Перечень вопросов. «Взаємовідносини між органами державного казначейства України та розпорядниками бюджетних коштів і одержувачами коштів»

«Взаємовідносини між органами державного казначейства України та розпорядниками бюджетних коштів і одержувачами коштів»

Державне казначейство України відповідно до Указу Президента України від 27.04.1995 р. № 335 створене в Україні з метою забезпечення ефективного управління коштами Державного бюджету України, підвищення оперативності у здійсненні видатків у межах наявних обсягів фінансових ресурсів у Державному бюджеті України і входить до органів виконавчої влади як особливий підрозділ Міністерства фінансів України, що займається виконанням Державного бюджету України. Казначейство та його територіальні органи мають самостійні кошториси, реєстраційні та інші бюджетні рахунки, відкриті в Казначействі, а також в установах банків.

З розширенням бюджетних повноважень органів казначейства, збільшенням обсягів робіт з обслуговування бюджетів і державних цільових фондів, зростанням ролі органів казначейства в управлінні державними фінансами змінювалась організаційна структура центрального апарату та територіальних органів казначейства, а також їх юридичний статус.[4,с 222 ]

З моменту створення органів Державної казначейської служби України в 1995 році їх діяльність розглядають як суто технічну – ведення бухгалтерського обліку, складання звітності про виконання державного та місцевих бюджетів, управління ресурсами. При цьому поза увагою залишається одна з головних казначейських функцій - контроль бюджетних повноважень при зарахуванні надходжень і здійсненні витрат, який передбачає здійснення певних контрольних дій з боку органів казначейства.[4,с 223].

Відповідно до Указу Президента України від 13.04.2011 р. № 460/2011 “ Про Положення про Державну казначейську службу України”, бухгалтерський облік усіх операцій з виконання Державного та місцевих бюджетів веде Державна казначейська служби України. Через систему електронних платежів Національного банку України державний орган здійснює розрахунково- касове обслуговування розпорядників, одержувачів бюджетних коштів та інших клієнтів, управляє ліквідністю субрахунків єдиного казначейського рахунка, відкриває та закриває рахунки поточного та наступного бюджетного періоду, а також залучає на поворотній основі кошти єдиного казначейського рахунка для покриття тимчасових касових розривів місцевих бюджетів, Пенсійного фонду України тощо[8,с 222].

Відповідні платежі зараховуються безпосередньо на єдиний казначейський рахунок (далі – ЄКР) Державного бюджету України, що регулюється наказом Міністерства фінансів України та Державного казначейства України від 30.11.2010 р. № 449 “ Про внесення змін до наказу Державного казначейства України від 26.06.2002 р. № 122” та не можуть акумулюватися на рахунках органів стягнення. Ці надходження визнаються зарахованими в дохід Державного бюджету з моменту зарахування на єдиний казначейський рахунок державного бюджету.[3,с 3]

Метою казначейського контролю є зменшення кількості та обсягів порушень бюджетного законодавства, а саме - контроль за порушенням використання бюджетних коштів не за призначенням та у межах бюджетних асигнувань. За змістом та етапами проведення контрольних заходів щодо використання бюджетних коштів їх можна поділити на попередні та поточні. Спочатку перевіряються документи – бюджетні зобов’язання розпорядників бюджетних коштів на предмет їх відповідності вимогам законодавчо-нормативних актів. Рішенням або підтвердженням їх легітивності є реєстрація перевірених зобов’язань розпорядників бюджетних коштів в обліку системи органів Державного казначейства по виконанню бюджетів, що по суті є контролем повноважень розпорядників бюджетних коштів.

Сьогодні ефективність здійснення попереднього та поточного контролю в системі казначейства України значно зросла. Контроль за використанням фінансових ресурсів умовно можна поділити на 4 етапи:

1. спочатку проводиться робота щодо забезпечення обліку

бюджетних асигнувань і контролю за їх дотриманням;

2. далі здійснюється робота стосовно обліку та консолідації

інформації за зобов’язаннями розпорядників бюджетних коштів

та отримувачів;

3. на третьому етапі відбувається здійснення бюджетних

асигнувань;органи казначейства перевіряють отримані розподіли

виділених асигнувань;

4. на останньому етапі проводиться контроль перед здійсненням

видатків розпорядниками та отримувачами коштів загального та

спеціального фондів державного бюджету[3,с 6].

