Кордоцентризм і його місце в історії духовності українського етносу

Багатьом національним культурам притаманна філософська система або вчення, що найбільше характеризує її своєрідність та унікальність у світі. Таким філософським вченням, яке виражає специфіку української національної культури і філософії, є “філософія серця”. Найбільш яскраве відбраження вона знайшла у Григорія Сковороди та філософії Памфіла Юркевича. Памфіл Юркевич, зокрема, відводить серцю особливе місце в своїх філософських пошуках, вважаючи його осередком усіх сутнісних сил людини. “Філософія серця” з'являється як філософська основа українського романтизму та знаходить своє відображення у працях Михайла Максимовича, Миколи Гоголя, Пантелеймона Куліша, Тараса Шевченка. Поняття “серця” є центральним у філософії романтизму. Представники цього філософського напряму досліджували духовний світ людини через складність її внутрішньої емоційної культури і людської індивідуальності. Романтизм протиставив класичному “наслідуванню природи” творчу активність митця з його правом на самобутність та оригінальність, підняв мистецтво до рівня найвищої цінності і його сприйняття як вияву глибинної сутності і смислу життєдіяльності, де понад усе цінується творча особистість, її настрої і преживання, прагнення її серця.
Душа, серце є визначальними у творчості видатного представника романтизму, російського письменника – М.Гоголя. Він, як і Г.Сковорода, називає душу “серцем”, яке є глибоким джерелом для пізнання. Шлях уникнення помилок, за М.Гоголем, – це улюблена справа людини. Ця ідея співзвучна з ідеєю “сродної праці” Г.Сковороди, де зрідненість людини з улюбленою працею дає можливість використати свою індивідуальність, неповторність і здійснити власний моральний вибір у житті. Микола Гоголь стверджує, що “порив і надхнення рухає душу, а надхненням багато чого схоплюється, чого не дійдеш ніяким вченням і працею”. У творчості М.Гоголя серце виступає як емоційний образ і як християнський символ. Можна віднайти в його роботах і думки про внутрішнє життя серця.

75.Вчення Кониського і його вплив на розвиток вітчизняної духовної культури.

Інтерес до портретів козацької

верхівки поширився у XIX ст., при перших спробах реконструювати історію

України козацької доби. Залишки родових портретних галерей збираються у

колекції, експонуються, проводяться перші дослідження і атрибуції. Особливу

роль у цьому процесі відігравав Олександр Лазаревський [11]. Він розпочав

цілу низкупублікацій про портрети на сторінках журналу «Киевская старина».

Хоча стилістичного аналізу творів ці публікації не містили, вони включали в

себе історичний матеріал про знаходження пам’яток та історичні відомості

про деяких портретованих.

Праці відомих мистецтвознавців В. Овсійчука [13], П. Жолтовського [9],

П. Білецького [6] були викликані новим спалахом інтересу суспільства до

історичної минувшини, пошуку феномена давнього українського малярства.

Дослідження цих авторів і сьогодні є найповнішими викладами історії розвитку

українського малярства XVI-XVIII ст. Але окремим портретам, у тому числі

портретам Павла Полуботка, приділено небагато уваги.

Дослідник В. Александрович приводить історичні відомості з і

збереженого опису майна П. Полуботка, в якому називалися портрети з його

маєтку— чотири портрети самого господаря, два його батька, один дружини

та одного з синів та імператора і імператриці [1, 904].

І. Пархоменко опублікувала історичні відомості про Павла Полуботка та

його портрети на сторінках журналу «Людина і світ». Дослідник спростовує

погрішності у виданнях, в яких під портретом батька — Леонтія стоїть підпис

Павло Полуботок. Вона приводить факти ранішого існування багатьох

портретів Полуботка і копій з них. На думкуІ. Пархоменко, єдиною справжньою

збереженою станковою пам’яткою є портрет Павла Полуботка, який зараз

знаходиться у Національному художньому музеї України (Київ). Цікавим в

контексті дослідження є свідоцтво І. Пархоменко про прижиттєве зображення

Павла у іконі „Успіння Богоматері” (1716 р.) з міста Ропська Стародубського

повітуна Чернігівщині [15, 52].

