Вплив керівництва творчими іграми на розвиток гри як діяльності

 

Поняття «керівництво» у науковій літературі - це процес налагодження керівником (вихователем) міжособистісних стосунків з підлеглими (дітьми), здійснення на них особистісного впливу для досягнення управлінських цілей.

Є два погляди на природу стилю керівництва:

1. Керівництво як вияв індивідуально-психологічних, особистісних характеристик керівника (вихователя).

2. Як результат взаємодії спільної діяльності керівника (вихователя) з колективом (групою дітей).

Стиль керівництва характеризують:

• рівень значущості для керівника (вихователя) спільної діяльності з колективом (групою дітей);

• міра орієнтації керівника на налагодження міжособистісних стосунків у колективі, формування колективу;

• тип спілкування керівника (вихователя) з підлеглими (дітьми);

• ступінь урахування у процесі керівництва індивідуально-психологічних особливостей дітей;

• провідні методи керівництва.

Від того, які з цих компонентів стають домінантними, і залежить унікальна й неповторна система методів, способів і прийомів керівництва, притаманна конкретному керівнику (вихователю).

Керівництво сюжетно-рольовою грою в дошкільному закладі, як і педагогічний процес загалом, ґрунтується на демократичних засадах, взаємодії і співпраці. Здійснюється у двох основних напрямках:

1. Непряме керівництво (без втручання вихователя у гру), спрямоване на забезпечення досвіду дітей, через емоційне сприймання формування основ для розвитку дитячої гри:

- спостереження;

- цільові прогулянки;

- екскурсії;

- бесіди;

- читання художньої літератури;

- перегляд кіно (відео -, діафільмів);

- заняття (особливо-мовленнєві);

- розгляд ілюстрацій (фото, картин);

- ознайомлення з атрибутами, предметами-замінниками та способами їх використання;

- організація ігрового простору (добір, виготовлення власноруч);

- ігри (конструктивні, дидактичні, рухливі);

- зображувальна діяльність;

- ігри-імітації;

- уявні «телефонні розмови»;

- придумування історій (для планування гри, наприклад, «Придумаймо історію про хвору дівчинку і те, як допоміг незвичайний чай»);

- «домашні завдання», які б привчили дитину до самостійного пошуку інформації (наприклад, «Як мама прибирає. Що робить спочатку, що потім...»).

2. Пряме керівництво (з втручанням у гру).

Керівництво грою досягає мети, якщо стиль спілкування дорослого з дітьми відповідає стилю ігрового спілкування одне з одним. Головний шлях впливу на розвиток дітей у процесі гри - це вхід в ігрові стосунки з дітьми через міжособистісне спілкування дорослого з дітьми. Увійшовши в Ігрові стосунки з дітьми, дорослий шляхом особливих звертань - реплік, порад, запитань, нагадувань, які своєю ігровою формою і тоном узгоджуються з характером поведінки дітей, яки виконують ігрові ролі, опосередковано активізує дитяче мислення, мову, пам'ять, уяву. Зі змісту і тону звертань дорослого дитина відчуває, що з нею ведуть розмову як з тим дорослим, в образ якого вона перевтілилась. Це викликає у дитини бажання вступити з дорослим у ігрові стосунки, практично використати його рекомендації, погодити їх з власним виконанням ігрової ролі.

Дорослий може перебувати серед дітей, які граються, але постійно не виконувати ігрової ролі. Не пов'язуючи своїх дій з певною роллю, педагог легко і невимушено епізодично вступає у міжособистісне спілкування почергово з усіма дітьми, яким потрібна допомога. Ігрова форма звертання дорослого до дітей забезпечує опосередкований вплив на розвиток гри, зберігаючи при цьому ініціативу, творчість, підвищує активність І самостійність дітей.

Отже:

1.Вихователь - носій ігрових умінь (орієнтовно в молодшому дошкільному віці) передбачає активну участь вихователя у грі, сприяє сталості ігрового задуму.

Завдання - навчити гратись:

- вихователь - виконавець головної ролі;

- показ ігрових дій;

- опис сюжету або персонажу (наприклад, хворої ляльки);

- розмірковування вихователя (наприклад, про причини хвороби ляльки);

- вправляння дитини в ігрових діях;

- вправляння в ігрових діях у нових ситуаціях;

- звернення персонажу до дітей;

- запитання до дитини, до персонажу;

- проблемні ігрові ситуації.

Як ставити завдання розвитку гри у плані роботи:

«З метою збагачення ігрового задуму...»

«З метою об'єднання дітей спільною грою взяти на себе роль...»

Для розвитку сюжетно-рольової гри «Лікарня» запропонувати дітям обіграти проблемні ситуації («У ведмедика температура», «Зайчик зламав ніжку»).

Для збагачення ігрового задуму показати дітям нові ігрові дії («Швидка везе до лікарні, «Хворого несуть на носилках»). У молодших групах переважно через індивідуальні форми роботи.

2. Вихователь - партнер і помічник у грі (орієнтовно середній і старший дошкільний вік)

Завдання - збагачення змісту ігор, формування уміння організовувати спільні ігри: разом складати сюжет, комбінувати події у певній послідовності та узгоджувати їх з партнером:

- - безпосередня участь у грі (переважно другорядні ролі);
- запитання;

- - пропозиція теми гри;

- - порада в ігровій формі;

- - бесіда з дітьми перед початком гри (допомога розпочати гру);
- бесіда про розподіл ролей;

- - бесіда про те, що має відбутись (допомога у плануванні гри);

- - нагадування про те, що спостерігали;

- - підказка перебігу гри (ігрові дії);

- - повідомлення будь-якого нового факту під час гри.

У плані роботи вихователя переважно плануються «непрямі» методи і прийоми. Наприклад: «Під час сюжетно-рольових ігор сприяти сталості ігрового задуму через спільне обговорення перебігу гри».«Щоб збагатити зміст гри, слід нагадати дітям про те, що спостерігали під час...». «Спонукати дітей організувати сюжетно-рольову гру... допомогти розпочати гру.