Тема 2. Історія виникнення клавішних інструментів
ЗМІСТ КУРСУ
ВСТУП
Тема 1. Зміст курсу методики
• Мета вивчення предмета і основні завдання.
• Тематика курсу.
• Вимоги і форми перевірки знань.
• Критерій оцінювання знань.
• Час появи клавікорда, клавесина, піано-форте, фортепіано. Прізвища винахідників. • Особливості будови і виконавські можливості цих інструментів. ** * У VI столітті до нової ери Піфагор, під час проведення дослідів з натягнутою в ящичку струною і пересування під нею підставки, чим- змушував вібрувати одну з частин струни, відкрив, що висота звука залежить від довжини струни. Згодом цей прилад, удосконалений якістю деревини, музиканти стали використовувати як музичний інструмент, що одержав назву мо нохорд (однострунник). Поступово до однієї струни стали додаватися інші. Звуки видобувалися щипком (пальцями, плектрами) або ударом (паличками, молоточками). Такий багатострунник - поліхорд,розповсюджуючись у різних країнах, одержав у кожній свою назву: гуслі, кантеле, домра, кобза, канон. Коли до поліхорда пристосували клавіатуру, народився новий інструмент - клавікорд (клавішеструнник ударний). Історія його сходить до ХІ-ХІІ століть. Клавіша (“ключ”) змушувала звучати струну за допомогою тангента (латунної пластини), одо вдаряв по струні знизу і залишався притиснутим, поділяючи її на дві частини - ту, що вібрує, звучить, і ту, що залишається беззвучною. Всі струни мали однакову довжину (тому клавікорд мав форму прямокутника), але до кожної струни були пристосовані три тангенти (і три клавіші). Залежно від місця торкання тангента та сама струна давала звук різної висоти. Позитивні властивості клавікорда: • ніжний, душевний, сріблястий тембр, що зачаровував; • співучий звук, який тягнувся і надавав мелодичним лініям гарну зв’язність; • здатність урізноманітнювати виконання тонкою нюансировкою (дрібними “вілочками”) і м’якими акцентами у межах тихого звучання; • ефект vibrato (нім. “bebung”) - можливість управляти звуком після натискання клавіші, викликаючи його тріпотіння. Недоліки клавікорда: • тихий звук - через слабко натягнуті струни та слабкий удар латунного тангента; • вузький діапазон (від однієї до 4,5 октав) з приємним тембром звучання лише у двох-трьох; • фальш при недбалому, різкому дотику до клавіші; • стрій, що був розрахований на вузьке коло тональностей; • обмеження технічних можливостей виконавця у зв’язку з тим, що при одній натиснутій клавіші дві інші залишались бездіяльними. Клавікорд - це “інструмент самотності, меланхолії, мрійності та невимовної ніжності” (Ванда Ландовська). Він щонайкраще відповідав галантному стилю. Клавесин (клавішеструнник щипковий) з’явився приблизно через п’ять століть після клавікорду і з XVI століття значно потіснив свого попередника. У Німеччині він називався спінет і флюгель, в Англії - вьорджи- нал, в Італії - чембало. Інструмент мав крилоподібну форму, струни різної довжини і дві-три клавіатури (мануали). Кожна струна управлялася окремою клавішею, що збільшувало технічні та виражальні можливості виконавця. Струни щипалися пір’ячком, даючи блискучий, яскравий, точний звук, що не залежав від сили пальцевого удару. Наявність декількох регістрів (комплектів струн з різних матеріалів)
давала багатство й різноманітність тембрів, можливість використовувати контрастну динаміку (формоутворюючу, терасну, інструменто- вочну). Добре темперований стрій, що з’явився на початку XVIII століття, дозволяв грати в 24-х тональностях. Однак клавесин не мав виразності дрібномотивної динаміки і акцентів (у середині музичної побудови всі звуки були однакові), сила й краса звука не залежали від енергії пальцевого руху, а короткий, сухий звук заважав зв’язному, співучому виконанню мелодичних ліній. Перемогу над клавікордом визначила головна перевага клавесина - його концертність. Він став незамінним для сольних публічних виступів і як основа оркестру: клавесиніст і акомпанував, і управляв оркестром. Поява фортепіано пов’язана з ім’ям італійця Бартоломео Хрис- тофорі, який вперше продемонстрував у Падуї свій винахід у 1709 році. Корпус, рама, колки, струни, дека були запозичені у клавесина, а ударна механіка (молоточкова) - у клавікорда. Інструмент, що спочатку називався “піано-форте ”, звучав грубо та примітивно, і тому про нього в Італії забули на багато десятиліть. Тим часом в Німеччині музичний майстер Зільбермаи налагодив виробництво фортепіано і все життя присвятив його вдосконаленню. Лише з 1780 року фортепіано повністю витиснуло яскравий, блис- кучий_клавесин завдяки: • здатності до акцентів; > звука, що слухався пальця. А перемогу над ніжним, трепетним клавікордом новий інструмент одержав завдяки: • великому діапазону динамічної звучності - від найлегшого піанісимо до потужного фортісимо, • здатності до контрастів, • багатим тембровим можливостям (діапазони всіх існуючих музичних інструментів). Єдиний його недолік - це неможливість управляти звуком після натискання клавіші. Майже сто років йшла боротьба за якість звука у фортепіано, в результаті чого з’явилися наступні нововведення в механіці інструмента:
• чавунна рама дозволила збільшити натяг струн; • репетиційний пристрій,винайдений французом Ераром, дав можливість дуже швидко повторювати звуки; • перехресний натяг струн поліпшив резонанс деки; • повстяне обтягування молоточків пом’якшило тембр; • права (демпферна) і ліва (темброва) педалі відкрили безмежні темброві можливості, 1 тільки тоді фортепіано отримало сильне, повне, шляхетне звучання і колосальні технічні можливості. Примітка: піаніно було винайдено у 1800 році в Америці. Рекомендована література 1. Анфилов Г. Физика и музыка. - М., 1962. Гл. “От монохорда к клавиру”, “Аристократический клавесин”, “Его величество рояль”. Г 2. Ванда Ландовска о музыке / Сост. Ресто Д. - М., 1991, 2005 3. Газарян С. В мире музыкальных инструментов. - М., 1989 4. Грум-Гржимайпо Т. Н. Музыкальное исполнительство. - М., 1984. Гл. “Фортепиано и его создатели”.
|
