Білет 23

1. Літописання й історична література часів козацької державності.

Козацькі літописи - історичні й літературні пам’ятки, що розповідають про події в Україні XV-XVIII ст. Авторами літописів були світські особи, нерідко представники козацької старшини. Головною історичною силою в літописах виступає козацтво. Найбільший інтерес з літературного погляду становлять літописи Самовидця, Григорія Грабянки й Самійла Величка. У них центральне місце посідає зображення національно-визвольної війни українців під проводом Богдана Хмельницького.

«Літопис Самовидця» охоплює 1648- 1702 рр. Автор, імовірно, сам представник козацької старшини, пропонує власне бачення подій війни 1648-1654 рр. Він приділяє багато уваги образові Богдана Хмельницького, висвітлює діяльність наступників славетного гетьмана. Літописець дає влучні характеристики представникам козацької верхівки. Він не схильний до надмірної ідеалізації козацьких провідників, а запорожців і простолюд розглядає як деструктивну суспільну силу. Авторська позиція відчутно позначилась, зокрема, на висвітленні Ніжинської ради 1663 р.

Видатною пам’яткою козацького літописання є твір співробітника військової канцелярії Самійла Величка «Сказання про війну козацьку з поляками…» Літопис розповідає про події 1648-1700 рр. У ньому багато уваги приділено описам воєнних дій. Центральною постаттю твору є гетьман Богдан Хмельницький, образ якого відчутно ідеалізований. Автор нарікає на брак державної мудрості в його наступників, засуджує розбрат та егоїстичні амбіції козацької старшини.

Козацькі літописи - не лише цінні історичні джерела, а й видатні літературні твори, стиль яких образний, емоційний. Автори не залишають сумніву у своєму патріотизмі, у своїх симпатіях до козаків, у підтримці козацьких інтересів. Ці пам’ятки помітно вплинули на розвиток історичної теми в українській літературі.

«Історія русів» - літературно-публіцистична пам’ятка кінця XVIII - початку XIX ст. Авторство твору не встановлене. «Історія русів» - це розповідь про події, що відбувалися в Україні від давнини до 1769 р. Виклад подій виразно тенденційний. Вони осмислюються з позиції українського патріотизму. Основна увага приділяється змалюванню самовідданої боротьби українців з чужоземними загарбниками. У творі особливе місце посідає зображення національно-визвольної війни 1648-1654 рр., яка вивільнила потужну енергію народу в його прагненні до свободи та громадянського розвитку. Автор ідеалізує козацтво й козацький демократизм. Він рішуче засуджує брутальні дії російських монархів, спрямовані на обмеження української автономії.

«Історія русів» становить найбільший інтерес як історико-літературна та суспільно-політична пам’ятка. Вона свідчить про кристалізацію національної самосвідомості та формування державницьких поглядів в українському інтелігентському середовищі.

2. Розвиток українського кінематографу. О.Довженко – кінорежисер, драматург, письменник.

Класик українського та світового кінематографу, режисер і письменник Олександр Довженко народився 10 вересня 1894 року на хуторі В'юнище (селище Сосниця) Чернігівської губернії. У 30-х роках Олександр Довженко постав як самобутній кінорежисер, фундатор поетичного кіно, визнаний світом митець. Чарлі Чаплін зазначав: «Слов'янство поки що дало світові в кінематографії одного великого митця, мислителя і поета – Олександра Довженка».У 1930 р. О. Довженко зняв картину «Земля», яка вивела українське мистецтво на широкі міжнародні обшири й принесла митцю світову славу. Він відвідав Берлін, Гамбург, Прагу, Париж, Лондон, демонструючи «Землю», «Звенигору», «Арсенал», виступав перед журналістами, кіномитцями й кінокритиками, виголосив кілька доповідей про нову кінематографію.У 1932 р. Довженко зняв перший звуковий фільм «Іван» і був запрошений до кіностудії «Мосфільм». Конфлікти Довженка на Київській студії, особливо після постановки фільму «Іван», загострювалися. Тому митець прийняв рішення виїхати до Москви і з 1933р. працював на «Мосфільмі».У 1935 р. Довженка нагороджують орденом Леніна, а восени того ж року на екранах з'явився «оптимістичний» «Аероград». У 1939 р. вийшов на екрани «Щорс» (поставлений на Київській кіностудії). Фільм швидко став популярним, глядачеві подобались подані з гумором колоритні народні, національні характери, особливо Боженка, Трояна, Чижа.

Протягом 1941-1945 pp. О. Довженко створив низку новел: «Ніч перед боєм», «Мати», «Стій, смерть, зупинись», «Хата», «Тризна» та інші. Епосом війни називають кіноповість «Україна в огні» (1943). Цей твір був Сталіним заборонений, а Довженку не було дозволено повертатись в Україну.За «ідеологічно правильний» фільм «Мічурін» митець у 1949 р. одержав Державну премію, яка означала офіційну його реабілітацію після «України в огні».У 1956 р. у березневому номері журналу «Дніпро» була опублікована «Зачарована Десна», з цього приводу Довженко дуже радів. У цей час була завершена й «Поема про море». У листопаді розпочались зйомки однойменного кінофільму. А 25 листопада Олександр Довженко раптово помер.У 1957р. з'явилася друком збірка повістей митця «Зачарована Десна», від якої фактично почався «відлік» письменницької слави.На всесвітній виставці в Брюсселі в 1958р. 117 відомих кінознавців і кінокритиків із 20 країн, добираючи 12 найкращих фільмів усіх часів і народів, назвали і «Землю» О. Довженка.За своє творче життя О. Довженко поставив 14 ігрових і документальних фільмів, написав 15 літературних сценаріїв і кіноповістей, дві п'єси, автобіографічну повість, понад 20 оповідань і новел, ряд публіцистичних статей і теоретичних праць, присвячених питанням кіномистецтва. Його кінопоеми «Звенигора» (1928) та «Арсенал» (1929), кіноповість «Земля» (1930) були визнані світовою кінокритикою шедеврами світового кінематографа, а Довженко – першим поетом кіно. Низку кіноповістей О. Довженка було екранізовано після його смерті: «Повість полум'яних літ» (1944, 1961), «Поема про море» (1956, 1958), «Зачарована Десна» (1956, 1957).