Репаративна регенерація.

3. Патологічна регенерація.

 

Фізіологічна регенерація відбувається протягом усього життя організму в тканинах, які харак­теризуються безперервною втратою клітин (шкіра, слизові та серозні оболонки, кров) і відбувається за рахунок мітотичного поділу певних клітин. Дочірні клітини, що утворилися, диференціюються і замінюють втрачені в процесі нормальної життєдіяльності клітини. Подібна регенерація постійно відбувається, наприклад, у покривному епітелії, в якому періодично спостерігається десквамація зроговілих клітин із заміною їх клітинами більш глибоких шарів, що розмножуються. Аналогічним чином відбувається також розмноження та дозрівання в кістковому мозку еритроцитів, лейкоцитів та ін.

У високодиференційованих клітинах, де регенерація за рахунок клітинного поділу неможлива, цей процес характеризується періо­дичним оновленням тих або інших внутрішньоклітинних органел.

Репаративна, aбo відновна регенерація - це відновлення клітин і тканин замість мертвих в результаті різних патологічних процесів. Механізми репаративної і фізіологічної регенерації єдині, репаративна регенерація - це посилена фізіологічна регенерація, однак викликана патологічними процесами. Іншими словами, під час захворювання фізіологічна регенерація “трансформується” в репаративну, яка в міру одужання хворого знову повертається в рамки фізіологічної.

Репаративна регенерація має де­які якісні морфологічні відмінності від фізіологічної.

Репаративна регенерація може бути повною і неповною.

Повна регенерація, або реституція, характеризується відшкодуванням дефекту тканиною, яка ідентична мертвій. Вона розвивається здебільшого в тканинах, де переважає клітинна регенерація (кістковий мозок, епідерміс, епітелій слизових оболонок та ін.).

У випадку повної регенерації ділянка некрозу поступово заміщується тканиною, ідентичною тій, що загинула і місце пошкодження зникає безслідно.

При неповній регенерації, або субституції, дефект заміщується сполучною тканиною, яка не ідентична мертвій. Субституція характерна для органів і тканин, в яких переважає внутрішньоклітинна форма регенерації, або вона по­єднується з клітинною регенерацією (печінка, підшлункова залоза, нирки, ендокринні залози та ін.). В таких випадках функція відшкодується шляхом гіпертрофії або гіперплазії навколишніх щодо дефекту клітин. Сама ж ділянка некрозу заповнюється сполучною тканиною, яка в подальшому трансформується в рубець.

Слід зауважити, що буде мати місце в тканині повна (реституція) чи неповна (субституція) регенерація залежить від того, загинула в даному випадку тільки паренхіма органа чи і його строма. В останньому випадку процес завжди закінчується формуванням рубця. Нормалізація порушеної функції забезпечується при цьому гіперплазією та гіпертрофією клітин за межами зони пошкодження, тобто виникненням регенераторної гіпертрофії.

Патологічна регенерація - це спотворення регенераційного процесу, що пояснюється порушенням зміни фаз проліферації і диференціювання. Це спостерігається при порушенні харчування (білкова, вітамінна недостатність), нервової регуляції, гормональних порушень, пригніченні імунних реакцій.

Патологічна регенерація проявляється зайвим або недостатнім утворенням регенеруючої тканини (гіпер- або гіпорегенерація).

Гіперрегенерація: утворення келоїдних рубців, зайва регенерація периферійних нервів (травматичні невроми – пухлиноподібне утворення складене з регенеруючи нервових закінчень), зайве утворення кісткової мозолі при зростанні перелому.

Гіпорегенерація: в’яле загоєння ран або хронічні трофічні виразки гомілки в результаті венозного застою.

 

Регенерація сполучної тканини розпочинається з проліферації молодих мезенхімальних елементів та новоутворення мікросудин. Новоутворення сполучної тканини спостерігається при її пошкодженнях, в умовах неповної регенерації інших тканин, при продуктивному запаленні, при загоєнні ран, процесах організації та інкапсуляції.

