Охарактеризуйте розвиток промисловості України в кінці ХІХ – на початку ХХ ст. та покажіть її місце в господарстві Російської імперії.

У кінці XIX ст. Почалася світова економічна криза. В Україні ознаки кризи проявилися в кінці 90-х рр., А найбільш виразних форм вона набула в 1900 - 1903 рр. Криза охопила найрозвинутіші галузі промисловості України, особливо металургійну і кам'яновугільну. Швидко знижувалися ціни на залізо, чавун, вугілля. Багато металургійних і гірничорудних підприємств припинило боту. Криза охопила частково і легку промисловість, у тому числі й цукрову.Криза 1900 - 1903 рр. В українських губерніях, порівняно з російською і загальносвітовою, була глибшою і тривалішою. Це пояснюється тим, що важка промисловість тут дуже залежала від залізничного будівництва, яке у цей час скоротилося, а цукроваріння відносилося до одного з «китів», на якому трималася економіка України.

Деяке пожвавлення у промисловості почалося під час російсько-японської війни 1904 - 1905 рр. Але воно не переросло у піднесення, бо підвищення виробництва відбувалося лише в тих галузях промисловості, які безпосередньо задовольняли воєнні потреби. Господарство перебувало в стані депресії (застою). Збідніння значної частини населення звузило внутрішній ринок. Важкий економічний стан не міг заохотити іноземних капіталістів до інвестицій. Усе це загострило депресію. її поглибив і неврожай 1905 р., Що плохо вплинуло на купівельну спроможність селянства.

Світова криза супроводжувалася поглинанням слабших підприємств сильнішими, зменшенням чисельності дрібних фабрик і заводів та збільшенням великих. Це явище було характерним для усіх країн і одержало назву «концентрація виробництва». В Україні концентрація виробництва досягла великих, навіть у порівнянні з західноєвропейськими країнами, розмірів. У 1901 р. Тут було тільки 17 підприємств з числом робітників на кожному з них більше тисячі, а в 1913 р. їх уже налічувалося 42.

Великі підприємства, як правило, не належали одній особі. Це були акціонерні товариства. У таковых об'єднаннях капітал поділявся на паї (акції), і власники паїв (акціонери) відповідали за справи акціонерного товариства та отримували частку прибутку у відповідності до свого паю. У 1905 р. В Україні не було вже жодного великого металургійного заводу, який би не входив в акціонерну компанію. Акціонерні товариства прискорювали процес концентрації виробництва і підготували появу монополій (у перекладі - «один продаю»).

Монополії почали створюватися наприкінці XIX - на початку XX ст. Великими промисловцями і банкірами з метою подолання господарських криз перевиробництва, що в умовах вільної конкуренції періодично повторювалися. Це були об'єднання підприємств певної галузі чи місцевості, які регулювали об'єм виробництва, розподіляли ринки збуту продукції, встановлювали ціни, закривали неприбуткові фабрики і заводи.

Найпоширенішою формою монополій у початковий період їх існування стали синдикати -- угоди самостійних у виробничому відношенні власників підприємств про спільний продаж продукції через утворюваний ними об'єднаний орган по збуту.

В Україні одним з перших ще в кінці XIX ст. Виник цукровий синдикат. У 1902 р. Засновано найбільший у металургії синдикат «Продамет». Мета його - торгівля виробами заводів цього об'єднання. На початок 1908 р. «Продамет» зосередив у своїх руках дві третини всього виробництва заліза і сталі Південної України. В 1903 р. Було засновано «Прода РУД» (для продажу руди). Тоді ж виник «Продвагон» і т. Д. Дуже велику роль у розвитку монополістичного капіталу в промисловості України відіграв вугільний синдикат Донбасу «Продвугілля», на який припадало близько 75% усього видобутку вугілля в Донбасі. Таковым чином, металургійна, кам'яновугільна, цукрова й інші галузі промисловості на початку XX ст. Вже були синдиковані.

Поява монополій неоднозначно впливала на виробництво й соціальну ситуацію в суспільстві. З одного боку, монополії, якщо й не усували циклічні промислові кризи, то все ж значно пом'якшували їх руйнівну дію. З іншого, їх власники, контролюючи значну частину виробництва в тій чи іншій галузі, з метою підвищення цін на свою продукцію частенько штучно підтримували в країні голод на фабрично-заводські вироби, вугілля тощо.

