Охарактеризуйте закономірності та особливості формування ринкової господарської системи в провідних країнах Європейської цивілізації (друга половина ХVІІ – 60-ті роки ХІХ ст.).

Основними суб'єктами господарювання в умовах.ринку ста­ють позасімейні господарства, засновані на поділі праці, наймі, приватній власності, відповідно до чого з'являлись різні форми таких господарств. Почали виникати приватні (фермерські гос подарства, фабрики) та колективні (ассоціації та акціонерні то­вариства) капіталістичні утворення. До основних форм колектив­них підприємств належали: просте товариство, партнери якого несли відповідальність за борги підприємства лише часткою внесеного капіталу; командитне товариство, в якому повні чле­ни партнерства несли необмежену відповідальність за результа­ти його діяльності, а інші ризикували тільки сумами, які вони внесли B капітал товариства; акціонерні компанії з обмеженою відповідальністю всіх акціонерів. Командитна форма підприєм­ств була особливо популярна в Європі, акціонерна — в Англії таСША.

Утворюється національний ринок, який характеризується но­вими формами зв'язку між виробництвом і споживанням: крім,особистого споживання сім'ї (родини) виникає промислове (по­пит фабрик). Останній включає в себе ринок засобів виробництва та робочої сили, ринок капіталів, ринок цінних паперів і ринок предметів споживання, який масштабно розширює свій асорти­мент і обсяги за рахунок масового виробництва.

Промисловий переворот обумовив зміни B структурі наррдно-го господарства. Вони проявились у домінуванні підприємств, пов'язаних 3 промисловим виробництвом; автоматизації визначаль­них галузей; інтенсифікації праці; появі масового товарного ви­робництва і, як наслідок, масового споживання; збільшення про­дуктивності праці і частки населення, зайнятого в промисловості,. _ Усе це призвело дй здешевлення вироблених матеріальних благ, що й стало основою національного ринку.

Відбулися інституційні перетворення, B ході яких була ство­рена система економічних інститутів ринкової економіки: банки, біржі, приватна власність тощо.

Потреби ринкової економіки зумовили необхідність у кваліфі­кованих працівниках, у розвитку науки й техніки, у поєднанні науки 3 виробництвом. Це могла здійснити освітня революція. її суть полягала в переході від майже суцільної безграмотності до масової початкової освіти населення й розвитку спеціальної про­фесійної освіти. Така політика в галузі освіти змінила культуру взаємовідносин держави (державних органів) і суспільства, дала поштовх до стрімкого розвитку науки, запровадження нової тех­ніки і технологій, підвищення рівня культури управління позасї-мейними господарствами, формування більш досконалого інсти-туційного середовища та стала однієї з причин виникнення середнього класу. Рівень поширення освіти в державі залежав від ступеня i'i активності в цій сфері.

45)Порівняйте риси меркантилізму і класичної школи політичної економії (історичні умови виникнення, суть, представники та трактування ними основних економічних категорій)..

Першим проявом економічних ідей буржуазного суспільства став меркантилізм. У Західній Європі він зародився вже у ХУ ст., але поширення набув у ХУІІ ст. Головна передумова виникнення - розклад феодалізму та зародження капіталізму.

Виникнення капіталістичного способу виробництва через первісне нагромадження капіталу (шляхом розорення дрібних виробників, колоніальними загарбаннями), виникнення світового ринку, необхідність створення великих капіталістичних підприемств, мануфактур, торговий капітал Меркантилізм - перша теоретична спроба пояснити суть капіталістичного способу виробництва, вирішував практичні питання прискорення первісного нагромадження капіталу. Меркантилізм відображав інтереси торгової буржуазії

Ідеологію меркантилізму розкривають такі головні положення.

1. багатством є лише те, що може бути реалізованим і справді реалізується у грошах; тобто нагромадження грошей.

2. виробництво створює потрібні передумови для утворення багатства, а тому потребує постійного заохочення й розвитку.

3. безпосереднім джерелом багатства е сфера обігу.

4. сфера обігу е водночас і джерелом прибутку, що утворюється завдяки продажу товарів за більш високою ціною, ніж ціна купівлі:

Г — Г'

5. Джерелом багатства е лише зовнішня торгівля.

6. треба менше купувати в іноземців і більше їм продавати.

Меркантилізм пройшов два етапи у своему розвитку. Це ранній меркантилізм, (монетарний), і розвинутий меркантилізм (мануфактурний).

