Зовнішньополітична діяльність Романа МстиславичаУ1199 р. волинський князь Роман Мстиславич зайняв Галич і заснував нове державне утворення — Галицько-Волинське князівство. Утвердження князя Романа в Галичі відбулося силою, з огляду на те, що галичани хотіли собі окремого князя, а не князя за сумісництвом. Зважаючи на це, Роман Мстиславич змушений був заручитися підтримкою союзних йому поляків краківського князя Лєшка Білого (київський князь Рюрик Ростиславич відмовив Роману у його претензіях на Галич). Опанувавши Галич, Роман Мстиславич провадить активну як внутрішню, так і зовнішню політику. У 1198 р. на Візантію напали половці, спустошивши все на своєму шляху. На прохання візантійців, Роман Мстиславич здійснив успішний похід на половців, що значно покращило важке становище імперії. У 1200 р. у Константинополі перебувало посольство від князя Романа, до якого входили Твердята Остромирич, Недан, Домажир і Невгар. Посольство уклало союз, скріплений шлюбом Романа Мстиславича з Анною, дочкою імператора Ісаака II Ангела та його другої дружини Маргарити-Марії. Остання була сестрою угорського короля Андрія II, що посприяло зближенню Угорщини і Галичини. Старша дочка Ісаака II Ангела Ірина була дружиною ФіліпаІV Гогенштауфена, з яким, за деякими даними, зустрічався Роман Мстиславич. Можливо, саме з цих контактів виникла у Романа Мстиславича ідея запровадження на Русі так званого доброго порядку — усталення системи спадкування київського престолу, аналог того, що запроваджувався тоді у Священній Римській імперії. Відомо, що князь Роман пожертвував на честь св. Петра монастирю бенедиктинців у Ерфурті 20 гривен срібла, за що його зарахували до фундаторів цього монастиря. Ерфурт був столицею Тюрінгії, ландграф якої — Герман — був прихильником Гогенштауфенів і спільно з князем Романом підтримував угорського короля Андрія II у його протистоянні з Імре. Зважаючи на те, що мати князя Романа була полькою, він підтримував добросусідські відносини з Польщею. У другій половині 1204—на початку 1205 років, на думку дослідників, Роман Мстиславич уклав угоду з Угорщиною і Польщею про взаємодопомогу. Коли 1204 р. хрестоносці захопили Константинополь, Папа Римський Інокентій III розпочав інтенсивні переговори зі Сербією і Болгарією, церкви яких пішли на унію з Римом. Тоді ж папа звернувся до князя Романа з пропозицією прийняти католицизм і отримати королівську корону, на що отримав відмову. Це, очевидно, було зумовлено тим, що папа доклався до хрестового походу проти союзної Роману Візантії й утворення там Латинської імперії (зрештою, вороже налаштованими до Риму були і союзні князю Роману Гогенштау- фени). 1205 р. у Священній Римській імперії відбувалася боротьба за імператорський трон між Філіпом IV Гогенштауфеном і Оттоном IV Вельфом. У цю боротьбу на боці Філіпа IV втрутився і Роман Мстиславич, який у червні 1205 р. розпочав похід у Саксонію, але в Польщі через не до кінця з'ясовані причини, увійшов у конфлікт з князем Лєшком Білим і загинув під Завихостом над Віслою 19 червня 1205 р. Смерть князя була важкою втратою для щойно утвореної Галицько-Волинської держави. Данило Галицький (Данило Романович) оволодів Галичем у складний час, коли відбувалася навала монголо-татар на Русь. Крім того, знову підвело голову боярство, а паралельно активізував свої зусилля щодо захоплення Галича Ростислав Михайлович. Під час нападу татар Данило подався до Угорщини, можливо, просити допомоги, але її не отримав. Татари поруйнували галицько-волинські міста. Лише Кременець, Данилів і Холм змогли встояти перед ворожою армією. Якщо угорський король Бела IV сподівався, що його держава уникне татарського нашестя, то він помилявся — 11 квітня 1241 р. на р. Сайо татари розгромили угорців, а згодом і хорватів. Тепер уже сам Бела IV був змушений ховатися на далматійському узбережжі. Розорили татари і Польщу — 9 квітня біля м. Легніци князь Генріх II Побожний зазнав поразки. Європа завмерла в очікуванні катастрофи, але татари, довідавшись про смерть хана Угедея, почали повертатися назад. У пониззі Волги вони утворили державу, відому в історії як "Золота Орда", під владу якої потрапили руські князі, зокрема і галицько-волинські. На щастя, Польщу й Угорщину така участь минула. Однак невдовзі після перемоги під Ярославом навідалися татари. Ханський посланець зажадав від Данила віддати Галич. Це змусило князя вибратися в жовтні 1245 р. до столиці Орди — Сараю. Батий доволі м'яко прийняв Данила Галицького, але князь був змушений не лише виконати татарські звичаї (пити кумис), й визнати себе васалом Батия. Данило також особисто їздив до Бели IV на переговори, на яких домовилися про шлюб Лева Даниловича і Констанції. У боротьбі з татарами Данило Галицький не проти був використати і Рим. Контакти з римською курією князь розпочав через