Студопедия Главная Случайная страница Обратная связь

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

ОСНОВНІ КОНЦЕПЦІЇ ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА




Не слід змішувати категорію "суспільство" як людську спільність взагалі з категорією "громадянське суспільство", яке виникло на певному етапі історичного розвитку західної цивілізації. Говорити про громадянське суспільство можна лише з появою громадянина як самостійного суб'єкта, іцо усвідомлює себе індивідуальним членом суспільства, наді­леним певним комплексом прав і свобод, і в той же час несе відповідальність перед суспільством.

Поняття "громадянське суспільство" з часу своєї першої згадки в XVI ст. у коментарі до "Політики" Арістотеля увібрало в себе різноманітні цінності. Це не просто поняття, а важлива концептуальна категорія політології. Саме роз­виток цивілізації визначається розвитком громадянського суспільства.

Зміст поняття "громадянське суспільство" включає су­купність неполітичних відносин у суспільстві, тобто еко­номічні, духовно-моральні, релігійні, національні. Громадян­ське суспільство — це сфера спонтанного самовияву вільних індивідів і асоціацій та організацій громадян, які добровільно сформувалися і захищені законом від прямого втручання і довільної регламентації з боку органів державної влади.

На певній стадії свого розвитку громадянське суспільство з метою захисту власних інтересів створює державу, утримує її і певним чином здійснює контроль над нею. Громадянське суспільство домагається законодавчого упорядкування і ре­гулювання відносин з державою.

На основі інститутів громадянського суспільства (приват­ної власності, гарантованої державою свободи підприємниць­кої, трудової і споживчої діяльності) формуються різноманітні об'єднання: благочинні фонди, клуби за інтересами, споживчі кооперації і кооперативи. Характерною рисою цих об'єднань є суверенність їх членів. Самі об'єднання виникають і функціонують на добровільних засадах, не претендуючи на обмеження свободи своїх членів у галузях, які не виходять за рамки їх компетенції.

Існування громадянського суспільства передбачає високу соціально-економічну культуру населення, усвідомлення ним своїх різноманітних інтересів.

Категорія "громадянське суспільство" трактується в світлі наукової традиції, що йде від Локка, Монтеск'є, Гегеля, Токвіля. Так, у праці Дж. Локка "Два трактати про державне правління" зазначається, що суспільство склада­лося і склалося ще до появи держави. До цього люди перебували в стані повної свободи своїх дій, розпоряджалися своїм майном і особистістю в межах закону природи. З метою надійного забезпечення природних прав, рівності і свободи, захисту особистої власності люди погоджуються утворити політичне суспільство, заснувати державу. Держава не повинна обмежувати соціальної свободи та ініціативи, а гарантувати їх. Верховним сувереном у державі є не уряд, а нація. Якщо уряд (правитель) чинить всупереч діючому праву і перекручує закони або взагалі не рахується з ними, наприклад, забирає власність громадян, то піддані можуть розірвати угоду з урядом і, використовуючи право на самозахист, піднятися на насильну революцію. Будуючи державу добровільно, люди дуже точно, навіть скупо відмі­ряють той обсяг повноважень, які вони потім передають державі.

Особлива заслуга в розробці концепції громадянського суспільства у взаємозв'язку з державою належить Гегелю. Він дійшов висновку, що соціальне життя, характерне для громадянського суспільства, відрізняється від етичного світу сім'ї і від публічного життя держави. Воно, на думку Гегеля, включає ринкову економіку, соціальні класи, корпорації, інститути, завдання яких є забезпечити життєздатність суспільства і реалізацію громадянського права. Громадянське суспільство — це комплекс приватних осіб, класів, груп, інститутів, взаємодія яких регулюється цивільним правом, і які як такі прямо не залежать від політичної держави. За Гегелем, сім'я "як перший етичний корінь держави" є сутнісне ціле, члени якого вважають себе "акциденцією" (від лат. acidentia — випадковість), а не конкуруючими між собою індивідами, пов'язаними якимсь договором. Щодо громадянського суспільства, то його численні складові нес­тійкі, одні приватні інтереси стикаються з іншими, причому надмірний розвиток одних елементів громадянського суспіль­ства може заглушити інші.

