Вимоги побудови енергобалансів.Вертикальні та горизонтальні баланси

Зміст і форми побудови енергобалансів підприємств мають задовольняти такі вимоги:

· а) інформація, подана в балансі, має відображатись у формі, яка дає змогу скласти уявлення про ефективність використання енергії на підприємстві в цілому;

· б) для аналізу цільового використання енергії потрібно розрізняти витрати енергії на двигуні (силові), технологічні, господарсько-побутові (освітлення, опалення, вентиляція, гаряче водопостачання) потреби;

· в) для контролю енерговикористання цехів, дільниць, енергозасобів баланси енергії необхідно будувати у виробничо-територіальному аспекті, з відокремленням витрат за цехами та засобами;

· г) баланси мають віддзеркалювати внутрішній обіг енергії в енергоносіях різного виду та параметрів, бути пов’язаними з матеріальними балансами відповідних енергоносіїв;

· ґ) для оцінювання рівня енерговикористання в балансах має бути відображено як досягнутий, так і передовий рівень енерговикористання.

Перші три вимоги до балансів диктують необхідність їх вертикальної побудови, тобто за виробничими дільницями, та за напрямами використання; останні дві — горизонтальної, тобто за економічною та цільовою ознаками в цілому по підприємству з визначенням корисної енергії та витрат за місцем їх виникнення та видами.

Задовольнити всі зазначені щойно вимоги до балансів в одній формі майже неможливо, тому ці вимоги визначають диференційовано, складаючи баланси у двох формах: вертикальній і горизонтальній. Вертикальну форму енергобалансу називають робочою, а горизонтальну — аналітичною, або синтезованою. Черговість розроблення енергетичних балансів залежить від рівня дослідження об’єкта в ієрархічній системі управління виробництвом. На машинобудівному підприємстві в загальному вигляді можна встановити шість таких рівнів: І — підприємство; II — виробництво чи корпус; III — цех; IV — дільниця чи технологічна лінія; V — групи устаткування; VI — агрегат чи верстат.

Від рівня балансів залежить повнота та деталізація їх розроблення. Баланси розробляють послідовно — від VI до І рівня.

На І рівні складають загальний баланс енергоспоживання підприємством усіх видів енергоресурсів.

Потрібно мати на увазі, що план енергоспоживання підприємства — це витратна частина енергобалансу, яка забезпечує виконання підприємством виробничої програми та водночас є виробничою програмою енергетичних цехів.

До цієї частини балансу належать такі розрахунки:

· а) потреби основного та допоміжного виробництва у всіх видах енергії та палива;

· б) нормативні втрати енергії та палива в енергетичних мережах, перетворювальних засобах і виробничому устаткуванні;

· в) максимальні енергетичні навантаження протягом планового періоду з урахуванням споживання енергії;

· г) планові середньодобові, місячні, квартальні та річні графіки навантаження.

Для визначення загальної суми витрат енергетичного цеху складають кошторис на виробництво (на кожний вид робіт — окремий). Собівартість послуг на продукцію енергетичних цехів (дільниць) для внутрішньоцехових потреб визначають за прямими витратами, а для внутрішньозаводських потреб — з урахуванням і непрямих витрат. До кошторису витрат енергетичних цехів поряд із витратами на власне виробництво вносять витрати на придбання енергії аналогічного виду, а також витрати на її перероблення.

Витрати на утримання та експлуатацію загальнозаводських мереж включають у собівартість відповідного виду енергії.

Калькуляційні одиниці продукції енергетичних цехів такі: для електричної енергії — 1000 кВт/год; тепла та пари — 1 Дж (або 1 т пари); стисненого повітря — 1000 м3; води — 1000 м3; карбіду кальцію — 1 т.

Необхідно звернути увагу на те, що технологічні особливості енергетичного виробництва, і насамперед високий рівень автоматизації процесів, визначають характер планування та нормування праці робітників, оплату їхньої праці.

Чисельність робітників, яких поділяють на експлуатаційників та ремонтників, визначають здебільшого за нормативами обслуговування.