Охарактеризуйте економічну політику Б. Хмельницького та її основні напрями. Визначте її меркантилістські засади.

Соціально-економічна політика Б. Хмельницького та уряду Української держави залежала від результативності воєнного і політичного протистояння з Польщею, позиції козацької старшини та розмаху селянської антифеодальної боротьби. Боротьба за соціальне визволення вже влітку 1648 р. тісно переплелася з національно-визвольною і фактично переросла в Селянську війну. На визволених землях активно відбувався процес ліквідації великого феодального землеволодіння, фільварково-панщинної системи господарства та кріпацтва й утвердження козацької власності на землю.

Умови Зборівського (1649) та Білоцерківського (1651) договорів тимчасово загальмували розгортання прогресивних змін. Знову відновлюються феодальне землеволодіння і колишні форми експлуатації, що викликало нове загострення соціальних протиріч та черговий виток Селянської війни. Лише після перемоги в битві під Батогом (1652) на території Української держави було остаточно ліквідовано фільварково-панщинну систему господарювання, велику земельну власність королівщини, польських та українських магнатів і шляхти.

На аграрну політику Б. Хмельницького, крім зовнішніх чинників, активно впливала козацька старшина, яка сама прагнула стати великим землевласником Проте гетьман, розуміючи, що основною рушійною силою національно-визвольних змагань є селянство, намагався гасити нові соціальні конфлікти і як міг гальмував зростання великого землеволодіння новітньої еліти.

Українська держава активно діяла на міжнародній арені, про що свідчать численні дипломатичні контакти з Росією, Туреччиною, Кримським ханством, Молдавією, Валахією, Семиграддям (Трансільванією), Швецією та іншими державами.

Соціально-економічна політика Б. Хмельницького та уряду Української держави залежала від результативності воєнного та політичного протистояння з Польщею, позиції козацької старшини та розмаху селянської антифеодальної боротьби. На визволених землях активно відбувався процес ліквідації великого феодального землеволодіння, фільварково-панщинної системи господарства та кріпацтва й утвердження козацької власності на землю.
На аграрну політику Б. Хмельницького, крім зовнішніх чинників, активно впливала козацька старшина, яка сама прагнула стати крупним землевласником. Проте гетьман, розуміючи, що основною рушійною силою національно-визвольних змагань є селянство, намагався гасити виникнення нових соціальних конфліктів і, як міг, гальмував зростання великого землеволодіння новітньої еліти.

Українська держава активно діяла на міжнародній арені, про що свідчать численні дипломатичні контакти з Росією, Туреччиною, Кримським ханством, Молдавією, Валахією, Семиграддям (Трансільванією), Швецією та іншими державами. Ці питання постійно перебували в центрі дипломатичної діяльності Б. Хмельницького, який усе робив для зміцнення міжнародного становища козацької держави

 

54) Охарактеризуйте економічну політику Петра І та її вплив на господарство України.

Особливо важливим етапом у формуванні певної структури народного господарства Укр стали роки правління Петра 1. Иого політика, спрямована на посилення екон та полі­т могутності Росії, в той же час стосовно України передба­чала посилення колонізації та ліквідацію й залишків автономно­го устрою. Дбаючи про розвиток мануфактурного виробництва, торгов зв'язків Росії, Петро I спрямовував свою політику щодо України на перетворення її у ринок збуту та сировинний придаток Росії. Надзвичайно багато роблячи для розвитку ма­нуфактурного виробництва в Росії, проводячи політику «наса­дження мануфактур», Петро I водночас час накладав певні забо­рони на розвиток їх в Україні, створюючи умови насамперед для підприємців-росіян та іноземців. Використовуючи укр сировину, російський уряд відкривав казенні (скарбові) ма­нуфактури. Він усіляко підтримував створення й приватних ма­нуфактур, але таких, якими б володіли росіяни, продукція яких ішла виключно на потреби російської армії та флоту. Російські ж потреби задовольняли виробники селітри, поташу. Російський уряд будував свою економічну політику щодо України на оволодінні україн промисловістю, ство­ренні російських державних підприємств на українській сиро­вині та із застосуванням української робочої сили. З'являється кріпосна мануфактура з великою кількістю «приписних» робіт­ників (як державна, так і приватна), власниками якої найчастіше стають російські підприємці.

