Охарактеризуйте економічні погляди В. Петті та П. Буагільбера.

Розвиток мануфактурного виробництва, що наби­рав потужності, та бурхлива капіталізація госпо­дарства Англії, посилення її зовнішньоекономічної експансії сприяли виникненню нових процесів та явищ, які виходили за межі меркантилістської доктрини, але по­требували свого теоретичного обґрунтування. Концепція, якої дотримували­ся меркантилісти, вже не могла забезпечити пояснення нових проблем та питань, що виникали в процесі формування та утвердження товарного гос­подарства. Відповіді на них могли з’ явитися лише за зміни підходів до ро­зуміння джерел створення багатства та ролі виробничої сфери.

Видатний англійський економіст сер Вільям Петті (1623—1687), на від­міну від традиційного на той час меркантилістського емпіричного опису економіки, виявив інші підходи до аналізу сутності економічних явищ і про­цесів і, власне, першим застосував іншу — загальнонаукову парадигму.На­магаючись проникнути у сутність економічних явищ і процесів, показати притаманні їм причинні залежності, внутрішні закономірності, В. Петті за­стосував метод наукової абстракції для виявлення їх «таємничої природи». Він започаткував новий напрям економічної науки — класичну політичну економію.

У 60—80-х роках ХVIIст., висловлюючи відмінну від позицій мерканти­лістів думку щодо багатства, яке утворюють не тільки дорогоцінні метали та камені, включаючи гроші, а й землі, будівлі, товари, В. Петті розкривав суть капіталізації. Він висловив переконання, що праця є батьком і активним принципом багатства, а земля — його матір’ ю. В. Петті проголосив, що ба­гатство, всупереч думці меркантилістів, створюється насамперед працею і її результатами, заперечуючи тим самим «особливу» роль грошей у господар­ському житті. Розвиваючи цю тезу, В. Петті виступав проти заборони виве­зення грошей, виявляючи свою прихильність до кількісної теорії грошей.

Не сприймаючи меркантилістські ідеї щодо сутності багатства і шляхів його примноження, В. Петті намагався виявити природу походження варто­сті товарів і причин, що впливають на рівень їх цінності на ринку.

В. Петті одним із перших висловив ідею про наявність в економіці об’ єктивних, пізнавальних закономірностей, які він порівнював із законами природи, чим зробив великий крок у розвитку принципів загальнонаукової парадигми та політичної економії. Трактуючи гроші як особливий товар, що виконує функції загального еквівалента, В. Петті висловив у цьому ключову ідею обміну в умовах товарного виробництва, яка забезпечила протягом на­ступних двох століть розвиток теорії грошей і кредитів.

В. Петті увійшов в історію економічної думки як перший дослідник прос­того товарного виробництва, що надав аналіз сутності товарного обміну. Він показав, що вартість і обмін еквівалентів є умовою рівності суб’єктів господарювання, основою зацікавленості сторін в епоху постнатурального вироб­ництва.

Ще один представник економічної думки періоду виникнення ринкового господарства, що став родоначальником політичної економії у Франції (хоча деякі вчені його роль в розвитку економічної думки оцінюють значно скром­ніше) — француз П’єр Лепезен де Буагільбер (1646—1714), який самостійно дійшов до ідей природного порядку, невтручання держави в господарську діяльність, природної ціни й ринкового саморегулювання.

Будучи виразником й захисником інтересів селянства, як власник родово­го маєтку, він безпосередньо відчував на собі занепад сільського господар­ства. Він намагався розібратися у причинах низького рівня життя у провін­ціях Франції на межі ХVII—ХVIIIст.

У декількох книгах він виклав «систему» реформ буржуазно-демокра­тичного характеру, які пропонувалися як шляхи подолання негативних явищ в економіці. Проголошуючи себе «адвокатом сільського господарства», із цих позицій він розглядав економічні проблеми, пов’ язані із вирішальним значенням фермерського укладу сільськогосподарського виробництва у со­ціально-економічному розвиткові суспільства.

Справедливо засуджуючи меркантилізм, П. Буагільбер, разом із тим, умисно абсолютизував роль сільського господарства в економічному розви­ткові країни, недооцінюючи роль грошей як товару, заперечував їх реальне значення у примноженні майнового багатства. Незалежно від інших дійшо­вши до розуміння того, що багатство країни полягає не у фізичній масі гро­шей, а у всій багатоманітності та різноманітності благ і речей, Буагільбер виступав з ідеєю економічного лібералізму, невтручання держави у сферу економічної діяльності.

П. Буагільбер надав характеристику процесу становлення та переходу до товарного господарства в аграрній сфері і суті товарного господарства. Його внесок у розвиток економічної думки Франції, а також формування ринко­вих відносин у Франції оцінюється тим, що саме його твори стали теорети- ко-методологічною базою розвінчання меркантилістських ідей і формування специфічних традицій «французької школи» наукової політекономії. Ідеї П. Буагільбера були розвинуті фізіократами.

