Студопедия Главная Случайная страница Обратная связь

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Розвиток освіти і науки ХІV – ХVІІ століть на українських землях




У поширенні освіти, як і в розвитку багатьох галузей культури, величезну роль відігравали церкви і монастирі. Перед монголо-татарським нашестям розповсюдження письменності серед населення було досить широким. Зустрічаються графіті — написи на камені, стінах, дереві. Це свідчення про належність предмета людині, майстру, прохання до Бога, церковні тези, полеміка між духовними і світськими особами (графіті Софійського собору), загадки, побажання князів своєму народу тощо. У Звенигороді Галицькому і в Бересті знайдено берестяні грамоти, у Звенигороді, Перемишлі, Галичі, Львові — бронзові стилуси (писала) для письма на воскових табличках.

Церковна монополія на освіту надавала їй переважно богословського характеру, застосовувався принцип навчання читанню складами і письму.

На жаль, відомостей про освіту у період навали дуже мало. В основному вони стосуються Галицько-Волинського князівства (згодом — королівства), яке внаслідок своєї віддаленості менше потерпіло.

Приєднання українських земель до Великого князівства Литовського ознаменувало новий період у розвитку української культури, зокрема освіти і наук. У загальнокультурному відношенні Литва значно поступалася Україні — українська мова стала мовою діловодства, дипломатії, приватного листування на території Великого князівства Литовського. Недержавне становище українського населення пізніше негативно позначилося на розвитку культури.

У цей період початкові школи існували в містах, при великих церквах і монастирях і в маєтках деяких магнатів. Навчали дяки-"уставники", яким платили зерном та іншими продуктами. Вчилися або в будинку дяка, або в приміщенні при церкві. Вивчали читання, письмо і церковний спів. Підручниками служили «Часослов» і «Псалтир».

Крім людей, які здобули початкову освіту, були і освіченіші, які знали іноземні мови, працювали в князівських і єпископських канцеляріях. Вони готували тексти грамот, проводили облік, вели дипломатичну переписку. За князя Данила Галицького при його дворі вважалося цілком нормальним знання 5—7 мов. Найвищим орієнтиром в освіті за великокняжої України-Русі була візантійська освіта, яка ґрунтувалася на надбаннях багатьох поколінь і за своїм рівнем займала чільні позиції в Європі.

У кінці XV століття в Польщі і Литві починається культурне піднесення. Тут розповсюджуються ідеї гуманізму, вчення Яна Гуса та інших діячів реформації. Через Польщу прогресивні ідеї проникали в Україну, і одночасно польська культура збагачувалася завдяки контактам з українською. Вихідці з України навчалися також в університетах Європи. У документах паризької Сорбонни імена студентів-українців, а також бакалаврів, ліценціатів і магістрів зустрічаються вже з другої половини XIV століття. У середині XV століття в Європі було вже декілька докторів українців (Юрій Дрогобич, Павло Русин). Юнаки з України — діти шляхтичів, міщан — навчалися і в Болонському, Краківському, Празькому університетах. Юрій Дрогобич (1450—†1495) в 1481—1482 рр. був ректором університету медицини та вільних мистецтв у Болоньї.

Що стосується науки, то в українських землях набули більшого розвитку філософські та політичні погляди. Математичні знання в XIII — XV століття не набули особливого поширення. Цифрова система того часу була надто незручною: для кожного розряду чисел (одиниць, десятків, сотень) існували особливі буквенні позначення з титлом(надрядковий знак над буквою, який позначає цифру); поняття нуля було відсутнє; простий дріб означався словесно (одна шоста — «пів третини», 1/12 — «пів півтретини») тощо. Десятковий дріб не застосовувався. Все це утруднювало математичні дії.

Космологічні уявлення черпалися з християнської та іншої богословської літератури, що трактувала питання світобудови вельми суперечливо. Серед творів такого роду в XIII — XIV століть найпопулярнішим були компілятивний дохристиянський твір «Книга Єноха» (II—I століття до н. е.) і «Християнська топографія» Косьми Індикоплова (бл. 549 р.).

Великим кроком уперед було відродження на початку XV століття античних уявлень про світобудову. У збірнику «Мандрівник з іншими речами» (1412) міститься пряма заява про кулястість Землі. Раціональне осмислення природи світобудови було істотно утруднене впливом релігійно-містичного світогляду. Але вже Ю. Дрогобич у своєму «Прогностику…» — науковій розвідці, яка вийшла друком у Римі в 1483 (це перша друкована книга українського автора, що належить доінкунабул — першодруків Європи) чітко виходив з тези про пізнаваність світу: «Хоч і далекі від очей простори неба, та не такі віддалені вони для розуму людського. Ми знаємо із наслідків про їх причини, а з останніх — наслідок їх пізнаємо».

