Культурологічний аспект вчення К.Г.Юнга

Процес створення мистецького твору є психологічною діяльністю і, отже, може розглядатися психологією. Але, як зауважує Юнг, лише той аспект мистецтва, який стосується процесу створення твору, може стати об’єктом психологічного дослідження, але жодним чином не його специфічна сутність. Питання, чим є мистецтво як таке, повинно розглядатися естетикою.

Таке ж розділення потрібно провести і в області релігії. Психологічний підхід припустимий лише для розгляду емоцій та символів, які складають феноменологію релігії, але не при розгляді її глибинної сутності.

Мистецтво не може розглядатися як невроз.

Юнг зазначає, що школа медичної психології, закладена Фрейдом, безумовно, надихнула істориків літератури на те, щоб певні особливості творів мистецтва приводити у відповідність з інтимним, особистим життям поета. Фрейдистський підхід дозволяє розкрити впливи, які беруть свій початок у ранньому дитинстві і відіграють важливу роль у художній творчості. Але поет перетворюється у клінічний випадок, і частіше за все, стає черговим прикладом сексуальної психопатії.

Метод Фрейда - це виключно медичний спосіб дослідження хворобливих психічних феноменів, і він полягає у розгляді передніх планів свідомості та проникнення крізь них із метою досягнути до несвідомого.

Він ґрунтується на уявленні, що невротизований пацієнт подавляє у собі певні психічні змісти, так як вони вступають у гостру суперечність із його свідомими цінностями. Отже, те, що подавляється повинно мати відповідні негативні властивості – інфантильно-сексуальні, непристойні і навіть кримінальні – які роблять їх неприйнятними для свідомості. Оскільки досконалих людей немає, кожен повинен мати у собі щось подібне у глибинах психіки, визнає він це чині. І це завжди можна виявити, якщо використовувати техніку, запропоновану Фрейдом.

Якщо взятися інтерпретувати метафору печери у теорії пізнання Платона, то за Фрейдом ми неодмінно б дійшли до чрева матері, чим довели б що навіть такий інтелект як у Платона все одно застряг у дитячій сексуальності. Але при цьому ми б зовсім не помітили того, що Платон створює із примітивних детермінант свої філософські ідеї, ми випускаємо з поля зору най суттєвіше і просто констатуємо, що у нього були інфантильні сексуальні фантазії як і в будь-якої іншої людини.

Щоб критикувати твір мистецтва, аналітична психологія сама повинна повністю позбавитися від медичних упереджень; мистецькій твір – це не хвороба і тому вимагає іншого, не медичного підходу. Юнг заявляє, що особистісні фактори мають так само мало відношення до мистецького твору, як ґрунт – до рослини, що на ньому росте.

Мистецький твір – це не людина, це щось надособистісне. Це річ, а не особистість. Значимість справжнього твору мистецтва якраз і полягає у тому, що він виривається за межі особистісних обмежень і виявляється поза досяжністю особистісного впливу власного творця.

На думку К.Юнга, існує два типи творчості – психологічний і візіонерський.

Психологічний тип творчості завжди знаходиться у межах психологічно зрозумілого. Зміст психологічного типу доступний звичайній людській свідомості: життєвий досвід, пристрасні переживання, людська доля.

Митець творить відповідно до свого замислу. Він піддає свій матеріал певній обробці, намагаючись досягнути чітко визначеної мети.

Приклад п’єси Шіллера, матеріал організований у відповідності зі свідомими намірами поета.

 

Візіонерське мистецтво – перед ним людина завжди здивована, розгублена, інколи відчуває навіть відразу. Тут оживають сновидіння, нічні страхи, тривожні передчуття. У цьому випадку твори оволодівають автором, його рукою ніби водять, свідоме мислення виявляється не задіяним, автора захоплює потік думок і образів, які він не мав наміру ніколи створювати, але водночас митець змушений визнати, що це говорить його власне Я, його власна внутрішня природа, він змушений підпорядковуватися.

Приклад – друга частина „Фауста” Гете, „Заратустра” Ніцше.

Біографії великих художників чітко показують, що потреба творити не лише буває надзвичайно сильною, але впливає і на їх людські якості, підпорядковуючи все роботі, навіть шкодячи здоров’ю і простому людському щастю. Ненароджений твір у психіці художника – це природна сила, яка знаходить вихід як завдяки тиранічній могутності, так і дивовижній хитрості самої природи, яка абсолютно байдужа до долі людини, яка є лише засобом. Юнг навіть називає творчий процес живою істотою, що імплантована у людську психіку. На мові аналітичної психології ця жива істота є автономним комплексом. Це шматок психіки, який живе власним життям поза ієрархією свідомості.

Водночас Юнг зауважує, що чітко-свідомий і цілеспрямований стиль роботи – може виявитися ілюзією поета, і твір буде мати символіку, яка виходить за межі його свідомості. І глядач чи читач може не одразу побачити цю символіку, зрозуміти її. Часто буває так, що поет, про якого давно забули, знову постає у центрі уваги, це відбувається тоді, коли розвиток нашої свідомості досягає більш високого рівня, і ми можемо вже зрозуміти приховані символи.

Стосовно відверто символічних творів не потрібний такий уважний підхід, ми тут завжди розуміємо, що маємо справу із символами, хоча можливо і не можемо ці символи повністю зрозуміти.