Студопедия — МОДУЛЬ 1. 12 страница
Студопедия Главная Случайная страница Обратная связь

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

МОДУЛЬ 1. 12 страница






Методичні рекомендації до самостійної роботи

Процес вимірювання очікуваного чи досягнутого рівня ефективності діяльності підприємства (організації) методологічно пов'язаний передовсім із визначенням належного критерію і формуванням відповідної системи показників.

Кількісна визначеність і зміст критерію відображаються в конкретних показниках ефективності виробничо-господарської та іншої діяльності суб'єктів господарювання.

Узагальнюючим показником ефективності споживаних ресурсів може бути показник витрат на одиницю товарної продукції, що характеризує рівень поточних витрат на виробництво і збут виробів (рівень собівартості).

З-поміж узагальнюючих показників ефективності виробництва (діяльності) того чи того первинного суб'єкта господарювання виокремлюють насамперед відносний рівень задоволення потреб ринку. Він визначається як відношення очікуваного або фактичного обсягу продажу товарів (надання послуг) суб'єктом господарювання до виявленого попиту споживачів.

До важливих узагальнюючих показників ефективності виробництва (діяльності) належить також частка приросту продукції за рахунок інтенсифікації виробництва.

Народногосподарський ефект використання одиниці продукції як узагальнюючий показник ефективності того чи того виробництва обчислюється як приріст чистого прибутку (доходу), тобто як приріст загального ефекту (збільшення прибутку внаслідок зростання обсягу виробництва і продуктивності праці, економії експлуатаційних витрат та інвестиційних ресурсів тощо) за відрахуванням вартості придбаної (купленої) продукції виробничо-технічного призначення.

Решта показників, диференційованих за видами ресурсів використовуються відповідно до заздалегідь визначеної цілі вимірювання ефективності та способів використання результатів такого вимірювання.

Рівень економічної результативності діяльності суб'єктів господарювання служить матеріально-фінансовою базою для розв'язання будь-яких соціальних проблем. З урахуванням саме цієї важливої обставини кожному підприємству (підприємцю) треба постійно оцінювати соціальну ефективність своєї діяльності. Останню треба визначати на двох рівнях:

1) локальному (на підприємстві та в організації стосовно міри задоволення конкретних соціальних потреб працівників);

2) муніципальному та загальнодержавному (стосовно міри соціального захисту людей і забезпечення соціальних потреб різних верств населення з боку місцевих органів влади та держави в цілому).

Рівень економічної та соціальної ефективності виробництва (діяльності) залежить від багатьох чинників. Тому для практичного розв'язання завдань управління ефективністю важливого значення набуває класифікація чинників її зростання за певними ознаками. Класифікацію чинників зростання ефективності (продуктивності) виробничо-економічних та інших систем діяльності доцільно здійснювати за трьома ознаками:

1) видами витрат і ресурсів (джерелами підвищення);

2) напрямами розвитку та вдосконалення виробництва (діяльності);

3) місцем реалізації в системі управління виробництвом (діяльністю).

для практики господарювання, для керівників і відповідних спеціалістів (менеджерів) суб'єктів підприємницької чи інших видів діяльності важливим є детальне знання масштабів дії, форм контролю та використання найбільш істотних внутрішніх і зовнішніх чинників ефективності на різних рівнях управління діяльністю трудових колективів.

Внутрішні чинники «тверді» та «м’які»

«Тверді» чинники: технологія, устаткування, матеріали та енергія, вироби.

«М’які» чинники: працівники, організація і системи, методи роботи, стиль управління.

Зовнішні чинники сприяють підвищенню ефективності виробництва тільки в тісному взаємозв'язку з внутрішніми, які розглянуті нами вище. До зовнішніх чинників зростання ефективної діяльності виробництва зараховують: державну економічну і соціальну політику; інституціональні механізми; інфраструктуру; структурні зміни.

Державна економічна й соціальна політика істотно впливає на ефективність суспільного виробництва. Основними її елементами є:

а) практична діяльність владних структур;

б) різноманітні види законодавства (законотворча діяльність);

в) фінансові інструменти (заходи, стимули);

г) економічні правила та нормативи (регулювання доходів і оплати праці, контроль за рівнем цін, ліцензування окремих видів діяльності);

д) ринкова, виробнича й соціальна інфраструктури;

е) макроекономічні структурні зміни;

є) програми приватизації державних підприємств (організацій);

ж) комерціалізація організаційних структур невиробничої сфери.