З поступовим розвитком в XIV — XV століть торгівлі, відновленням дипломатичних зв'язків, відродженням паломництва відбувалося розширення географічного кругозору людей. До того часу належить складання безлічі рукописних збірок, що містили справжні і докладні описи Константинополя, Палестини, Західної Європи та інших земель. Найвидатнішою пам'яткою такого роду, що отримав популярність, є «Хождєніє за три моря» тверського купця Афанасія Нікітіна, який здійснив в 1466—1472 рр. подорож Волгою і Каспієм до Персії, а потім до Індії.

Суспільні ідеї, пов'язані з осмисленням місця людини в світі і суспільстві, а також політичні теорії з часу утвердження християнства на Русі в основному укладалися в межі релігійного світогляду. У XIV — початку XV століть Русь, сприйнявши в основному філософсько-богословські течії Візантії, відставала від неї за рівнем філософського мислення, яке в той період і в самій Візантії переживало кризу. В українських землях взаємодіяли і протидіяли православ'я в традиційному розумінні, слабі паростки раціоналізму (у вигляді єресей) та ісіхазм (етико-аскетичне вчення, яке включало систему психофізичного контролю), тоді як у Візантії панували ісіхазм, що переміг, і переможений раціоналізм. Ідеологи ісихазму розвинули погляди ранньохристиянських вчителів церкви, відкриваючи перед віруючими можливість богопізнання, духовного і навіть тілесного єднання з Богом через сприйняття божественної енергії.

На Русі XIV — XV століть було розвинене вчення про неминучість кінця світу і божественного суду над людством. Через соціальні потрясіння ці ідеї набували форми реального очікування «другого пришестя» Христа.

Умонастрій епохи, звичайно, не вичерпувався цими ідейними течіями, але в них сфокусувалися найважливіші життєві уявлення людини XIV — XV ст., і саме вони зумовлювали характер тих зрушень, які сталися в історико-культурному процесі того часу.

 

 

22. Історичні та суспільно-політичні передумови розвитку української культури XVI – перша половина XVII ст.
Пересопницьке Євангеліє з’явилось 1561 р. Воно засвідчило, що українській культурі близькі передові ідеї європейського світу, а Україна, хоч і позбавлена власної держави, проте має великі інтелектуальні сили, здатні обстоювати право власного народу на вільне життя.
Своєрідність української культури 16 – першої половини 17 ст. зумовлювалася тим, що українські землі перебували у складі кількох держав, отож, умови для культурного поступу українців, що панували в них, були неоднаковими.
Найсприятливішими вони були у Великому князівстві Литовському. Збираючи українсько-руські землі, литовські князі прагли прилучитися до великої культури України-Русі, надбання якої не відкидалися, а підтримувалися та відроджу валить разом із православною вірою та руською мовою, що визнавалися державними. Литовські можновладці перебрали й традиційний для України-Русі спосіб життя.

Ситуація змінилась, коли українські землі потрапили під владу Польщі. Польське королівство домагалося підкорення українських земель задля збільшення території та збагачення. Відмінність української культури від польської, зорієнтованої на західноєвропейський католицький світ, перешкоджала загарбницьким планам Корони. Тому про підтримку й заохочення культурного поступу українців за давніми традиціями годі було й думати.
Водночас через Польщу до України долинали ідеї Відродження, Реформації та Контрреформації, набувала поширення західноєвропейська система освіти. Не маючи власної вищої школи, українці навчалися в європейських університетах, прилучаючись до західноєвропейських наукових і мистецьких ідей, збагачуючи ними рідну культуру. Українці, які здобули освіту з Західній Європі, наголошували на своїй національній незалежності, додаючи до власних прізвищ слово русин, роксоланин, рутенець, тобто українець. Хвиля західноєвропейських культурних впливів не поглинула споконвічних традицій. Нове й старе в українській культурі мирно співіснувало, нашаровуючись одне на одне. Унаслідок цього поставали унікальні культурні явища.
Потреба національного самозбереження, що особливо гостро постала після Люблінської унії, зумовила піднесення української культури. За відсутності держави культура залишалась єдиною цариною, де українці могли боронити свою самобутність. Саме тому культурне життя в Україні 16 – першої половини 17 ст. визначають як національно-культурне відродження.
Формувалась українська освіта, здатна конкурувати з тогочасною західноєвропейською. Освітні заклади всіх рівнів приймали на навчання представників усіх верств українського народу. Братські школи, колегії, Києво-Могилянська академія стали осередками ідей гуманізму, віри у високі можливості людського розуму. Навколо них гартувалися українські інтелектуали – богослови, вчені, письменники й поети, талановиті промовці й перекладачі. Саме завдяки їхній діяльності з’явились перш наукові праці з різних галузей знань, розвивалась книжна українська мова та оригінальна література. Мережа друкарень давала змогу швидко тиражувати ідеї, робити їх надбанням українського загалу.

