Студопедия Главная Случайная страница Обратная связь

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Білет 18




Доверь свою работу кандидату наук!
Поможем с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой

1 Мистецтво українського ренесансу (15-перша половина17 ст.).

Епоха Ренесансу помітно вплинула на архітектуру й образотворче мистецтво, які розвивалися у контексті європейських архітектурних традицій і зазнали вагомого впливу ідей християнства. Архітектурні пам'ятки України цієї доби можна поділити на три групи: оборонні споруди, споруди-замки; церковне будівництво.
Особливістю пам'яток архітектури й образотворчого мистецтва є те, що в них формувався український стиль. Він характерний для архітектурних споруд Західної України, де ренесансний стиль поєднувався з українським народним стилем, який був перенесений з дерев'яного у кам'яне будівництво. Цей стиль яскраво виявився у будівництві храмів і замків.
Церковне будівництво України вирізнялося архітектурними забудовами — "зрубними храмами" — трибанні та п'ятибанні церкви (XPV —XVI ст.). Вони на землях України майже не збереглися. Виняток становлять церква Св.Духа (с.Потеличі Львівської області, 1555 р.) та церква Св.Миколая (м.Чернівці, 1607 p.).
Кам'яна архітектура відображала ренесансні віяння, а від середини XVII ст. — риси бароко. У цей період в Україні існували дві архітектурно-будівельні школи: галицька та волинська. Для галицької архітектурної школи характерним типом забудов була кам'яна кладка з міцними стінами і кількома вежами, що піднімалися над спорудами. З-поміж мурованих кам'яних споруд галицької архітектурної школи вирізняються замки у Білавані, Чер-нієві, Хотині, Кременці, Кам'янець-Подільському, Білгороді-Дніп-ровському, Олеську. В архітектурних спорудах оборонного типу олинської школи використовували великоформатну цеглу. Цегляні башти цієї школи мають вигляд могутніх циліндрів, яким належала важлива роль у системі укріплень. Це засвідчує, зокрема, Острозький замок.
У першій половині XVII ст. замість стінових замків почали зводити бастіони з розкішними магнатськими палацами. Замки з бастіонами будувалися у формі квадрата (м.Золочів, м.Підбірці) або у формі п'ятикутника (м.Броди).
У храмовому будівництві з'явилися нові тенденції — споруди урочистого стилю. Наприклад, у м.Холмі були збудовані вежоподібні церкви Івана Предтечі, Кузьми та Дем'яна, які за оригінальністю не поступаються давнім шедеврам мистецтва. До кам'яних споруд цього періоду необхідно віднести церкву св.Онуфрія у Львові (XV ст.) та церкву св.їв.Предтечі (XVI ст.) у Кам'янець-Подільському.
Церковне та світське будівництво зазнало сильних впливів ренесансного стилю, який поширився в Україну із Венеції та італійської частини Швейцарії.
У Львові найбільший розквіт Ренесансу припадає на 70 —90-ті роки XVI ст. До найстаріших забудівель "золотого віку" львівського архітектурного Ренесансу належать будинки на площі Ринок — "Чорна кам'яниця" (1588—1589 pp.), архітектури П.Барбон, П.Римлянин, П.Красовський; будинок Флорентійського різьбяра Банді-неллі, який 1627 р. заснував у м.Львові першу пошту.
Найвизначнішим досягненням українського Ренесансу у Львові є церковні споруди. Це, наприклад, тридільна і трикупольна церква Св.Успення Богородиці (1591 — 1630 pp.), архітектори П.Римлянин, В.Капинос, А.Прихильний. Успенська церква — архітектурний ансамбль, що складається із трьох частин: вежа Корнякта, каплиця Трьох Святих (перлина народної архітектури XVI ст.) і власне самої церкви. Каплицю побудував архітектор П.Красовський із кам'яних квадратних плит у 1578—1591 pp. Вона має чудовий портал зі звіринним і рослинним орнаментом.