Громадянське суспільство в трактуванні Гегеля — це опосередкована працею система потреб, яка грунтується на системі приватної власності і всезагальній формальній рів­ності людей. Поява такого суспільства, якого не було в античності й середньовіччі, пов'язана з утвердженням бур­жуазного суспільства.

Громадянське суспільство не може залишатися громадян­ським доти, поки воно не управляється політично під наглядом держави. Лише верховна публічна влада — кон­ституційна держава може успішно справитися з його несправедливостями і синтезувати конкретні інтереси в універ­сальну політичну спілку.

З цієї позиції Гегель критикував сучасну йому теорію природного права за те, що вона змішувала громадянське суспільство і державу, розглядаючи останню як партнера її підданих, і тим самим ставила під сумнів "абсолютний божественний принцип держави". Відносини громадянського суспільства і держави можна визначити з позицій політичної реальності, переваг і недоліків обмеження самостійності, абстрактної свободи і конкретного плюралізму громадянського суспільства на користь універсальних державних прерогатив. Держава представляє суспільство в його єдності. Громадян­ське суспільство одночасно зберігається і перемагає як необхідний, але підпорядкований аспект ширшої, складнішої, вищої спілки, яка організована політично.

Категорія "громадянське суспільство" посідала певне місце і в марксизмі. "Візьміть певний ступінь розвитку виробниц­тва, обміну і споживання, ви одержите певний суспільний лад, певну організацію сім'ї, груп чи класів — словом, певне громадянське суспільство",— зазначав К. Маркс. Підкреслювалося, що громадянське суспільство — не одно­манітне утворення, а багаторівнева система, яка має свої сфери і частини з певною підпорядкованістю одних іншим. Відносини між державою і громадянським суспільством тлу­мачилися як відносини між публічною владою та індиві­дуальною свободою.

Проблема громадянського суспільства посідає чільне місце і в творах А. Токвіля. На його думку, такі "вторинні асоціації демократії, як етнічні, релігійні, професійні, робіт­ничі і локальні об'єднання, становлять ту структуру грома­дянського суспільства, з якої може вирости правова держава".

Розглядаючи взаємовідносини між громадянським суспіль­ством і державою, більшість мислителів підкреслювали, що не державою зумовлюється і визначається громадянське суспільство, а навпаки, громадянським суспільством зумов­люється і визначається держава.

Громадянське суспільство в особі самодіяльних асоціацій людей, які виражають та захищають індивідуальні інтереси і права, вступає в особливі стосунки з державою. Чим більш розвинене громадянське суспільство, тим з'являється ширша основа для демократичних форм держави. І навпаки, чим менш розвинене громадянське суспільство, тим більш імовір­ним є існування авторитарних і тоталітарних режимів державної влади.

В умовах недостатнього розвитку економічної, соціальної і культурної сфер суспільства держава фактично стає єдиною силою, на яку покладається завдання перебудови всіх сфер суспільного життя. Відбувається інверсія функцій держави і громадянського суспільства. Держава бере на себе не тільки власні функції, а й функції суспільства, поглинає все суспільство.

Концепція співвідношення громадянського суспільства і держави розроблялась українською політичною думкою. У найбільш розвиненій формі цю проблему представив В. Ли-пинський. На його думку, громадянське суспільство — це люди даної території, які не живуть за рахунок виконання державних функцій, не в змозі безпосередньо здійснювати свої "хотіння", застосовувати силу фізичного примусу. Але громадянство — це резервуар сил, перебуває в стані вічного руху вперед, вічної нерівноваги у боротьбі за владу. А держава як політична організація людей має нахил до зруйнування руху, до творення твердих, непорушних форм.

В. Липинський вказував на неоднорідність громадянського суспільства. У ньому існує поділ вертикальний, поділ, в основі якого лежить праця і спосіб вироблення продукції. У зв'язку з цим В. Липинський розрізняв клас промисловий, який охоплює всіх громадян, що продукують товари — власників фабрик, інженерів, робітників; клас хліборобсь­кий — поміщиків, селян, сільських робітників; клас фінан­совий і купецький; клас інтелігенції, яка виконує в грома­дянському суспільстві дуже важливі духовні функції.

