Серед інших особливе значення мають архетипи структури особистості: ПЕРСОНА, ТІНЬ, АНІМА/АНІМУС, САМІСТЬ

Архетип Тіні: Все, що пов’язане з негативним, диявольским, агресивним, прихованою стороною людського існування, Це зворотна сторона усвідомленого існування. (Юнг К.Г. Архетипы коллективного бессознательного. – с. 142-143).

ПЕРСОНА - це своєрідна маска, яку особистість одягає у відповідь на вимоги соціального оточення. Персона є фрагментом колективної психіки, вона лише інсценує індивідуальність.

Несвідомі процеси перебувають у компенсаторному зв’язку із свідомістю. Свідоме й несвідоме взаємно доповнюють ціле – самість.

САМІСТЬ - центральний архетип особистості, довкола якого концентруються всі психічні властивості людини. Це центр тотальної особистості. Самість охоплює не лише свідому, але і несвідому психіку. Самість є вищою за нас величиною. Частина не може знати цілого, самість не можна повністю пізнати. Її можна назвати Богом у нас, Христос є символом самості. Завдання людини – стати власною самістю, вивільнитися від персони й образів колективного несвідомого.

Найчастіше несвідоме символізується водою.

К.Юнг зазначає, що той, хто дивиться у дзеркало вод бачить своє власне відображення. Не всі до цього готова. Усе негативне як правило проектується на інших, на зовнішній світ, якщо людина здатна побачити власну Тінь і витримати знання про неї, то вона зустрічається із власним несвідомим.

Після того як на поверхні вод бачимо власне обличчя, починають з’являтися інші живі істоти – риби, русалки, сирени, феї. Тут Юнг виокремлює два архетипи АНІМА й АНІМУС. У них зібрано вже колективне несвідоме. Тінь у принципі роздивитися не складно, як каже Юнг: людина здатна визнати відносне зло своєї природи, але спроба зазирнути в обличчя абсолютного зла є рідкісним і вражаючим за впливом досвідом.

Архетип Аніми: З архетипом Аніми пов’язане уявлення божественності. Аналогія із ставленням до батьків. (Юнг К.Г. Об архетипе и в особенности…анимы. – с. 24-25).

АНІМА - це душа, але це не душа як філософське поняття, це природний архетип, це частина жіночої душі в чоловікові. Чоловіча сутність апріорно налаштована на жінку. У несвідомому чоловіка є успадкований колективний образ жінки, за допомогою якого він пізнає жіночу природу. АНІМА– це той фактор, який породжує проекції, З’являючись у снах, візіях чи фантазіях, вона завжди набуває персоніфікованої форми. Чоловік бажає ту жінку, яка відповідала б його особливому типу власної несвідомої жіночності, тобто жінку, яка була б здатна прийняти проекцію його душі.

АНІМА як жіноче начало, передусім проявляється як хаотичний життєвий потяг. Водночас у ній є щось від таємного знання і сокровенної мудрості. Разом з архетипом АНІМИ ми вступаємо у царство богів. Все те, що стосується її є безумовно значимим, небезпечним, магічним. Бажаючи життя, вона бажає і добра й зла, життя це не тільки благо, але і зло. АНІМА консервативна, вона зберігає в собі давнє людство.

Античній людині АНІМА з’являлася як богиня, чи як відьма. У середньовіччі - це Марія чи Церква.

Тоді коли АНІМА - це материнський Ерос (відповідає за настрої), то АНІМУС – це батьківський Логос (відповідає за думки) – водночас чарівник, гном. Хоча дії АНІМИ та АНІМУСА можна усвідомлювати, вони самі є факторами, які лежать поза свідомістю, є недоступними для сприйняття й волі. Вони завжди залишаються автономними. АНІМА й АНІМУС можуть усвідомлюватися лише через стосунки з партнером протилежної статі.

 

Між персоною та АНІМОЮ існує компенсаторне відношення. АНІМА протистоїть ПЕРСОНІ. (ПЕРСОНА – Я – АНІМА). Ідентифікація із соціальною роллю є джерелом неврозів. Водночас, тією мірою, якою світ спонукає індивіда до ідентифікації з маскою, тією ж мірою індивід зазнає впливу із середини. Несвідоме подавляє „Я” із тією ж силою, якою його пригнічує ПЕРСОНА. Стосовно ПЕРСОНИ легше здійсни розрізнення, від АНІМИ відрізнити себе дуже важко.

Архетип Матері: Цей архетип має багато аспектів: позитивні – богиня, церква, софія, місто, небо, земля, коло і т.д.

Негативні – відьма, змія, могила, саркофаг, смерть і т.д. (Юнг К.Г. Психолог. Аспекты архетипа Матери. – с. 33).

Цей архетип засвідчує прив’язаність до матері.

Підсвідоме компенсує відсутність матері: церква і є у всіх значеннях мати. Церква, це більш висока духовна прив’язаність до батьків.

В давніх народів інститут ініціації, посвята юнака в чоловіки. Його усамітнюють, відривають від матері, часто жорстоко випробовують. Культ обрізання. Тут його посвячують у таїнства релігії – замінника материнської опіки. (Юнг К.Г. Архетипы коллективного бессознательного. – с. 149).

Любляча й ненависна.