Для безперервного підвищення ефективності діяльності всіх суб'єктів господарювання держава має створити відповідні організаційні передумови, що забезпечуватимуть постійне функціонування на національному, регіональному чи галузевому рівнях спеціальних інституціональних механізмів – організацій (дослідних і навчальних центрів, інститутів, асоціацій). їхню діяльність треба зосередити на:

1) розв'язанні ключових проблем підвищення ефективності різних виробничо-господарських систем та економіки країни в цілому;

2) практичній реалізації стратегії і тактики розвитку національної економіки на всіх рівнях управління. Нині у світі функціонує понад 150 міжнародних, національних і регіональних центрів (інститутів, асоціацій) з продуктивності та управління.

Важливою передумовою зростання ефективності діяльності підприємств (організацій) є достатній рівень розвитку мережі різноманітних інституцій ринкової та виробничо-господарської інфраструктури. Нині всі підприємницькі структури користуються послугами інноваційних фондів і комерційних банків, бірж (товарно-сировинних, фондових, праці) та інших інститутів ринкової інфраструктури. Безпосередній вплив на результативність діяльності підприємств (організацій) справляє належний розвиток виробничої інфраструктури (комунікацій, спеціалізованих інформаційних систем, транспорту, торгівлі тощо). Вирішальне значення для ефективного розвитку всіх структурних елементів економіки має наявність широкої мережі установ соціальної інфраструктури.

Структурні зміни в суспільстві також впливають на показники ефективності на різних рівнях господарювання. Найважливішими є структурні зміни економічного та соціального характеру.

Лише вміле використання всієї системи перелічених чинників може забезпечити достатні темпи зростання ефективності виробництва (діяльності).

Тести

1. Відносний показник ефективності роботи підприємства - це:

а) прибуток;

б) рентабельність;

в) ефективність виробництва.

 

2. Коефіцієнт економічної ефективності характеризується:

а) відношенням обсягів реалізованої продукції до суми капітальних витрат;

б) відношенням прибутку (або величини зниження собівартості) до суми капітальних вкладень;

в) відношенням продуктивності праці до суми капітальних витрат.

г) вірної відповіді немає.

 

3 Комплексне відбиття кінцевих результатів використання засобів виробництва і робочої сили за певний проміжок часу - це:

а) прибуток;

б) рентабельність;

в) ефективність виробництва.

 

4. Явочна чисельність персоналу:

а) дорівнює списковій;

б) менша, ніж спискова;

в) більша, ніж спискова

 

5. Вкажіть шляхи підвищення ефективності використання оборотних фондів:

а) скорочення тривалості виробничого циклу;

б) підвищення продуктивності праці;

в) оптимізація запасів ресурсів;

г) прискорення реалізації товарної продукції;

д) поліпшення організації матеріально-технічного забезпечення

Література

[20; 22, 33, 36, 39]

ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ VI Стратегічний розвиток підприємства

Тема 24. Сучасні моделі розвитку підприємств

Мета: засвоєння, закріплення, поглиблення та систематизація знань про стратегічний розвиток підприємств та його форми.

План вивчення теми

1. Бізнес-модель і зовнішнє середовище підприємства.

2. Стратегічний розвиток підприємств.

3. Диверсифікація та інтеграція у діяльності підприємств.

4. Холдингові компанії та управління ними.

5. Спільні підприємства в системі міжнародного бізнесу: мотивація і процедура створення, механізм функціонування.

Методичні рекомендації до самостійної роботи

 

Бізнес-модель – по-перше, це сполучення ряду параметрів, що описують принципову схему побудови бізнес компанії; по-друге – це не тверда структура, вона може мінятися виходячи з наступних перемінних: логіка розвитку бізнесу, бачення розвитку бізнесу власниками, зміна пріоритетів і цілей, наявність людей здатних провести зміни, зміни в зовнішнім середовищі.

В основі кожного бізнесу знаходяться бізнес-процеси. Компанія може побудувати схеми своїх бізнес-процесів так само, як вона створює схему організаційної структури, але обов’язково з урахуванням зовнішнього середовища організації. Зовнішнє середовище це своєрідний чи особливий бізнес-ресурс організації.

Найважливішими сегментами ближнього зовнішнього середовища організації є споживачі чи покупці її продукту-товару та її конкуренти.

Важливість стратегічного аналізу головних і основних конкурентів організації очевидна. Стратегічний аналіз конкурентів – це спеціальний об'єкт продуктово-маркетингової стратегії організації. А на забезпечення конкурентоспроможності націлені всі спеціалізовані стратегії організації.