У всіх зазначених випадках спочатку утворюється незріла сполучна тканина у вигляді яскраво-червоної маси з зернистою поверхнею, яка пояснюється випинанням назовні судинних петель, звідки виникла й назва - грануляційна тканина (granulum - зерно). Мікроскопічно у її складі трапляється велика кількість дрібних лімфоцитоподібних клітин, лейкоцитів, плазмоцитів, лаброцитів, розташованих між тонкостінними новоутвореними мікросудинами. Проліферуючі камбіальні клітини сполучної тканини є метаболічно високо активними, з великими ядрами і видимими ядерцями; інколи видно мітотичні фігури. При електронній мікроскопії виявляється розширений шорсткий ендоплазматичний ретикулум в цитоплазмі фібробластів - індикатор активного синтезу білка.

Сформована грануляційна тканина заповнює пошкоджену ділянку по мірі того, як некротичний детрит (залишки всіх метрвих клітин, запального ексудату, включаючи фібрин і кров) видаляється. Проліферація капілярів, фібробластів та інших клітин в процесі загоєння регулюється різними чинниками росту та інгібуючими чинниками.

Через деякий час - тривалість залежить від ступеня пошкодження - вся ділянка загоєння замінюється грануляційною тканиною, яка розростається.

У грануляційній тканині виявляється високий вміст фібронектину. Фібронектин - глікопротеїн (MB 44.000) відіграє ключову роль у формуванні грануляційної тканини і виявляється у великій кількості в процесі загоєння рани. На ранніх стадіях він надходить з плазми, а пізніше синтезується фібробластами, макрофагами і ендотеліальними клітинами в грануляційній тканині. Фібронектин хемотаксичний фактор для фібробластів, він прискорює формування капілярних судин з ендотеліальних клітин.

Молодий рубець складається з грануляційної тканини, достатньої кількості колагену, великої кількості капілярів і фібробластів. Він здається рожевим при макроскопічному дослідженні через посилену васкуляризацію. По мірі визрівання рубця кількість колагену збільшується, а клітин і судин стає менше. Молоді фібробласти в грануляційній тканині синтезують колаген III типу, який пізніше замінюється на I тип колагену, який має щільніші перехресні зв’язки між ланцюгами. Зрілий рубець складається з безсудинного скупчення колагену, між волокнами якого рідко зберігаються клітини, внаслідок чого він має білий колір при макроскопічному дослідженні.

Тканина рубця не є неактивною; в ній відбувається безперервне повільне видалення колагену ферментом колагеназою, яка збалансоване синтезом нового колагену фібробластами. Навіть старі рубці можуть розпушуватися при порушенні нормальної активності фібробластів, наприклад, при дефіциті вітаміну С або введенні кортикостероїдів.

 

Регенерація кровоносних судин перебігає неоднозначне залежно від калібру судини. Регенерація судин мікроциркуляторного русла - капілярів, венул, артеріол - може відбуватися шляхом брунькування або аутогенно. При цьому великі судини не мають достатніх пластичних властивостей. Тому при пошкодженні їхніх стінок відновлюються лише структури внутрішньої оболонки, її ендотеліальна вистилка. Елементи середньої і зовнішньої оболонок відновлюються за рахунок рубцювання.

При регенерації судин шляхом брунькування в їх стінці з’являються бокові випинання за рахунок ендотеліальних клітин, які посилено діляться (ангіобласти, ендотеліобласти). Утворюється ендотеліальний виріст, який перетворюється в тяж без просвіту. У цьому тяжі в напрямку від старої судини до периферії утворюється просвіт, завдяки чому він перетворюється в трубку, в якій з’являються еритроцити.

Новоутворені судини з’єднуються між собою, утворюючись за рахунок диференціювання камбіальних клітин оточуючої сполучної тканини.

Аутогенне новоутворення судин спостерігається в період ембріогенезу і в пухлинах. Воно полягає в тому, що в сполучній тканині з’являються ділянки недиференційованих клітин. В цих ділянках виникають щілини, в які відкриваються попередні капіляри і виливається кров. Молоді клітини сполучної тканини, диференціюючись утворюють ендотеліальну вистилку та інші елементи стінки судини.