Summary

The article deals with the problem of training technique improvement in the sphere of special physical training for law-enforcement workers, that is students of military institutions of higher education. The author of the article also tells about the introduction of the military sports all-round in the system of law-enforcement physical training.

The relevance of this work is to experimentally demonstrate the effectiveness of the proposed system of military -round sport in schools of law enforcement and scientific foundation training system based on the application of this sport that will make it possible to increase the overall level of psychological, technical, and physical fitness of students and their ability to apply in unusual service situations, improving the shape of their training.

Based on the solemnity, the relevance of military- sports -around at the present stage is caused by the necessity of introducing integrated approach as pre-conscription training of young people as an alternative to military service. Thus, the purpose of the study outlined the sport offer to extend the approach to it, once the training system of higher education institutions of law enforcement agencies, and Armed Forces of Ukraine.

Training and education of the future tax police readiness at any time to react to a risk requires a high level of service and physical fitness and if he willed, moral, educational and mental qualities.

Purpose is to analyze the possibility of implementing military -round sports complex as a system of training of law enforcement officials, the Armed Forces of Ukraine and pre-conscription youth.

The practical significance of this study is to introduce military -round sport in the training process of training students of higher educational institutions that will promote high quality of vocational and psychological readiness for a variety of conditions that occur while on duty.

Key words: physical training technique, military sports all-round, law-enforcement workers.

Постановка проблеми. Проблема стану боротьби зі злочинністю завжди була однією з центральних у суспільстві і вона безпосередньо відображається в основних сферах життєдіяльності та існування громадян, суспільства, держави. Виникає протиріччя: з одного боку, у світі відбуваються демократичні процеси, з іншого боку, ці процеси не коментуються свідомою дисципліною людей, зростанням культури їх суспільної поведінки, активізації громадської протидії злочинності.

За цих умов, припинення злочинних дій правопорушників – справа не тільки їх своєчасного розкриття, але й кваліфікованого проведення затримання, своєчасного застосування заходів фізичного впливу з боку спеціально підготовлених правоохоронців та підрозділів. Тому досить актуальним є питання удосконалення методики спеціальної фізичної підготовки правоохоронця, а особливо курсантів вищих навчальних закладів у системі професійної підготовки фахівців правоохоронних органів завдяки впровадження нових форм роботи за комплексною програмою з військово-спортивних багатоборств.

Так, окремі питання професійно-прикладної фізичної підготовки працівників міліції розглядаються у працях Лущака А. Р. (2001р.), Закорко І. П. (2001р.) Камаєва О.І. (2004р.), Ярещенко О.А. (2008р.); проблемні питання підготовки жінок військовослужбовців досліджували Ярмощук О.О. (2003р.), Шалепа О.Г. (2003р.) тренувального процесу в пожежно-прикладному спорті Корж В.П. (2001р.); техніку рухових дій, організацію та методику фізичних тренувань, спрямованих на розвиток фізичних якостей вивчали Платонов В.М. (1997р., 1998р.), Бальсевич В.К. (1989р.); Запорожанов В.О. (1998р.), Заціорський В.М. (1992р.), Лапутін А.М. (1998р). Однак обґрунтованих, об’єктивних наукових досліджень щодо підготовки працівників правоохоронних органів України, Збройних сил України, зокрема їхньої професійно-прикладної фізичної підготовки у вітчизняній науково-методичній літературі недостатньо. Не приділяється належної уваги, в недостатньо розробленому стані знаходяться сучасні методи ефективного засвоєння професійних рухових навичок та розвитку необхідних спеціальних фізичних якостей.

Навіть діючі накази та постанови з фізичної підготовки з закріпленими в них нормативами не можуть задовольнити вимоги з підготовки правоохоронців на сучасному етапі.

Потрібно підкреслити важливий факт з історії розвитку допризовної підготовки в Україні. Так, до концептуальних змін призвели положення Указу Президент України від 14 жовтня 2013 року, згідно з яким у 2014 році примусовий призов міг відбуватися лише до внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України, а всі інші війська перейшли на контрактний принцип комплектування (після звільнення останніх призовників у листопаді 2014 року)[1].