Представниками цього напряму були Вільям Стаффорд в Англії та Гаспар Скаруффі в Італії.

Ранній меркантилізм грунтувався на теорії грошового балансу. Ця теорія мала два завдання: по-перше, залучити в країну якомога більше грошей з-за кордону; по-друге — зберегти гроші в самій цій країні. В країні була політика максимального зменшення імпорту.

Монетарний меркантилізм був досить примітивною формою пізнішого меркантилізму. Властиві заходи — заборона вивезення грошей, обмеження імпорту, збільшення видобутку золота та срібла там, де це було можливим, встановлення високого імпортного мита не дали очікуваних результатів

У другій половині ХУІ ст. система монетарного меркантилізму змінюеться системою меркантилізму мануфактурного, що досягла свого розквіту у ХУІІ ст. Основними представниками його були Томас Мен у Англії, Антуан Монкрегьсн у Франції, Антоніо Серра в Італії. Для цієї системи характерною е теорія торгового балансу. Пізні меркантилісти центр ваги перенесли зі сфери грошового обігу у сферу товарного обігу. Вони ставили своїм завданням скасування заборони вивезення грошей, обмежень імпорту іноземних товарів; форсування експорту національної продукції передовсім промислової; завоювання ринків, у тім числі колоніальних, і забезпечення активного торгового сальдо, тобто перевищення вартості вивезених з країни товарів над вартістю товарів, увезених у країну. 3 ціею метою заохочувався розвиток промисловості, що виробляла товари на експорт. На перший план висувалася політика протекціонізму, що розглядалася як найліпший засіб для забезпечення інтенсивнішого розвитку експорту. Держава запроваджувала систему митних заходів.

Ранні меркантилісти вважали, що будь-яка купівля зменшуе їхню кількість, а будь-який продаж — збільшуе. Пізні ж меркантилісти розуміли, що гроші «породжують» гроші і для цього вони мають бути в постійному русі.

 

Класична політична економія - один із наукових напрямів світової економічної думки другої половини XVII - першої половини XIX ст.

Класична політична економія виникла тоді, коли підприємницька діяльність вслід за сферою торгівлі, грошовим обігом набуває поширення у сфері виробництва в цілому. В промисловості інтенсивно розвиваються мануфактури, розширюються торгівля і кредит, з'являються нові джерела доходу, формується промисловий капітал, який все більше підпорядковує собі торговельний.

Економічні положення меркантилістів (про золото і срібло як основну форму багатства, а зовнішню торгівлю як їх джерело), інші протекціоністські настрої, які гальмували розвиток виробництва, зумовили необхідність виникнення нової економічної концепції - концепції економічного лібералізму, яка базується на принципах вільного підприємництва і конкуренції, невтручання держави в економічні процеси. За цих умов і виникла класична політична економія.

На відміну від меркантилістів класики політичної економії предметом дослідження обрали сферу виробництва.

Найбільший внесок у формування і розвиток класичної політичної економії внесли англійські й французькі вчені-економісти XVII-XIX ст. - У. Петті, П. Буагільбер, Ф. Кене, А. Тюрго, А. Сміт, Д. Рікардо, Ж.Б. Сей, Т. Мальтус, Дж. Мілль та ін.

Виникнення класичної політичної економії в Англії і Франції

Уїльям Петті (1623-1687) - основоположник класичної школи політичної економії в Англії. Народився у м. Рамсі (Англія) в сім'ї ткача. Дістав освіту в Лейдені, Парижі та 3 роки навчався в Оксфордському університеті. У 27 років здобув ступінь доктора. Через 10 років став великим землевласником. У 1658 р. Петті був обраний до парламенту, де висунув ідеї реформування податкової системи, організації статистичної служби, проекти поліпшення торгівлі.

Перший серйозний економічний твір Петті - "Трактат про податки і збори" (1662 р.). Серед інших відомих творів можна назвати такі: "Політична анатомія Ірландії" (1672 р.), "Політична арифметика" (1576 р.), "Декілька слів з приводу грошей" (1682 р.).

Петті - перший автор трудової теорії вартості, в основі якої лежить вчення про природну ціну (вартість). Розрізнював внутрішню вартість, яку і називав "природною ціною", і ринкову ціну. Вартість визначав витраченою працею, встановлюючи кількісну залежність величини вартості від продуктивності праці.

