Соціальна держава

У розширенні свободи індивіда в суспільстві важливим етапом стає пра­вова держава. Забезпечення кожному свободи від обмежень і заохочення конкуренції, як вважають творці пра­вової держави, підуть на користь всім, зроблять приватну власність доступною для кожного, максималізують індивідуальну відпові­дальність та ініціативу і приведуть в підсумку до загального благо­получчя. Але це не трапилося. Індивідуальна свобода, рівноправність і невтручання держави в справи громадянського товариства, прого­лошені в правових державах, не перешкоджали монополізації еко­номіки та її періодичним кризам, жорсткої експлуатації, загострен­ню соціальної нерівності і класової боротьби. Рівноправність громадян забезпечувала глибоку фактичну нерівність, а використан­ня конституційних прав перетворювалося в привілей заможних класів і верств.

З метою вдосконалення правової держави класичного лібераль­ного варіанту, а також усунення наслідків невдалої політики команд­но-адміністративної системи забезпечити кожному матеріальну сво­боду і встановити в суспільстві соціальну справедливість і рівність, розробляється теорія соціальної держави (держави загального благо­денства). Соціальна держава ~ це держава, яка прагне до забезпе­чення кожному громадянину гідних умов існування, соціальної захищеності, співучасті в управлінні виробництвом, а в ідеалі приблизно однакових життєвих шансів, можливостей для самореалізації оса бистості. Встановлення в суспільстві загального добра, утверджен­ня соціальної справедливості стає плідною діяльністю соціальної дер­жави. Майнова та інша соціальна нерівність згладжується соціальною державою, проявляється турбота про слабких і знедолених, надаєть­ся кожному праця або інше джерело існування, зберігається мир і суспільний порядок, формується сприятливе для людини середови­ще проживання тощо. Джерела соціальної держави сягають у соціаль­ну політику. Адже ще в стародавності багато правителів, наприклад, римські цезарі піклувались про найбільш бідних громадян наданням плебсу хліба та видовищ. Та основний тягар соціального забезпечен­ня слабких і знедолених тоді лежав на великих сім'ях і громадах.

Традиційні форми соціального забезпечення руйнуються індуст­ріалізацією, урбанізацією та індивідуалізацією суспільства, безконт­рольним розвитком капіталізму. В сучасних суспільствах загостри­лися соціальні проблеми і класові суперечності. Одним з провідних напрямків діяльності держави стає вирішення соціальних проблем, соціального забезпечення населення, що вимагає розширення об'єктів соціальної політики. У 60-х роках XX ст. у світі виникають соціальні держави. Високий рівень розвитку економіки ряду країн Заходу, що створює умови забезпечення кожному прожитковий мінімум, визна­чили статус соціальної держави. Діяльність сучасної соціальної дер­жави багатогранна та різноманітна, перерозподіл національного дохо­ду на користь менш забезпечених верств, політика зайнятості та охорони прав робітника на підприємстві, соціальне страхування, підтримка родини і материнства, турбота про безробітних, престарі­лих, молодь тощо, розвиток доступності для усіх освіти, охорони здо­ров'я, культури тощо.

Таким чином, розвиток конституційної держави не завершується правовим і соціальним етапами. В формі правової державності відбу­вається реалізація мети і принципів соціальної держави. Але в діяль­ності соціальна держава йде значно далі по шляху гуманізації суспіль­ства - прагне поширити права особи та наповнити правові норми більш справедливим змістом.

Однак правова і соціальна держави розрізняються, хоча є багато принципів єдиних для них. Обидві вони, правова і соціальна держа­ви, забезпечують добробут індивіда: якщо правова держава забезпе­чує індивідуальну свободу і основоположні права особистості з до­помогою встановлення чітких меж державного втручання і гарантії проти тиранії, то соціальна держава створює матеріальні умови свободи, гідні умови існування кожного. їх же, правову державу і соціальну державу, поділяє те, що правова держава по задуму не повинна втручатися в питання розподілу суспільного багатства, за­безпечення матеріальних і культурних благ громадян, соціальна ж держава безпосередньо займається розподілом суспільного багатства і забезпеченням матеріальних і духовних благ, хоча і прагне не підри-нати основи ринкового господарства (приватну власність, конкурен­цію, підприємництво, індивідуальну відповідальність тощо).

Сучасні демократичні держави, вважають деякі політологи, всту­пають в нову, екологічну стадію. Адже в сучасних умовах виживан­ня людства, забезпечення екологічних прав особистості стають най­важливішими. Держава, спільно з громадськістю, закликана відвернути ядерну та екологічну катастрофу, налагодити адаптивну, економічну рівновагу, умови, що підтримують життя.