Отже, зіставлення портретних зображень в сакральних творах з цілком

світськими портретами як складових українськогомалярства та їх взаємовплив

недостатньо розглядався в наукових джерелах.\

78. Поняття “культура” і “цивілізація” мають органічний зв’язок. Але переважна більшість соціальних філософів вважає, що культуру і цивілізацією необхідно розрізняти. У свій час це підкреслював ще видатний німецький філософ І. Кант. Він поставив питання: що таке людська цивілізація й чи може людина відмовитись від неї? З його точки зору, цивілізація починається зі встановленням людиною правил людського життя й людської поведінки. Цивілізована людина – ще людина, яка не зробить неприємного іншій людині, вона ввічлива, тактовна, люб’язна, привітна, поважає людину в іншій людині. Культуру ж Кант пов’язував з моральним категоричним імперативом (про нього йшла мова раніше, при розгляді філософії І. Канта), який мав практичну силу і був зорієнтованим головним чином на розум самої людини, її совість. Виходячи з сучасних розумінь, доцільно підтримати одну з поширених точок зору на співвідношення культури і цивілізації, не розглядаючи детально саме поняття цивілізації, оскільки про нього йшла мова раніше, при розгляді цивілізаційного і формаційного підходів до історії. Цивілізація відображає рівень розвитку культури і суспільства в цілому і водночас – спосіб освоєння культурних цінностей, і матеріальних, і духовних, які визначають все суспільне життя, його специфіку. Такий підхід дозволяє побачити відмінність цивілізації від культури.

 

73. Основні риси творчості Сковороди

Творчість Сковороди є безсистемною і символічною. Через символи він прагне досягти гармонії людини з суспільством.

Повторює дивіз Сократа – пізнай себе поринь у себе. Стверджуючи, щ о основне завдання – це зрозуміти емоційно вольові прагнення людини. Основним органом у людини є серце.

Виступив засновником кордо центризму – напрямок філософії у дослідженні серця. Зміст філософського вчення Сковороди викладений у таких працях «Алфавіт»,»Наркіз»,»Дружина Лотова». Творчість базується на 2-х концепціях – вчення про 3 світи та 2 натури.

77. Типологія культури

Існує певна типологія культури, поділяють національну культуру, регіональну і культуру певних соціальних суб’єктів. Виділяють певні культурні епохи-античність, середньовіччя, епоха відродження або ренесанс, новий час, епоха 19 ст. або доба реалізму і романтизму, культура 20 ст. Виділяють певні форми культури:політична,правова, екологічна, економічна. Види культури по відношенню до природи
У застосуванні до природи виділяють культуру землеробства, садово-парковікультуру, спеціальне вирощування окремих рослин, а також сама рослина
(зернові культури, особливі сорти фруктів і овочів і т.д.), рекультиваціюландшафту, тобто повне або часткове відновлення визначеною природноюсередовища, порушеною попередньої господарською діяльністю.
Сюди ж можна віднести і загальну культуру матеріального виробництва.Види культурної діяльності в суспільстві
Матеріальне виробництво як посередник між суспільством і природою включаєв себе і специфічно суспільні види культурної діяльності. До неївідноситься перш за все праця. Ще К. Маркс розрізняв живий і уречевленапраця. Культура живої праці - це культура безпосередньо продуктивноїдіяльності і культура управління виробництвом, будівництвом,транспортом і т.д. Тут можливо «'більш докладний поділ: культуракерівника, культура або майстерність будівельника, культура водінняавтомобіля і т.д. Очевидно, що в кінцевому підсумку ми прийдемо до сукупностізнань, умінь, навичок окремої людини, якій і визначається йогокультура і ставлення до праці. Матеріалізованої праці - це засоби і знаряддялюдей. Зрозуміло, що культура предметної, або матеріалізованої, миру підчому визначає культуру живої праці, і навпаки.Поняття культури по відношенню до окремої людини Природно, що культура окремої людини не існує у відриві відперерахованих видоутворення культури. І все ж таки: ні ставлення до природи,ні ставлення до праці або до якихось громадських обов'язків - ніщо такне характеризує культуру, як ставлення людини до людини і до самогосебе. Поняття «культура» застосовують буквально до кожної людськоїздібності - тілесної або духовної (психічної).
Людина - це кристал культури, її концентрований вираз. Але він жеє і душею культури, її джерелом. Це передбачає його всебічнурозвиненість, гармонію розуму і почуттів, душі і тіла. Для досягнення такоїмети необхідна культура виховання.

68.Культура сільськогосподарського виробництва в Київській Русі

Особливості господарства в Київській Русі згадується в «Повісті временних лет».Селяни користувалися однозубими або багатозубими дерев’яними палками з металевими наконечниками. Також використовували плуг, який збільшив урожайність зерна до 8 ц з 1 га. У Київській Русі був великий набір ручних зем­леробських знарядь — заступи, мотики, серпи, коси. їх досить часто знаходять під час археологічних роз­копок. Для обмолоту зерна використовувався ціп. Землеробство на Русі було на такому агротехнічно­му рівні, який давав можливість забезпечити високі для свого часу врожайність і продуктивність праці. Основними зерновими куль­турами в Київській Русі були жито, просо, ячмінь, пшениця й овес. Ліс ви­рубувався і спалювався, таким чином звільнялися посівні площі й одночасно удобрювався грунт. У лісостепових і степових районах найпоширенішою системою землеробства була перелогова, за якої ро­дючість землі відновлювалася природним шляхом.