Вважав, що утворення багатства відбувається у сфері матеріального виробництва саме завдяки праці. Широко відома фраза Петті: "Праця - батько й активний принцип багатства, а земля - його мати". Стверджував, що торгівля не є джерелом створення національного багатства.

Виступав проти припливу дорогоцінних металів, оскільки бачив у ньому джерело зростання цін.

Говорив про існування пропорції грошей для торгового обміну: надлишок грошей призводить до зростання цін, а їх нестача - до скорочення обсягів робіт, що виконуються, і низького рівня податкових платежів.

Створив економічну статистику (політичну арифметику) і запропонував метод обчислення національного прибутку.

Загалом вчення Петті описове, але аналізуючи низку економічних явищ, він наближається до розкриття їхньої сутності.

Він вважав, що рента - додатковий продукт, який залишається після витрат (заробітної плати і насіння). Конкретні її вияви - земельна рента і грошова рента, тобто відсоток.

Петті ввів поняття "диференціальна земельна рента", причини існування якої вбачав у різній родючості та місцезнаходженні земель. Він вважав також, що ціна землі є сумою річних рент за 21 рік. (Кількість років визначав, виходячи з часу одночасної тривалості життя трьох поколінь.)

Позичковий відсоток Петті вважав платою за незручності, що заподіюються кредитору при позичанні грошей. Рівень відсотка не повинен перевищувати розміру ренти з тієї кількості землі, яку можна купити на позику.

П'єр Буагільбер (1646-1714) - фундатор класичної школи економічної думки у Франції. Народився в 1646 р. у сім'ї дворянина. Дістав юридичну освіту. З 1677 по 1689 р. займав посаду судді, а потім генерального начальника судового округу Руана.

У 1696 р. вийшла книга Буагільбера "Докладний опис стану Франції", в якій автор жорстко критикує політику меркантилізму. У 1707 р. видав праці "Обвинувачення Франції" і "Трактат про природу багатства", в яких дається характеристика кризової ситуації в економіці Франції.

П'єр Буагільбер дав обґрунтування трудової теорії вартості (незалежно від У. Петті). У ній величина "істинної вартості" визначалася витратами праці.

Джерелом багатства він вважав сферу виробництва, а сфері обміну відводив роль умови для розвитку економіки. Виступав проти однобокого заохочення промисловості, захищаючи розвиток сільськогосподарського виробництва, в якому бачив основу економічного зростання Франції. До поняття "багатство" включав не тільки гроші, а й усю різноманітність благ і речей.

Недооцінював роль грошей як товару, вважаючи, що вони заважають обміну товарів за "істинною вартістю". У грошах Петті вбачав основне зло і причину народних бід і вважав, що для викорінювання влади грошей необхідно звести їх роль до простого засобу обігу.

Є попередником фізіократів.

Французька школа класичної політичної економії на відміну від англійської вела рішучу боротьбу з політикою меркантилізму.

Француз П. Буагільбер бачив у грошах причину порушень справедливого обміну між товарами; англієць У. Петті вважав гроші двигуном розвитку економіки.

Французька класична школа вважала, що мета виробництва - споживання, тому більшу увагу приділяла вивченню споживної вартості. Англійська школа оцінила значення капіталізму в розвитку продуктивних сил і взяла за основу мінову вартість. П. Буагільбер ідеалізував сільськогосподарське виробництво, а У. Петті був прихильником розвитку промисловості. Французька школа виражала інтереси дрібної буржуазії, а англійська школа - промислової буржуазії.

 

46) Порівняйте методологічні засади класичної політичної економії і національної політичної економії.

. Ідейно-теоретичні та методологічні засади класичної політичної економії Класична політична економія (classical economics) - провідний напрям (мейнстрим) світової економічної думки впродовж останньої третини XVIII - середини XIX ст. Назва "класична" свідчить про науковий характер концептуальних положень і методологічних досліджень, об'єктивний аналіз закономірностей розвитку товарного господарства.Виникнення і розвиток класичної політичної економії - не випадкове економічне явище, а стійка тенденція, пов'язана із становленням і утвердженням ранньоіндустріального підприємницького ринкового господарства у період першої науково-технічної (промислової) революції.Традиційно дослідники економічної думки розвиток класичної політичної економії поділяють на чотири етапи.

