Вчення про колективне несвідоме

Лекція

ТЕМА: ВЧЕННЯ ГЛИБИННОГО ПСИХОАНАЛІЗУ К.Г.ЮНГА

 

1. Вчення про колективне несвідоме.

2. Теорія сновидінь.

3. Культурологічний аспект вчення К.Г.Юнга.

 

 

Карл Густав Юнг (1875-1961) – швейцарський психоаналітик, теоретик глибинного психоаналізу, творець одного з напрямків психоаналізу – аналітичної психології.

Народився 26.07.1875 в Кассвілі. Син швейцарського пастора реформаторської церкви.

У 1895 р. вступив до Базельского університету на медичний факультет. Паралельно вивчає філософію, теологію, цікавиться оккультизмом. Закінчивши навчання в університеті пише дисертацію “Психологія й патологія так званих оккультних явищ”. Тут він використав результати експериментальних сеансів із своєю двоюрідною сестрою Хелен Прейсверк.

 

У 1890 р. Юнг переїздить до Цюріха, де працює асистентом відомого психіатра Юджена Блейлера. Юнг розробляє метод вільних словесних асоціацій, який ґрунтується на затримці реакції між стимулом і відповіддю. Для пояснення цих підсвідомих феноменів Юнг запроваджує поняття „комплекс”.

В 1903 р. Юнг одружився з 20-річною Еммі Раушенбах, із якою прожив 52 роки, мав чотирьох доньок і сина. Спочатку молоде подружжя жило на території клініки Бургхольцлі (передмістя Цюріха), де займали квартиру поверхом вище Ю. Блейлера, а в 1906 р. переїхали у власний новий будинок у приміському містечку Кюснахт. З 1905 р.Юнг став викладачем Цюріхського університету.

В 1907 р. Юнг публікує працю „Психологія раннього недоумства”, і під впливом цього дослідження, через 4 роки, запроваджує поняття „шизофренія” для визначення хвороби, яка досі називалася “раннім недоумством”.

У 1907 році Юнг зустрівся з З.Фрейдом у Відні, куди приїхав після недовгого листування із Фрейдом. Тісна дружба та співпраця продовжувалась до 1912 р. Надалі їх шляхи розходяться через розбіжності у поглядах. На момент розриву із Фрейдом, Юнгу виповнилося 38 років. Цей період нерідко обумовлюється кризою життя, такий стан Юнг визначив як “криза середини життя”. Юнг досить болісно переживав розрив із Фрейдом.

У 1909 р. К.Юнг разом із Фрейдом та іншим психоаналітиком – угорцем Ференчі, вперше приїхав до США, де прочитав курс лекцій по методу словесних асоціацій.

З 1910 р.К.Юнг не працює у клініці, а приймає пацієнтів дома у Кюснахті. Стає першим Президентом міжнародної Асоціації психоаналізу, і активно досліджує міфи, легенди, казки у контексті їх взаємодії із світом психопатології.

У 1921 р. Юнг публікує працю „Психологічні типи”.

У 20-х роках здійснює подорожі в Африку, Північну Америку до індіанців пуебло, а також подорож в Індію (1933 р.)

У 1923 році Юнг придбав невелику ділянку землі на березі Цюріхського озера у містечку Боллінген, де побудував будівлю на зразок башти і де у тиші та усамітненні проводив недільні дні та дні відпустки. Тут не було ні електрики, ні телефону, ні опалення. Їжа готувалася на печі, вода була колодязною.

У 1935 році Юнга призначили професором психології швейцарської політехнічної школи в Цюріху, у тому ж році він заснував Швейцарське Товариство практичної психології.

28 вересня 1937 року під час візиту в Берлін Муссоліні К.Г.Юнг випадково опинився там, і мав змогу спостерігати поведінку італійського диктатора та Гітлера під час масового параду. З цього часу він зацікавився проблемою масових психозів.