Проте, військову підготовку призовників особливо актуалізовано згідно із, враховуючи сучасні політичні події в Україні згідно зі змінами, внесеними до зазначеного Указу згідно з Указом Президента
№ 447/2014 від 01.05.2014[1].

Виходячи з окресленого, актуальність військово-прикладного семиборства на сучасному етапі обумовлюється необхідністю впровадження як комплексного підходу до підготовки силових структур, як альтернативи строкової служби в армії. Таким чином, предмет дослідження окресленого виду спорту пропонуємо розглядати ширше, ніж підхід до нього, як тільки до системи підготовки допризовної молоді.

Враховуючи зазначене, мета даної статті полягає в аналізі можливості запровадження Військово-прикладного семиборства в якості системи комплексної підготовки не тільки фахівців Збройних сил України, а й правоохоронних органів.

Дослідження науково-методичної літератури свідчить, що в галузі фізичного виховання і спорту існує значна кількість праць, які присвячені проблемі формування рухових навичок та методиці розвитку фізичних якостей [2]. Між тим, питання формування рухових навичок рукопашного бою у системі підготовки працівників правоохоронців недостатньо розроблені.

Військово-спортивне багатоборство відносно новий вид спорту. Раніше багатоборства складалися з вправ з різних видів спорту, які умовно поділялися на виконувані з одного старту (наприклад, біатлон) і з різних стартів (лижне двоборство, сучасне п’ятиборство, комплекс ГТО та ін.). Особливу групу багатоборств складають військові та військово-спортивні багатоборства, культивовані в Збройних Силах СРСР і організаціях Добровільного товариства сприяння армії, авіації і флоту (далі – ДТСААФ). Військово-спортивні багатоборства вперше з’явились в окремих військових частинах після закінчення Громадянської війни 1918-1920 рр. Широкого поширення ж вони набули в Радянській Армії в період Великої Вітчизняної війни 1941-1945 рр. як засіб підвищення бойової підготовки підрозділів. З середини 40-х рр. військово-спортивні багатоборства включаються до програми першості військових округів, з 50-х рр. в програми чемпіонатів Збройних Сил СРСР, спартакіад та чемпіонатів Спортивного комітету дружніх армій [3].

У 1964 році в Збройні Сили СРСР введено військово-спортивну класифікацію, в яку було включено триборства (стрільба, подолання смуги перешкод та метання гранат), п’ятиборство (стрілянина, гімнастика, плавання, крос, фігурне водіння автомобіля), офіцерські багатоборства (літня стрілянина, крос, плавання, гімнастика; зимня стрілянина, лижні гонки, гімнастика) та ін.. Масовий розвиток в СРСР у 50-70 рр. військово-технічних видів спорту зумовило появу різних військово-спортивних багатоборств, таких як: автомобільне, мотоциклетне, радіоборство, військово-прикладне триборство і п’ятиборство, малокаліберний біатлон, воєнізована естафета та ін. Як правило, військово-спортивні багатоборства включають вправи з різних видів спорту, наприклад, автомобільно-фігурне водіння автомобіля, змагання на економічність руху, крос, стрілянина, метання гранати; морське веслування на морських яслах, парусні гонки на яслах, крос, плавання, стрілянина. Всі види військово-прикладного багатоборства включені і Єдину всесоюзну спортивну класифікацію.

8 жовтня 2010 року Всеукраїнській Федерації військово-спортивного багатоборства наказом №3531 Міністерства України по справам молоді, сім’ї і спорту було присвоєно статус «Національної» [3].

Як вже було зазначено, в нашій державі діє тенденція до скасування військової повинності та переходу на контрактний принцип комплектування війська. Зараз як наявність, так і відсутність військової повинності не є дивним явищем для держави з будь-яким рівнем демократії та з будь-яким рівнем економічного розвитку. Для англомовних держав це було характерно ще кілька десятиліть тому: так, наприклад, у середині 1980-х років Велика Британія, Ірландія, США, Канада, Австралія, Нова Зеландія, Індія військової повинності вже не мали, на відміну від переважної більшості держав Європи. Але в 1990-х і 2000-х роках спостерігається стрімке зменшення кількості держав з військовою повинністю за рахунок насамперед Європи. Проте для деякої частини європейських держав досі не характерно відмовлятися від військової повинності чи навіть планувати таку відмову; показовою в цьому випадку стала Австрія, де на початку 2013 року було проведено референдум, за результатами якого австрійське населення відмовилося скасовувати військову повинність.