Кризу 1900 -- 1903 рр. і пізнішу депресію, яка тривала до кінця 1909 р., Змінило промислове піднесення. Різко зріс попит на промислові вироби. Це дало поштовх розвитку гірничорудної і металургійної промисловості України. У порівнянні з 1900 р. Виробництво чавуну у 1913 р. Збільшилося удвічі, а видобуток вугілля у 2,3 рази. Швидко розвивалася харчова промисловість, у т. Ч. Виробництво цукру, борошна, спирту.

Але істотних змін в структурі промислового виробництва в умовах передвоєнного економічного піднесення не відбулося. Україна зберегла всі риси аграрно-сировинного придатку центральних губерній Російської імперії, якою вона була в XIX ст. Майже половина загального об'єму її промислової продукції 1913 р. Вироблялася в гірничій, гірничозаводській, металургійній та харчовій промисловості. У той же час з центральних районів Росії, де не виро-щувалася бавовна і не добувалася залізна руда, везли для реалізації в Україну товари текстильної і металообробної промисловості. Сировина для взуттєвої промисловості доставлялася з України до Росії, а звідти привозилося готове взуття, яке з великою вигодою для російських фабрикантів продавалося в

 

 

72) Проаналізуйте основні напрями української економічної думки в пореформений період (друга половина ХІХ ст.). Адміністративні перетворення після селянської реформи 1861 p. стали важливими віхами на шляху капіталістичної модер­нізації суспільства. Протягом 60-х pp. XIX ст. були проведені та­кож земська і судова реформи, запровадженоселянське самовря­дування.

Проведені реформи мали серйозні вади: чис-
ленні пережитки феодально-кріпосницької системи, майже недоторкане поміщицьке землеволодіння, фінансовий тягар для селян у вигляді викупних платежів тощо. Особливості аграрної еволюції країни: повільний та болючий перехід від феод господарства до капіталіст.

Абсолютно чистих форм екон організації господарства в пореформену добу не існувало. Поєднувалися риси як панщинної, тобто відробіткової, напівфеодальної, так і капіталіст систем. Це було характерною особливістю економ розвитку с/г в пореформений час.

Таким чином, з огляду на основні риси модернізації господар­ства України після 1861 p., можна говорити про наздоганяючу модель економіки. Її характерними ознаками є: по-перше, утілення в життя прогресивних явищ та процесів не завдяки еволюції «знизу», а силовій модернізації — «революції згори»; по-друге, вибіркове, а не системне, запозичення та використання світових досягнень у галузі тєхніки, технології та організації виробництва; по-третє, пріоритетність окремих галузей, яка в перспективі веде до деформації структури економіки; по-четверте, збереження протягом тривалого часу багатоукладності, паралельного існу­вання нового та попередніхустроїв, а також порушення однорід­ності економічного простору, ускладнення соціальних та полі­тичних проблем, зростання соціальної напруженості в суспільстві.

Усі зазначені риси знайшли відображення в українській моде­лі економіки, включаючи розвиток її аграрної сфери та промис­ виробництва. Тобто реформа, незважаючи на її обмеженість і непослідовність, відкрила можливості для подальшої модернізації українського суспільства (шляхом «наздоганяючо­го» розвитку) та поступового формування ринкових відносин.

Завдяки реформі селяни одержали від поміщиків у подвірне або общинне користування польову землю, за що мали вико­нувати деякі повинності на користь поміщика.

Поступово втягувалися у ринкові відносини й поміщицькі господарства, запроваджуючи більш досконалу техніку та досяг­нення агрономії. Крім цього, у поміщицьких господарствах ширше використовувалася вільнонаймана праця як більш продуктивна.

3 розгатком ринкових відносин сільське господарство всебільше набувало товарного характеру. Питома вага зернових культур в українському експорті сягала 73 %.

Капіталістична модернізація пром-сті порівняно з аграр­ним сектором економіки розвивалася набагато інтенсивніше. Протягом 60—80-х pp. XIX ст. промисловий переворот в основ­ному завершився. Високими темпами розвивалась в Україні важка індуст­рія, передусім металургійна, вугільна, залізорудна, та залізнич транспорт

Необхідність для розвитку промисловості великих капітало­вкладень викликала появу акціонерних товариств — організацій­-правової форми господарювання, найбільш властивої ринко­вій економіці.

Основна увага представників різних шкіл української еконо­мічної науки пореформеного періоду була зосереджена на питан­нях ринкового розвитку, зокрема перспектив народногосподар-ської еволюції, долі капіталізму в країні, подолання відставання соціально-екон розвиткові від зах держав, індустріалізації виробництва тощо.