1-й етап (кінець XVH - середина XVIII ст.) - становлення класичної політичної економії як альтернативи меркантилізму у працях видатних дослідників В. Петті, П. Буагільбера, Р. Кантільйона, Д. Юма, представників школи фізіократів на чолі з Ф. Кене і А. Тюрго в умовах генезису ринкових відносин і розвитку мануфактурного виробництва.

2-й етап (друга половина XVIII ст.) - формування ідейно-теоретичних та методологічних засад класичної політичної економії, становлення економічної теорії як науки у працях А. Сміта (Велика Британія).

3-й етап (перша половина XIX ст.) - еволюція класичної політичної економії, переосмислення ідей А. Сміта його послідовниками, збагачення економічної науки новими теоретичними здобутками (Д. Рікардо, Т. Мальтус, В.Н. Сеніор у Великій Британії, Ж.Б. Сей, Ф. Бастіа у Франції, Г.Ч. Кері у США) в умовах промислового перевороту та утвердження індустріальної цивілізації.

4-й етап (друга половина XIX ст.) - завершення панівної ролі класичної політичної економії. Видатним теоретиком цього періоду був Дж.С. Мілль (Велика Британія), праці якого завершили теоретичне узагальнення проблем ринкового господарства та формування понятійного апарату економічної науки.

Класична політична економія сформувала базові погляди на ринкове господарство.

Її характеризують такі фундаментальні теоретичні та методологічні засади:

o предмет дослідження - багатство та шляхи його зростання для задоволення суспільних потреб; природа, джерела та об'єктивні закони економічного життя. Багатство - це сукупність матеріальних цінностей, пріоритетна сфера його створення - матеріальне виробництво, джерело - продуктивна праця; отже, економічна наука має вивчати виробництво;

o методологічний потенціал охоплював принцип "природності" законів економіки, які ототожнювались із законами природи (використання вчення фізика І. Ньютона, англійських філософів Т. Гоббса і Дж. Локка, французьких просвітителів), причинно-наслідковий (каузальний) і абстрактно-дедуктивний методи та системний підхід. Принципом систематизації класичної політекономії був принцип вихідної категорії, за яким усі економічні явища послідовно поєднані між собою причинно-наслідковими зв'язками;

o системоутворювальною вихідною теорією була теорія вартості, що була засадничою для теорій ціни, грошей, доходів тощо;

o ринкова економіка є саморегульованою, прагне до природного рівня випуску продукції, що визначається виробничими факторами, останні зумовлюють межу виробничих можливостей. Внутрішній механізм саморегулювання, складовими якого є попит, пропозиція, гнучкість цін на ресурси та готову продукцію, автоматично забезпечує рівновагу сукупного попиту та сукупної пропозиції;

o використання доктрини економічного лібералізму (economic liberalism), що захищає конкурентну економіку приватної власності, свободу підприємництва та вільну торгівлю, теорії та політики невтручання держави в економіку, політики фритредерства (вільної торгівлі без обмежень). Ринок є головним регулятором економічного розвитку;

o дослідження об'єктивних факторів життєдіяльності "економічної людини", особистого інтересу, пов'язаного з отриманням прибутку, як головної спонукальної сили розвитку ринкової економіки. Перевага віддавалася особистим інтересам на противагу загальнодержавним;

o трактування економічних відносин як відносин між класами;

o обґрунтування концепції економічного зростання та підвищення національного добробуту шляхом нагромадження капіталу, збільшення кількості зайнятих у сфері матеріального виробництва та підвищення продуктивності праці.

47) Охарактеризуйте ринкове господарство в Англії у другій пол. ХVІІ – 60-тих роках ХІХ ст.: виникнення, становлення нових форм господарства. Теорії А. Сміта та Д. Рікардо про ці процеси..

Внаслідок буржуазно-демократичноїреволюції (1640—1659) та «Славного перевороту)) (1688) в Англії була встановлена консти­туційна монархія під парламентським контролем. Таким чином, система політ влади забезпечила доступ (через парламент, пізніше — і через кабінет міністрів) представникам великого капіталу до державного управління. Це дозволило зорієнтувати економіку країни на створення умов, необхідних для подаль­шого розвитку складових ринкового господарства.