Великої шкоди петровська політика завдала українській тор­гівлі — як зовнішній, так і внутрішній. Високими митами та за­боронами були перекриті можливості для україн купецтва у вже налагодженій міжнар торгівлі. Так, указом 1714 p. заборонено вивозити низку товарів — таких, як прядиво, шкіри, сало, віск, щетина та ін. через будь-які порти, крім російсь­ких. Врешті-решт, украї експорт було скорочено до мінімуму. З метою забезпечення ринків збуту для російської мануфактурної промисловості заборонялося й завозити до України ряд іноземних товарів — таких як панчохи, полотно, сукно, голки. Усі ці дії призводять до значного падін­ня цін на українському ринку на низку товарів, що дає можли­вість російським купцям та уряду за безцінь скуповувати цю продукцію.

Дуже дошкульною для українського купецтва була й митна політика, внаслідок якої значно зросли митні збори на українські товари, а для деяких товарів (горілка, тютюн) вивіз на певний час зовсім заборонявся. Усе це надзвичайно негативно позначається на економіці України, активно сприяючи перетворенню її на ро­сійську колонію, ринок сировини та збуту для російської проми­словості. Цей процес прискорюється в наступні часи, а в період гетьманування останнього гетьмана К. Розумовського внаслідок скасування митних кордонів між Україною і Росією (1754 р.) економіка України стає складовою частиною російської в рамках всеросійського ринку, що формується, і цим самим остаточно скасовуються залишки української автономії.

55) Охарактеризуйте господарську систему Західної України та особливості її еволюції під впливом реформ Йосипа ІІ.
Протягом першої половини XIX ст. в сільському господарстві України панівною залишалася панщинна система господарства.

Розвиток західноукр земель з кінця XVIII ст. регулювався аграрним законодавством австрійських монархів Марії Терезії та Йосифа II під час їхнього спільного правління (1765—1780)

Першими потрапили в сферу реформаторської діяльності закарпатські селяни. Згідно з маніфестом 1766 p. про урбаніальну регуляцію селянин отримував від землевласників садибу і земельній наділ. За користування землею повнонадільні селяни повинні були відробляти на пана 5 днів на рік, жедяри (безземельні) — 18 днів.

Крім того, селяни відробляли примуси. За поміщиком зберігалася влада над особою селянина, який отримав право ходити на заробітки. Поміщик користувався правом першості найму, платив за цінами, встановленими місцевою владою.

За законом 1783 p. закарпатські селяни дістали право займатися ремеслом, розпоряджатися майном. Поміщикам заборонялося втручатися в родинні стосунки селян, відбирати у них без дозволу державних установ садиби, примушувати виконувати не передбачені законом примуси.

Закон 1875 p. звільнив селян від кріпосницької залежності. Вони здобули право вільно пересуватися по країні, передавати у спадщину майно, обирати професію, навчатися в школах.

Закон, що регулював відносини між шляхтою і кріпосними селянами,був виданий у червні 1775 p. Поміщикам заборонялося притягати селян відбувати примуси понад ті, що були зафіксовані в інвентарі, до панщини в неділю і свята, до примусової роботи навіть за гроші, накладати штрафи, примушувати купувати у корчмаря горілку, карати селян без спеціального присуду. Потрібно було точно встановити розміри повозових примусів. Закон підривав засади влади пана, визнавав лише його право на верховну владу по відношенню до земель селянського користування.

Закони і розпорядження 1784 p. скасовували шарварки, регулювали повозні примуси, панщину.

1786 p. вийшов "Роботопатент", що став кодексом законів з аграрних відносин у Галичині, як і в усій Австрії, та діяв до революції 1848 p. Підтверджувались усі попередні розпорядження і встановлювалися нові норми відробітків залежно від кількості землі, що була у користуванні, визначалися категорії селян і встановлювалися розміри панщини. Скасовувалися нормована панщина, дворові примуси, роботи за звичаєм, монополія домінії на купівлю продуктів селянських господарств. Розрізнялися селянські та двірські землі, але, як і раніше, поміщик міг вигнати селянина з землі, передати її іншому.
У 1785—1788 pp. в усій Австрії було проведено перший кадастр земель (йосифінська метрика) з метою вдосконалення системи оподаткування.

В квітні 1787 p. вийшов закон, який вирішив питання сталості селянського землекористу-вання. Селяни дістали так зване право дотації на земельний наділ, на користування пасовищами і лісами, на допомогу реманентом, на опіку під час злиднів. Цей закон був поширений і на Буковину.

