Функції моніторингу

Абсолютна сума прибутку, отримана підприємством, у тім числі прибуток від основної діяльності, є дуже важливими показниками. Однак вони не можуть характеризувати рівень ефективності господарювання. За інших однакових умов більшу суму прибутку отримає підприємство, яке володіє більшим капіталом, використовує більше живої і матеріалізованої праці, більше виробляє і реалізує продукції (робіт, послуг).

Прибуток — це частина отриманого на вкладений капітал чистого доходу підприємства, що характеризує його винагороду за ризик підприємницької діяльності.

Щоб зробити висновок про рівень ефективності роботи підприємства, отриманий прибуток необхідно порівняти зі здійсненими витратами.

По-перше, витрати можна розглядати як поточні витрати діяльності підприємства, тобто собівартість продукції (робіт, послуг). Тут можливі різні варіанти визначення поточних витрат і прибутку, що використовуються у розрахунках.

По-друге, витрати можна розглядати як авансовану вартість (авансований капітал) для забезпечення виробничої та фінансово-господарської діяльності підприємства. Тут також можливі різні варіанти визначення авансованої вартості й визначення прибутку, що береться для розрахунків.

Співвідношення прибутку з авансованою вартістю або поточними витратами характеризує таке поняття, як рентабельність. У найширшому, найзагальнішому розумінні рентабельність означає при­бутковість або дохідність виробництва і реалізації всієї продукції (робіт, послуг) чи окремих видів її; дохідність підприємств, організацій, установ у цілому як суб’єктів господарської діяльності; прибутковість різних галузей економіки.

Рентабельність безпосередньо пов’язана з отриманням прибутку. Однак її не можна ототожнювати з абсолютною сумою отриманого прибутку. Рентабельність — це відносний показник, тобто рівень прибутковості, що вимірюється у відсотках.

Різні варіанти рішень, що приймаються при визначенні прибутку, поточних витрат, авансованої вартості, для розрахунку рентабельності, зумовлюють наявність значної кількості показників рентабельності.

 

Рис. 4.4.Класифікація показників рентабельності

На рис. 4.4 наведено класифікацію показників рентабельності. Обчислення рентабельності окремих видів продукції (робіт, послуг) може грунтуватися на показниках прибутку від їх випуску або реалізації. При цьому поточні витрати можуть братися в таких варіантах: собівартість продукції (виробнича); собівартість продукції за виключенням матеріальних витрат (заново створена вартість); вартість продукції в цінах виробника (вартість за мінусом непрямих податків).

Для розрахунку рівня рентабельності підприємств можуть використовуватися: загальний прибуток; прибуток від реалізації продукції (робіт, послуг), тобто від основної діяльності. При цьому прибуток зіставляється з авансованою вартістю, яку можна визначати в різних варіантах (весь капітал підприємства, власний капітал, позичковий капітал, основний капітал, оборотний капітал).

Для розрахунку рентабельності галузей економіки береться загальна сума прибутку, отримана підприємствами, об’єднаннями, іншими госпрозрахунковими формуваннями, що входять у відповідну галузь економіки. На рівень рентабельності галузі впливатиме наявність у ній низькорентабельних і збиткових підприємств.

 

Функції моніторингу

Можно выделить пять основных функций социального мониторинга:

1. Диагностическую.

2. Прогностическую.

3. Проективную.

4. Планирования.

5. Просветительскую.

Первая функция определяется ее значимостью в общей системе организации работы по управлению социальной сферой общества. Она связана с анализом эффективности функционирования социальной сферы и управления ею и предполагает:

• разработку системы регулярного анализа и контроля динамики социальных процессов, опирающуюся на использование современных компьютерных технологий;

• накопление, обработку, анализ поступающей информации;

• выявление наиболее острых проблем социальной сферы и причин их вызывающих;

• выявление групп и слоев, нуждающихся в социальной поддержке;

• обеспечение постоянного и последовательного развития социальной сферы.

Часто эта функция реализуется с опорой на типовые методики, позволяющие быстро и регулярно собирать интересующую управленцев информацию.

Прогностическая функция связана с научным предвидением хода социальных процессов, преобразованием социальных объектов, их структуры, изменением общественных отношений, динамического развития социальной сферы и ее подсистем. И представляет:

• разработку инновационных технологий модернизации социальной сферы общества, ее выхода из кризиса, снятия напряжения;

• опpeдeлeниe перспектив жизнедеятельности общества, демографических процессов, динамики уровня и качества жизни населения и т.п.), являющихся предметом социального управления;

• определение социальных последствий прогнозных разработок.