Стратегія розвитку підприємства передбачає забезпечення стійких темпів його розвитку і функціонування. Вона також грунтується на використанні науково-технічних досягнень, тобто на комплексі інновацій. Стратегій у підприємств може бути безліч, але всі вони базуються, в основному, на чотирьох стратегічних альтернативах, це: обмежене зростання фірми, зростання, скорочення, поєднання будь-яких трьох явищ.

Існує три підходи до розроблення стратегії поведінки підприємства на ринку. Перший підхід пов’язаний з лідерством у мінімізації витрат виробництва, другий пов’язаний із спеціалізацією у виробництві продукції, третій підхід пов’язаний із фіксацією певного ринкового сегмента і концентрацією зусиль підприємства на обраному сегменті. Можливе поєднання цих двох підходів

Сучасне поняття ділової стратегії грунтується на уявленні про неї як про один з процесів управління організацією з урахуванням перспективи розвитку подій і адекватної поведінки самої організації.

Диверсифікованість виробництва є одним з видів корпоративної стратегії підприємства, спрямованої на розширення номенклатури продукції і каналів збуту з метою зменшення ризику спеціалізації, завоювання нових ринків збуту, одержання додаткового прибутку, поширення господарської діяльності підприємства на сфери економіки, що не зв'язані прямою виробничою кооперацією і не конкурують один з одним.

Вертикальна інтеграція, чи зв’язна вертикальна диверсифікованість – це процес придбання або включення до складу підприємства нових виробництв, що входять у технологічний ланцюжок випуску продукту на ступінях до чи після виробничого процесу. Вертикальна інтеграція полягає в тім, що підприємство віддає перевагу створенню необхідних для виробничого процесу товари і послуги самостійно, усередині підприємства

Горизонтальна інтеграція, чи зв'язана горизонтальна диверсифікованість – це об'єднання підприємств, що працюють і конкурують в одній області діяльності. Головною метою горизонтальної інтеграції є посилення позицій фірми в галузі шляхом поглинання визначених чи конкурентів установлення контролю над ними. Найчастіше важливою причиною горизонтальної диверсифікованості є географічне розширення ринків; у цьому випадку поєднуються компанії, що роблять однотипну продукцію, але виступають на різних регіональних ринках.

Розгляд четвертого питання слід розпочати з визначення поняття „холдингова компанія” (це юридична особа, що здійснює тим чи іншим способом контроль над іншими юридичними особами). Контроль у холдинговій компанії заснований на володінні акціями дочірніх і залежних підприємств. У той же час можливі й інші форми участі в капіталі дочірніх компанійУ закордонному законодавстві і підприємницькій практиці прийнято виділяти два види холдингових компаній: чисті і змішані холдинги. До компаній холдингового типу можна також віднести концерни, синдикати, конгломерати, пули.При вивченні цього питання, студентам слід звернути увагу на класифікацію холдингів.

Побудова холдингових структур на базі діючих підприємств переслідує кілька цілей: створення структури орієнтованої на споживача; підвищення ефективності управлінн; підвищення мотивації праці, насамперед вищого управлінського персоналу; зміцнення фінансового положення за рахунок диверсифікованості виробництва.

Також необхідно звернути увагу на проблеми, з якими зтикається підприємство при побудові системи управління холдинговою структурою.

Що стосується останнього питання, лід зазначити, що спільні підприємства є самою комплексною і довготривалою формою промислової співпраці виробників різних країн. Ця форма співпраці характеризується особливою складністю, зв’язаною з тим, що при формуванні спільного підприємства його учасники об’єднують капітали, а не товари.

Основним установчим документом для створення СП служить його статут, що має визначати: предмет і цілі діяльності, місцезнаходження, склад засновників; розмір статутного фонду і часток партнерів у ньому, порядок його формування; склад і компетенцію органів управління, порядок прийняття рішень; процедуру припинення діяльності (ліквідації).

Після завершення переговорів і підписання установчих документів здійснюється реєстрація СП у відповідному органі загальнодержавного управління.

Тести

1. Спеціалізація у виробництві як підхід до розроблення стратегії обов'язково передбачає наявність на підприємстві:

а) якісного маркетингу, належного потенціалу для науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт;

б) інформації щодо потреб споживачів певного ринкового сегменту;

в) прогресивної організації виробництва;

г) доброї інженерно-технологічної бази.