Найпрогресивнішим був Урбаніальний патент Йосифа II 1789 p. Проголошувалося, що всі селянські примуси належить встановлювати пропорційно до кількості землі, що перебувала у їхньому користуванні. Розміри державних і урбаніальних (на користь пана) примусів не могли перевищувати ЗО % загального доходу від селянської землі.

Незадоволення земельних власників, у тому числі галицької шляхти, гальмувало впровадження патенту. Наступник Йосифа II імператор Леопольд у 1790 p. видав закони про покарання підданих киями і скасування урбаніального патенту, наказав повернутися до колишніх норм оподаткування і панщинних примусів. Епоха реформаторства закінчилася. Почався період феодальної реакції.
Австрійське аграрне законодавство було прогресивним, оскільки відповідало інтересам економічного розвитку, було спрямоване на подолання відсталості Галичини. Проте збереження права власності феодала на всі землі маєтку і визначення рустикальних земель не майном, а наділом селян, малоземелля, відсутність вільних земель стримували реалізацію прогресивних законів.

56) Охарактеризуйте зародження елементів ринкового господарства в господарській системі України наприкінці XVIII — початку ХІХ ст.

Для другої половини XVIII характерним було збільшення ваги мануфактур,що використовували вільнонайману працю.З розвитком торгівлі відбувся процес формування фінансово- грошової системи.Саме в цей час з,явилася назва карбованець.З кінця VIIІ починається втручання Росіїї у фінансові справи України.на початку VIIІ ст. було встановлено контроль над її фінансами,а з 1764 після скасування в Україні гетьманства фінансово грошова система у Росії.Поглиблюються зв’язки з ринком шляхетських господарств Правобережної України.Слабкий розвиток міст обмежував внутрішній ринок,а продукція магнатських господарств та мануфактур восновному експортувалися.

57)Дайте характеристику кризи кріпосної системи та її відображення у працях українських економістів першої половини ХІХ ст. (В. Каразіна, М. Балудянського, І. Вернадського

Вже в першу половину XIX ст. виросла талановита плеяда україн економістів, які зробили суттєвий внесок у забезпечення сусп прогресу країни в період її переходу від традиційного до індустріального типу соціально-економічного розвитку. Серед них — В.Н. Каразін, професори М.А. Балудянський (Санкт-Петербурзький університет), Т.Ф. Степанов, К.К. Гаттенбергер, І.В. Платонов, П.І. Сокальський (Харківський університет), Д.П. Журавський, І.В. Вернадський, М.Х. Бунге (Київський університет) та ін.

Ці вчені персоніфікували ідеї вітчизняного економічного лібералізму. Вони виступали одними з найбільш дієвих розробників стратегії і тактики формування національної економіки, брали активну участь у впровадженні у суспільну свідомість сучасного економічного мислення, своєю творчістю сприяли формуванню економічної культури українського та російського суспільства.
Втягнувшись у вир народного життя, в епіцентр дискусій про подальшу долю країни, вітчизняні вчені проявили себе як справжні патріоти та гуманісти, для яких вищими цінностями виступали економічні інтереси країни та її народу. Щоправда, в силу всіх обставин тодішнього життя ці інтереси, як правило, не вирізнялись із загальноімперських.
Українські вчені проявили себе переконаними противниками кріпацтва й активними пропагандистами принципів свободи у всіх сферах людської діяльності, особливо свободи підприємництва і торгівлі. У їх творах праця розглядається як головне джерело багатства країни.

Володимир Каразін (1773-1842) – відомий вчений енциклопедист, засновник Харківського університету, активний реформатор економіки. Його проекти реформування різних галузей господарства були спрямовані на прискорення розвитку капіталістичних економічних відносин в Україні та Росії. Він не був прихильником негайного звільнення селян від кріпацтва, однак із метою викорінення поміщицької сваволі виступав за відміну панщини і заміну її грошовою рентою. Для цього В. Каразін пропонував наділити селян землею у вічне користування, а ту поміщицьку землю, яка залишиться обробляти найманою працею. При цьому він вимагав вільного продажу державних земель.

Охарактеризуйте зародження елементів ринкового господарства в господарській системі України наприкінці XVIII — початку ХІХ ст.