Поряд із каплицею Трьох Святителів височіє краса і гордість українського Ренесансу, його найцінніша пам'ятка — Вежа Корнякта. Будували її п'ять років (1573—1578 pp.) видатні італійські архітектори Петро з Барбона та його учень Павло Домініці Римлянин. Найвищий поверх вежі з бароковою банею був споруджу ний у 1695 р. Висота вежі досягає 66 м і має чітку композиційну цілісність, нагадуючи вежу Мадонни деля Орто у Венеції. Фундатором вежі був член львівського Успенського братства К.Корнякт. До вежі прилягає тридільна і трикупольна Успенська церква, спорудження якої тривало впродовж 40 років. На урочисте її посвячення з Києва до Львова 1631 р. приїхав митрополит Петро Могила з церковним хором. Цікаве переплетення українського народного стилю з ренесансним становлять архітектурні пам'ятки кінця XVI — початку XVII ст. — Каплиця Кампіанів і Каплиця Боїмів. Впродовж першої третини XVII ст. був споруджений єзуїтський костьол св.Апостолів Петра і Павла. Ознаки ренесансного стилю характерні також для християнських церков Києва, Чернігова, Переяслава та Канева.
Гуманістичні ідеї епохи Ренесансу мали вплив і на розвиток образотворчого мистецтва, що характеризувалося монументальністю, витонченістю колориту, гармонією пропорцій, яскравістю малюнка, високою професійністю виконання. В образотворчому мистецтві поступово утверджувався реалістичний напрям, особливістю якого є віра в людину, життя. Релігійні образи на полотнах художників поступово втрачали нерухомість і часто набували рис простих людей.
Серед пам'яток київського іконопису цієї доби збереглася ікона "Богоматері Печерської-Свенської". її прототипом стало зображення "Богоматері Кіпрської на троні", однак київський іконописець фігури ангелів замінив постатями вітчизняних святих, засновників Києво-Печерського монастиря Антонія та Феодосія. їхні образи приваблюють щирістю, безпосередністю.
До полотен київської малярської школи необхідно віднести ікони "Микола з житієм" (церква у с.Київка), "Ігоревська Богоматір" і "Максимівська Богоматір", виконані з великою мистецькою майстерністю. Обличчя святих зображені реалістично, м'яко і просто, колоритно намальовано одяг. Ці іконописні твори переконливо засвідчують високий рівень мистецької культури Києва після татаро-монгольської навали.
Однією із найвизначніших пам'яток живопису початку XIV ст. є ікона "Володимирської Богоматері", величний силует якої справляє глибоке враження. Водночас із фресковим живописом на украшських землях дедалі більшого поширення набувають ікони, намальовані на дошках. Особливою популярністю користувалися образи воїнів-переможців, наприклад, ікона "Юрій Змієборець" (кінець XIV ст.), яка зберігається у церкві с.Станиля на Львівщині. На іконі зображений воїн у рицарському одязі, який на вороному коні зі списом у руках розтоптує змія. Червоний плащ воїна переможно майорить на вітрі, символізуючи його звитягу над драконом.
Митців цього періоду особливо хвилювала таємниця життя та смерті. З цією метою в ікони вносилися побутові елементи. Яскравим свідченням є ікона "Оплакування Христа", що зберігається у храмі (с.Трушевичі).
Морально-етична проблематика відображена в іконах, написаних на сюжети "Страшного Суду". Такі картини набули у цей час важливого соціального й антифеодального спрямування. Народна фантазія найвиразніше виявилася у зображенні раю та пекла.
Значного розвитку досягло українське малярство на західноукраїнських землях у XV— XVI ст. З мистецькою творчістю львівського цеху художників пов'язані імена кращих живописців того часу Федора Сень-ковича, Лаврентія Пилиповича, Миколи Петрахновича, Сева-стьяна Корунки та ін. Творчість львівських художників характерна високою професійною культурою, їхньою обізнаністю з досягненнями західноєвропейського мистецтва.
До когорти провідних художників, творчість котрих припадає на зародження нового стилю в образотворчому мистецтві — стилю бароко, належить львівський митець Микола Пе-трахнович. Його живописна спадщина пов'язана зі львівською Успенською церквою. М.Петрахнович був майстром великих монументальних форм, тяжів до зображення простого і ясного духовного стану персонажів. Винятковою оригінальністю приваблює образ, створений ним в іконі "Одигітрія", яка випромінює чарівність Божої Матері, її виняткову доброту і всенародну прихильність.
Важливе місце серед пам'яток монументального живопису посідають іконостаси, створені видатними художниками-живописцями, з-поміж яких вирізняється Богородчанський іконостас (церква с.Богородчани). Творцем його був талановитий маляр Іов Кондзе-левич. Іконостас. зберігається у Львівському національному музеї.

 

2 Стан і тенденції розвитку сучасної української літератури.