І саме на цьому етапі вдається виявити причини відмов. Це відсутність затверджених та взятих на облік кошторисів, планів асигнувань, змін до них, відсутність у бухгалтерському обліку виконання бюджетів взятих розпорядниками зобов’язань, відсутність та\або недостатність невикористаних відкритих асигнувань, неподання необхідних підтверджуючих документів для оплати рахунків і щодо проведення закупівель, недотримання або порушення законодавчо встановлених норм щодо порядку використання коштів загального та спеціального фонду, терміну подання звітності використання коштів одержувачами, невірне оформлення документів на оплату видатків, не підтвердження ними цільового характеру спрямування та ін.

Державне казначейство виступає суб'єктом фінансової діяльності держави безпосередньо у бюджетних правовідносинах, що виникають у бюджетному процесі – у впорядкованому послідовному вступі в бюджетні правовідносини різних суб'єктів, що виступають учасниками цих відносин. Бюджетні ж правовідносини прийнято визначати, як урегульовані нормами бюджетного права суспільні відносини, які виникають щодо здійснення таких функцій фінансової діяльності держави, як мобілізація, розподіл і використання бюджетних фондів грошових коштів з метою виконання завдань, що стоять перед державою, учасники яких виступають носіями юридичних прав та обов'язків, що реалізують приписи даних правових норм[3,с 5].

Органи та посадові особи, наділені бюджетними повноваженнями [1, ст. 20 п. 1], можуть виступати учасниками бюджетних правовідносин у тому разі, якщо вони є реальними учасниками даних правових відносин [5, с. 76]. Казначейське ж виконання державного бюджету слід розглядати як необхідний елемент структурної перебудови наявних у суспільстві відносин між суб'єктами фінансової діяльності держави та підпорядкованими учасниками бюджетних правовідносин.

Органи Державного казначейства контролюють відповідність здійснених головним розпорядником бюджетних коштів видатків даним бюджетної класифікації. Сума фінансовихзобов’язань не повинна перевищувати загальну суму асигнувань на взяття зобов’язань на відповідну мету згідно з бюджетним призначенням.

У процесі здійснення платежів органи Державного казначейства контролюють наявністьу своєму обліку бюджетних фінансових зобов’язань розпорядників коштів у межах щомісячного плану асигнувань. Якщо за бюджетними фінансовими зобов’язаннями здійснюється, відповідно до нормативно-правових актів, попередня оплата, органи Державного казначейства України контролюють:

– терміни виконання робіт та/або надання послуг відповідно до умов договорів;

– надання документів після настання терміну їх виконання, що підтверджують бюджетне фінансове зобов’язання[4,с 225].

Після здійснення видатків органи Державного казначейства:

1) контролюють дотримання бюджетними організаціями правил ведення бухгалтерського обліку та звітності – правильність та хронологічність відображення операцій, відповідність їх бюджетним зобов’язанням та асигнуванням;

2) щомісяця контролюють відповідність даних бухгалтерського обліку виконання державного та місцевих бюджетів даним бухгалтерського обліку з виконання кошторису на звітну дату.

Для здійснення програм та заходів, які проводяться за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів.

Кошти бюджету, які отримують фізичні особи та юридичні особи, що не мають статусу бюджетної установи (одержувачі бюджетних коштів), надаються їм лише через розпорядника бюджетних коштів.

Розпорядники бюджетних коштів - бюджетні установи в особі їх керівників, уповноважені на отримання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних зобов'язань та здійснення видатків з бюджету[4, с 371].

Залежно від ступеня підпорядкованості та обсягу наданих прав розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.

Головні розпорядники бюджетних коштів

· Міністерства та керівники центральних органів влади – щодо коштів державного бюджету; · Керівники місцевих органів державної виконавчої влади та органів місцевого самоврядування – щодо коштів місцевих бюджетів

 

Нищестоящі розпорядники

 

Розпорядники коштів 2-го ступеня

· Керівники,які одержують кошти на видатки установи,а також здійснюють переказ коштів підпорядкованим їм установам

Розпорядники коштів 3-го ступеня

· Керівники,які одержують кошти, що безпосередньо витрачаються на потреби установи

*Складено за даними автора 3

 

Головні розпорядники бюджетних коштів - бюджетні установи в особі їх керівників, які отримують повноваження шляхом встановлення бюджетних призначень.