На початку 1944 року Юнг зламав ногу, а також у нього стався інфаркт, під час якого Юнг відчув, що помирає. У нього виникло космічне видіння, у якому він розглядав нашу планету з боку, а потім самого себе, але тільки суму того, що він колись сказав чи зробив. Потім коли він мав переступити поріг якогось храму, він побачив свого лікаря, що йшов йому на зустріч. Раптом лікар почав виглядати як король острову Кос (батьківщина Гіппократа), щоб повернути його знову на землю, і у Юнга виникло таке відчуття, що життю лікаря щось загрожувало, а його власне життя було врятованим (і справді, через кілька тижнів його лікар несподівано помер). Юнг відзначив, що вперше відчув гірке розчарування, коли знову повернувся до життя. З цього часу в Юнгові щось змінилося, і його думки йшли вже в новому руслі.

Юнг зацікавився загальносвітовими проблемами. Його співробітництво з фізиком Вольфгангом Паулі привело обох до переконання, що вивчення фізиками глибин матерії, а психологами – глибин психічного, можуть виявитися лише різними способами підходу до єдиної, прихованої реальності. Принцип доповнюваності, який став наріжним каменем сучасної фізики, застосовний і до проблем душі та тіла.

 

В останні роки у житті Юнга відбувалося мало подій, він виявляє найбільший інтерес до природи релігії. “Релігія повертає людському буттю відчуття цілісності, яке воно мало в дитинстві, але втратило, ставши дорослим...”.

У 1952 р. видає працю “Відповідь Іову“, в якій Іов звертається до Бога у своєму йому поклонінні, і водночас, бунті. Юнг бачить можливість розколу в самому Божестві. Юнг пише “ Я повинен був вирвати себе з Бога, відірвати себе від Бога, так би мовити, для того, щоб найти цю єдність в самому собі, ту єдність яку Бог шукає через людину. Це доволі подібно, або нагадує видіння Симеона Богослова, який шукав Бога даремно, скрізь у світі до тих пір, поки Бог не повстав, подібно маленькому сонцю в його власному серцю”.

У 1955 році на честь вісімдесятріччя Юнга у Цюріху відбувся Міжнародний Конгрес психіатрів, де головував Манфред Блейлер, син Юджина Блейлера.

Водночас Юнг став дедалі самотнішим. У листопаді 1955 року померла Емма Юнг, його дружина і друг. Серед всіх відомих психоаналітиків Юнг був єдиним чия дружина стала його учнем, засвоїла його методи і прийоми та використовувала на практиці його психотерапевтичний метод.

Незадовго до смерті Юнг пише свою автобіографічну працю „Спогади. Роздуми. Сновидіння”, її він закінчує словами: „Світ, в який ми потрапляємо з дитинства, жорстокий і грубий, і водночас, повний священної краси. Яка чаша терезів переважить іншу? – смисл чи абсурд, залежить від міри, якою, врешті-решт є людина...”.

К.Г.Юнг помер 6 червня 1961 року у своєму домі у Кюснахті.

Відмінності між Юнгом і Фрейдом

Стаття „Суперечності Фрейда і Юнга” написана Юнгом в 1929 р. У психології сьогодні не можна висловити щось „істинне“ стосовно сутності душі, єдине, що можна зробити – це правдиво висловитись – зрозуміти і детально викласти суб’єктивно дане. Те що Фрейд говорить про принцип задоволення і його конфлікт з принципом реальності, про інцест і відповідний йому конфлікт – усе це є передусім виразом його власної, особистої психології.

Є десятки прикладів, відомих кожному практикуючому психологу, які підтверджують головні тези вчення Фрейда. „Він сам є наочним прикладом своєї психології і присвятив своє життя й творчість виконанню цього завдання”.

Кожна людина оригінальна, а тому у кожного психолога своє вчення. Так, учень Фрейда, Альфред Адлер, використовує той же дослідний матеріал, але його позиція відмінна від Фрейда і не менш переконлива. Юнг висловлює здивування „нездатністю Фрейда зрозуміти релігійне переживання “.

Основні відмінності:

· розуміння суб’єктивного характеру будь-якої психології – перше, що відрізняє два типи психології;

· другою відмінною ознакою, на думку Юнга, є те, що він (Юнг) прагне не мати підсвідомих, а відповідно, некритичних світоглядних позицій. Тому відношення Юнга до релігії позитивне;

· Юнг не приймає фрейдівського біологізму, який зводиться останнім до лібідальних інстинктів. Юнг не заперечує його значення, але не зводить підсвідоме нього. Для Юнга важливим фактором є розуміння людини як істоти духовної, релігійної ж зокрема. Юнг зазначає, що і Фрейд, під його впливом поступово відходив від абсолютизації лібідо.