Діяльність уряду насамперед сприяла розвитку сільськогоспо­дарської галузі. Суть його заходів полягала в захисті та заохо­ченні розвитку фермерських господарств, особливо тих, які ви­рощували зернові. Та лише в другій половині XVIII ст. в Англії був здійснений аграрний переворот, в результаті якого майже повністю було знищено дрібне селянське господарство. Влада робила ставку на великі фермерські господарства, що використовували найману працю селян що лишились без землі. На заробітну платню ці робітники купували собі все необхідне, таким чином уряд гарантував платоспроможного споживача та збільшував товарно – грошовий обіг. На ринок капіталів надходили вільні грошові ресурси ферме­рів, які були їхнім прибутком від сільськогосподарського виробництва, і частина земельної ренти землевласників. Механізм утворення прибутку фермерів і ренти землевласників дослідиви Д. Рікардо в роботі «Основи політичної економії та оподаткуван­ня» (1817).

У своєму дослідженні вчений виходив з того, що вартість сільськогосподарських товарів визначається витратами праці на їх виробництво за най не сприятливіших умов. Тоді фермери, які використовують гіршу землю, отримують лише середній прибу­ток на вкладений ними капітал. Рента на такій землі для ЇЇ влас­ників не виникає. Ті ж фермери, які використовують середню й кращу землю, отримують дохід, що перевищує середній прибуток відповідно до якості і місцерозташувания земельних ділянок. Цей прибуток ви­значається як різниця між витратами виробництва на ділянках, які вони обробляють, і на гірших землях. Середній прибуток при­власнюється фермером. А надлишок доходу над середнім прибут­ком і є земельною рентою, яку отримує землевласник. Таким чином, рента у Д. Рікардо розцінюється як суто соціаль­ний феномен, що пов'язаний із виникненням приватної власності на землю. А джерелом ренти є праця найманих робітників у сіль­ському господарстві, а не власне земля. Та К. Маркс у «Капіта­лі» показав, що це не зовсім правильно: в умовах приватної влас­ності на землю землевласник не віддає даром в оренду навіть найгіршу ділянку. Рікардівську ренту К. Маркс назвав диференційною (тобто зв'язаною з природною різницею земельних ре­сурсів).

Протекціоністська політика англійського уряду сприяла роз­витку мануфактурного виробництва. Перші теоретичні узагальнення відносно мануфактури та її прогресивної ролі в розвитку країн зробив А. Сміт у роботі «До­слідження про природу і причини багатства народів» (1776). В основі всієї системи його економічних поглядів лежить ідея, що багатство суспільства створюється працею в процесі вироб­ництва. Воно залежить, по-перше, від частки населення, яке зай­няте продуктивною працею, і, по-друге, від рівня продуктивно­сті праці. А. Сміт вважав поділ праці найважливішим фактором економічного прогресу і зробив його вихідним пунктом свого до­слідження. На прикладі мануфактури, яка виробляла голки, він по­казав що величезний зріст продуктивності праці внаслідок ЇЇ поді­лу зумовлений: 1) зростанням майстерності та збільшенням вправ­ності робітника; 2) збереженням часу, який витрачається в процесі переходу від одного виду праці до іншого; 3) технічним удоскона­ленням виробництва. Саме мануфактури створили перед­умови для перемоги машинної техніки, адже чим простіша вироб­нича операція, тим легше замінити людину машиною.

Політика уряду з перетворення Англії на колоніальну державу розширювала сировинну та фінансову базу англійської промис­ловості, забезпечувала її ринками збуту. У XVIII ст. Англія стала могутньою колоніальною державою з колоніями в Індії, Північ­ній Америці та в інших частинах світу.

У середині ХУШ ст. А. Сміт рішуче виступив проти спроб ко­ролівського двору, земельної аристократії і купців закріпити свою владу в колоніях. Він довів, що меркантилістична політика в колоніях, які вона намагається утримати в становищі аграрно-сировиних придатків метрополії, суперечить інтересам самої Ан­глії.

Про вільну торгівлю в Англії заговорили тільки тоді, коли во­ни стала світовою промисловою державою, і їй потрібна була де­шева імпортна сировина, продовольчі товари та ринки збуту. Ідея цільної торгівлі була висунута та обґрунтована в Останній чверті XVIII ст., і Д.Рікардо і А.Сміт надавали світовій торгівлі. Це спонукало їх до створення праць присвячених саме світовій торгівлі та місцю Англії в ній. Ці праці послужили орієнтиром в зовнішній політиці та торгівлі.

 

 

Особливості розвитку ринкового господарства у Франції та виникнення (становлення) нових форм господарювання (друга пол. ХVІІ – 60-ті роки ХІХ ст.). Висвітлення цих процесів у теоріях Ж.Б. Сея та Ф. Бастіа.