Головними розпорядниками бюджетних коштів можуть бути виключно:

1) за бюджетними призначеннями, передбаченими законом про Державний бюджет України, - органи, уповноважені відповідно Верховною Радою України, Президентом України, Кабінетом Міністрів України забезпечувати їх діяльність, в особі їх керівників, а також міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Конституційний Суд України, Верховний Суд України та інші спеціалізовані суди; установи та організації, які визначені Конституцією України або входять до складу Кабінету Міністрів України, в особі їх керівників;

2) за бюджетними призначеннями, передбаченими бюджетом Автономної Республіки Крим, - уповноважені юридичні особи (бюджетні установи), що забезпечують діяльність Верховної Ради Автономної Республіки Крим та Ради міністрів Автономної Республіки Крим, а також міністерства та інші органи влади Автономної Республіки Крим в особі їх керівників;

3) за бюджетними призначеннями, передбаченими іншими місцевими бюджетами, - керівники місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів рад та їх секретаріатів, керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів рад[4, с372].

Головні розпорядники коштів Державного бюджету України затверджуються законом про Державний бюджет України шляхом встановлення їм бюджетних призначень.

Головні розпорядники коштів місцевих бюджетів визначаються рішенням про місцевий бюджет.

Головний розпорядник бюджетних коштів:

1) розробляє план своєї діяльності відповідно до завдань та функцій, визначених нормативно-правовими актами, виходячи з необхідності досягнення конкретних результатів за рахунок бюджетних коштів;

2) розробляє на підставі плану діяльності проект кошторису та бюджетні запити і подає їх Міністерству фінансів України чи місцевому фінансовому органу;

3) отримує бюджетні призначення шляхом їх затвердження у законі про Державний бюджет України чи рішенні про місцевий бюджет, доводить у встановленому порядку до розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (одержувачів бюджетних коштів) відомості про обсяги асигнувань, забезпечує управління бюджетними асигнуваннями;

4) затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня, якщо інше не передбачене законодавством;

5) здійснює внутрішній контроль за повнотою надходжень, отриманих розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачами бюджетних коштів, і витрачанням ними бюджетних коштів;

6) одержує звіти про використання коштів від розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачів бюджетних коштів і аналізує ефективність використання ними бюджетних коштів.

Головним розпорядникам надано право розподіляти бюджетні кошти між розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня, а також витрачати їх на централізовані та інші заходи, на утримання апарату управління. При розподілі коштів і перерахуванні їх підвідомчим установам розпорядники коштів є головними, а при витрачанні на утримання апарату управління або на централізовані заходи вони є розпорядниками коштів третього ступеня.

Розпорядники бюджетних коштів нижчого рівня поділяються на розпорядників коштів другого та третього ступенів.

Розпорядниками бюджетних коштів II ступеня є бюджетні установи в особі їх керівників, які уповноважені на отримання асигнувань, прийняття зобов'язань та здійснення виплат з бюджету на виконання функцій самої установи, яку вони очолюють, і на розподіл коштів для переказу розпорядникам IIІ ступеня та безпосередньо підпорядкованим їм одержувачам.

Головним чином, це - обласні установи і організації, в яких є підвідомчі підрозділи. Вони також при розподілі коштів є розпорядниками коштів другого ступеня, а при витрачанні коштів безпосередньо на утримання свого апарату або витрачанні коштів на централізовані заходи є розпорядниками коштів третього ступеня.

На обласному рівні розпорядниками коштів другого ступеня є: управління освіти; фінансове управління, управління казначейства; обласна податкова адміністрація, контрольно-ревізійне управління, облдержадміністрація; управління агропромислового комплексу тощо.

Розпорядниками коштів IIІ ступеня є бюджетні установи в особі їх керівників, які уповноважені на отримання асигнувань, прийняття зобов'язань та здійснення виплат з бюджету на виконання функцій самої установи, яку вони очолюють, і на розподіл коштів безпосередньо підпорядкованим їм одержувачам.