Для этого социологические службы используют различные методы прогнозирования. Наиболее часто применяются опросы экспертов и разработка на их основе сценарных прогнозов. При этом строго соблюдаются требования подготовки и проведения подобных социологических процедур, поскольку их точное выполнение определяет эффективность экспертных методов прогнозирования.

Проективная функция обеспечивает обоснованное конструирование социальных связей и отношений в социальной сфере жизнедеятельности общества и ее составляющих и предшествует разработке социальных проектов. Она предполагает:

• конструирование параметров подсистем или отраслей социальной сферы (здравоохранения, бытового и социального обслуживания и т.п.), как объектов социального проектирования:

• проектирование субъектов социальных отношений, исходя из их места, роли и функций в системе социальных связей;

• учет в социальной проекте действия вне субъектных компонентов как материальных, так и духовных.

Функция планирования предполагает разработку планов социального развития на всех уровнях структурной организации социальной сферы. Ее сущность заключается в научно обоснованном определении целей, задач, показателей, мероприятий и порядка их реализации, темпов и сроков их выполнения, распределения сил и средств, связана с организационно-методическим обеспечением процесса социального планирования, управления и включает в себя:

• подготовку специальных документов (решений, проектов социального развития);

• формирование организационных структур, обеспечивающих разработку этих документов;

• координацию работы по формированию социальных программ;

• согласование отработанного проекта;

• оперативный контроль за выполнением социальных показателей и мер, определенных планом;

• регулярный анализ итогов социального развития региона. Таким образом, социальный проект или программа обозначит актуальные ориентиры, общие задачи, сроки достижения целей, скоординирует усилия исполнителей на основе глубокого изучения исходного уровня развития объекта и использования социальных нормативов.

Просветительская функция предполагает пропаганду социологических знаний среди населения и руководителей различного ранга, привитие навыков работы с социальной информацией. Управление сегодня все больше требует от "управленца" не специализированных, узкопрофильных знаний с набором заготовленных впрок вариантов решений, а глубокой образованности, умения пользоваться информацией, анализировать ситуацию, целостного представления об обществе, природе и человеке, ощущения себя не над ними, а их неотторгаемой частью.

 

 

Можна виділити за іншою класифікацією такі форми соціального моніторингу: статистичний, соціологічний, соціально-психологічний, психологічний, медичний, педагогічний.

 

 

Принципи соціального моніторигну:

Достовірність на адекватність інформації її систематизація та узагальнення

Дотримання логіки побудови наукових висновків

Використання порівняльного аналізу

Поєднання теоретичного та емпіричного аналізу

Виявлення зв’язків між причиною та наслідком

Моделювання явищ та процесів що вивчаються тощо.

 

Значення моніторингу для соц сфери:

 

Мониторинг социальной сферы выступает как особая информационная технология, позволяющая получать информацию о социальном воспроизводстве населения во всем многообразии взаимодействия всех ее компонентов как системы с целью оперативного оценивания и прогноза возможных ее состояний и выработки коррекционно-упреждающих мер управленческого воздействия.

В концептуальном плане он отражает все многообразие процессов и явлений, протекающих в социальной сфере, направлен на обеспечение системного подхода к анализу социальной безопасности населения. Он открывает возможности прогнозирования тенденций развития социальных отношений и процессов в обществе или регионе, разработки на этой основе научно обоснованных программ социального развития, социальной защиты населения и повышения потенциала социальной сферы. Это представляется сегодня значимым, поскольку в условиях системного кризиса с еще большей силой возникает потребность в этой деятельности. Социальный мониторинг обеспечивает оперативное, повторяемое и регулярное получение актуальной информации из материалов статистики, опросов, наблюдения о жизнедеятельности различных социальных субъектов, о состоянии социальной сферы общества, региона, а также дает возможность систематически наращивать и интегрировать исходные данные. Такой спектр социальной информации позволяет адекватно воспроизвести динамику социальной жизни населения, дать конкретные предложения и рекомендации, принять верное административное и управленческое решение. Он обеспечивает высокий уровень оперативности анализа процесса социального воспроизводства, предвидения и прогноза при небольших расходах материальных и интеллектуальных ресурсов.