Розбіжності Юнга й Фрейда:

· у розумінні лібідо як терміна, що визначає психічну енергію індивіда; Фрейд пов’язує лібідо з подавленням сексуальності, і переміщенням еротичного інтересу з зовнішніх об’єктів у внутрішній світ, Юнг вважав, що лібідо не обмежується еротичними орієнтаціями на зовнішній світ, і зокрема, шизофренію не можна зв’язувати лише із сексуальним витісненням;

· у розумінні природи неврозу; за Фрейдом невроз бере початок в ранньому дитинстві, і пов’язаний з кровозмішувальними (інцестуальними) фантазіями й бажанням, так званим Едіповим комплексом; Юнг вважав, що причина неврозів у сьогоденні, а дитячі фантазії – другорядні;

· у тлумаченні сновидінь; За Фрейдом, видимий зміст сновидінь – лише покривало прихованого змісту, подавленого сексуального бажання раннього дитинства, для Юнга сни є виявом зв’язку з природою підсвідомого, вони доповнюють свідоме денне життя, компенсують прояви недоліків індивіда, а в стані невротичного збудження попереджують про „ сходження” із правильного шляху;

К.Юнг приходить до висновку, що Фрейд не правильно зводить усю людську діяльність до біологічно успадкованого сексуального інстинкту. Інстинкти людини мають не біологічну, а символічну природу. Несвідоме виробляє певні форми чи ідеї, які мають схематичний характер і складають основу всіх уявлень людини –„архетипи”.

У статті „Поняття колективного несвідомого” К.Г.Юнг зазначав, очевидно, що жодне із запроваджених ним емпіричних понять не зустріло такого нерозуміння, як ідея колективного несвідомого. Тому він пропонує у даній статті 1) дефініцію поняття; 2) дескрипцію його значення для психології; 3) роз’яснення методу доведення; 4) приклад. [див. Карл Густав Юнг Аналитическая психология Прошлое и настоящее. – С. 70-79].

Дефініція.

Колективне несвідоме є частиною психіки, яка негативним шляхом може бути диференційована від особистого несвідомого тим фактом, що на відміну від останнього вона не зобов’язана своїм існуванням особистому досвіду і, отже не є персонально ним набутою.

Тоді як особисте несвідоме складається здебільшого із колись усвідомлюваних змістів, які зникли із свідомості внаслідок забування чи витіснення, змісти колективного несвідомого ніколи не входили у свідомість. Таким чином, вони ніколи не були індивідуальним набутком, а зобов’язані своїм існуванням виключно спадковості.

Якщо особистісне несвідоме складається здебільшого із комплексів, то вміст колективного несвідомого представлений архетипами.

Поняття архетипу, який є невід’ємним корелятом ідеї колективного несвідомого, вказує на існування у душі певних форм, які здається, наявні завжди і всюди. Дослідження з міфології позначають їх як „мотиви”; у психології первісних племен їм відповідає поняття «representations collectives» Леві-Брюля, а у сфері порівняльного релігієзнавства вони були визначеня Юбером та Моссом як „категорії уяви”. Отже, Юнг наголошує на тому, що його ідея архетипу не є абсолютно новою, подібні ідеї вже є визнаними у інших галузях.

Психологічне значення колективного несвідомого.

Юнг зазначає, що медична психологія, яка виростає із професійної практики, наполягає на особистісній природі психіки. Тут він має на увазі точки зору Фройда та Адлера. Це психологія особистості, етіологічні та каузальні фактори розглядаються в ній майже виключно як особистісні за своєю природою. Проте навіть ця психологія базується на певних загальнобіологічних факторах, наприклад на сексуальному інстинкті чи прагненні до самоутвердження. Вони виявляються зразками інстинктивної поведінки, а отже і перебувають у досить близькій аналогії з архетипами.

