Студопедия — Правова політика держави
Студопедия Главная Случайная страница Обратная связь

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Правова політика держави






У процесі демократизації суспільних відносин і формуван­ня інститутів громадянського суспільства, у ході усвідомлен­ня соціальної цінності права і природних прав людини, що гу­маністично трансформують суть всієї юридичної системи, по­няття «правова політика» слід визначати як систему право­вих ідей, цілей, принципів і завдань, що реалізуються завдя­ки праву та у сфері дії права. Отже, правова політика — це ме­ханізми і програми соціально-правового регулювання, що опосередковані публічною владою.

В ідеалі, правова політика об'єктивно обумовлена волею народу (громадянського суспільства) і суб'єктивно опосеред­ковується його повноважним представником — державою. Це зумовлене тим, що переважна частина внутрішньої та зовніш­ньої політики держави регулюється за допомогою права і його норм, втілюється у законодавчі форми і спирається на міжна­родно-правові принципи.

Сучасна інтерпретація змісту правової політики не може обмежуватися лише вузьким, прикладним підходом, який зводить її призначення лише до утилітарних завдань оцінки адекватності чинного законодавства і подальшого удоскона­лення юридичної системи держави. Вбачається, що за сутніс­тю своєю і соціальними цілями правова політика — це особ­ливий необхідний компонент державної політики, засіб юри­дичної легітимації, закріплення й забезпечення політичного курсу країни, санкціонованого волею народу і його політич­них лідерів, що відбивається у діяльності владних структур.

Серед різновидів правової політики варто виокремити нормотворчу, карно-виправну, судову, кримінальну, слідчу, на­глядову, правоохоронну, цивілістичну та ін.

Змістовна структура правової політики досить широка і різноманітна, її компонентами є:

— стратегія законотворчості;

— принципи правового регулювання;

— конституційне будівництво;

— судово-правова й адміністративна реформи;

— пошук оптимальної реформи парламентаризму, вдоско­налення виборчого права і кодифікованих галузей права;

— зміцнення законності, правопорядку, дисципліни, врешті — самої державності.

Різко окреслених, застиглих меж правової політики не мо­же існувати. Маючи відносну стабільність, правова політика схильна до мінливості під впливом як об'єктивних, так і суб'єктивних чинників; отже, в ній з'являються нові напря­ми, дещо по-іншому акцентуються пріоритети, відбувається переоцінка цінностей. Так, після вступу до Ради Європи із правової політики України послідовно було вилучено практи­ку застосування смертної кари, переглянуто з більш гуманіс­тичних позицій діяльність пенітенціарної системи тощо.

У консолідованому вигляді правова політика документаль­но втілюється у Конституції України, законах і кодексах, інших нормативно-правових актах, спрямованих на охорону і відтворення суспільних відносин, що склалися, і сформовано­го політичного режиму. При всій складності і суперечливості соціальних зв'язків право здатне внести стабільність і впо­рядкованість у цей «клубок суспільних відносин», адже воно є найбільш стабільною та упорядкованою формою спільного життя людей, що належать до різних соціальних верств і груп. Тому не можна не погодитись із Р. Штаммлером, який зазначав, що «існує лише єдина ідея, яка з безумовною прин­циповістю дійсна для будь-якого права, — це ідея людського спілкування»1.

Штаммлер Р. Сущность и задачи права и правоведения. — М., 1908. —С. 75.

Аналізуючи інститут правової політики, слід визначити її стрижневі принципи щодо завдань побудови цивілізованої правової держави. До них варто віднести: соціальну обумов­леність і наукову аргументованість; стійкість і передбачува­ність; легітимність і демократичність; моральність і гуман­ність; гласність і справедливість; пріоритетність прав людини у поєднанні з інтересами суспільства і держави; відповідність міжнародно-правовим стандартам тощо.

Крім того, феномен правової політики можна характеризу­вати через сукупність властивих їй атрибутивних рис і ознак. Найважливіша властивість правової політики — її державно-вольовий характер і владно-імперативний зміст. Звідси ви­пливають невід'ємні риси правової політики:

1) заснована на праві і здійснюється юридичними методами і засобами;

2) охоплює, головним чином, правову сферу діяльності;

3) при необхідності спирається на легальний примус за до­помогою «особливого апарату» держави;

4) є публічною, офіційною;

5) вирізняється нормативно-організаційними засадами.

Звичайно, сучасна правова політика української держа­ви — це політика ритму життя перехідного періоду, із власти­вими їй недосконалостями, зигзагами і непослідовністю. Пе­рехідні стани суспільства («транзит у демократію») є природ­но нестабільними і суперечливими, звідси прогалини, вади, «забігання вперед» чи відставання в правовій політиці, в тому числі — застосування «шокової терапії» радикальних ре­форм, які випереджують правосприйняття їх населенням.

Головним завданням правової політики суверенної Украї­ни залишається юридичне забезпечення всього спектра со­ціальних реформ, стабільності та правопорядку в країні. Сьогодні, на жаль, це завдання не реалізується як належить. Процес законотворчості і правозастосування поки ще далекий від оптимальних форм і необхідної динаміки. Країні потрібна дієздатна і сильна влада, але не менше їй потрібні сильні й ефективні закони, які «тримали б у межах правового поряд­ку» саму владу та її інститути.