А тому, характерною тенденцією останнього часу є, все-таки, відмова демократичних держав від примусового призову до війська.

Допризовна підготовка і підготовка призовників з військово-технічних спеціальностей організовується та проводиться відповідно до вимог Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» [4] та постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження положень про допризовну підготовку і про підготовку призовників з військово-технічних спеціальностей» [5].

Відповідно до Положення про підготовку і проведення призову громадян України на строкову військову службу та прийняття призовників на військову службу за контрактом Підготовка допризовників і призовників до строкової військової служби включає:

- допризовну підготовку;

- підготовку призовників з військово-технічних спеціальностей;

- фізичну підготовку;

- лікувально-оздоровчу роботу;

- підвищення рівня освітньої підготовки;

- вивчення державної мови;

- патріотичне виховання.

Метою фізичної підготовки громадян допризовного і призовного віку є підготовка фізично міцних юнаків шляхом залучення до занять військово-прикладними видами спорту для подальшого проходження ними військової служби у Збройних Силах та інших військових формуваннях.

Фізична підготовка допризовників і призовників організовується за програмою фізичної культури центральними органами виконавчої влади в галузі освіти і науки, фізичної культури і спорту у вищих, професійно-технічних, загальноосвітніх та позашкільних навчальних закладах, спортивних товариствах і клубах.

На районні військові комісаріати покладається:

- планування та організація у взаємодії з місцевими органами управління у галузі освіти і науки, фізичної культури і спорту заходів щодо підвищення рівня фізичної підготовки громадян допризовного і призовного віку;

- проведення добору призовників-спортсменів, які мають спортивні розряди, з метою укомплектування спортивних підрозділів Збройних Сил, інших військових формувань, збірних команд міст, районів, областей для участі в спортивних змаганнях допризовної молоді [6].

На сьогодні навчальний процес з дисципліни «спеціальна фізична підготовка» у ВНЗ спрямована в основному на удосконалення бойових одноборств. Хоча для професійної підготовки правоохоронців особливо потрібно засвоїти технічні дії, які можна використати в надзвичайних ситуаціях під час виконання своїх службових обов’язків.

Як відомо, формування фізичних та психологічних якостей є невід’ємною складовою неперервної професійної підготовки особового складу підрозділів правоохоронних органів. Воно ґрунтується на потребі розвивати та вдосконалювати професійно важливі якості, уміння та навички, необхідні в правоохоронній діяльності, здатність витримувати великі фізичні та нервово-психічні навантаження. Нажаль, недостатньо розвинена спеціально-фізична підготовка правоохоронців є небезпечною для самого співробітника та його колег, які не можуть у важкій ситуації на нього розраховувати й змушені виконувати його частину роботи.

Фізична підготовка спрямована на розвиток рухових навичок та якостей особистості і поділяється на загальну й спеціальну [7, с. 85].

Предмет «Спеціальна фізична підготовка» у вищих навчальних закладах покликаний забезпечити оволодіння майбутніми фахівцями необхідним комплексом прикладних рухових навичок, розвиток фізичних та спеціальних якостей: здібністю переносити граничні м'язові і психологічні навантаження, вміти протистояти небезпеці та забезпечити професійну готовність до майбутньої діяльності, бути впевненим у своїх силах [8, с. 10]. Але традиційна система фізичної культури в школі, яка розрахована на різносторонню фізичну підготовленість молоді, на сьогодні неспроможна ефективно впливати на розвиток фізичних якостей, формування професійних навичок, зростання фізичної та психологічної готовності майбутніх правоохоронців.

Виходячи з цього, одночасно з опануванням курсантом обраної професії у структурі навчання виникає необхідність формування нового комплексного підходу до фізичної підготовки, який забезпечить розвиток психологічної стійкості та рухових навичок для успішної професійної діяльності за короткий період часу [9, с.23]. Але ці наукові дані не вирішують такої проблеми, як професійна підготовка правоохоронців в нинішній час.