Особливо гостро стояло аграрне питання про «прусський» чи «американський» тип капіта-лістичного розвитку. У цьому контексті в екон літератур аналізувалися проблеми селянського й поміщицького землеволодіння, досліджувалися податки та повинності селян, велике і дрібне господарство, специфіка формування ринкових відносин в аграрній галузі, розвиток інституту приватної власності.

Розвиток екон думки в Україні зумовлювався, передусім, станом екон та соціально-політ життя в країні в цілому, менталітетом народу, культурними традиціями, а також потужним впливом ідей західноєвроп шкіл (марксизм, неокласики, німецька істор школа, маржиналізм).

Відбувався, також взаємний вплив україн
та російської екон науки, який прослідковується у екон працях учених, особливо щодо питань капіталіст індустріалізації, механізму ринкового ціноутворення, концентрації, монополізації виробництва та банківсько-фінансової сфери, соці-
ально-екон наслідків реформи, обсягів та ролі іноземних інвестицій у розвитку націон економіки тощо. Крім того, багато україн учених того часу (I.Вернадський, В.Желєзнов, М.Туган-Баранов-ський, Л. Федорович, Л. Яснопольський, М Бунге та ін.) навчалися або певний час виклада ли в навчальних закладах Москви та Санкт-Петербургу, обіймали державні посади (М. X. Бунге, I. В. Вернадський) у Російській імперії, що не могло не відбитися на їхніх наукових поглядах.

Але в цілому праці названих економістів були спрямовані, на­самперед, на дослідження українських реалій пореформеного розвитку.

Особливе місце в дослідженні процесів генезису ринкового гос­подарства належить І. Вернадському. Його наукова діяльність припала на період феодальної кризи напередодні реформи 1861 р. під час становлення капіталіст відносин у 70—80-х рр. ІX ст. Будучи послідовником класичної школи політичної економії В не тільки аналізував теоретичні постулати західноєвроп економістів, а й намагався використати їх для дослідження російської дійсності та критики феодально-кріпосницької системи. Він був упевнений, що феодальні відносини треба усувати як неефективні, як такі, котрі заважають становленню нових ринкових відносин.

Після селянської реформи вчений однозначно стає на позиції захисту підприємницьких відносин, які зароджуються, виступає прихильником великого виробництва й капіталу, вважаючи, що вони сприяють поділові праці та застосуванню в господарстві Машин, які, у свою чергу, підвищують ефективність праці та суспільного виробництва в цілому

Охарактеризуйте внесок представників української економічної думки (М. Туган-Барановський, Є. Слуцький, С. Подолинський) в розвиток економічної теорії (кінець ХІХ – початок ХХ ст.).

розробив оригінальну соціальну теорію розподілу, відмінну від класичної, марксистської та неокласичної. Основні її засади дослідник виклав у працях «Теоретичні основи марксизму» (1905 р.), «Соціальна теорія розподілу» (1913 р.)

У праці Туган-Барановського досліджується все народне господарство; соціальні відносини клас капіталістів — клас найманих робітників, а не відносини капіталістична фірма — найманий робітник.

Туган-Барановський створює нову соціальну теорію розподілу. Вироблений суспільною працею суспільний продукт тільки в деякій частині дістається робітнику, а іншу частину захоплюють нетрудові класи (буржуазія й аристократія), котрі спираються на свою економічну міць. Володіючи засобами виробництва та засобами існування робітника, ці класи керують суспільним процесом виробництва і є господарями загального становища. Боротьба між цими класами відбувається за суспільний продукт — кожен з них намагається захопити собі найбільшу частину суспільного продукту. Не особистість, а клас виступає суб’єктом розподілу суспільного продукту. Саме клас найманих робітників (пролетаріат) повинен звільнити соціалізм від класу капіталістів та аристократів (земельних власників, що отримують нетрудовий дохід). Це — соціальна експлуатація, це — соціальна теорія розподілу, котрою пишається її автор.

Вчений заклав підвалини сучасної інвестиційної теорії циклів, випередивши основну ідею кейнсіанської теорії циклів «заощадження – інвестиції» як вихідного внутрішнього імпульсу усього механізму циклічних коливань.

З повною підставою можна сказати, що М.І.Туган-Барановський першим сформулював основний закон інвестиційної теорії циклів: фази промислового циклу визначаються законами інвестування. Порушення ж ритму економічної активності, що приводить до кризи, випливає, на думку М.І.Туган-Барановскою, через відсутність паралелізму на ринках різних сфер у період економічного підйому, розбіжності між заощадженнями й інвестиціями, через диспропорційності в русі цін на капітальні блага і споживчі товари.

