Ступінь токсичності ряду солей важких металів для деяких водних тварин
Синтетичні органічні речовини. З середини ХХ ст. у всьому світі значно збільшилося виробництво синтетичних органічних сполук. Якщо в 1950 р. в світі їх вироблялось 7 Мт, в 1970 - 63 Мт, то в 1985 - вже 250 Мт (Ізраель, 1989). Хлоровані вуглеводні (хлорпохідні вуглеводнів). Найбільшу небезпеку для навколишнього середовища представляють ксенобіотики - антропогенні синтезовані речовини чужі біосфері, зокрема високомолекулярні органічні речовини, такі як хлоровані вуглеводні. У пошуках засобів боротьби з шкідниками швейцарський хімік Пауль Мюллер почав систематично вивчати дію деяких органічних речовин на комахах в 1930 р. До 1938 р. він натрапив на дихлордифенілтрихлоретан (ДДТ), який вперше був синтезований ще в 1874 г.: Дихлордифенілтрихлоретан (ДДТ)
Він володів широким спектром дії, тобто його можна успішно використовувати проти дуже багатьох видів комах-шкідників. Крім того, ДДТ виявився стійкий, не руйнувався в навколишньому середовищі і забезпечував тривалий захист від шкідників. Це його властивість давала додаткову економію, оскільки відпадала необхідність у витратах праці і матеріалу на неодноразові обробки. Сучасні пестициди є великою групою органічних речовин, токсичних для різного роду небажаних організмів. По механізму біологічної дії вони підрозділяються на: зооциди; інсектициди; акарициди; нематоциди; фунгіциди; бактерициди; гербіциди; дефоліанти; дефлоранти; десиканти (для висушування листя на корені); фуміганти (для обкурювання угідь або приміщень); ретарданти (для регуляції зростання і розвитку рослин); репеленти (для відлякування комах, гризунів); аттрактанти (для залучення комах з подальшим знищенням). Виявилось, що використання органічних пестицидів пов'язане з цілим рядом проблем. Їх можна розділити на чотири категорії: - розвиток стійкості у шкідників; - відродження шкідників і вторинні спалахи чисельності; - зростання витрат; - небажана дія на навколишнє середовище До складу групи хлорованих вуглеводнів входить декілька основних класів: - хлоровані біфеніли - суміш біфенілів, частково або повністю заміщені атомами хлора (ПХБ); - аліфатичні хлоровані вуглеводні, що включають циклічні (наприклад, гексахлорциклогексан (ГХГЦ)) і нециклічні (наприклад, дихлоретан) вуглеводні; - ароматичні хлоровані вуглеводні (ДДТ, гексахлорбензоли (ГХБ)); - хлоровані продукти дієнового синтезу (альдрини, дильдрин). Велика частина цих з'єднань до цих пір використовується різними країнами як пестициди: гексахлорбензоли (ГХБ), гексахлорциклогексани (ГХЦГ), особливо г-ізомер (ліндан), ДДТ. Гексахлороциклогесан Поліхлорований діоксин Поліхлоровані дибензофурани Поліхлорбіфеніланізоли Поліхлордигідроантрацени Найбільш вивчені серед хлорованих вуглеводнів ПХБ, оскільки вони представляють особливий інтерес по наступних причинах: - великі масштаби виробництва і широке застосування в промислових і побутових матеріалах; - висока стійкість до біодеградації і, отже, здібність до біоакумуляції; - токсичність. ПХБ застосовують як діелектрики в трансформаторах і крупних конденсаторах, в системах теплопередачі і гідравлічних системах, вони входять до складу змащувальних і охолоджуючих масел, пестицидів, а також використовують як пластифікатори у фарбниках, в копіювальному папері, клеях, мастиках і пластичних масах.
Коефіцієнт накопичення хлорованих вуглеводнів в Тихому океані (по Ізраель, 1989) Синтетичні поверхнево-активні речовини. Звичайне мило виготовляється нагріванням сала з каустичною содою. Основний активний компонент такого мила - стеарат натрію: (СH3–(CH2)16–СO–O)– Na+, легко розкладається у водному середовищі і представляє небезпеку для навколишнього середовища не більшу, ніж інші легкоокислювані органічні речовини, що входять до складу побутових стічних вод. Але з 1950-х рр. почали застосовуватися ефективніші синтетичні миючі засоби (СМС). У таких миючих засобах містяться активні з'єднання - сурфактанти (детергенти), що володіють сильнішими поверхнево-активними властивостями, ніж «натуральне» мило. Крім того, СМС або синтетичні поверхнево-активні речовини (СПАР) краще перуть в твердій воді, в якій застосування звичайного мила, як відомо, утруднене. Зазвичай така поверхневоактивна речовіна розчинена в триполіфосфаті натрію або в чотирізаміщеному трифосфаті натрію. У зв'язку з небезпекою евтрофікації в даній годину фосфорвмісні детергенті в розвіненіх країнах замінені сульфатвмісними речовнами, наприклад такими як:
Алкілбензолсульфонат натрия
Луарилсульфат натрію (СH3–(CH2)11–O–SO2–O)– Na+. В даний час СПАР - одні з найпоширеніших хімічних забруднювачів водоймищ. Окрім описаних вище іонних детергентів, застосовують і неіонні детергенти. Прикладом їх може служити поліоксиетилен: СH3–(CH2)11–O–CH2–CH2–OH Поверхнево-активні речовини - «екологічно жорсткі» речовини. На їх окислення витрачається багато розчиненого кисню, який, таким чином, відволікається від процесів біологічного окислення. Окрім цієї непрямої шкоди, детергенти надають і пряму токсичну дію на водних тваринах. Вони порушують функції біологічних мембран. Вміст у воді детергентов, що приводить до 50%-ной смертності через 48 год серед типових морських безхребетних, мг·л-1 (по Ситник, 1989)
|