На сьогодні специфіка правоохоронної діяльності вимагає від працівника досконалого володіння прийомами рукопашного бою, що є одним з основних розділів професійної підготовки співробітників, до складу якого входить військово-спортивне багатоборство.

Небезпека виникнення екстремальних ситуацій постійно зустрічається в діяльності правоохоронця. Вони характеризуються великою різноманітністю і кількістю стресогенних чинників, які негативно впливають на особистість та детермінують його адекватну або неадекватну поведінку. Працівник повинен контролювати цю дію, вміти не тільки володіти ударною технікою рукопашного бою, але й вміти протистояти холодній чи вогнепальній зброї.

Професійна підготовка та виховання у майбутнього працівника податкової міліції готовності у будь-який час до дій в умовах ризику, вимагає високого рівня службової та фізичної підготовки та наявності у нього вольових, моральних, педагогічних і психічних якостей.

В сутичках з озброєним супротивником правоохоронець, в першу чергу, повинен за різними ознаками визначати ступінь загрози. Лише підготовлений співробітник має можливість завчасно виявити наміри правопорушника й своєчасно підготуватись до нападу.

При нападі на правоохоронця агресивно налаштований злочинець використовує різні предмети, холодну або вогнепальну зброю. Дії, як правило, швидкоплинні, тому протидії, які використовує правоохоронець, дуже часто підказані інстинктом самозбереження.

Техніка озброєння правопорушника, який завдає удар ножем, передбачає «фізичний» контакт з цією людиною. Очевидно, що вид бойового контакту, час, місце і спосіб його проведення, а також техніка виконання контр дії – головні складові успіху під час обеззброєння злодія. Більшість використовуваних для цього способів засновані на вибивані або на вилучанні ножа з його рук.

Момент завдання удару великою мірою визначає подальший характер сутички. Так, П. Жук та С. Жук визначили головні інтервали, протягом яких можна вибити ніж з рук правопорушника. Больовий шок буде актуальним у той момент, коли злодій демонстративно потягнувся за ножем, абсолютно не приховуючи свого наміру ним скористатися. Це перший головний інтервал. Зупинити спробу взяти в руки ніж – найбільш бажаний спосіб обеззброєння. Однак важко помітити намір правопорушника і зупинити його вдається не часто. Рішучість, уважність і реакція – це саме те, чого бракує в критичних ситуаціях. Тому зіткнення, зазвичай, відбувається із вже озброєним злочинцем.

Рукопашний бій разом з вогневою підготовкою, є одним з основних видів підготовки співробітників МВС, СБУ, податкової міліції України та інших правоохоронних органів, які повинні мати високий рівень бойової виучки при виконанні службових завдань [10].

Різноманітні аспекти організації навчального процесу в навчальних закладах правоохоронного спрямування, а також шляхи його вдосконалення, обумовлюються новими вимогами, умовами і можливостями без урахування існуючої системи професійної підготовки взагалі.

Підготовка курсантів по «Бойовому багатоборству» неможлива без комплексного підходу до їх навчання і виховання, як гармонійної різносторонньої особистості з високими морально-вольовими та фізичними якостями. Дана програма складається з 3-х розділів: «Рукопашний бій без холодної зброї»; «Рукопашний бій з холодною зброєю»; «Стрільба».

Програма підготовки передбачає п'ять періодів навчання. Тривалість кожного періоду складає 9 місяців. Навчання на кожному етапі закінчується здачею кваліфікаційних нормативів [11].

Виходячи з цього виникає необхідність розвитку нового підходу до професійної підготовки, який створить умови для формування спеціальної фізичної підготовленості, психологічної стійкості та придбання професійних навичок для майбутньої правоохоронної діяльності. При організації навчального процесу перед кожним вищим закладом правоохоронного спрямування ставиться завдання – вести підготовку спеціалістів на високому науково – технічному рівні з застосуванням сучасних методів та методологій організації навчально – виховного процесу, забезпечуючи використання майбутніми фахівцями отриманих знань та вмінь в практичній роботі або наукових дослідженнях. Однією з основних вимог являється професійна підготовленість правоохоронців до виконання своїх службових обов’язків.

