Максимізація прибутку у короткотерміновому періоді
Оскільки у короткотерміновому періоді капітал залишається незмінним, то пристосування обсягів виробництва фірми до ринкових умов для максимізації прибутку чи (а таке теж буває досить часто) мінімізації збитків досягається маневруванням змінними витратами. Побудова моделі поведінки виробника вимагає з’ясування механізму пошуку відповіді на такі три питання: - варто чи не варто виробляти продукт; - якщо варто, то скільки; - які прибутки чи збитки принесе це виробництво? У мікроекономіці існує два підходи до пошуку відповідей та прийняття рішень: на підставі співставлення валового доходу та сукупних витрат чи граничного доходу та граничних витрат. Зупинимося на кожному з них окремо. Фірмі варто виробляти певний обсяг продукції, якщо це приносить їй економічний прибуток, або ж якщо збитки будуть меншими, ніж у випадку припинення виробництва. Економічний прибуток фірма отримуватиме у тому разі, коли валовий дохід виявиться більшим, ніж сукупні витрати. Отже, якщо різниця між валовим доходом та сукупними витратами фірми при якомусь обсязі виробництва має позитивне значення, фірмі краще виробляти, ніж припинити виробництво. У цьому випадку вона буде вирішувати завдання максимізації прибутку. Складніша справа, коли за будь-яких обсягів виробництва сукупні витрати перевищують валовий дохід. За цих умов треба шукати таке рішення, яке мінімізує збитки. Якщо фірма припинить виробництво, то її збитки будуть дорівнювати постійним витратам. Тому за умови загальної збитковості виробництва, варто виробляти якийсь обсяг продукції, якщо загальні збитки фірми будуть меншими, ніж постійні витрати. Не важко переконатися, що такий результат буде тоді, коли валовий дохід перевищує змінні витрати:
TC – TR < FC (7.3) (FC + VC) – TR < FC (7.4) VC < TR (7.5)
Таким чином, в узагальненому вигляді відповідь на перше питання буде мати такий вигляд: фірмі доцільно здійснювати виробництво у короткотерміновому періоду за умови, що вона отримує економічний прибуток, чи коли її збитки менші, ніж постійні витрати. При цьому слід мати на увазі, що збиткове виробництво можна розглядати лише як тимчасове явище, як передишку, що її бере собі фірма для прийняття кардинальніших рішень, спрямованих на усунення постійних витрат та припинення виробництва взагалі або зниження витрат та отримання прибутку. Маючи на увазі загальний принцип поведінки виробника, досить легко відповісти і на друге питання: у короткотерміновому періоді фірмі слід виробляти такий обсяг продукції, при якому вона максимізує свої прибутки чи мінімізує збитки. Для відповіді на третє питання необхідно співставлення валового доходу та сукупних витрат при обраному обсязі виробництва: економічний прибуток чи збиток фірми буде дорівнювати різниці між валовим доходом та сукупними витратами. Проаналізуємо дані, які наведені у табл.7.1, та зробимо висновки відносно бажаних обсягів виробництва та їх результатів.
Таблиця 7.1 Вибір обсягів виробництва у короткотерміновому періоді
Якщо на ринку склалася ціна 147 грн. за один стілець (а ми продовжуємо розглядати приклад, про який мова йшла в попередній темі), то у цьому випадку валовий дохід (ТR1) при виробництві 5-7 стільців приноситиме економічний прибуток (ЕР1). Тому фірмі слід розпочинати виробництво. Максимальний прибуток фірма отримає, якщо зупиниться на виробництві шести стільців. Він буде дорівнювати 36 грн. При ринковій ціні 130 грн. валовий дохід (ТR2) ні за яких умов не перевищуватиме сукупних витрат. Тому виробництво завжди буду збитковим. То чи варто взагалі виробляти? Для відповіді на це запитання порівняємо валовий дохід зі змінними витратами. Він перевищує ці витрати уже при виробництві першої одиниці, що приводить до зменшення збитків порівняно з постійними витратами. Найменшими ці збитки будуть при виробництві п’яти стільців – 65 грн. (порівняйте, якщо не виробляти продукцію взагалі, то збитки становитимуть 200 грн.). Зниження ціни до 90 грн. робить виробництво взагалі недоцільним: у жодному випадку збитки не стають меншими за постійні витрати. Моделі вибору виробником варіантів поведінки на базі співставлення сукупних витрат та валового доходу можна дати графічну інтерпретацію (рис.7.3).
Рис.7.3. Варіанти максимізації прибутку, мінімізації збитків тазакриття фірми
Якщо лінія валового доходу перетинає криву сукупних витрат та існує її дільниця, що розташована вище кривої, то обсяги виробництва, які відповідають цій дільниці, будуть приносити фірмі економічний прибуток. Свого максимального значення він досягне у тій точці, де вертикальний розрив між лінією валового доходу та кривою сукупних витрат найбільший. Фірма вирішуватиме завдання мінімізації прибутку, якщо лінія валового доходу знаходитиметься нижче кривої сукупних витрат, але перетинатиме криву змінних витрат. Мінімальними збитки будуть тоді, коли вертикальний розрив між лінією валового доходу та кривою сукупних витрат досягатиме найменшого значення. Якщо ж лінія валового доходу розташована навіть нижче кривої змінних витрат, то найменші збитки фірма матиме, коли припинить виробництво. Аналогічні висновки можна отримати, якщо порівнювати граничний дохід з граничними витратами. У табл.7.2 наведені дані про граничні витрати та граничний дохід в залежності від рівня ринкових цін. Якщо ціна одного стільця на ринку дорівнюватиме 147 грн., то продаж першого з них принесе фірмі додатково 147 грн. доходу, тоді як додаткові витрати її на виробництво цього стільця склали 100 грн. Тому розширення виробництва у цьому випадку буде збільшувати доходи фірми. Подібний висновок можна зробити і по відношенню до другого, третього та інших стільців. Тому будь-яку одиницю продукції, граничний дохід від продажу якої перевищує граничні витрати, пов’язані з її виробництвом, доцільно виробляти.
Таблиця 7.2.
|
