Та випуску на олігополістичному ринку

 

У трьох попередніх темах ми розглядали моделі вибору ціни та обсягів виробництва за умови чистої конкуренції, чистої монополії та монополістичної конкуренції. За їх допомогою можна із знач­ною вірогідністю передбачити відповідну поведінку виробника. Цього не можна сказати про олігополістичний ринок. Точний прогноз на такому ринку неможливий, насамперед через безліч варіантів оліго­полії. У галузі може бути як 2 – 4 панівні фірми (жорстка олігополія), так і 10 – 20 (м'яка олігополія). Механізми взаємодії фірм за таких умов будуть різними. Крім того, загальна взаємозалежність ускладнює передбачення відповідної реакції конкурента та унеможливлює розрахунок попиту тта граничного доходу для олігополіста.

Проте це не означає, що олігополістичний ринок взагалі не піддається дослідженню. Його аналіз, що проводиться у мікроекономіці, дає змогу виділити щонайменше дві загальні закономірності:

1. Олігополістичні ціни мають тенденцію бути негнучкими, або "жорсткими".

2. Якщо олігополістичні ціни все-таки змінюються, то найбільш вірогідно, що всі фірми роблять це одночасно. Олігополістична цінова поведінка передбачає наявність стимулів до погоджених дій або до таємного зговору при встановленні цін.

Виявлення цих закономірностей є результатом дослідження ціно­вої політики олігополіста. Може бути чотири варіанти поведінки олігополіста у галузі ціноутворення: ламана крива попиту; ціно­утворення, зумовлене таємним зговором; лідерство у цінах; ціно­утворення за принципом "витрати плюс" (рис. 10.1). Розглянемо кожен з них детальніше.

Рис. 10.1. Варіанти поведінки олігополіста у галузі ціноутворення

 

Припустимо, що галузь представлена трьома рівноцінними фірма­ми (А, В і С), кожна з яких має однакову частку на ринку, і вони не погоджують свої ціни через прямий чи таємний зговір. Що відбуде­ться на ринку та як зміниться положення кривої попиту для фірми А, якщо вона вирішить змінити ціни? Усе залежатиме від реакції конкурентів. Вони можуть або наслідувати приклад фірми А, тобто вирівняти ціни, або проігнорувати його.

Якщо фірма А знижує ціну з Р₁ до Р₂, намагаючись реалізувати більше своєї продукції, а фірми конкуренти повторюють цей ма­невр, то реальний приріст продажу може бути досить незначним (головним чином за рахунок інших галузей, оскільки продукт цієї галузі став відносно дешевшим). Тому його можна не брати до уваги. Справа в тому, що відповідні дії конкурентів змістять криву попиту на продукт фірми вниз, залишивши попередній обсяг продажу за нижчими цінами (рис. 10.2).

Якщо хтось з олігополістів підвищить ціни, а його приклад на­слідують інші, то це означатиме фактичне перетворення галузі у чисто монополістичну і призведе до зниження як загального обсягу продажу, так і відповідного зменшення продажу кожною фірмою. Отже, при односпрямованих діях олігополістів усієї галузі крива попиту щодо кожного з них матиме такий самий вигляд, що й кри­ва галузевого попиту, тобто буде досить нееластичною.

Рис. 10.2. Вирівнювання ціни олігополістами при її зниженні

 

Однак фірми-конкуренти можуть і не повторювати те, що робить одна фірма. Тоді, знижуючи ціни на продукцію галузі, ініціатор зможе збільшити обсяги продажу за рахунок конкурентів, а при підви­щенні ціни, навпаки, — конкуренти збільшать обсяги своїх продажів за його рахунок. При цьому крива попиту на продукт фірми буде досить еластичною, що наближатиме олігополістичний ринок до ринку монополістичної конкуренції.

Який же з цих двох варіантів поведінки конкурентів найвірогід-ніший?

Якщо фірма-ініціатор на олігополістичному ринку вирішить зни­зити ціни, розраховуючи на збільшення обсягів власних продажів, то конкуренти зроблять те саме, оскільки у протилежному разі вони позбудуться частини завойованого ринку. Навпаки, якщо фірма спро­бує підняти свої ціни, то конкуренти, проігнорувавши таку поведін­ку, намагатимуться заволодіти частиною ринку, щоб звільнитися від першої фірми. Таким чином, зниження цін буде вирівняно, оскіль­ки конкуренти наслідуватимуть приклад ініціатора. Аналогічного підвищення цін не відбудеться, оскільки конкуренти спробують роз­ширити свою частку ринку. Отже, крива попиту для олігополіста матиме вигляд ламаної кривої (рис. 10.3).

Рис. 10.3. Ламана крива попиту для олігополіста

 

Крива попиту буде сильно еластичною на ділянці, що розташова­на вище від ринкової ціни Р_е, та слабо еластичною (коли продукт диференційований) або взагалі нееластичною (якщо олігополісти продають стандартну продукцію) на ділянці нижче, ніж ринкова ціна. Через таку суттєву відмінність у еластичності попиту крива граничного доходу буде мати розрив.