Співробітник після закінчення курсу підготовки повинен опанувати теоретичні знання, досконало володіти прийомами самозахисту без зброї в умовах фізичного та психологічного навантаження з урахуванням подолання різних перешкод на місцевості, а також має відпрацювати навички до систематичних занять фізичними вправами.

Історично сформовані системи спортивних «бойових єдиноборств» орієнтують, як правило, на певний засіб ведення бою: карате і бокс - застосування удару, самбо і дзюдо - використання кидків та больових, задушливих прийомів та інше. Але різноманіття задач, які необхідно уміти вирішувати у випадку виникнення реального фізичного протистояння, диктує необхідність багатопланової підготовки особистості [12].

Так, «Бойове багатоборство», як вид спорту, акумулює в собі найбільш ефективні елементи відібрані з усіх видів єдиноборств, що включає уміння протистояти без зброї озброєному холодною чи вогнепальною зброєю правопорушнику, протистояти фізично більш сильному чи декільком правопорушникам одночасно, вести бій на ближній дистанції, робити кидки і больові прийоми, звільнятися від захоплень за різні частини тіла й удушень, а також володіння холодною та вогнепальною зброєю.

Для цього співробітникам необхідні витривалість, спритність, швидкість у діях, сила, підтримка високої дієздатності впродовж тривалого часу. Це під силу всебічно фізично підготовленій і тренованій людині. Наукове обґрунтування проблеми фізичної підготовки багатоборців ВСК практично відсутнє.

Таким чином, використання військово-спортивного багатоборства у системі професійної підготовки фахівців правоохоронних органів сприяє активному пошуку шляхів покращення рівня їх фізичної підготовленості, впливати на специфіку етапів початкової їх підготовки на основі вибірково спрямованого розвитку індивідуальних психофізичних якостей; шляхом удосконалення методики контролю фізичної підготовленості.

А тому, запровадження Військово-спортивного багатоборство є доцільним не тільки в якості системі комплексної підготовки фахівців правоохоронних органів та Збройних сил України, а й допризовної молоді в цілому.

 

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ:

 

1. Про строки проведення чергових призовів, чергові призови громадян України на строкову військову службу до внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України та звільнення в запас військовослужбовців у 2014 році (зі змінами, внесеними згідно з Указом Президента № 447/2014 від 01.05.2014): Указ Президента України від 14 жовтня 2013 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/562/2013

2. Пеганов Ю. А. Силовая гимнастика в комнате. М.: Знание, 1993. – 64 с.

3. История военно-спортивного многоборья [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://nika-org.kiev.ua/military/military.html

4. Про військовий обов'язок і військову службу: Закон України від 25.03.1992 № 2232-XII [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2232-12

5. Про затвердження положень про допризовну підготовку і про підготовку призовників з військово-технічних спеціальностей: Постанова Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2000 р. N 1770 // Офіційний вісник України, 2000 р., N 49, ст. 2121.

6. Положення про підготовку і проведення призову громадян України на строкову військову службу та прийняття призовників на військову службу за контрактом: затв. Постановою КМ України від 21.03.2002 № 352 // Офіційний вісник України, 2002, N 13 (12.04.2002), ст. 656

7. Запорожанов В. А. Контроль в спортивной тренировке. – К. -: Здоровье, 1988. – 141с.

8. Петровский В. В. и др. Основные методики развития двигательных качеств человека в процессе физического воспитания. —К.: КГИФК, 1986. — 16 с.

9. Пеганов Ю. А. Силовая гимнастика в комнате. М.: Знание, 1993. – 64 с.

10. Арансон М., Перунов О. Плюсы и минусы силовой подготовки. Спортивная жизнь России. 1999.

11. Захаров Е. Н. и др. Энциклопедия физической подготовки: Методические основы развития физических качеств. / Захаров Е. И., Карасев А. В., Сафонов А. А. – М.: Лептос 1994. – 368 с.

12. Рыбковский А. Г. Управление двигательной активностью человека (системный анализ). – Донецк, ДонГУ, 1988 – 300 с.

13. Саликов А. А. Пути повышения эффективности обучения ударным единоборствам в системе учебных заведений МВД РФ: Автореф. дис.…канд. пед. наук: 13.00.04. — Краснодар: КГАФК, 1998. — 22 с.