 

40. З’ясуйте суть і значення демократичної та освітньої революції для ринкових перетворень в країнах Європейської цивілізації.

Зміни в політичній та соціальній сферах відкрили можливості, а промислова революція зумовила не­обхідність у здійсненні першої освітньої революції, яка припадає на кінець ХѴІІІ — середину ХІХ ст. Освітня революція була підготовлена епохою Просвітництва. Її суть полягає у переході від майже суцільної безграмотності до масової початкової освіти, виникнення й розви­тку професійної та вищої професійної освіти, поширення знань серед широ­ких верств населення.

Освіта вплинула на всі підсистеми суспільства: підвищила рівень культу­ри суспільства, стала однією з причин виникнення середнього класу, змінила культуру взаємовідносин держави і суспільства, дала поштовх до стрімкого розвитку науки і техніки. Щодо економічної підсистеми, то масштаби й ха­рактер змін були ще суттєвішими — зростання рівня кваліфікації економіч­них суб’єктів, поліпшення добробуту населення, впровадження нової техні­ки і технологій, культури управління господарств, формування доскона­лішого інституційного середовища тощо.

Таким чином, до виникнення ринкової економічної системи, яка могла забезпечити реалізацію вищевикладених суспільних змін у господарській сфері, привело одночасне поєднання фундаментальних змін у суспільствах Західноєвропейської цивілізації, що проявилося у наступних подіях:революційних перетвореннях у системі влади та соціальному стані лю­дей, становленні національної держави;докорінному оновленні господарського життя внаслідок промислової ре­волюції та проникнення машинного виробництва у всі галузі господарства;отриманні кожною людиною прав приватної власності на певні ресурси;зміні особистісного рівня розвитку індивідів унаслідок масової почат­кової освіти, поширення знань і розвитку науки; формуванні національного ринку капіталів, ресурсів.

Демократичні (буржуазно-демократичні) революції докорінно змінили політичну та соціальну системи суспільства.Боротьба велася за відміну феода­льних повинностей, кріпацтва, інших форм особистої залежності і часто су­проводжувалася національно-визвольною боротьбою.

Демократичні революції були направлені на зміну існуючої системи вла­ди.Вони передбачали:участь народу у політичній системі суспільства, тобто становлення йо­го демократичних засад;створення незалежних гілок влади — законодавчої, виконавчої та судової. В результаті демократичних революцій у державах Європейської цивілізації створюється найвищий виборний орган законодавчої влади, в якому здійсню­ється представництво основних політично активних груп населення країни^[5];формування громадянського суспільства ^ особисте звільнення людей, ліквідацію привілеїв. Суспільство перейш­ло від особистої до економічної залежності, що знаменувало утвердження приватної власності, яка стає основою функціонування вільного індивіда. Виникнення приватної власності означало відокремлення політичної сфери держави від сфери економічної, власності від влади, що є однією з головних умов функціонування ринкової системи. Тільки така умова дає можливість сформувати якісно інший владний (економічний) центр та змінити статус індивідів у суспільстві, які починають діяти як економічні суб’єкти; створення умов для господарської діяльності незалежних індивідів. За­безпечення суспільних інтересів (а не тільки інтересів привілейованої арис­тократії і монарха) стало головним у діяльності держави як економічного центру. Засобом реалізації такої діяльності стало створення низки інститутів ринкової економічної системи;прояв раціонального індивідуалізму, тобто реалізацію здібностей віль­них членів суспільства;формування національних держав на основі раніше створених центра­лізованих (абсолютистських) монархій. Основою взаємовідносин у націона­льній державі стало формування нації¹ як суспільного суб’єкта, що діє на за­садах солідарності на відміну від станових відносин володарювання-підпо- рядкування. Національна держава виникає на основі спільної культури, мови та етнічної своєрідності особисто незалежних людей. У ній мають місце:суверенітет нації, відсутність іноземного господарювання, національна незалежність;наявність духовно-культурних цінностей, що об’єднують людей;наявність національного ринку, що об’єднує всіх учасників господар­ських процесів;функціонування державних органів і ведення діловодства державною мовою;відображення національних особливостей у законодавстві;участь держави у відтворенні національної ідентичності, наявність спільних символів тощо.

Під впливом демократичних революцій, які проголосили в країнах Євро­пейської цивілізації свободу і рівність громадян, докорінно змінюється соці­альний статус індивідів. На відміну від феодального суспільства, в якому він залежав від походження, місця в ієрархії васальної залежності, в буржуазно­му суспільстві визначальну роль відіграє майновий статус. Залежно від влас­ності на робочу силу чи капітал індивіди набувають статусу найманого пра­цівника або підприємця.Нова соціальна структура суспільства та нові принципи побудови влади, взаємовідносини між громадянами і державою стали однією з основних умов становлення та подальшого розвитку ринкової економіки.