Вже в першу половину XIX ст. виросла талановита плеяда україн економістів, які зробили суттєвий внесок у забезпечення сусп прогресу країни в період її переходу від традиційного до індустріального типу соціально-економічного розвитку. Серед них — В.Н. Каразін, професори М.А. Балудянський (Санкт-Петербурзький університет), Т.Ф. Степанов, К.К. Гаттенбергер, І.В. Платонов, П.І. Сокальський (Харківський університет), Д.П. Журавський, І.В. Вернадський, М.Х. Бунге (Київський університет) та ін.

Ці вчені персоніфікували ідеї вітчизняного економічного лібералізму. Вони виступали одними з найбільш дієвих розробників стратегії і тактики формування національної економіки, брали активну участь у впровадженні у суспільну свідомість сучасного економічного мислення, своєю творчістю сприяли формуванню економічної культури українського та російського суспільства.
Втягнувшись у вир народного життя, в епіцентр дискусій про подальшу долю країни, вітчизняні вчені проявили себе як справжні патріоти та гуманісти, для яких вищими цінностями виступали економічні інтереси країни та її народу. Щоправда, в силу всіх обставин тодішнього життя ці інтереси, як правило, не вирізнялись із загальноімперських.
Українські вчені проявили себе переконаними противниками кріпацтва й активними пропагандистами принципів свободи у всіх сферах людської діяльності, особливо свободи підприємництва і торгівлі. У їх творах праця розглядається як головне джерело багатства країни.

 

58) Охарактеризуйте вплив нових цивілізаційних чинників на господарський розвиток держав Європи (70-ті роки ХІХ ст. – початок ХХ ст.) Відбувається перехід від вільної конкуренції до виникнення монополій, які стали відігравати провідне місце в економіці країн. Науково-технічна революція відбувалася на новій технічній базі: на зміну пару прийшла електрична енергія; запроваджуються нові технології в ряді галузей промисловості; значного розвитку набуває транспорт; з’ являються перші спроби автоматизації виробничих процесів; великого поширення набуває кооперація. Загострення конкуренції привело до концентрації виробництва і капіталу. Відбувається перехід від вільної конкуренції до монополістичної.

Вільна конкуренція спирається на конкурентні переваги від масш-табності виробництва, ефективна — від машинного. Усе це проявляється у масовому виробництві, яке може бути забезпечене лише новими технологічними змінами.

Відбулися зміни у приватній власності, адже великомасштабне виробництво вимагає гігантських капіталів, які з’ являються у формі колективної приватної власності. Основними історичними формами господарств кінця ХІХ — початку ХХ ст. стали монополії у вигляді картелів, синдикатів, трестів та концернів. Виникають нові елементи ринкової інфраструктури, такі як торговельні палати, контори аудиту та лізингу, довірчі товариства. Виникає колективна форма власності у формі акціонерних товариств. У сільському господарстві поширюється фермерство.

 

 

59)Дайте характеристику причинам та змісту промислового зростання Німеччини наприкінці ХІХ ст. Розкрийте ознаки соціального напрямку політичної економії як передумови ґенези інституціоналізму.

Після франко-прусської війни 1870—1871 рр. і політичного об'єднання країни в єдину Німецьку державу 1871 р., ліквідації феод пережитків були створені сприятливі умови для за­вершення промислового перевороту та подальшого швидкого розвитку економіки. Перш за все, уряд Німеччини багато зробив для розвитку освіти та науки. Освіта стала гордістю країни, кіль­кість студентів в університетах і вищих технічних закладах зроста­ла особливо швидко. Великими були державні видатки.

Середня та вища освіта стала міцним підґрунтям для розвит­ку науки й розповсюдження її досягнень в економіці. Внаслі­док розвитку освіти в кінці XIX ст. Німеччина стала батьків­щиною багатьох світових наукових відкриттів, зокрема теорії відносності А. Енштейна, квантової теорії у фізиці М. Планка, теорії електромагнітних хвиль Г. Герца, відкриття Рентгена та створення нових технологій, машин і апаратів для промисловості. Так, німецькими винахідниками в 70—-90 роках XIX ст. були створені динамо-машина, двигун внутрішнього згорання, дизель, трамвай, електродвигун та інші, які мали величезний вплив не тільки на економічний розвиток Німеччини, але й усього людства.

Демографічна ситуація в країні була досить стабільною. Цьо­му сприяла політика держави, церкви та загальне піднесення Життєвого рівня.

З розвитком промисловості особливо швидко зростає міське населення. Якщо в містах у 1871 р. мешкало 36,1 %, то в 1910 р. — 60 % населення країни.

