Культура фахівця аграрного сектора

Сучасні молоді фахівці повинні не лише володіти певними професійними знаннями та навичками, але й вміти чітко, правильно і грамотно висловлювати свої думки, спілкуватися з різними людьми і у різних ситуаціях, тобто мати відповідний рівень мовно-мовленнєвої культури. Про вміння сприймати справжні культурні цінності, опанування культурною спадщиною та комунікативну функцію культури йшлося на II-му Всеукраїнському з’їзді освітян. Адже “культура мови – це не лише філологічна, а й соціальна проблема: вона в той чи інший спосіб пов’язана з найрізноманітнішими видами комунікації в сучасному світі ” [2, с.4]. У нинішній період соціальної напруженості у суспільстві необхідно зберігати ті цінності, які формують у майбутніх фахівців гуманістичне ставлення до навколишньої реальності. Має рацію Н.Д. Бабич, зазначаючи, що “у наш час, як і колись, убогість мови означає убогість думки. То ж чи може допустити людина негуманітарної спеціальності, щоб мова її наукових праць, службових діалогів, виступів перед колективом була одноманітною, недостатньо грамотною, емоційно безбарвною?”.

У роботі над формуванням та розвитком мовно-мовленнєвої культури потрібно перш за все визначити, в чому полягають особливості мовленнєвого досвіду вчорашніх школярів, які стали студентами аграрних ВНЗ.

На жаль, доводиться констатувати, що випускники сільських шкіл відзначаються наявністю у їхньому мовленнєвому досвіді володіння та активного використання «суржику» – того варіанту розмовної мови, що склався в умовах взаємовпливу та взаємопроникнення української і російської мов і є характерним для населення, яке проживає у східній і південній частині України. Звичність говоріння «суржиком» у повсякденному спілкуванні – у родині, з друзями і знайомими – призводить до того, що він починає проникати і у навчальне спілкування, адже студенти вважають це природним. Крім того, для мовлення студентів аграрних ВНЗ характерна наявність великої кількості „русизмів” і кальок з російської мови. Їх спілкування, як усне, так і писемне, засмічене такою лексикою. Це ускладнює слухання і розуміння висловлених ними думок. Так, часто зустрічаються наступні слова і вирази: согласно наказу (замість: згідно з наказом), виключення з правил (виняток з правил), справка (довідка), заключення договору (укладання договору) тощо. Розширення сфери спілкування і кількості контактів фахівців аграрного сектора вступає у суперечність з домінуючою орієнтацією аграрних ВНЗ на фахову підготовку майбутніх спеціалістів і нехтуванням гуманітарним циклом їх підготовки. Традиційно професії аграрної сфери відносились вченими до системи «людина-природа». Проте сьогодні уже виникають сумніви у вірності однозначності цієї класифікації, тому що спрямованість діяльності багатьох фахівців аграрного сектора стрімко змінюється, частково входячи до динамічної системи «людина-людина». Крім того, фермери поруч з базовою професією повинні виконувати і безліч інших функцій – управління, менеджменту, маркетингу, суттєвим складником яких є діалогічне спілкування. Підтвердженням цього став той факт, що досить велика кількість старшокурсників, магістрантів і випускників аграрних ВНЗ намагаються набути другої спеціальності, найпопулярнішою з яких є менеджмент.

85.Навчальна дисципліна «Історія української культури»

Курс історія української культури спрямований на збагачення і розширення гуманітарної підготовки студентів, формування творчості активності майбутніх фахівців; ця навчальна дисципліна дає уявлення про етапи історичного розвитку, культури, забезпечує розуміння зв’язку всіх складових культури – мистецтва, етнографії, матеріальної культури, наукового знання. усіх форм духовних цінностей, формує світогляд. Завданням курсу є розвинути у студентів почуття патріотизму, національної свідомості, високого рівня духовності, адже саме навернення людей до культури у її глибокому розумінні сприяє утвердження загальнолюдських цінностей. При цьому не ставиться завдання зробити студентів професіоналами у царині літератури, мистецтва, музики, моралі тощо. Однак не може бути кваліфікований фахівець, який не має поняття про справжню культуру виробництва, дизайн, культуру управління, мовлення тощо.

Культура, як термін походить від лат. сultura – обробіток освіта, розвиток.

Культуру поділяють на матеріальну і духовну:

Матеріальна культура – це сукупність матеріальних благ, створених людською працею на кожному етапі суспільного розвитку.

Духовна культура (духовність) – це рівень інтелектуального, морального, естетичного та емоційного розвитку суспільства.

Історія культури України. Вивчає культурні та мистецькі надбання народів, що проживали і проживають на території нинішньої України. Об’єктом дослідження і вивчення є пам’ятки духовної і матеріальної культури, створені в продовж століть і зафіксовані в тих чи інших формах. Історія культури вивчає пам’ятки духовної культури в усній формі: казки, міфи, легенди, пісні, думки, прислів’я, тощо. Серед визначених об’єктів матеріальна культура – пам’ятки, трипільської, черняхівної, скіфської культур, Київської Русі, козацької доби та ближчих до нас часів. Сюди входять пам’ятки архітектури, хатнє начиння, одяг, сільськогосподарський реманент, твори декоративного мистецтва тощо. Отже, цей предмет охоплює широкий спектр людської діяльності, пов’язаної духовною і матеріальною спадщиною та набутками сучасників.