Оцінка економічної ефективності олігополістичного ринку

 

Оскільки олігополія за своїм характером досить близька до чис­тої монополії та інколи на неї перетворюється, оцінки економічної ефективності їх теж досить близькі.

Передусім дослідники звертають увагу на те, що, оскільки крива попиту на продукцію олігополіста завжди має спадний характер, то для нього ціна та граничний дохід ніколи не збігаються. Тому ко­ординати точки перетину кривих граничного доходу та граничних витрат завжди лежатимуть лівіше від мінімального рівня середніх витрат. Можна впевнено сказати, що олігополіст завжди обирає таке співвідношення "ціна-обсяг", яке містить обсяг менший, а ціну вищу, ніж на конкурентному ринку. Особливо це властиве для таєм­ного зговору та ціноутворення за методом "витрати плюс".

Олігополіст отримує економічний прибуток не тільки у коротко­терміновому, а й у довготерміновому періоді. Це пов'язано з існу­ванням досить вагомих бар'єрів для вступу в галузь, нехай і не настільки важких для подолання як при чистій монополії, але які все таки обмежують вступ у галузь нових конкурентів. Отже, суспіль­ство, погодившись на існування олігополістичного ринку, змушене як обмежувати своє споживання, так і платити вищу ціну за про­дукцію олігополістичної галузі.

На думку деяких економістів, олігополія — це ще небажаніша модель ринку, ніж чиста монополія. Чиста монополія є очевидною та перебуває під постійним контролем держави. Олігополія може маскуватися під монополістичну конкуренцію, проводити прихо­вану політику узгодження цін, обходити антимонопольне законо­давство, але насправді реалізовувати ті самі принципи ринкової поведінки, що й чиста монополія. Отже, рекомендується відповід­ним чином удосконалити антимонопольне законодавство, щоб точ­ніше розпізнавати олігополію та вживати дійових заходів щодо її обмеження.

Це стосується також господарського законодавства України. Наша держава робить лише перші кроки у вирішенні питання обмеження монополізму взагалі та олігополії зокрема. Перший законодавчий акт у цій галузі — Закон України "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяль­ності", прийнятий у 1992 р. Ним, зокрема, було введено поняття "монопольне становище" виробника: таким визнається становище господарюючого суб'єкта, при якому його частка на ринку певного товару становитиме понад 35 %. Можна уявити гіпотетичну ситуа­цію, що у галузі існує лише три підприємства, що мають однакову частку на ринку — 33,3 %. У цьому разі законодавство не визнає монопольного становища жодного з них, а тому до цих виробників не можуть бути застосовані антимонопольні заходи. Однак така ситуація суперечить здоровому глузду!

Існує інша точка зору на роль олігополії в економічній системі, яку свого часу обґрунтували економісти Й. Шумпетер та Дж. Гелбрейт. Визнаючи певні втрати суспільства від панування олігополі­стичної конкуренції в окремих галузях виробництва, вони вважали, що ці втрати у багато разів перекриваються виграшем від впливу олігополій на науково-технічний прогрес. Існування значних оліго-полістичних форм господарювання, які мають реальну ринкову владу, послідовники Й. Шумпетера та Дж. Гелбрейта визнають необхід­ною умовою для досягнення швидких темпів удосконалення науки і техніки. Це пов'язано з тим, що сучасні наукові дослідження по­требують значних коштів, виділити які здатні тільки великі оліго­полії. Крім того, саме стабільність ринкового становища олігополії, економічний прибуток, що вона отримує, дає змогу приймати рішен­ня про фінансування стратегічних досліджень з віддаленим термі­ном повернення.

Наведені аргументи проти олігополії та на її користь можуть стати об'єктом обговорення на семінарських заняттях з мікроеко-номіки.

Таким чином, у розділі З ми з’ясували особливості поведінки ви­робників на різних ринках товарів: конкурентному, монопольному, олігополістичному та монополістичної конкуренції. Однак вироб­ник є не тільки продавцем продукту, а й одночасно покупцем ре­урсів. У наступному розділі аналізується поведінка виробника на ринку ресурсів.

 

 

ВИСНОВКИ

 

1. Олігополією вважається ринок, на якому діє декілька продавців, які виробляють стандартизовану або диференційовану продукцію, наявні бар’єри до вступу у галузь і між виробниками встановлюється загальна взаємозалежність.

2. Фірма в умовах олігополії може проводити самостійну цінову політику. Можливі чотири варіанти поведінки олігополіста у галузі ціноутворення: ламана крива попиту; ціно­утворення, зумовлене таємним зговором; лідерство у цінах; ціно­утворення за принципом "витрати плюс";.

3. Намагаючись уникнути цінових війн, олігополісти намагаються проводити нецінову конкуренцію. Вдале проведення реклами, післяпро­дажного обслуговування або стимулювання збуту на певний час дає фірмі-ініціатору ринкові переваги і, тим самим, можливість впливу на ринкову ціну.

4. Олігополія завжди обирає менший обсяг виробництва і встановлює ціну вищу, ніж на конкурентному ринку. Тому суспіль­ство, погодившись на існування олігополістичного ринку, змушене обмежувати своє споживання і, одночасно, платити вищу ціну за про­дукцію олігополістичної галузі.

5. Олігополістична модель ринку вважається малоефективною з точки зору суспільства. Наявність ринкової влади, можливість таємного зговору суттєво обмежують конкурентний режим і тому вимагають регулювання олігополії з боку держави.

Вивчення матеріалу, поданого в темі 10, передбачає засвоєння таких термінів і понять:

 

Олігополія

Ступінь концентрації

Міжгалузева конкуренція

Конкуренція з боку імпорту

Загальна взаємозалежність

Ламана крива попиту

 

Ціноутворення, зумовлене таємним зговором

Лідерство в цінах

Ціноутворення за принципом „витрати плюс”

Економічні наслідки олігополії