У 70—80 роки XIX ст. процес економічного розвитку країни прискорюється. Відбувається перетворення Німеччини з аграр­но-індустріальної на індустріальну-аграрну державу і завершу-і її.ся промисловий переворот. Німеччина широко використала науковий і технічний досвід інших держав і зосередила увагу на розвитку галузей важкої промисловості, особливо виплавки чавуну та сталі, машинобудуванні, зокрема, верстатобудуванні.

Велика увага в Німеччині надавалась розвитку хімічної про­мисловості. На початку XX ст. Німеччина вже випереджає Англію за виробництвом сірчаної кислоти, фарби, синтетичних барв­інків, Швидко розвивається фармацевтична промисловість.

Прискорені темпи розвитку підприємств важкої промисловості призвели до концентрації виробництва та утворення монополій. Останні виникали, в основному, у формі картелів і синдика тів. Особливо велика роль належала картелям.

Картель, як форма монополії, передбачав об'єднання кількох господарюючих суб'єктів однієї галузі, які домовлялися про част­ку кожного в загальному виробництві, ціни на товари, ринки збуту, обмінювалися новими технологіями. Утворення картелів у Німеччині призводило до підвищення цін на товари та послуги.

Для Німеччини характерна велика роль банків у стимулю­ванні розвитку промисловості та швидкий процес концентрації банківського капіталу.

У 70—80-х роках XIX ст. Німеччина активно переходить до політики протекціонізму в торгівлі, захищаючи свого національ­ного виробника, водночас, сприяючи вивезенню товарів і капіта­лу за кордон.

Розвиток економіки Німеччини відбувався настільки швидко, ти ча ЗО років з 1870 по 1900 рр. обсяг промислового виробницт­во зріс у 3,1 рази А це зумовило потребу у великій кіль­кості сировини та ринків збуту товарів. Уряд Німеччини під­гримує агресивність вітчизняних монополій. У 1894—-1895 рр. країна захоплює ряд територій в Китаї, 1899 р. — Маршалові острови, 1911 р. — частину Камеруну в Африці.

Отже, ряд зазначених факторів позитивно вплинув на еконо­мічний розвиток Німеччини в кінці XIX ст., дав їй можливість і гати другою промисловою державою світу й завдяки швидкій індустріалізації випередити Францію та Англію.

Така ситуація була зумовлена активним втручанням держави у Всі сфери економічного, політичного, культурного та духовного життя. Фактично після об'єднання Німеччини тут формується державний капіталізм, а уряд перетворюється на координаційний літр всієї господарської системи— контролює економіку і сприяє її розвитку.

У нових історичних умовах кінця XIX— початку XX ст. ш і впливом значних економічних зрушень у Німеччині зародилась нова історична школа та соціальний напрям економічної думці Це було пов'язано з особливим періодом розвитку, коли монополізація спричинила різку поляризацію доходів населення і внаслідок цього загострилися класові суперечності.

Для нової історичної школи соціальне питання ніколи не залишалося поза увагою — вона зосереджувала увагу на важливо му значенні всіх соціальних інституцій. Потрібно нагадати, що концептуальним підходом класичної школи до цих питань був постулат: індивід сам формує свій добробут, а добробут суспільства — це сума добробуту індивідів. Історична школа виходить із цілком протилежного, вважаючи індивідуальний добробут похід­ним від загальносуспільного.

Започаткування соціального напряму в екон дослі­дженнях було зумовлене подальшим розвитком капіталізму, мо­нополізацією економіки та розповсюдженням акціонерної форми власності, зростанням добробуту широких мас населення євро­пейських країн, розширенням економічних і політичних свобод, посиленням впливу профспілок і вдосконаленням системи соціаль­ного Захисту. Водночас проблеми соціальної нерівності та захи­сту не втратили своєї актуальності і потребували вирішення шля­хом державного регулювання суспільного життя.

Необхідно зазначити, що соціальний напрям у політичній еко­номії не становив цілісне економічне вчення і був спрямований, у першу чергу, на вирішення таких практичних проблем:

• соціальний підхід до аналізу господ явищ, дослі­дження економіки як частини соц системи, підвищена ува­га до проблем соц справедливості;

• заперечення об'єктивних екон законів та такої самої обумовленості соціальної поведінки людей;

• визнання примату неекон факторів соціально - екон розвитку насамперед правових чинників, підпорядкованих етичним нормам;

• активний захист приватної власності, заперечення експлуа­тації найманої праці та визнання можливості соціально-екон прогресу ринкової економіки шляхом соц реформ та державно-правового регулювання.