папського посланця Плано Карпіні, висланого до Орди. Ще восени 1245 р. Плано Карпіні мав перемовини з Васильком, але той без брата не йшов на якісь кардинальні кроки. Зустріч Плано Карпіні з Данилом Галицьким відбулася в березні 1246 р. біля Дону. Розмова була про можливість укладення унії і, очевидно, про допомогу Риму галицько-волинським князям. Після цього Данило вислав посла до Риму, і вже 3 травня 1246 р. у буллі папи Інокентія IV йшлося: як ми довідалися, ви прагнете до шанування апостольського престолу і послушності нам". Але на цьому фактично справа і зупинилася. Тому що посланець найперше цікавився церковними справами, зокрема, зміною обряду, натомість дуже розпливчасто говорив про реальну військову допомогу. Така позиція Риму дещо охолодила князя. Влітку 1247 р. Плано Карпіні повертався від татар і в Києві його вітали в червні. Тоді ж він зустрівся з Данилом Галицьким. Князі передали через Плано Карпіні Папі Римському листа, в якому погоджувалися визнати зверхність папи і вислали разом із цим посланцем ще одне посольство від себе, яке мало просити допомоги від татар. У відповідь Папа Римський надіслав серію булл до Данила та Василька. В одній із них читаємо: "ми, прислухавшись до ваших прохань, вас самих, ваші королівства і сім'ї, володіння та все ваше майно, як рухоме, так і нерухоме, яким ви на цей час розсудливо володієте або в майбутньому справедливо з Божою допомогою володітимете, приймаємо і святого Петра і наше заступництво, даруємо його вам і вашим спадкоємцям". Однак і цього разу справа обмежилася формально-церковними речами, а про реальну військову допомогу йшлося лише на словах і то у віддаленій перспективі. У буллі йшлося про те, що у разі татарського нападу, князь Данило мав повідомити прусських рицарів, вони — папу римського, котрий і думатиме, як би протистояти татарам. Ставало очевидним, що сподіватися на дієву допомогу від римської курії не варто. Відносини з Римом знову охололи. Смерть Данила Галицького, та ще й у час татарської активізації, загрожувала не лише ослабленням, а й можливим роздробленням Галицько-Волинської держави. Василько Романович, який формально залишився за старшого в роді, тримав лише Володимир і Берестя; Лев Данилович — Галич, Перемишль і Белз; Мстислав Данилович — Луцьк, а Шварно Данилович — Холм і Дорогичип. До відкритого протиборства між родичами не дійшло, але й більшої згоди між ними не було. Найбільш тісно співпрацювали Василько Романович і Шварно, які старалися проводити загалом мирну політику. Натомість Лев Данилович був діяльним і войовничим князем. Характеризуючи його, літописець зазначив, що "...Лев був князь мудрий, і хоробрий, і сильний у бою, — немало бо показав він мужності своєї у многих ратях". По смерті Данила Галицького зіпсувалися стосунки Галиць- ко-Волинської держави з Польщею. Приводом для цього став непродуманий вчинок князя Шварна 1265 р. Того року литовці виступили проти польського князя Болеслава Сором'язливого, а сини Шварна, скориставшись нагодою, і собі взяли участь у грабуванні польських земель. Це страшенно образило Болеслава Сором'язливого, котрий прислав посла до Шварна з питанням — як міг цей князь так учинити з ним? Уже наступного 1266 р. поляки пустошили Холм, а Шварно та Василько Романович зі сином Володимиром — околиці Любліна. Того ж 1266 р. Болеслав Сором'язливий запропонував зустрітися Василькові, і той погодився. Зустріч мала відбутися в Тернаві, але виявилося, що поляки злукавили і користуючись моментом, напали на Бел з. Розгніваний князь Василько зумів швидко зібрати війська і вибити поляків, при цьому сильно розгромивши їх. Потім Болеслав та Василько врешті таки помирилися, уклавши угоду, котра діяла до смерті Болеслава Сором'язливого 1279 р. (1273 р. Лев і Мстислав Даниловичі навіть допомагали йому в боротьбі 3 вроцлавським князем Генріхом). Після смерті Болеслава Сором'язливого у Польщі почалася усобиця, в яку втягнувся Лев Данилович, намагаючись зайняти краківський престол. Але малопольська знать не хотіла його і невдовзі краківським князем обрано Лєшка Чорного. Не змігши опанувати Кракова, Лев Данилович вирішив захопити бодай частину польських земель. У 1280 р. князь поїхав до хана Ногая (котрий у цей час був найвпливовішим у Золотій Орді) просити допомоги. Ногай виділив князю війська, котрі взяли участь у поході. Разом з Левом Даниловичем, у нападі на Польщу, вимушено взяли участь і його родичі. Літописець відзначив цю різницю: "...Лев радо пішов із татарами і з сином своїм Юрієм, а Мстислав Данилович, і Володимир Василькович, і син Мстиславів Данило пішли через неволю татарську". Однак похід закінчився невдало — поляки зуміли розбити русько- татарське військо поблизу Гозліци, що під Сандомиром. Після цього було вчинено декілька прикордонних нападів, грабіжницького характеру.