Крім вертикального поділу, зазначав В. Липинський, у громадянському суспільстві існує ще й поділ горизонтальний, тобто поділ на стани. У кожному класі є організатори й організовані, які утворюють стани. Поділене на класи і стани громадянське суспільство перебуває у вічній внут­рішній боротьбі, у вічній нерівновазі. І без сили фізичного примусу, що є монополією держави, жодна сила громадська не може реалізувати своїх бажань.

На думку В. Липинського, взаємовідносини громадянсь­кого суспільства і держави визначає закон, в основі якого лежить взаємне обмеження права сильніших правом слабших і права слабших правом сильніших. Коли держава поневолює громадянське суспільство, тоді "нищиться" закон, бо право сильніших не обмежене правом слабших. У такій державі панує беззаконня. Але так само "нищиться" закон, коли громадянське суспільство поневолює державу і коли сила сильніших розкладається слабкістю слабших. Закон, підкрес­лював В. Липинський, існує при гармонійному співвідношенні громадянського суспільства і держави.

Згідно з сучасними поглядами, поряд з державою повинно існувати громадянське суспільство, але так, щоб ці дві сили перебували в діалектичному взаємозв'язку, а не підпо­рядковувалися одним і тим же керівникам (Ж. Зіглер).

Головне для держави — здатність встановлювати норми для плюралізму державних і приватних суб'єктів, тобто потрібна держава, яка б більше гарантувала соціальні права, а менше займалася б оперативним управлінням.

Модель громадянського суспільства, розглянута вище, принципово відрізняється від того суспільства, яке сформу­валося в Україні починаючи з кінця 20-х років, коли були ліквідовані його горизонтальні структури, не санкціоновані зверху громадські об'єднання, неполітичні організації. З наукового ужитку було виключене саме поняття "громадян­ське суспільство".

Громадянське суспільство як самоорганізована система може функціонувати, якщо для цього створені сприятливі умови. Основою формування громадянського суспільства в Україні, фундаментальною умовою свободи особи є подолан­ня відчуження громадян від власності, розвиток усіх її форм, передусім приватної.

Важливою для функціонування громадянського суспіль­ства є наявність у суспільстві розвиненої соціальної струк­тури, що відображає багатоманітність інтересів представників різних груп і верств. Це, своєю чергою, вимагає добре розвинених вертикальних і особливо горизонтальних зв'язків. При "розмитій" соціальній структурі індивід прямо пов'яза­ний з державою, а це істотно обмежує його можливості реалізувати особисті права і свободи.

Необхідною умовою життєдіяльності громадянського сус­пільства є високий рівень соціального, інтелектуального, психологічного розвитку особи, її внутрішня свобода, здат­ність самостійно включатися в той чи інший інститут. Духовна сфера громадянського суспільства передбачає сво­боду совісті, реальні можливості публічно висловлювати свою думку.

Формування громадянського суспільства невіддільне від трансформації індивіда у громадянина з властивою йому громадянською позицією. Вона передбачає усвідомлення осо­бою інтересу суспільства, держави як свого власного інтересу, захист конституції і дотримання прийнятих законів, прак­тичну участь у розв'язанні суспільних проблем.

В усіх сферах громадянське суспільство змагається з об'єктивною тенденцією державних структур до монополі­зації економічного, соціального і духовного життя. Завдання держави — виробити стратегію, визначити й обгрунтувати пріоритети, пропорції розвитку суспільства, стимулювати суспільно корисну діяльність громадян і захищати їхні права, власність, особисту гідність, а також кордони і внутрішній порядок.

Усе це дає змогу зробити висновок, що громадянське суспільство виступає як сфера реалізації економічних, соці­альних, етнонаціональних, культурних, релігійних, еколо­гічних та інших громадських інтересів, які перебувають поза безпосередньою діяльністю держави, що опосередковує її відносини з індивідами. Чим розвиненішою є ця сфера, тим ефективніша соціальна захищеність індивіда.

 







Дата добавления: 2015-04-16; просмотров: 2058. Нарушение авторских прав


Рекомендуемые страницы:


Studopedia.info - Студопедия - 2014-2019 год . (0.004 сек.) русская версия | украинская версия