І найважливішим висновком, якого можна дійти після ознайомлення з ідеями істор школи та соц напряму, є той, що ці теорії мають яскраво виражений інституціональний характер, тобто визначають примат суспільної психології над індиві­дуальною, провідну роль суспільних інститутів (права, моралі, ідеології, менталітету тощо) порівняно з економічними. Соціаль­ний напрям політекономії був передумовою виникнення нового напряму екон думки— інституціоналізму, який враховував дію в економіці позаекономічних факторів.

60) Охарактеризуйте фактори лідерства економіки США кінця ХІХ – початку ХХ ст. Теоретичні досягнення американської школи маржиналізму

Особливо швидко наприкінці XIX – на початку XX ст. роз­вивалася економіка такої порівняно молодої країни, як США, що утворилася в 1776 р. у результаті війни за незалежність англійсь­ких Північноамериканських колоній. Надзвичайно важливою по­дією, яка позитивно вплинула на розвиток економіки США, була Громадянська війна (1861—1865 рр.), головним економічним на­слідком якої було скасування рабства для 4 млн. негрів, що дало дешеву робочу силу, а також сприяло розширенню внутрішнього ринку. Крім того, результатом війни, як уже зазначалося, було вирішення аграрного питання на користь фермерів за рахунок прийняття в травні 1862 р. Гомстед-акта, за яким кожний грома­дянин США за 10 дол. міг отримати ділянку землі площею 160 акрів (близько 65 га). Якщо протягом п'яти років ця земля проду­ктивно використовувалася, вона переходила у власність фермера. Завдяки цьому закону було створено велику кількість фермерсь­ких господарств, які використовували вільнонайману працю, що сприяло подальшому розширенню внутрішнього ринку та збільшенню виробництва сільськогосподарської продукції, створенню місткого ринку для виробництва сільськогосподарських машин, добрив тощо.

Позитивно на народногосподарський розвиток США впливало природно-географічне положення: наявність великої кількості природних ресурсів: лісу, річок, озер, родючих ґрунтів, сприят­ливі кліматичні умови. Крім того, велике океанське узбережжя та близькість слаборозвинутих південно - та центральноамериканських держав сприяли розвитку міжнародної торгівлі та забезпе­чували місткий зовнішній ринок.

США активно впроваджували в економіку, особливо у проми­словість останні досягнення в галузі науки та техніки, були піо­нерами впровадження масового виробництва, стандартизації, різ­них методів інтенсифікації праці, що було насамперед обумовле­но слабкою заселеністю території США та високим рівнем заро­бітної плати через нестачу кваліфікованої робочої сили. Цей са­мий чинник обумовив активну імміграцію в-країну кваліфікова­них спеціалістів з Європи, що позитивно впливало на місткість внутрішнього ринку. За XIX ст. населення США зросло в 14 ра­зів, тоді як у Європі тільки вдвічі.

Сприяло піднесенню промисловості США, особливо важкої, й прискорене залізничне будівництво. За 1870—1913 рр. довжина за­лізничної колії збільшилася у 8 разів, залізниці з'єднували всі райо­ни країни. Це позитивно впливало на розвиток таких галузей, як ме­талургійна, машинобудівна, вугільна. Наприкінці XIX ст. у США швидко завершується процес індустріалізації, що, у свою чергу, ве­де до прискореної концентрації промислового капіталу та монополі­зації промисловості, в основному у вигляді трестів.

Велику роль в економічному житті країни відігравали банки, активно відбувається процес зрощування банківського капіталу з промисловим. Створюються дві найпотужніші фінансові гру­пи — Моргана та Рокфеллера, вплив яких був надзвичайно висо­ким. Вони володіли залізницями, нафтовими, металургійними, машинобудівними, автомобільними та іншими компаніями, роз­поряджалися підприємствами видобувної промисловості, трима­ли під контролем річкові та морські перевезення.

Позитивну роль в економічному піднесенні США та перетво­ренні їх у провідну індустріальну державу світу відіграла також протекціоністська політика уряду, яка захищала власних підпри­ємців від конкурентів установленням високих митних зборів на готову продукцію та сприяла притоку в країну іноземного капіта­лу (передусім англійського та французького).