 

Юнг звертається до праці Фройда про Леонардо да Вінчі, де розглядається картина: свята Анна з дівою Марією та дитиною Хритом. Фройд, як відомо інтерпретує цю картину в термінах того факту, що у Леонардо було дві матері. Дана каузальність є особистісною. Але Юнг зауважує тут безоособистісний мотив – це мотив дуальної матері, архетип, чисельні варіанти якого зустрічаються у сфері міфології та порівняльного релігієзнавства. Можна відзначити, наприклад, мотив подвійного походження від земних та божественних батьків, як у випадку з Гераклом, що отримав безсмертя і усиновлений Герою. Христос теж „двічі народжений”: хрещенням в Йордані він відродився водою та духом.

Загалом, ідея другого народження зустрічається всюди і у всі часи. На ранніх етапах медицини воно було магічним засобом зцілення, у багатоьх релігіях є центром містичного досвіду; це ключова ідея у середньовічній оккультній філософії, зрештою дитяча фантазія, яка наявна у значної кількості дітей, що їх батьки не є справжніми, а тільки вихователями, яким вони передані.

На думку Юнга, якщо Леонардо дійсно зображав двох своїх матерій у св. Анні та Марії – в чому він особисто сумнівається, - то все одно він виражав щось, що репрезентує вірування чисельних мільйонів людей, які жили до нього і після.

Архетипів існує стільки ж скільки існує типових життєвих ситуацій. Нескінченне повторення відкарбувало цей досвід на нашій психічній конституції у вигляді форм без змісту. Коли трапляється ситуація, яка відповідає цьому архетипу, архетип активується, він прокладає собі шлях всупереч розуму та волі або продукує патологічний конфлікт, тобто невроз.

 

Метод доведення.

Як можна перевірити існування архетипів? Головним джерелом матеріальної демонстрації психічних форм (архетипів) є сновидіння, які мають таку перевагу, що вони довільні, спонтанні продукти несвідомої психіки. Таким чином вони є чистими продуктами природи, які не фальсифікуються будь-якою свідомою метою. Тут потрібно шукати мотиви, які можливо невідомі сновидцю, але все ж функціонують у його сновидіннях таким чином, що співпадають з функціонуванням архетипів, відомих нам за історичними джерелами.

Іншим джерелом потрібного нам матеріалу є „активна уява”. Юнг має на увазі послідовність фантазій, які виникають при довільній концентрації уваги. Він виявив, що існування нереалізованих, несвідомих фантазій збільшує частоту та інтенсивність сновидінь, і у тому випадку, якщо фантазії стають усвідомленими, сновидіння змінюються, стають слабшими, рідшими. Звідси висновок, що сновидіння часто містять фантазії, які „хочуть” стати усвідомленими. Джерелами сновидінь часто стають подавлені інстинкти, які володіють природною тенденцією впливати на свідомість. У таких випадках перед пацієнтом просто стоїть завдання споглядання будь-якого фрагменту фантазії, яка видається йому значною – випадкова ідея чи якась частина сновидіння, яка дійшла до свідомості, - до того часу поки не проясниться його контекст, тобто відповідний асоціативний матеріал, у який уведено цей фрагмент. Мова йде не про „вільні асоціації”, які рекомендував Фройд при аналізі сновидінь, а про розробку фантазії шляхом спостереження наступного матеріалу фантазування, який додається природним шляхом до даного фрагменту. Отриманий в результаті цього ланцюг фантазій розкриває несвідоме і дає багатий архетипічними образами і асоціаціями матеріал.

Ще одним дуже цікавим джерелом архетипічного матеріалу є делюзії параноїків, фантазії, що спостерігаються в трансі, сновидіння раннього дитинства (від трьох до п’яти років). Такий матеріал позбавлений будь-якої цінності до того часу, доки ми не можемо провести переконливі міфологічні паралелі.

Архетипи, як осадки в пам’яті, утворюються шляхом ущільнення чисельних схожих між собою процесів. Це типова головна форма відомого, душевного переживання, яке завжди повертається.