Для всіх розпорядників коштів Державного бюджету є обов'язковим здійснення операцій по видатках через органи Державного казначейства. При казначейській формі виконання Державного бюджету розпорядникам коштів відкриваються реєстраційні рахунки в органах Державного казначейства. Бюджетні кошти, які знаходяться на реєстраційних рахунках використовуються розпорядниками коштів відповідно до затверджених асигнувань у кошторисах доходів та видатків, та лімітів видатків. Одержувачі бюджетних коштів - це підприємства і госпрозрахункові організації, громадські та інші організації, що не мають статусу бюджетної установи, які одержують кошти з бюджету як фінансову підтримку або уповноважені органами державної влади на виконання загальнодержавних програм, надання послуг безпосередньо через розпорядників.

Управління діяльністю розпорядників бюджетних коштів є проявом державного управління фінансами як міжгалузевої функції державного управління та процесом організації й погодження їхніх дій. Управління як цілеспрямована взаємодія між суб'єктом і об'єктом управління є елементом організації процесу задля досягнення мети [2, с. 64]. Причому на різних рівнях даної системи організаційні відносини управління можуть набувати структурного характеру – як на рівні суб'єкта управління, так і на рівні об'єкта управління, а також на рівні взаємодії між ними [2, с. 59].

Отже, заснування Державного казначейства України послужило впровадженню принципово нового контролю за виконанням бюджету. Виступаючи в ролі безпосереднього суб’єкта бюджетного процесу, органи казначейства зацікавлені в провадженні ефективної системи контролю кожної операції під час виконання бюджету. Важливою характеристикою сучасного казначейського контролю є наявність у його системі складової внутрішнього контролю, що дає змогу керівництву органів Державного казначейства України отримати достовірні дані щодо здійснених операцій, методів, принципів та процедур контролю.

Список використаної літератури

1. Бюджетний кодекс України від 21 червня 2001 року // Відомості Верховної Ради (ВВР). – 2001. – № 37–38. – Ст. 189.

2. Грачева Е.Ю., Соколова Э.Д. Финансовое право: Учебное пособие. – 2е изд., испр. и доп. – М.:Юриспруденция, 2000. – 304 с.

3. Кублікова Т.Б.., к.е.н., доцент Одеський державний економічний Курганська Е.І. університет, м.Одеса,України/Контроль у системі державного казначейства України,С 12

4. Стоян В.І.Казначейська система[текст]: підручник./В.І.Стоян,О.С.Данилевич,с82 М.Й.Мац.- 3-тє вид.змін й доп.- К: «Центр учбової літератури»,2014. – 868с.

5. Стоян В.І. Казначейська система виконання бюджетів // Фінанси України. – 2002. – № 9. – С. 56–64.

6. Положення про Державне казначейство України: Постанова Кабінету Міністрів України від 31.07.95 № 590 // Збірник постанов Уряду України. – 1995. – № 11. – Ст. 262.

7. Реформування державного управління в Україні: проблеми і перспективи / Колектив авторів. Наук. керів. Цвєтков В.В. – К.: Оріяни, 1998. – 364 с.

8. Фінансове право: Підручник. – Харків: Консум, 1998. – 496 с.

 

Перечень вопросов

1. Предмет изучения логики (сознание, уровни мышления) 2

2. Значение логики в деятельности юриста. 2

3. Понятие (основная характеристика, виды понятий) 3

4. Отношения между понятиями. 4

5. Определения понятий (виды и правила) 5

6. Простое категорическое суждение (состав, виды понятий) 5

7. Отношение между простыми суждениями (логический квадрат) 6

8. Отношения между субъектом и предикатом в простом суждении. 6

9. Сложные суждения (виды и правила) 7

10. Законы формальной логики. 8

11. Умозаключение. Непосредственное умозаключение. 9

12. Индукция как вид умозаключений. 9

13. Методы индуктивных умозаключений. 10

14. Научная гипотеза (виды, правила) 11

15. Аналогия как вид индуктивного умозаключения. 12

16. Простой категорический силлогизм (состав, фигуры) 12

17. Правила простого категорического силлогизма. Энтимема. 13

18. Эпихейрема. Сложный силлогизм. 13

19. Условные силлогизмы (виды и правила построения) 14

20. Теория аргументации. 14

21. Таблица истинности суждений. 15

22. Соотношение логического мышления и языка. 15

23. Истина и ее виды.. 16

24. Софизмы и паралогизмы.. 16

25. Непосредственные умозаключения. 17

26. Обобщение и ограничение понятий. Деление понятий. 18

27. Законы диалектической логики. 19

28. Символическая логика. 20