Правова політика України визначається і виробляється її легітимними суб'єктами — Президентом країни, Верховною Радою, депутатським корпусом, Кабінетом Міністрів, Кон­ституційним Судом і Верховним Судом України, іншими представницькими і виконавчими, а також судовими органа­ми влади, що мають право законодавчої ініціативи чи повинні здійснювати правозастосовчі і правоохоронні функції. Так, органи судової, прокурорської, слідчої та іншої юрисдикції, здійснюючи величезну правовиконавчу і правоохоронну практичну діяльність, нерідко суттєво коригують правову політику держави у контексті своїх повноважень. Вони, з од­ного боку, висвітлюють у ній слабкі та міцні сторони, вади і переваги, а з іншого — вносять необхідні пропозиції та реко­мендації щодо її вдосконалення. Особливе місце в цьому про­цесі відіграє Конституційний Суд України, який своїми функ­ціональними діями сприяє не тільки справедливому порядку прямої дії норм Конституції України, належним чином тлу­мачить їх сутність і зміст, але й підтримує відповідність пра­вової політики держави конституційному ладу.

Отже, головним організатором і координатором правової політики є держава з її могутнім управлінським апаратом і владними прерогативами. Залишаючись генератором і коор­динатором правової політики, демократична держава сприяє опосередкованій участі в правотворчості політичним партіям, громадським організаціям, рухам, об'єднанням вчених і гро­мадян, якщо не безпосередньо, то через пресу, суспільну дум­ку, офіційні канали й інститути плебісцитарного представ­ництва.

Основними методами здійснення правової політики є пере­конання у раціональності, доцільності певних рішень та нор­мативних положень, а також примус (легітимний, соціально виправданий). Різні форми вияву і сполучення цих методів створюють широкий арсенал засобів і технологічних прийо­мів правового впливу на людей: виховання, покарання, юри­дична відповідальність (позитивна і негативна), санкції (за­охочувальні і карні), превенція, юридична освіта, розвиток правової культури і правосвідомості. Можна також стверджу­вати, що більшість форм реалізації права (дотримання, вико­нання, використання і застосування) за суттю своєю збіга­ються з формами проведення правової політики.

Зміст правової політики багатомірний та, незважаючи на автономність, певним чином конгломератний. Це пояснюєть­ся тим, що правова політика не може реально існувати в ра­фінованому, дистильованому стані, у відриві від тих галузей життя та форм буття людей, яким нібито не властиві суто юридичні засоби. Однак правова політика виступає засобом акумуляції та вираження різних соціальних інтересів, потреб, прагнень (економічних, політичних, культурних, етнічних тощо), отже, — несе на собі їх відбиток та харак­терні ознаки. Узагальнюючи різні галузі людської діяль­ності, вона синтезує їх в юридичних нормах та інститутах (наприклад, інститути прав людини, виборів, парламента­ризму; кодекси — цивільний, кримінальний, податковий, митний тощо). Тобто правова політика здійснює на ці сфери необхідний стабілізуючий вплив. Саме звідси виникли зміша­ні по суті та нерозривні поняття — «економічні закони», «соціальне законодавство», трудове, адміністративне, подат­кове право і багато інших. Отже, правова політика тісно по­в'язана з усіма іншими різновидами політики і тяжіє до охоп­лення всього різноманіття громадських стосунків.

 








Дата добавления: 2015-04-16; просмотров: 424. Нарушение авторских прав; Мы поможем в написании вашей работы!



Важнейшие способы обработки и анализа рядов динамики Не во всех случаях эмпирические данные рядов динамики позволяют определить тенденцию изменения явления во времени...

ТЕОРЕТИЧЕСКАЯ МЕХАНИКА Статика является частью теоретической механики, изучающей условия, при ко­торых тело находится под действием заданной системы сил...

Теория усилителей. Схема Основная масса современных аналоговых и аналого-цифровых электронных устройств выполняется на специализированных микросхемах...

Логические цифровые микросхемы Более сложные элементы цифровой схемотехники (триггеры, мультиплексоры, декодеры и т.д.) не имеют...

Признаки классификации безопасности Можно выделить следующие признаки классификации безопасности. 1. По признаку масштабности принято различать следующие относительно самостоятельные геополитические уровни и виды безопасности. 1.1. Международная безопасность (глобальная и...

Прием и регистрация больных Пути госпитализации больных в стационар могут быть различны. В цен­тральное приемное отделение больные могут быть доставлены: 1) машиной скорой медицинской помощи в случае возникновения остро­го или обострения хронического заболевания...

ПУНКЦИЯ И КАТЕТЕРИЗАЦИЯ ПОДКЛЮЧИЧНОЙ ВЕНЫ   Пункцию и катетеризацию подключичной вены обычно производит хирург или анестезиолог, иногда — специально обученный терапевт...

ЛЕКАРСТВЕННЫЕ ФОРМЫ ДЛЯ ИНЪЕКЦИЙ К лекарственным формам для инъекций относятся водные, спиртовые и масляные растворы, суспензии, эмульсии, ново­галеновые препараты, жидкие органопрепараты и жидкие экс­тракты, а также порошки и таблетки для имплантации...

Тема 5. Организационная структура управления гостиницей 1. Виды организационно – управленческих структур. 2. Организационно – управленческая структура современного ТГК...

Методы прогнозирования национальной экономики, их особенности, классификация В настоящее время по оценке специалистов насчитывается свыше 150 различных методов прогнозирования, но на практике, в качестве основных используется около 20 методов...

Studopedia.info - Студопедия - 2014-2024 год . (0.011 сек.) русская версия | украинская версия