Архетип, з одного боку, повинен бути безсумнівно віднесеним до відомих чуттєво-сприйманих, таких, що завжди відновлюються і тому завжди діючих процесів природи, а з іншого боку, безсумнівно він теж повинен бути віднесеним до певних внутрішніх схильностей духовного життя і життя взагалі. Світлові організм протиставляє нове утворення, око, а процесам природи дух протиставляє символічний образ, який сприймає процес природи так само як око сприймає світло.

Першопочатковий образ (архетип) є вираженням власної і безумовно творчої сили духу.

Архетип вносить упорядковуючий і зв’язуючий смисл у чуттєві та внутрішні духовні сприйняття, які з’являються спочатку без порядку і зв’язку, і цим вивільняє психічну енергію від її прикріпленості до голих і незрозумілих сприйняттів. Водночас він прикріпляє енергії до певного смислу.

Першопочатковий образ (архетип) на думку К.Г.Юнга є сходинкою, яка передує ідеї. Це ґрунт її зародження. З неї розум розвиває через виділення конкретності необхідно притаманне першопочатковому образу, певне поняття, саме ідею, а це поняття відрізняється від всіх інших понять тим, що воно не дається в досвіді, а відкривається як дещо, що лежить навіть в основі всякого досвіду.

Юнг розрізняє архетип (образ) та ідею. Якщо первинний образ не носить міфологічного характеру, тобто він позбавлений видимих рис і є просто колективним то це ідея. Цей термін використовується ним для вираження смислу, який міститься у першопочатковому образі, смислу, абстрагованого від конкретики цього образу. Ідея є існуючою апріорі і такою, що дає можливість існування мисленних зв’язків.

Юнг зазначає, що вроджений спосіб дії здавна відомий як інстинкт чи потяг; а вроджений спосіб психічного пізнання об’єкта він запропонував назвати архетипом.

Архетип є символічною формулою, яка починає функціонувати всюди там, де або ще не існує свідомих понять, або де такі за внутрішніми чи зовнішніми підставами взагалі неможливі.

Змісти колективного несвідомого проявляються у свідомості як яскраво виражені схильності та розуміння речей. Ці суб’єктивні схильності та розуміння є сильнішими, аніж впливи об’єкта.

Архетипи - це формальні зразки поведінки чи символічні образи, на основі яких оформлюються конкретні, наповнені змістом образи, які відповідають у реальному житті стереотипам свідомої діяльності людини.

Юнг, на відміну від Фрейда, виділяє у несвідомому два шари, він чітко відмежовує “індивідуальне несвідоме” та “колективне несвідоме”.

Зв’язуючою ланкою між особистим і колективним несвідомим, за Юнгом є комплекс, він засвідчує силу й владу несвідомого над свідомими процесами. Людина випрацьовує штучний комплекс поведінки, що приховує її несвідомі глибини “я”.

“Індивідуальне несвідоме" - (особисте, персональне несвідоме) - віддзеркалює особистісний досвід окремої людини і складається з переживань, які колись були свідомими, але через забуття або подавленя втратили свій свідомий характер, а також підпорогові сприйняття. Індивідуальне несвідоме відповідає образу ТІНІ, який часто зустрічається у сновидіннях. ТІНЬ - це негативна частина особистості, сума прихованих, невигідних властивостей, або недостатньо розвинутих змістів особистого несвідомого.

“Колективне несвідоме” – тут містяться приховані сліди пам’яті людського минулого: расової й національної історії, а також до людського - тваринного існування. Це те, що залишилося у спадок від предків. Це загальнолюдський досвід, резервуар усіх архетипів.

Очевидно існує стільки ж архетипів скільки є життєвих ситуацій. В аналітичній психології описані архетипи Великої Матері, Старого Мудреця, Звіра і т.п.

Усі архетипні образи є амбівалентними. Ознакою колективних образів є „космічність”, часова й просторова нескінченність, ненормальні швидкості й масштаби. Добре відомим вираженням архетипів є міфи і казки, а також сновидіння й видіння, таємні (езотеричні) учення.

Архетип, де б він не проявлявся, володіє нездоланною примусовою силою, що йде від несвідомого, і переживання архетипних символів поєднує водночас і захоплення й жах, поклоніння й страх.