апокаліптицизм О. Ульяненко
богеміанізм Ю. Андрухович
дитячо-підліткова альтернатива С. Жадан, Л. Дереш, І. Карпа, Т. Малярчук, С. Поваляєва, Н. Сняданко, С. Пиркало, С. Андрухович[55]
екзистенціалізм з елементами психоаналізу С. Процюк
інтелектуалізм І. Римарук, О. Забужко, Н. Білоцерківець
магічний реалізм Т. Прохасько, В. Ґабор, О. Довженко
меланхолійна метафізичність О. Лишега, В. Махно, М. Кіяновська, І. Андрусяк
метаісторизм В. Кожелянко
міфологізм В. Герасим'юк
некрокомунізм В. Крюгер
неоаванґард С. Жадан, А. Бондар, В. Цибулько[21]
необароко Ю. Андрухович, поетичні групи Бу-Ба-Бу та ЛуГоСад
неомодернізм проза: В. Шевчук, В. Медвідь, Є. Пашковський, К. Москалець, О. Ульяненко, Г. Пагутяк; поезія: В. Герасим'юк, І. Римарук, О. Забужко[56]
неопозитивізм Р. Іваничук, Ю. Мушкетик
неоромантизм І. Павлюк
неофутуризм Ю. Завадський
новолітеризм В. Цибулько[57]
пародійність О. Ірванець
передпостмодерні явища В. Діброва, Б. Жолдак, Л. Подерв'янський, Ю. Винничук
порно-еротицизм Ю. Винничук, Ю. Покальчук
постмодернізм Ю. Андрухович, Ю. Іздрик, Т. Прохасько
рокова ритміка В. Неборак
фемінізм О. Забужко, Є. Кононенко, Л. Таран, Н. Тубальцева
футуризм С. Жадан

 

Володимир Єшкілєв у Малій українській енциклопедії актуальної літератури (1998) визначив у літературному процесі тестаментально-рустикальний, неомодерний та постмодерний дискурси[58]. Р. Харчук запропонувала класифікувати авторів на «західників» (Ю. Андрухович, Ю. Іздрик, В. Єшкілєв) та «ґрунтівців» (В. Медвідь, Є. Пашковський, О. Ульяненко) залежно від їхньої ідейної спрямованості[40]. Подібне розділення «нативістів» та «модернізаторів» зробила і польська дослідниця Оля Гнатюк[59]. Т. Гундорова говорить про три культурно-естетичні напрямки у сучасній українській літературі: неомодернізм (Є. Пашковський, В. Медвідь та К. Москалець), постмодернізм (Ю. Андрухович, Ю. Іздрик, В. Цибулько, Ю. Позаяк) та неопопулізм (наприклад, «Орда»Романа Іваничука, «На брата брат» Юрія Мушкетика, «Загублена душа» Анатолія Дімарова, «Злий дух. Із житієм» Володимира Дрозда[7]). На думку критика Євгена Барана, авторів 1990-х років варто поділяти на «єзуїтів» (Юрій Андрухович, Юрій Іздрик, Микола Рябчук, Володимир Єшкілєв) та національно заангажованих митців (Павло Вольвач, В'ячеслав Медвідь, Євген Пашковський, Степан Процюк, Василь Слапчук)[60].

Володимир Даниленко класифікує сучасних письменників на традиціоналістів та західників. У свою чергу, традиціоналістичну течію він поділяє на неопоганство (Валерій Ілля, Сергій Плачинда, Ярослав Орос) та прихильників старої літературної школи. Представники першої хвилі західництва: Василь Голобородько, Микола Воробйов, Віктор Кордун, Надія Кир'ян, Михайло Саченко, Анатолій Сірик, Станіслав Вишенський; друга хвиля західництва: Микола Рябчук, Соломія Павличко, Максим Стріха, Володимир Діброва, Олег Лишега, Юрій Андрухович. Організаційним центром та друкованим виданням традиціоналістів є Національна спілка письменників України та газета «Літературна Україна», а західників — Асоціація українських письменників та часопис «Критика»[61]. Представники обох напрямків ідеологічно ворогують між собою, не читаючи та не цитуючи творів один одного. Неотрадиціоналісти (В'ячеслав Медвідь та Євген Пашковський) об'єднують українське патріархальне письмо із західними стилістичними прийомами[62].







Дата добавления: 2015-06-15; просмотров: 373. Нарушение авторских прав; Мы поможем в написании вашей работы!

Studopedia.info - Студопедия - 2014-2022 год . (0.018 сек.) русская версия | украинская версия