2. На межі XVI—XVII ст. під впливом західноєвропейських гуманістичних та реформаційних ідей в українській освіті відбулися істотні зміни. Було створено нові навчальні заклади, які грунтувалися на національних освітніх традиціях, поєднанні вітчизняного і кращого європейського досвіду. До них належать Острозький культурно-освітній центр, Львівська і Київська братські школи, Київська колегія, Києво-Могилянська академія. Від педагогів вимагалося "навчати й любити всіх дітей однаково, як синів багатих, так і сиріт убогих, і тих, котрі ходять по вулицях, просячи милостиню". Головне місце у програмах братських шкіл виділялося гуманітарним наукам, зокрема граматикам слов'янської, грецької, латинської, польської мов. До нас дійшла значна кількість підручників граматики створених діячами братських шкіл Арсенієм Еласонським, Лаврентієм Зизанієм, Мелетієм Смотрицьким та ін. На першому плані були слов'янська та українська книжна мови. За традицією вивчали грецьку мову. Вплив греко-візантійської культури на становлення української освіти був значний, а знання грецької мови сприяло засвоєнню античної спадщини та християнських богословських джерел. Нелегко приживалась в українських школах латинська мова-адже з нею асоціювалося все католицьке, польське. Однак знання латини було велінням часу: без цього не можна було увійти в тогочасну європейську культуру й науку. Латина тоді була в Європі мовою вчених, філософів, поетів, мовою викладання в університетах і міжнародного спілкування. Та й українські полемісти, які готувалися в братських школах для кваліфікованих, вправних, обґрунтованих, ідеологічних дискусій, повинні були досконало володіти мовою супротивників. Все це й зумовило виникнення в Україні не слов'яно-грецьких, а слов'яно-греко-латинських шкіл, учні яких вивчали зазначені мови та оволодівали програмою "семи вільних наук". Таким чином, започатковану в Острозі справу продовжили братські школи. Поряд з вивченням мов у братських школах вивчалися діалектика, поетика, риторика. Викладання діалектики було спрямоване не те, щоб навчити вихованців шкіл вести дискусії. 3.Уперше поселення носіїв трипільської археологічної культури дослідив Вікентій Хвойка 4. За літописними згадками засновниками Києва були: Кий, Щек, Хорив 5. Яка битва стала кульмінаційним моментом війни Польщі і Литви проти Тевтонського ордену: Грюнвальдська битва 6. Реєстрові козаки - козаки, які перебували на службі польського короля, одержували платню та землі за виконання службових обов’язків, а також звільнялися від сплати податків. Січові козаки - козаки, які практично увесь час перебували на Січі і належали до певного куреня. Ререєстрові козаки - козаки, не внесені до реєстрів, найбідніша та найактивніша, під час соціальних виступів, частина козацтва. Паланкові козаки - сімейні козаки, які проживали на хуторах і зимівниках, належали до певної паланки. 7. Встановіть хронологічну послідовність історичних подій: а)1864 та 1874 перетворення всіх початкових шкіл на загальноосвітні «початкові народні училища» д) 9 ст. початок використання для письма «Софійської абетки» г) 1625вихід першої друкованої кирилицею читанки-«Часослова» в)1658 надання Київській Могилянській колегії статусу академії б) 1919видання Декрету про єдину трудову школу 9.Розташуйте події у хронологічній послідовності: в)1658 підписання Гадяцької угоди б)1667 підписання Андрусівського перемир’я а)1674 спроба Д. Дорошенка об’єднати Правобережжя і Лівобережжя 10. Коли на Гетьманську Україну був поширений загальноімперський закон про губернський устрій, який поділив її на три намісництва і скасував другу Малоросійську колегію: а) 1775 року 11. Згідно з Третім Універсалом Української Центральної Ради поміщицьке землеволодіння: в) скасовувалося 12. Створена 1929 року Організація українських націоналістів (ОУН) визначила своїм завданням: в) творення суверенної соборної Української держави
|
