Білет 20

1 Козацтво як феномен української культури. Культура Запорізької Січі.

Казацкие летописи являются свидетельством деятельности прежде всего казацкой верхушки. Но и широкие массы казацкого народа, «казацкая голытьба», не были немыми. Кроме того, именно они становились главными творцами истории, они еще оставили после себя свои «исторические произведения». Относительно церковной жизни Украины во времена казачества, то основу его составляло православное христианство. Вера на Сечи была единой, католики же и особенно, униаты считались врагами. Движущей силой православного возрождения Украины была древняя Киево-Печерская лавра, материально поддерживаемая зажиточной казаческой верхушкой и богатыми православными шляхтичами. Ощутимое влияние обозначилось на развитии искусства Украины, в том числе и на народной живописи, которая приобрела распространение в Запорожье. Длительное время он развивался в пределах иконописи. Народные художники-иконописцы понемногу освобождались от канонов византийской иконописи; их иконы обозначались объемностью форм, применением ярких красок и главное - изображением на иконах людей - современников иконописцев. Распространилась в Украине традиция выполнения икон в стиле «Запорожской Покровы»: там на иконах рядом с казаками изображали также военные клейноды запорожцев. Светская живопись того времени воспроизведена в народных картинах с изображением казака Мамая, которые украшали тогда каждый крестьянский и казацкий дом. Кобза, которую держал казак, символизировала народную историю и мечты, конь - его волю, дуб - его могущество. Часто на этих картинах можно увидеть копье с казацким флажком, а также штоф и рюмку. Это были вещи, связанные со смертью казака - копье относилось на место погребения, штоф и рюмка ложились в могилу, и напоминали они о скоротечности жизни и казацкой судьбе, ведь угроза смерти в бою была повседневной реальностью. В то же время распространяется так называемый «книжный портрет» - изображение основателей церквей или людей, которые предоставляли монастырям значительную финансовую поддержку. В духовной культуре высокого развития достигло хоровое искусство. Вдоль многих веков национально-освободительной борьбы наш народ рядом с песнями создавал думы - героическую, драматизированную и вместе с тем пропитанную лиризмом поэзию, которая выполнялась под аккомпанемент бандуры, кобзы или лиры.д.
Козацькі клейноди – це особливі артефакти, що мали роль символіки та атрибутів. Вони виконували сигнальну та позначальну, а також управлінську функцію. Козаки використовували печатку, булаву, бунчук, хоругви, прапори, бо мали звичай всіляко демонструвати свою незалежність. Особливо важливими на полі бою вважали прапори т хоругви, бо вони мали важливу демонстраційну роль у їхньму видовищі, що мало назвушоу-программа. Після перемог козаки залишали окремі прапори на полі бою, а у разі смерті загортали особливо почесних лідерів у прапор і так хоронили. Булава була атрибутом гетьманської влади над військом, а потім – і над Україною.

2 Національно-культурне піднесення в Україні в 20-ті роки 20 ст. Українізація.

На початку 20-х років в УСРР почала пропагуватися так звана теорія «боротьби двох культур», сформульована Петром Струве й ініційована в нових умовах другим секретарем ЦК КП(б)У Дмитром Лебедем. Її суть зводилась до того, що «пролетарська Росія» як «передова революційна сила» протиставлялася «відсталій» «селянській» Україні. Отже, розвивати українську культуру недоцільно, оскільки її, сільську культуру, неодмінно переможе російська (міська) культура. Так намагалися принизити українську мову і культуру, позбавляючи народ його духовних цінностей і денаціоналізуючи свідомість.Однією з важливих умов підтримки з боку неросійських народів радянської влади партія більшовиків бачила в так званій політиці «коренізації». В Україні вона дістала назву українізації і розпочалася в 1923 р. Вона полягала в залученні місцевих працівників, корінного населення до роботи в державних органах, запровадженні української мови в державному та громадському житті республіки.Завдяки українізації вперше українська культура отримала державну підтримку. Проте партійне керівництво та державні органи постійно втручалися у розвиток культурної сфери. Українізація торкнулася різних галузей культури. Впродовж 1920–1927 рр. тираж українських газет збільшився в 5 разів. На початку 30-х рр. українськими була переважна більшість театрів.Важливим було те, що в Україні розпочалася ліквідація неписьменності та досягнення загальної грамотності. У 1920 р. було створено Надзвичайну комісію по боротьбі з неписьменністю, а в травні 1921 Раднарком України ухвалив постанову «Про боротьбу з неписьменністю», згідно з якою все населення республіки віком від шести до п'ятдесяти років повинно було вчитися читати й писати.В Україні було відкрито доступ до освіти дітям усіх станів, школа звільнялася від церковного впливу, освіта здобувалася рідною мовою. Після 1917 р. створюється загальноосвітня школа на засадах безплатної обов'язкової загальної й політехнічної освіти для всіх дітей обох статей віком до 17 років з рідною мовою викладання.