Комплекс матері.

Негативні сторони.

Відношення матері й дитини.

Комплекс матері у сина: крайності від гомосексуальності до донжуанства, іноді імпотенція. У першому випадку гетеросексуальні компоненти застрягають в підсвідомій формі, у другому – чоловік підсвідомо розшукує матір у кожній жінці.

Приблизно патологічно проявляється комплекс матері у доньки – в формі гіпертрофії жіночого начала. (Юнг К.Г. Психолог. Аспекты архетипа матери. – с. 35-37).

Позитивна сторона – прояв комплексу матері в мистецтві, поезії, музиці, релігії. (Юнг К.Г. Психолог. Аспекты архетипа матери. – с. 46).

Дуалізм архетипу матері. Рефлексія на матір як на зло і на бабусю як на добро. (Юнг К.Г. Психолог. Аспекты архетипа матери. – с. 47).

Критика християнського монотеїзму. На відміну від бівалентності східних богів, мадонна мономодальна. Ніцше схопив психологію релігійної людини – людина зломлена тим, що вона заперта парадоксальностю своєї смертності. Бог це добро, а людина – зло. (Юнг К.Г. Психолог. Аспекты архетипа матери. – с. 47).

Архетип дитини.

Архетип дитини проявляється в широкому спектрі – релігії, мистецтві, казках, міфах, сновидіннях. (Юнг К.Г. Психология архетипа ребенка. – с. 56)

Хоча дитина сприймається в християнських уявленнях, її витоки навіть не в дохристиянських формах, а виходить із тваринних інстинктів. (Юнг К.Г. Психология архетипа ребенка. – с. 57).

Психологія архетипу дитини має кілька аспектів:

1. Архетип як стан минулого.

“ Мотив дитини репрезентує передсвідомий аспект дитинства колективної душі “.

2. Функція архетипа.

Система функціонування в теперішньому – раціональна компенсація безумства (сумасбродства) свідомості.

3. Майбутність у характері архетипа.

Дитина – це потенційна майбутність. Передрікання самості.(Юнг К.Г. Психология архетипа ребенка. – с. 58-61).

Таким чином, дитина – початок і кінець. Вічність. Замкнутість. Самість.

 

Архетип Мудрого старця: Чаклун. Заратустра. Фауст. Герой. Це найдавніше поняття Бога. Демон. Нерідко важко розрізнити від тіні. Мудрий старець - це позитивний аспект архетипу, а його антипод – злий демон. Їх архетипна значущість полягає в тотожності. (Юнг К.Г. Архетипы коллективного бессознательног. – с. 143).

Загалом людина, що володіє свідомістю змушена пристосовуватися до свого внутрішнього світу.

Юнг розрізняє два типи мислення:

логічне, направлене – воно відбувається у судженнях, є словесним, вимагає зусиль волі, воно втомлює;

ненаправлене, міфологічне – це потік образів, а не понять. Воно не стомлює.

Дикун, первісна людина зберігає гармонію внутрішнього й зовнішнього світу за допомогою міфології, магії, ритуалів. Дикун просто пристосовує весь зовнішній досвід до душевних подій, він несхильний до об’єктивного мислення. Міфологічне мислення дозволяє адаптуватися до внутрішнього світу, встановити рівновагу із силами несвідомого. У сновидіннях контроль логічного мислення послаблюється і ми знову вступаємо у втрачений для нашої свідомості фантастичний світ.

Юнг вважає, що релігія вічна, вона необхідна передусім як засіб збереження психічного здоров’я. Релігійна символіка - це запобіжник від енергії несвідомого. Цивілізація, яка втрачає своїх богів, свої міфи є приреченою. Міф дає підґрунтя для існування, встановлює життєві координати. Коли міф руйнується людина втрачає смисл свого існування.

Будь яка людина, яка має хоч якусь ego-свідомість, не сумнівається у тому, що знає сама себе, але ego знає тільки свій уміст і не знає несвідомого. „Псіхе” подібне до тіла, про фізіологію й анатомію якого середня людина теж мало знає. Структура й фізіологія мозку не пояснює психічний процес. Псіхе має специфічну природу. У широкій зоні несвідомого, яка надійно захищена від критики і контролю свідомості, ми абсолютно беззахисні, відкриті усім видам психічних впливів та психічних інфекцій.

Без свідомості не було б, практично, ніякого світу, оскільки світ існує для нас лише тією мірою, у якій його усвідомлено відображає псіхе. Свідомість є попередньою умовою буття.

Той факт, що на нас впливає (діє) Божество ми можемо констатувати лише через психіку. При цьому ми нездатні вирішити, чи ці впливи спричиняє Бог, чи наше несвідоме. Неможливо визначити чи є Божество і несвідоме двома різними величинами. Точніше кажучи, образ Бога співпадає не з несвідомим узагалі, а з його певним елементом – архетипом САМОСТІ. Емпірично неможливо відділити цей архетип від образа Бога.

Емпірично достатньо впевнено можна констатувати, що в несвідомому є архетип цілісності, він спонтанно виявляє себе у сновидіннях, і що певна незалежна від свідомої волі тенденція полягає в тому, щоб стягувати інші архетипи до цього центру – цей архетип породжує символи, що споконвіку характеризують і виражають Божество.