Зас­новником американсько їшколи маржи-налізму став Джон Бейтс Кларк, автор праць «Філософія багатства», «Розподіл багатства», «Проблеми монополії», «Сутність економічної теорії» та інших.

Дж. Кларк одним з перших розмежував- капітал і капітальні блага. Він сформував закон спадної продуктивності праці й капі­талу, які він вважав основними факторами виробництва. Згідно з цим закономза умов вільної конкуренції та мобільності суб'єктів господарювання послідовне збільшення будь-якого виробничого фактору за незмінної величини інших призводить до зменшення приросту продукції.

Поширення граничного аналізу на процес формування фактор­них доходів дало змогу вченому покласти в основу теорії цінно­сті і теорії розподілу єдиний методологічний підхід. Надумку ві­домого дослідника історії екон учень М. Блауга, теорія граничної продуктивності Дж. Кларка ніби замкнула маржинальну систему стимулюючи появу різноманітних прикладних дослі­джень.

Оцінюючи діяльність «американської школи» в цілому, потріб­но підкреслити, що її заслуга полягає саме в тому, що вона, звер­нувши увагу на проблему оптимізації структури витрат вироб­ництва й визначивши шляхи її граничного аналізу, дала потуж­ний поштовх численним прикладним дослідженням кількісних відносин між витратами факторів виробництва.

Суттєвий внесок у розвиток маржинальної теорії зробила ма­тематична школа, засновниками якої були А.Курно, І.С.Джевоис, а також економісти так званої «лозаннської школи» — Л. Вальрас та В. Парето.

Математичний напрямок екон думки виник у країнах Зах Європи в першій пол XIX ст.; у другій половині XIX ст. окремі розробки економістів-математиків сформувались у цілісну концепцію.

Основними передумовами впровадження математичних методів у економічні дослідження були:

• перетворення капіталізму на розвинену господ систе­му з високим рівнем взаємозв'язку та однорідності всіх її частин і елементів;

• значні дослідження в галузі математики та можливість за­стосування їх до аналізу екон процесів.

 

61) Охарактеризуйте загальні риси господарської системи Англії в період монополістичної конкуренції. Теоретичні досягнення кембриджської школи.

З переходом до монополістичного капіталізму Англія втра­чає свою промислову першість на світових ринках, якою вона кори­стувалася в середині XIX ст. як країна, в якій уперше виникло фаб­ричне виробництво. Починаючи з 70-х років XIX ст. темпи зростан­ня промислового виробництва в Англії значно уповільнюються. Якщо в період з 1815 р. до початку 70-х років середньорічний при­ріст промислової продукції тут становив 3,4%. то з початку 70-х ро­ків і до 1914 р. він досягав лише 1,7%, унаслідок чого питома вага Англії у світовому промисловому виробництві неухильно зменшу­ється. Якщо в середині XIX ст. вона виробляла близько половини світової промислової продукції, то в 1914р. — тільки одну сьому.

Це явище обумовлюється насамперед тим, що Англія першою у світі здійснила промисловий переворот і в період, який розгля­дається, її промислове обладнання було вже як морально, так і фізично застаріле. Крім того, маючи величезну кількість колоній, які в 100 разів перевищували за площею метрополію, англійські підприємці надавали перевагу вивозу капіталу туди, що значно зменшувало розміри капіталовкладень у самій Англії, гальмувало оновлення основного капіталу, стримувало запровадження досяг­нень науки та техніки. Також досить велику роль відігравала й політика протекціонізму, яка проводилася провідними державами у поєднанні з їх експансією на світові ринки. При збереженні по­літики фрітредерства з боку Англії, це звузило ринки для англій­ських товарів, особливо якщо врахувати те, що США і Німеччина мали підприємства, обладнані сучасною технікою, завдяки чому могли знизити собівартість своєї продукції і перетворити продук­цію Англії у неконкурентоспроможну.

Становище англійської економіки ускладнила світова аграрна криза, викликана надходженням на європейський ринок дешево­го американського хліба. Вона розпочалася у 1874 р. та тривала 20 років. У результаті кризи Англія втратила свою аграрну базу й все більше залежала від імпорту хліба, що стало дестабілізуючим чинником у розвитку її економіки, робило залежною від змін цін на світовому ринку сільськогосподарської продукції.