В епоху Реформації, католицької реакції, релігійних війн, жор­стоких національних, соціальних та політичних зіткнень зміню­ється характер гуманістичної думки в європейській культурі. У Франції XVIII ст. цьому сприяла бездарність державного управління, надмірна розкіш королівського двору, релігійна нетерпи­мість гугенотів-реформаторів, з одного боку, і прибічників крайньої католицької реакції, з іншого.

Наростання невдоволення в країні наближало все більш наближало буржуазно-демократичну революцію. Крім цього була низка інших причин. Головною економічною причиною революції стала криза монархії та феодальної структури суспільства. Соціально-економічна не справедливість феодального (ієрархічного) устрою держави по­лягала в надмірному оподаткуванні феодально залежних селян, які становили основну частину економічно активного населення, й регламентації діяльності в промисловості та торгівлі, що супе­речило принципам ринкової економіки. Безпосереднім поштовхом до революції стало також фінансове банк­рутство держави.

Революція розпо­чалась 14 липня 1789 р. взяттям Бастилії— символу абсолютиз­му — і охопила всю країну. При владі опинилася буржуазія. 26 серпня 1789 року в країні було прийнято Декларацію прав людини і громадянина. З 1789 р. по 1791 р. у Франції було проведено ряд реформ, які сприяли утвердженню буржуазного устрою. Був скасований ста­новий поділ, спадкові титули дворянства, церкву відділили від держави, а її землі конфіскували, оголосили «національним май­ном» і розпродали невеликими ділянками. Усе це створюва­но передумови для ринкового підприємницького господарювання.

Революція 1789 р. була тією вирішальною подією, яка визначила у Франції початок промислового перевороту і роз­чистила дорогу для розвитку капіталістичної економіки. Промис­ловий переворот в країні тривав майже все XIX ст. Він розпочав­ся в 1810—1820 рр. і прискорився лише в 1850—1860 рр., які можна вважати також роками завершення промислового перево­роту.

У 50—60-ті роки значних темпів розвитку набувала важка Промисловість. Використання бесемерівського методу виплавки сталі призвело до підвищення якості продукції І зростання виробництва у вісім разів.

Промисловий переворот було завершено в кінці 60-х років. Франція стала аграрно-індустріальною державою. Загальний об­ом промислової продукції порівняно з початком перевороту зріс у шість разів. Відбувся процес концентрації виробництва, особ-піиіо в легкій промисловості та металургії. Зросло міське насе­лення. Та більша частина національного доходу припадала усе ж І аграрний сектор. У сільській місцевості проживало 56 % меш­канців країни, а в сільському господарстві було зайнято 40 % на-Селення.

1800 р. у Парижі був заснований Французький банк. Йому надавалось монопольне право на емісію банкнот. Банк мав виконувати фун­кції державного банкіра та кредитора держави. У 1801 р. в Пари-жі з'являється фондова біржа, яка призначалась для здійснення Великих торговельних угод між промисловцями і купцями; 1810р. була створена особлива «Рада зі справ фабрик і заводів».

Головна роль у першій половині XIX ст. належала будівництву залізниць. У результаті до кінця 1840 р. у Франції було здано в експлуа­тацію 1,5 тис. км залізничних шляхів. Технічна революція у сфері транспорту викликала прискорене Зростання металургійної й паливної промисловості.

Жаи Батист Сей (1767—1832)— родоначальник і головний представник французької економічної думки цього періоду. Як у першій своїй роботі «Трактат політичної економії» (1803), так і в узагальню вальній — «Повний курс практичної політичної економії» (1828—-1829) у шести томах він наслідує і пропагує ідеї А. Сміта, Разом з тим Ж. Б. Сей звертає увагу на помилки та суперечності в теорії вченого й намагається їх виправити. У цілому правомірно стверджувати, що він не просто популяризував класичне вчення, а збагатив його власними ідеями і став засновником нового на­пряму в економічній теорії.

Відповідно до теорії Ж. Б. Сея, виробництво створює не певну матерію, а корисність, яка надає речам цінність. Саму корисність він розглядає як послугу.

За Ж. Б. Сеєм, вартість визначається не працею, як у класиків, а корисністю речі, її споживчою вартістю, у створенні якої бе­руть участь три фактори виробництва: праця, капітал і земля. Ця теорія отримала назву — «Теорія трьох факторів».