2. Частину споживачів, які прийняли рішення про придбання того чи іншого товару, відображає поняття:

а) потенційний ринок;

б) реальний ринок;

в) освоєний ринок;

г) обслуговуваний ринок.

 

3. Визначення цільового ринку конкретної продукції охоплює термін:

а) сегментування ринку;

б) дослідження попиту;

в) соціальна оцінка ринку;

г) вивчення дефіциту товару на ринку.

 

4. Підприємницька угодаце:

а) договір на постачання певного виду товару;

б) будь-яка домовленість між підприємцями, в основі якої лежить економічний інтерес;

в) форма співробітництва у сфері виробництва;

г) фінансовий документ, який відображає зобов'язання одного підприємця перед іншими.

 

5. Умови і фактори, що виникають в оточуючому організацію середовищі, незалежно від діяльності конкретної організації, але що впливають або можуть вплинути на її функціонування і тому потребуючі прийняття управлінських рішень називають:

а) макросередовищє;

б) мікросередовище;

в) зовнішнє середовище;

г) усі відповіді вірні.

6. Специфічна форма об’єднання капіталів, що використовує свої фінансові кошти для придбання контрольних пакетів акцій інших підприємств - це:

а) концерн;

б) холдінг;

в) фінансова група.

 

7. Спеціалізація виробництва характеризує:

а) перепрофілювання частини (всього) виробничого потенціалу підприємства на виробництво іншої продукції під впливом зміни ринкового середовища;

б) процес органічного сполучення в одному підприємстві багатьох виробництв, що відносяться до різних галузей промисловості;

в) процес зосередження діяльності підприємства на виготовленні певної продукції або виконанні окремих видів робіт.

 

 

Література

[2; 4; 20; 22, 24; 25; 34]

 

Тема 25. Трансформація і реструктуризація підприємств

 

Мета: засвоєння, закріплення, поглиблення та систематизація знань про форми реструктуризації та механізм санації підприємства

 

План вивчення теми

 

1. Система виживання підприємства (організації) та її основні економічні параметри.

2. Характерні риси кризової ситуації на підприємстві.

3. Реструктуризація підприємства (організації) та її можливі форми.

4. Механізм санації, її практика та ефективність.

 

Методичні рекомендації до самостійної роботи

 

Вивчення теми “ Трансформація і реструктуризація підприємств ” доцільно розпочати з розгляду проблеми виживання підприємства у ринкових умова господарювання. При цьому слід сконцентрувати увагу на розгляді головних економічнихараметрів систем виживання. Далі необхідно надати характеристику кризової ситуації та виділити головні організаційні заходи і необхідні джерела фінансової допомоги задля виживання підприємства і його виходу з кризової економічної ситуації.

Реструктуризація є найбільш радикальним заходом у системі виживання і виходу з економічної кризи, припинення спаду виробництва та його стабілізації. Необхідно розглянути її суттєву характеристику, сконцентрувавши увагу на можливих формах реструктуризації підприємства: конверсії, розукрупненні і диверсифікації виробництва. При цьому слід звернути увагу не тільки на вітчизняний, але і зарубіжний досвід реструктуризації суб’єктів господарювання.

Доцільно навести поняття санації і розглянути її механізм та мету проведення. При вивченні цього питання слід розглянути та обговорити програму санаційних заходів фінансово-економічного характеру. При цьому необхідно схарактеризувати особливості державної підтримки проведення санації потенційно конкурентоспроможних підприємств.

На завершення слід звернути увагу на ефективність санації та її результативність.

 

Тести

1. Реструктуризація включає в себе:

а) пошук можливості отримання інших джерел доходів;

б) зміну бази оподаткування на підприємстві;

в) реформу кадрової політики;

г) переоформлення юридичних установчих документів.

2. Реструктуризація підприємства має бути спрямована насамперед на:

а) відновлення конкурентоспроможності підприємства;

б) підвищення конкурентоспроможності підприємства;

в) вихід підприємства на нові ринки збуту продукції;

г) підвищення конкурентоспроможності підприємства.

 

3. Реструктуризація підприємства, пов’язана із підготовкою та перепідготовкою персоналу з орієнтацією на конкурентоспроможне функціонування підприємства, зміну його організаційної структури, називається:

а) технічною реструктуризацією;

б) економічною реструктуризацією;

в) фінансовою реструктуризацією;

г) управлінською реструктуризацією.