Негативно впливало на розвиток англійської економіки також недооцінювання значення використання електроенергії. Наслід­ком цього була низька енергоозброєність праці порівняно зі США та Німеччиною, особливо в старих галузях економіки.

Зростаючий вивіз капіталу обумовив його нестачу у власній еко­номіці, тому великого значення набуває мобілізація грошових кош­тів та капіталів з допомогою акціонерних компаній, причому для за­лучення заощаджень трудящих та дрібної буржуазії в Англії дозво­ляється випускати акції номіналом до 1 ф. ст. Уже на початку XX ст. акціонерний капітал стає домінуючим у всіх галузях промислового виробництва. Таким чином створюються передумови монополіза­ції промисловості, насамперед у нових галузях (трубопрокатне ви­робництво, хімічна промисловість), а також у воєнно-промисловому комплексі. Водночас у старих, традиційних галузях англійської про­мисловості цей процес відбувається надзвичайно повільно.

Повільний процес монополізації англійської промисловості обумовлений низкою причин, серед яких:

ü можливість для підприємців отримати надприбутки без знищення конкуренції, вивозячи капітал у колонії;

ü відносний занепад виробництва у старих галузях, передусім у видобувній, а саме з цих галузей і розпочинається монополізація;

ü англійська економіка традиційно орієнтована на експорт, а експортні галузі погано піддаються монополізації.

Разом з тим банківський капітал за темпами монополізації та централізації значно випереджав промисловий, п'ять великих банків (Big five, Велика п'ятірка) мали 40% загальної суми всіх бан­ківських капіталів країни.

У результаті частка Англії у світовому промисловому вироб­ництві впала, вона втратила свою світову промислову першість. Проте слід зауважити, що втрата світової гегемонії відбувалася повільно, а доходи всіх верств населення продовжували зростати. Національний дохід Англії в останній чверті XIX ст. виріс втричі, а доходи підприємців від зарубіжних капіталовкладень збільши­лися в дев'ять разів. Залишався найпотужнішим у світі її воєнний флот, на який витрачалося близько половини всіх видатків дер­жавного

У 90-х роках XIX ст. в Англії сформувалася так звана кембріджська економічна школа, засновником якої був досить відомий економіст кінця минулого і початку нинішнього століття Альфред Маршалл (1842—1924). Ця школа започаткувала новий напрям в екон теорії, так званий неокласичний.У своїх працях, особливо у відомій книжці «Принципи політичної економії» (1890), він намагався розробити універсальну екон концепцію, об'єднавши різні екон теорії. А. Маршалл запропонував замість поняття «політична економія» поняття «економікс» і дав власне визначення цієї науки: політична економія, або економікс, — це наука, що вивчає людство в його повсякденному житті; вона розглядає ту частину індивідуальних або суспільних дій, котра «якнайтісніше зв'язана з придбанням і спожи-ванням матеріальних атрибутів добробуту». У центрі наукових пошуків Маршалла — ціна продукту, яку він розглядав як найважливіший елемент ринкової економіки. Середню ціну (вартість) Маршалл трактує як результат ціноутворення, коли перетинаються на ринку ціна попиту і пропозиції. А. Маршалл одним із перших зв'язав із ціною товару еластичність попиту на нього. Він склав діаграми, які показують зміни в ціні й кількості продукту для товарів з різним ступенем еластичності: від низької до високої.У контексті співвідношення ціни й корисності він виводить поняття споживчого надлишку, під яким розуміє додаткову суму до сплачуваної ціни, яку він (споживач) згоден виплатити замість того, щоб відмовитися від речі. Фактори виробництва, на думку Маршалла, — земля, праця, капітал і організаторські здібності — визначають ціну пропозиції. Ринок Маршалл розглядав як високоорганізовану інституцію, де взаємодіють попит і пропозиція і встановлюються ціни. На ринку в процесі й під час обміну товарами пропозиція й попит перебувають у тимчасовій рівновазі. А. Маршалл розрізняв дію трьох періодів часу. Протягом короткого періоду пропозиція товару обмежується його запасом. Ціна визначається цим запасом і не відбувається змін у обсязі виробництва.Протягом триваліших проміжків часу пропозиція залежатиме від витрат на виробництво товару. У дуже тривалих часових масштабах ціна залежатиме від витрат на підготовку робочої сили і виготовлення обладнання, необхідного для виробництва цього товару». Далі автор звертається до добре відомого закону заміщення, який полягає в тім, що виробники завжди, коли