професійних вояків. Дружина є головним інструментом, за допомогою якого князь збирає данину, завойовує нові землі. Найбільш знатні дружинники складають дорадчий орган при князеві - боярську раду.

Починається формування верстви великих землевласників - бояр, які отримували землю (вотчину) за службу у князя. Тепер земля могла передаватись у спадок. Основна ж частина селянства - смерди - платили князеві данину й виконували різні повинності. Таким чином наявним було соціальне розшарування. Але в цей період ще не було держави як легалізованого апарату примусу.

Формування державності у східних слов'ян зумовлювалося низкою соціально-економічних і політичних чинників.

Підвищення продуктивності праці, яке спричинило виникнення додаткового продукту, привело до різких змін у соціальній сфері. Передусім зменшилася необхідність спільного обробітку землі. Земля стала переходити у власність окремих сімей. За соціальним розшаруванням іде кастова диференціація: землевласники перетворюються на феодалів, а вільні общинники - на феодально залежне населення.

Розвиток ремесла зумовив поглиблення суспільного розподілу праці, розширення обміну всередині та між общинами, що в свою чергу викликало активізацію торгівлі та виникнення постійних поселень. Пожвавилася й зовнішня торгівля. Особливо розвивались торгові зв'язки з Великою Моравією, Хазарією, Візантією.

Збільшення розмірів території, військова активність вимагали нових методів і форм управління. Народні збори стають неефективними. На перший план виходить князівська влада - спочатку виборна, а потім спадкоємна. Зовнішньополітична діяльність сприяла виділенню дружини в особливу привілейовану групу професійних військових, яка поступово стає органом примусу.

Крім внутрішніх факторів, важливу роль у державотворчому процесі відігравали зовнішні - насамперед постійна загроза з боку сусідніх кочових племен.

Таким чином, у VIIІ - IX ст. в слов'янському світі склалися передумови для формуванні державності.

Норманська теорія заснована на літописній легенді, згідно з якою варяги були запрошені на Русь. Окрім цього, в якості аргументів висувалося давньонорманське походження деяких руських назв, імен тощо. А сама назва “Русь” походить, на думку прихильників цієї теорії, від фінської назви шведів - “ руотсі ”.

Антинорманська теорія наполягає на тому, що назва “Русь” походить від назви річок у Центральній Україні - Рось, Роставиця. А у Скандинавії жодне джерело не вказує на плем'я або народ русів. Окрім цього, декілька ісламських мандрівників і письменників називають русів слов'янськими племенами.

Початок формування державності на території України тісно пов'язаний з перетворенням Києва на основний політичний і культурний центр руських племен. Саме навколо нього наприкінці VІІІ - на початку ІХ ст. відбувається об'єднання територій між Чорним і Балтійським морями. Правили тоді останні представники династії давньоруських князів Дір та Аскольд, спадкоємці першого господаря Києва - князя Кия. Князь Аскольд, проводячи виважену і активну зовнішню політику, зміцнив Київську Русь, поставивши її нарівні з Візантією та Хазарією. Закріпившись на узбережжі Чорного моря, Аскольд здійснив декілька вдалих походів на Візантію (860, 863, 865, 874 рр.), в результаті яких було підписано вигідні для русів угоди.

До часів правління Аскольда вчені відносять і першу спробу введення християнства як офіційної релігії у Київській Русі. І саме це, згідно з однією з історичних версій, стало причиною заколоту, ініціаторами котрого виступили місцеві волхви та бояри. Для реалізації своїх планів вони звернулися до Новгорода, де з 870 р. утвердилося правління запрошеного варяга - Рюрика. В 879 році Рюрик помирає і залишає свого малолітнього сина Ігоря під контролем фактичного регента Олега, який у 882 році захоплює Київ і вбиває Аскольда. Незважаючи на протидію новгородців, під владою київських князів об'єднуються землі ільменських слов'ян, кривичів, полян, древлян, сіверян, радимичів. В Києві відновлюється язичницький культ.

В 907 році Олег рушив походом на Візантію і змусив її підписати торговельну угоду, яка відкривала широкі можливості для руських купців. Нову, не менш вигідну угоду було укладено в 911 р.

Після смерті Олега (912 р.) київським князем став Ігор Рюрикович. Посиливши централізовану владу у боротьбі з волелюбними древлянами, він виступив проти печенізьких орд, які нападали на Русь. А у 941 і 944 роках здійснив не дуже вдалі походи на Візантію, після чого Русь втрачала контроль на Чорноморському узбережжі та в гирлі Дніпра і до того ж зобов'язувалася надавати військову допомогу Візантії. У 945 році, намагаючись двічі поспіль зібрати данину з древлян, князь Ігор був вбитий.

Синові Ігоря Святославові в той момент було три роки, тому влада перейшла до вдови Ігоря - княгині Ольгі. Насамперед вона жорстко помстилася древлянам за смерть чоловіка, спаливши їхню столицю Іскоростень разом з частиною городян. Ольга намагалася обмежити прерогативи місцевої знаті, впорядкувала збір данини і встановила більш суворий порядок управління. За часів Ольги зміцнила економічна могутність Київської держави, піднісся її міжнародний авторитет. У 957 р. відбулася дипломатична місія Ольги до Константинополя, де вона охрестилася. У 959 р. руське посольство було виряджене до імператора Священної Римської імперії.

У 957 р. син Ігоря та Ольги Святослав досяг повноліття і став фактично великим київським князем. Проте Ольга до самої смерті (964 р.) залишалася радницею свого сина. За заслуги перед Київською державою і християнством княгиню Ольгу пізніше було канонізовано.

Святослав ще більше зміцнив позиції Київської держави, розгромивши Хозарський каганат, Волзьку Булгарію, приєднавши в'ятичів, придунайські міста, Тьмутаракань, Прикубання, здійснивши вдалий похід на Болгарію.

Задля зміцнення влади київських князів на землях племінних князівств Святослав провів адміністративну реформу, посадивши старшого сина Ярополка намісником у Києві, молодшого, Олега, - в Овручі, де були сильні сепаратистські настрої, а позашлюбного сина Володимира послав правити від свого імені в Новгород Великий, який постійно прагнув відділитися від Києва.

У 968 р. Святослав знову спробував посилити свій вплив на Балканах, організувавши другий болгарський похід. Але на цей раз йому не поталанило. Після тримісячної оборони у м. Доростолі Святослав був змушений підписати мир з Візантією, зрікшися своїх володінь на Балканах. Повертаючись на батьківщину (972 р.), на острові Хортиця князівське військо натрапило на печенізьку засідку і цілком загинуло. Поліг і сам Святослав. Як і його попередники, Святослав посилив позиції Русі на важливих торговельних шляхах, зміцнив кордони і підніс міжнародний авторитет своєї держави. Після його смерті починається жорстока боротьба за владу. Ярополк прагнув підкорити братів і одноосібне правити Руссю. В 977 р. він повів дружину на Овруч і розбив Олега. Володимир, не чекаючи зіткнення зі старшим братом, біжить до Скандинавії, де наймає професійне варязьке військо. У 978 р. він розбиває Ярополка і стає великим київським князем. Враховуючи, що князівська влада на місцях була практично необмеженою, Володимир починає своє правління, посадовивши синів і старших дружинників у містах Русі. Ті в свою чергу створюють апарат управління нижчого рангу. Це не могло не зумовити консолідацію держави.