Циклічний рух кон'юнктури проявляється в зміні цін на товари. У Туган-Барановського вперше цінність інвестиційних товарів обумовлювалася не витратами на освоєння їхнього виробництва, а попитом на ринку основного капіталу, аналіз якого ним зв'язувався з теорією граничної корисності різних товарів через оцінки попиту на них у найближчому майбутньому.

Свій погляд на теорію граничної корисності видатний економіст висвітлив у книзі «Учення про граничну корисність господарських благ» (1890). Теорія граничної корисності і трудова теорія вартості не є взаємовиключними, а, навпаки, доповнюють і підтверджують один одного. Він сформулював знаменитий закон, відповідно до якого граничні корисності вільно відтворених благ пропорційні їх трудовим вартостям.

Зроблені Туган-Барановським висновки лягли в основу сучасного макроекономічного аналізу пропорцій заощаджень та інвестицій. У цьому контексті визначається макроекономічний ресурс здійснення ефективної інвестиційно-інноваційної державної політики.

 

Слуцький Євген Євгенович Однак не тільки застосування математичних методів до аналізу й обгрунтування теорії граничної корисності є заслугою Є. Є. Слуцького, а й спроба звести погляди и окремих представників у єдину систему. «Теорія граничної корисності» заслуговує на окрему розмову. В контексті формування економічних поглядів Є. Є. Слуцького вона примітна ще й тим, що в ній визначено проблеми і напрями тих майбутніх наукових пошуків, результати яких принесли українському вченому світове визнання.

Власну позицію в науці Є. Є. Слуцький зайняв уже в дослідженні «Теорія граничної корисності», а потім у ряді праць з теорії кореляції, які досі залишаються в числі кращих щодо розуміння основ логічних побудов англійської статистико-економічної школи. Статистико-економічні праці вченого публікувалися в Києві, Лондоні та Петербурзі. Крім того, він займався науково організаційною роботою. Так, у 1909 р. став членом-кореспондентом Товариства економістів при Київському комерційному інституті, у 1911 р — обраний дійсним членом, а в 1911 — 1913 pp.— секретарем цього Товариства, у 1913—1915 pp. входив до складу Ради Товариства. У 1912 р. Є. Є Слуцького обрали дійсним членом математичного товариства, трохи пізніше він став членом соціологічного товариства при інституті соціологічних досліджень у Києві, дійсним членом Товариства економістів

Наприкінці 10-х — на початку 20-х років Є Є. Слуцький продовжував свої статистико математичні розробки, які збагатили методичний апарат теорії макро-і мікроекономіки. В 1922—1925 pp. учений опублікував чимало цінних праць у «Записках» Української академії наук та у «Вестнике статистики», а саме: «До питання про логічні основи вирахування ймовірності», «Про деякі схеми кореляційного зв´язку і про систематичні помилки емпіричного значення кореляції», «До питання про вирахування доходу держави від емісії», «Про один досвід побудови теорії середніх без допомоги теорії ймовірності», «До питання про закон великих чисел» та інші.

У праці «До питання про пересічну густоту населення» вчений зробив спробу статистичними методами обгрунтувати принципово новий підхід до визначення густоти населення. Дослідник вважав, що потрібно розрізняти поняття фізичної і соціальної густоти населення. Виходячи з позицій теоретичної статистики, він вважав за потрібне визначати соціальну густоту населення, тобто виділити ті території, на яких це населення проживає. Найціннішою публікацією Є Є. Слуцького є його праця в «Записках» Української академії наук

С. Подолинський Подолинський – це видатний український економіст, який зробив значні внески у розвиток економічної думки України.

Головні свої ідеї він вираз у двох найголовніших працях – це по-перше “Ремесла і фабрики на Україні”, де він:

-здійснив глибокий аналіз економічних проблем;

-аналіз історії розвитку промисловості в Україні;

-підкреслив прогресивний характер капіталізму та аналізує його негативні риси.

По-друге – це “Праця людини та її відношення до розподілу енергії” де він:

-розкриває енергетичні відмінності органічної та неорганічної природи;

-проаналізував відношення, яке існує між працею людини та розподілом енергії на поверхні Землі;

-розвиває вчення про енергії, її види, їх взаємне перетворення та россіювання.

Також його вчення значно вплинули на подальший розвиток економічної думки в Україні та відобразилися у працях таких економістів як В. И. Вернадський, Н. Руденко та інших.