Урахування цих обставин пояснює, чому на олігополістичному ринку ціни мають тенденцію до жорсткості, адже ні зниження ціни, ні її підвищення не дає виграшу ініціатору. Крім того, ламана крива гра­ничного доходу означає, що у певних межах значні зміни граничних витрат не впливатимуть на обсяги виробництва та ціну. Як показано на рис. 10.4, точки перетину кривих МС₁ та МС₂ з кривою граничних витрат будуть відповідати однаковим обсягам виробництва та ціні.

Однак, ґрунтуючись лише на ламаній кривій попиту, неможливо пояснити, чому ринкова ціна встановлюється саме на рівні Р_е. Крім того, висновок про незацікавленість олігополістів у зміні ціни не завжди збігається з реальністю: ціни олігополістичного ринку ма­ють стійку тенденцію до зростання. Тому вивчення моделі поведін­ки виробника на олігополістичному ринку має доповнюватися ана­лізом можливостей до зговору кількох продавців. Цей зговір пови­нен бути таємним, оскільки узгоджені дії виробників у сфері ціно­утворення у більшості країн заборонені законом. Він відбувається тоді, коли фірми досягають безпосередньої або мовчазної угоди про те, щоб зафіксувати ціни, розподілити ринки чи якимось іншим чином обмежити конкуренцію між собою.

Рис. 10.4. Відносна незалежність ціни та обсягів виробництва від гра­ничних витрат

 

Якщо кілька фірм у галузі з олігополістичним ринком при­близно однакові за розміром та рівнем середніх витрат, то для них збігатимуться рівень ціни та обсяг виробництва, що максимізують економічний прибуток. Спільна цінова політика, яку вони прово­дять, фактично перетворить ринок олігополістичної конкуренції у ринок чистої монополії. При цьому характер кривих попиту та гра­ничного доходу щодо кожної фірми збігатиметься з галузевими кривими, а ринкова ціна відповідатиме тій, що максимізує економіч­ний прибуток кожної фірми. Все це підштовхує олігополістів до укладання картельних угод, про які йшлося у темі 8.

Разом з тим, в економіці існує багато факторів, що протидіють укладанню нових картельних угод та руйнують старі. До них, зо­крема, належать:

− відмінності у витратах та обсягах продаж фірм-олігополістів. За таких умов не збігатимуться ціни, що максимізують економіч­ний прибуток кожної фірми;

− при "м'якій" олігополії кількість фірм у галузі надто велика для досягнення погоджених дій;

− економічні коливання, насамперед спади ділової активності, підштовхують фірми до порушення угод та спроби самостійно дола­ти труднощі;

− економічний прибуток у галузі може приваблювати нових виробників, які не є учасниками угоди;

− серед учасників угоди може бути шахрайство, тобто таємне зниження цін для отримання додаткових замовлень;

− державне регулювання економіки через обмеження цін, при­тягнення до адміністративної, матеріальної та кримінальної відпові­дальності учасників цінового зговору.

Для олігополістичного ринку, на якому представлені різні за роз­мірами фірми, властивим є узгодження дій через механізм так зва­ного "лідерства у цінах". Найвпливовіша фірма у галузі з мовчаз­ної згоди інших визнається лідером у ціноутворенні, а всі інші фірми наслідують її приклад. Оскільки перегляд цін пов'язаний з певним ризиком для ініціатора, що пояснюється ламаним характером кри­вої попиту, то навіть лідер змінює їх не так часто. Як правило, він завчасно попереджає про наступні зміни, щоб, з одного боку, дати можливість партнерам підготуватися до наступного маневру, а з іншого — вивчити їх можливу реакцію. Крім того, лідер не нама­гається встановити ціни, які максимізують прибуток, щоб зберегти бар'єри для вступу в галузь, які пов'язані з неспроможністю нової фірми забезпечити мінімальний рівень витрат і отримати економіч­ний прибуток.

Для спрощення механізму розрахунку ціни галузеві лідери до­сить часто вдаються до методики під назвою "витрати плюс". У цьому разі для визначення ціни за основу беруть певні типові ви­трати, до яких додається економічний прибуток у вигляді надбав­ки. Переваги такого методу полягають у його простоті. Він не по­требує глибокого вивчення кривих попиту, доходу та граничних ви­трат. Можна тільки уявити, який обсяг аналітичної роботи необхід­ний, щоб побудувати ці криві для кількох сот найменувань про­дукції, які виробляє олігополістична фірма!

Метод розрахунку ціни "витрати плюс" добре суміщується з таєм­ним зговором олігополістів. Якщо вони мають хоча б приблизно однакові витрати, то достатньо погодити відсоток надбавки до них (5 чи 10 %), щоб фактично проводити узгоджену політику цін на всі свої продукти.

Таким чином, олігополісти фактично не використовують цінової конкуренції: це може бути досить небезпечним як для ініціатора, так і для всіх учасників ринку. Спроба цінової конкуренції містить загрозу перетворитися на цінову війну. Тому на олігополістичному ринку переважає нецінова конкуренція. Її вихід з-під контролю малоймовірний. Разом з тим, вдале вирішення реклами, післяпро­дажного обслуговування або стимулювання збуту конкурент може повторити чи нейтралізувати не так швидко, що на певний час дасть фірмі-ініціатору ринкові переваги.