Важливу роль відводить Ж. Б. Сей підприємцю. Саме вони комбінують виробничі послуги заради задоволення споживчого попиту. Вони створюють попит на виробничі блага й пропозицію споживчих благ. Через них відбувається розподіл багатства в су­спільстві.

Одне з центральних місць у вченні Ж. Б. Сея займає теорія ринку («закон Сея»). Вона відображає сформульовані ним залеж­ності, які стосуються проблеми реалізації та досягнення загальної економічної рівноваги в суспільстві. Суть теорії полягає в тому, що, за твердженням Ж. Б. Сея, товари та послуги обмінюються на інші товари та послуги, тому виробництво одних зумовлює по-трсбув інших, постійно забезпечуючи потенційний попит.

Ринок — це обмін товарів на товари, а гроші виконують тільки роль посередника в цьому обміні. Розвиваючи цю думку, Ж. Б. Сей формулює чотири закони ринку;

1. Чим більше виробників та екстенсивніший ринок, тим більш споживачів і тим прибутковіший цей ринок для виробників, оскільки ціна зростає зі збільшенням попиту.

2. Кожен виробник зацікавлений в успішній діяльності інших, оскільки вона формує ринок попиту. Успіх однієї галузі сприяє успіхові інших, стимулює загальний розвиток. Розквіт промисло­вості супроводжується процвітанням сільського господарства і т. д.

3. Імпорт сприятливо впливає на розвиток обміну, адже інозем­ні товари можна отримати, лише продавши свої.

4. Ті прошарки суспільства, які тільки споживають і нічого не виробляють, не примножують багатство країни, а розорюють її.

Другим представником французької політичної економії цього часу був Фредерік Бастіа (1801—1850). Найбільшою популярністюкористуються дві його роботи — «Економічні софізми» (1847) і «Економічні гармонії» (1850).

Ф. Бастіа, як і А. Сміт, пов'язував прогрес суспільства з реалізацієювільної ініціативи кожної людини. Ф. Бастіа, наслідуючи Ж. Б. Сея, трактував цінність як відношення послуг. Джерело економічних гармоній Ф. Бастіа вбачав у вільній конкуренції та обміні. Згідно з теорією економічних гармоній Ф. Бастіа, інтереси праці та капіталу солідарні. Він вважав, що «в міру того, як при­множуються капітали, безумовна частка, що належить їм у загаль­ному результаті виробництва, зростає, а частка відносна знижу­ється; відносна ж частка праці постійно зростає, а тим паче зро­стає і його частка безумовна» Саме з цього закону, на думку Ф. Бастіа, «випливає гармонія інтересів робітників і тих, хто їх наймає

Охарактеризуйте риси становлення ринкового господарства в США та виникнення (становлення) нових форм господарювання. Роль ліберальної економічної теорії Г.Ч. Кері в розвитку капіталістичних відносин у країні.

Специфіка становлення ринк господарства в Американ. колоніях полягала в тому, що її заселяли вихідці з країн, де вже розвивалися ринкові відносини. Туди прибували англійці, ірландці, шотландці, німці, голландці, які па своїй бать­ківщині належали до середнього класу, тобто були освіченими й мали різноманітні трудові навички.. В економічному розвитку колоній рано намітилась спеціалізація.

Північні колонії Нової Англії з найбільшим містом і портом Бостон, були мало придатними для землеробства. Тут розвива­лась лісопильна, суднобудівна, залізоробна, металур-гійна та лег­ка промисловості. Провідного галуззю останньої стала вовняна.

Колонії центру Нової Англії були основним с/г-им районом, де здебільшого вирощували пшеницю.

П'ять колоній півдня створили зовсім іншу соціально - еконзону. Її особливість була в тому, що основною робочою силою була примусова праця рабів — негрів. Тому Півд колонії відрізнялися також культурою, релігією, ментальністю. А їхній спекотний та вологий клімат дозволяв вирощувати на плантаціях тютюн, рис.

Високими темпами, які не були характерні жодній державі, зростало населення країни. Це відбувалося за рахунок як при­родного припливу, так і притоку іммігрантів та ввозу рабів. До 1860 року в США іммігрувало близько п'яти мільйонів осіб. Таким чином, США отримували з країн Зах Європи технічні досягнення, підготовлених кваліфік працівників та дешеву робочу силу. Усе це сприяло швидкому екон піднесенню США й розвитку внутрішнього рин­ку країни.