 

23. Діяльність Острозького культурно-освітнього осередку.
Духовне відродження в Україні започаткували два громадські середовища — гурток учених-книжників в Острозі, який організував і підтримував український магнат і київський воєвода, князь Костянтин-Василь Острозький (1526—1608), і братства.
Важливу роль у піднесенні освітнього рівня й духовної культури наприкінці XVI — на початку XVII ст. відіграла заснована князем Острозьким академія. За характером і змістом навчання її можна вважати першою спробою створення в Україні школи вищого типу. Гурток учених-книжників, які працювали в Острозькому культурно-освітньому осередку, не був однорідним. Тут зібралися не лише представники традиційної для України східнопатристичної традиції з більшою або меншою акцентуацією містичного компонента у світогляді тієї чи іншої персоналії, а Й католики, антитринітарії (прихильники течії, сект у християнстві, які не приймали один із основних його догматів — Святу Трійцю, тобто заперечували триєдність Бога), греки візантійського і римського походження, кілька московських утікачів, серед яких був друкар Іван Федоров. Осередок складався з колегіуму, або академії (під такими назвами цей навчальний заклад згадується у різних тогочасних джерелах), друкарні та науково-літературного гуртка.
В Острозькій академії подібно до європейської системи навчання освітня програма охоплювала сім т. зв. вільних наук, які поділяли на trivium (граматика, риторика, діалектика) і quadrivium (арифметика, геометрія, музика й астрономія). Найбільшу увагу приділяли trivium, насамперед мовам, оскільки перекладацька й літературна праця потребували серйозної філологічної підготовки. В Острозі викладали старослов'янську, грецьку й латинську мови. Особливого значення, з огляду на розвиток традиції української духовної культури, надавалося старослов'янській і грецькій мовам. Латину було введено до програми з урахуванням того місця, яке вона посідала в системі університетської і гуманістичної освіти в усіх європейських країнах. Філософію як окрему дисципліну в Острозькій академії ще не викладали, що було спричинено її невиокремленістю на українському ґрунті в певний тип професійної діяльності. Щоправда, навчальні програми передбачали курси логіки, які називали тоді діалектикою. Острозькі книжники усвідомлювали значущість логіки у конфесійній полеміці, важливість розвитку дискурсивного мислення для досягнення своїх ідеологічних цілей. Вивчення логіки відкривало їм шлях до немістичного пошуку істини, утверджувало логіку як спосіб здобування істини, метод її пізнання, допомагало виявленню помилок в аргументації опонентів, виробленню вміння цю аргументацію спростовувати тощо.
Більшість викладачів Острозького колегіуму, книжників науково-літературного гуртка і друкарні мали ґрунтовну на той час освіту, яку здобули у провідних європейських університетах і місцевих учителів. Першим ректором Острозької академії був письменник-полеміст, культурний і освітній діяч XVI ст. Герасим Смотрицький (?—1594).
Серед учителів Острозької школи були також греки. Один із них — Кирило Лукаріс (1572—1638) прибув до Острога 1594 р.
Його співвітчизник Никифор Парасхес (?—1599) був у Падуї «ректором наук Еллінських і Грецьких», займався проповідницькою діяльністю у Венеції при грецькій церкві і в Молдові. Згодом здобув у Константинополі звання протосингела патріаршого престолу. На прохання князя Острозького був направлений патріархом до Острога.
Із діяльністю Острозького культурно-освітнього центру пов'язане становлення нового етапу у розвитку української духовної культури. Цей етап був закономірним наслідком і логічним продовженням попереднього, ранньогумапістичного періоду, досягнення якого набули принципово іншого осмислення в процесі формування нового, пов'язаного з розвитком реформаційних ідей типу світогляду. Ренесансний гуманізм, поширений на Україні в XV — XVI ст.,— це була в своїй основі інтелектуальна, елітарна, культуроцентриська течія, що мала значною мірою наднаціональний і позасповідний характер. У своїй творчості її представники спирались на ідею відродження античної духовної культури і користувалися давніми мовами (передусім латинською), а в житті надійним орієнтиром для них були міжнародні' зв'язки «республіки вчених», дотримання принципу релігійної терпимості.







Дата добавления: 2015-06-15; просмотров: 417. Нарушение авторских прав


Рекомендуемые страницы:


Studopedia.info - Студопедия - 2014-2019 год . (0.002 сек.) русская версия | украинская версия