Значення і функції власних назв у мові і суспільстві. Статус власних назв і мовна політика
Питання про наявність - відсутність лексичного значення у загальних і власних назвах. Соціальні функції власних назв (адресна та інформативна). Недосконалість мовної політики щодо власних назв, з якими працюють, як зі звичайними словами. Передача власних назв засобами української фонетики, морфології, графіки й орфографії. Власні назви - невід'ємний атрибут будь-якої документації, що вимагає від кожного професіонала розуміння їх особливого статусу, без чого звичайні правила орфоепії або написання не будуть діяти. Річ у тім, що на відміну від загальних назв власні назви не мають лексичного значення, проте виконують дві найважливіші соціальні функції: адресну й інформативну, тобто охоплюють велике поле асоціацій і несуть низку різноманітної інформації - національної, історичної, географічної, лінгвістичної, що у багатьох випадках зумовлює зміст, характер, соціальні дії і вчинки конкретного об'єкта. Так, кіно - це кіно взагалі з відповідним лексичним значенням, а група "Кіно" - вокально-інструментальний ансамбль, який жодним чином не стосується кінематографії, але асоціюється з діяльністю співака Віктора Цоя і несе про нього великий обсяг інформації. Кальміус як слово - абсолютна "терра інкогніто" для сучасної людини (у його основі дві давньотю- ркські частини: кала - "грязюка" і міюс - "кут, ріг"), проте Кальміус як власна назва вказує на цілком конкретну річку в Донбасі й інформує, хто проживав на цій території або яка мова обслуговувала її мешканців. Власні назви Іван, Жан, Ян, Вано мають чітку національну ідентифікацію (українець, француз, поляк, грузин) і характеризують самі об'єкти, пов'язуючи їх із конкретними асоціаціями, як і поняття Севастополь ("легендарний, героїчний"), Одеса ("місто неповторного гумору і специфічної культури"), Володимир ("Мономах", "Ленін"), але Вовочка (з анекдотів), що накладає відбиток на самих носіїв цих імен. Клички Васько, Шарко, Гнідий адресують нас не просто до котів, собак або коней, а до кота- хитруна, дворового собаки чи коня-скакуна певної масті. Отже, будь-яка власна назва є невід'ємним атрибутом і власністю конкретного об'єкта, який при перейменуванні, неправильній передачі (перекладі) або повторній номінації стає невпізнаним, втрачає адресну функцію і перестає існувати для більшості у своєму первинному статусі. Наприклад, Ніколь - француз, Нік - американець, а Микола - українець; Горловка - місто на честь російського гірничого інженера Горлова, а Горлівка - зовсім інший населений пункт на честь нікому не відомого Горліва; Радянська Україна й Україна після 1991 року - це різні об'єкти (ось чому сьогодні ми живемо не на Україні, а в Україні, тобто у самостійній державі). З цього погляду процес масових перейменувань під час революції і нещодавньої "демократичної" перебудови є свідченням руйнування історичних об'єктів й історичної свідомості, який, як правило, закінчується людськими трагедіями й соціальними катаклізмами. Усвідомлення особливого статусу власних назв - обов'язкова умова адекватної мовної політики і юридичної точності документа: 1. Це перешкоджає руйнуванню адресної або інформативної функцій. Згадайте, наприклад, нещодавню історію, залежну від політичної кон'юнктури, яка з легкістю перекраювала свідомість громадян шляхом постійних перейменувань географічних об'єктів: Маріуполь - Жданов - Маріуполь, Мангуш - Першотравневе - Мангуш, Луганськ - Ворошиловград - Луганськ, Юзівка - Сталіно - Донецьк тощо. 2. Це дозволяє визначити, що великою літерою фіксується одиничний об'єкт, який втратив (або втрачає) лексичне значення і став виконувати адресну й асоціативну функції: президент комнанії - Президент України, вчена (міська) рада - Верховна Рада України, кабінет - Кабінет Міністрів України, суд - Конституційний Суд України, міністр - Прем 'єр-міністр, держадміністрація - Держкіно; жовта вода - Жовті Води, день - газета "День". 3. Це допомагає сформулювати принципи передачі іншомовних (у першу чергу російських) власних назв українською мовою, про що треба говорити окремо.
|