Українізація 20 р.. як соціокультурний процес

Перемога у кривавій громадянській війні дозволила радянській владі перейти до відтворення порушених господарських та громадянських структур, до розбудови культурної сфери. Угруповання, що виступали під прапором пролеткульту, відкидали принципи спадкоємності в культурі. 9 березня 1919 р. тимчасовий робітничо_селянський уряд України прийняв постано_

ву «Про обов’язкове студіювання у школах місцевої мови, а також історії та географії

України», яка не була виконана з огляду на об’єктивні умови. Директива стала проголошенням офіційного курсу на розвиток двомовності в республіці і вільний розвиток української мови і культури, але вільний у розумінні класовому. «Напівукраїнізація», і без того досить куца, нейтралізувалася негативним ставленням до національної інтелігенції, яка характеризувалася як «українська контрреволюція».Надрукована в 1920 р. стаття М. Скрипника «Донбас і Україна» поклала початок широкомасштабному здійсненню українізації. З’являлися наукові видання українською мовою; попри перешкоди, діяли «Просвіти», в школах викладалася українська мова. Політика українізації давала певні позитивні наслідки. Існували національна преса, книговидавництво. Тільки в Києві протягом 20_х р. було відкрито інститути єврейської культури, польської, Польський педагогічний інститут, технікум. На середину 20_х р.

українці в педагогічних ВНЗ становили більше половини всіх студентів. Українізація, запропонована офіційними владними структурами, була придатна для апарату управління. Безпосереднього впливу на загальне національно_культурне відродження України вона не справляла, але давала свободу дій тим партійцям, які були зацікавлені в піднесенні національної культури. Під час літературної дискусії 1925_1928 рр. з надр агітпропвідділу ЦК КП(б)У,очолюваного А. Хвилею, виринув так званий «хвильовізм». Літературна дискусія стала гострою суперечкою в середовищі української творчої інтелігенції про шляхи розвитку літератури і мистецтва в умовах НЕПу. Під впливом далеких від літератури чинників дискусія дедалі більше перетворювалася на політичну, причому керівники КП(б)У виступали в ній за жорстку регламентацію і партійний контроль, створення єдиної, спільної для всіх письменницької організації. Українізація мала неоціненне значення для розвитку національної культури. Одночасно процес українізації ніс на собі відбиток притаманної пореволюційній епосі політизації та ідеологізації культурної сфери, применшення значення самостійності, автономії духовного життя.

56. Внесок О.Довженка у розвиток укр.. худж. Культури

Складність суспільно-політичного життя кінця XIX – початку XX ст., гостра ідейно-політична боротьба, в якій зіткнулися різні антагоністичні сили суспільства, зумовили різке розмежування письменницьких сил, появу різних течій та груп. Значна роль у становленні українського кіно, належала О. Довженку. Він почав працювати кінорежисером на Одеській кіностудії з 1928 р. В історії українського й світового кіно почесне місце посідають його фільми "Звенигора", "Арсенал", "Земля". В 1958 р. на Всесвітньому конкурсі в Брюсселі кінофільм "Земля" занесено до почесного списку 12 найкращих фільмів світу всіх часів і народів. О. Довженко став засновником поетичного напрямку в світовому кіномистецтві. Його стрічки "Арсенал", "Звенигора", "Земля" передають багатоплановість їх сюжетної побудови, філософію життя, яскраву поетичну образність, їх романтичну спрямованість. Значна роль у них надавалася поетичному вимислу, художній інтуїції, фантазії і прагненню митця до ідеалу. Популярності набула документальна стрічка «Битва за нашу Радянську Україну», створена під керівництвом О.Довженка (1943 р.). Одночасно О. Довженко написав кіноповість «Україна в огні», в якій спробував об’єктивно дослідити причини поразок червоних військ на першому етапі війни. Але з ініціативи Сталіна концепція фільму була рознесена вщент, правдивий фільм про Вітчизняну війну не з’явився.