Мав свою специіку в США й процес урбанізації. Якщо в Європі її міста заселялись за рахунок обезземелених селян, то в США за рахунок іммігрантів, як правило, представників промислово виробничої сфери. Жителі міст 1860 р. становили майже 20 % населення США. Процес урбанізації в країні відбувався більш повільними темпами, ніж в Європі.

У США XVIII—XIX ст. було зроблено багато важливих відкриттів, чому сприяла державна система заохочення. Так, 1790 р. і виданий Закон про патенти, який давав винахідникам значну монополію на використання своїх винаходів. Було створено першу бавовноочисну машину її застосування підвищувало продуктивність праці в 100 разів. Винайдення 1841 р. швейної машини дало поштовх розвитку легкої промисловості. Америка на першому етапі пром революції стала батьківщиною електромагнітного телеграфу (1842), процесу виплавленння сталі (1847), парової турбіни (1849).

Засновником ліберальної економічної теорії США є Генрі Чарльз Кері (1793—1879). Він написав цілу масу робіт. Серед них: «Нариси про норму заробітної плати» (1835), «Принципи політичної економії» (1837—1840) у 3-х томах, «Гармонія інтересів агрокультури, мануфактури і комерції» (ІХ50), «Принципи соціальної науки» (1865) та ін.

Екон теорія Г. Ч. Кері побудована на поєднанні критично розглянутих екон теорій попередників, особливо класиків, та власних екон поглядів. Так, він не сприймав Д. Рікардо та Т. Р. Мальтуса, системи яких вважав песимістичними і такими, що розпалюють соціальну ворожнечу. Не погоджу-вався Г. Ч. Кері і з деякими думками А. Сміта, зокрема заперечував теорію вільної торгівлі, запропонувавши натомість доктрину протекціонізму.

Центральне місце в теорет побудовах Г. Ч. Кері, як і у Ф. Бастіа(Франція), займає теорія «гармонії інтересів». На його думку, вінсформулював універсальний закон, згідно з яким у капіталістич­ному суспільстві існує «найповніша гармонія всіх істинних і справж­ніх інтересів», а тому немає підстав для соціальних суперечностей. Вихідноюумовою в теоретичній побудові Г. Ч. Кері була ідея про справедливий розподіл, який нібито притаманний капіталізмові. Він, як вважав Г. Ч. Кері, враховує внесок кожного в суспільне виробни­цтво. З розвитком буржуазного суспільства завдяки зростанню про­дуктивності праці та примноженню капіталів частка робітників у на­ціональному продукті зростає і абсолютно, і відносно, а частка ка­піталістів, абсолютно збільшуючись, відносно зменшується. «З усіх законів, установлених наукою, —писав Г. Ч. Кері, —це найбільш прекрасний закон, тому що дія цього закону полягає у гармонії іс­тинних інтересів різних класівлюдського суспільства».

Наприкінці 40-х років XIX ст. Г. Ч. Кері підтримував політику фритредерства, яку проводив уряд США. Та вже у 50-х роках пін стає поборником політики протекціонізму. Основний аргумені ученого—- це можливість зберегти для виробника внутрішнії) ринок за рахунок автономізації економіки. А основою міжнарод­них відносин він вважає досягнення стану всесвітньої гармонії націй завдяки всебічному індивідуальному розвитку.

Що ж до міжнародного поділу праці, то, на думку Г. Ч. Кері, не­втручання держави в міжнародні відносини під гаслом міжнарод­ного поділу праці може призвести національну економіку (ідеться, перш за все, про США) до промислової залежності, перетворення країни на постачальника сировини для розквіту якоїсь іншої нації, Звідси видно, що основною метою теорії Г. Ч, Кері був захист американської економіки.

Таким чином, економічна позиція Г. Ч. Кері слугувала теоре­тичним та ідеологічним підґрунтям становлення і розвитку капі­талістичних відносин на всій території США. Разом з тим, крайня протилежність шляхів економічного розвитку Півночі та Півдня, гострий соціально-економічний конфлікт між ними на той час міг вирішитися лише через громадянську війну. Остання, що закінчилась перемогою Півночі, мала характер буржуазно-демократичної революції. її рушійними силами були робітники, фермери та революційна буржуазія, виступила полі­тичним керівником народу, хоча саме робітники і фермери зігра­ли в революції вирішальну роль.