4. Наступним заходом після занесення підприємства до Реєстру неплатоспроможних підприємств та організацій є...:

а) ліквідація підприємства;

б) обґрунтування концепції реструктуризації підприємства;

в) поглиблений аналіз техніко-економічного та фінансового стану підприємства;

г) введення розпорядження майном.

5. Підрозділ підприємства, для якого освоєння нових ринків є важким, але він має високий ступінь специфічних виробничих знань і технологій і без нього неможлива кооперація і збут на підприємстві, належить до:

а) об’єктів, що легко реорганізуються;

б) об’єктів, що потенційно піддаються реорганізації;

в) об’єктів, що важко піддаються реорганізації;

г) об’єктів, що підлягають ліквідації.

 

6. Підрозділи підприємства з високою конкурентоспроможністю, але низьким рівнем відповідності загальній стратегічній меті:

а) ліквідуються;

б) зберігаються й розвиваються;

в) продаються (можливий варіант створення спільного підприємства);

г) зберігаються, із спробою підняти рівень їх конкурентоспроможності.

7. При проведенні процесу санації першочергово необхідно сформувати:

а) систему санаційних заходів;

б) цілі та стратегією санації;

в) проект санації;

г) бізнес-план санації.

 

8. Система санаційних заходів розробляється на основі:

а) стратегії санації;

б) програми санації;

в) бізнес-плану санації;

г) реалізації плану санації.

9. Нерівномірний розвиток економіки, коливання обсягів виробництва та збуту, значні спади виробництва - це:

а) структурна криза;

б) кризова ситуація;

в) криза виробництва;

г) вірної відповіді немає.

 

10. Заходи щодо оздоровлення підприємства не включають:

а) збільшення номенклатури продукції та послуг;

б) перепідготовку персоналу, психологічну переорієнтацію;

в) зміну керівництва;

г) вірної відповіді немає.

 

11. Складова частина управління кризовим станом та банкрутством підприємства, яка передбачає цільовий вибір найбільш ефективних засобів стратегії і тактики, необхідних для конкретного випадку та конкретного підприємства, називається:

а) санацією;

б) фінансовим оздоровленням підприємства;

в) стимулюванням підприємства;

г) всі відповіді вірні.

 

12. Кредитори від дня опублікування оголошення про порушення справи про банкрутство подають до арбітражного суду письмову заяву з майновими вимогами до боржника протягом:

а) декади;

б) місяця;

в) кварталу;

г) року.

 

Література

[2; 4; 19, 20; 22, 24; 25; 36]

Тема 26. Оптимізація бізнес-процесів підприємства

 

Мета: засвоєння, закріплення, поглиблення та систематизація знань про формування інформаційної системи підприємства, управління інформаційними потоками, методи дослідження інформації та прийняття рішень.

План вивчення теми

 

1. Формування інформаційної системи підприємства.

2. Управління інформаційними потоками.

3. Методи дослідження інформації та прийняття рішень.

4. Управління за центрами відповідальності – як засіб, що застосовуються для оптимізації бізнес-діяльності.

Методичні рекомендації до самостійної роботи

 

Процес реєстрації явищ та операцій, які виникають під час проведення підприємством його господарської діяльності, посідає особливе місце в будь-якому виді обліку. Для бухгалтерського обліку, враховуючи його завдання (яких нині налічується близько 30), формування обґрунтованої реєстраційної системи, тобто такої, що на належному рівні відповідає потребам господарської діяльності, з мінімальними витратами на її створення та підтримування, — питання виключної важливості.

Потреби виконання в системі контролю функції аналізу вимагають певного узагальнення даних обліку у звітності. У звітах вказують планові, фактичні показники за звітний період, підсумкові дані від початку реалізації плану (початку року, кварталу). У принципі, для різних потреб можуть бути різні узагальнення, як за змістом, так і за періодичністю.

Залежно від низки факторів (характер контрольованих показників, ступінь їх календарного узагальнення, призначення результатів контролю) частота контрольних операцій може бути різною. За цією ознакою розрізняють поточний, періодичний і разовий контроль.

За часом здійснення виділяють такі види контролю: попередній; проміжний; підсумковий.

Контроль витрат відповідно до концепції управління витратами за центрами відповідальності ведеться за місцями і центрами їх формування в порядку, який повторює підпорядкованість структурних одиниць підприємства в його організаційній структурі: робочі місця, підрозділи певного ієрархічного рівня, підприємство в цілому. Відповідальність підрозділів за рівень витрат установлюється за тими їх елементами, які залежать від роботи цих підрозділів, тобто є для даних підрозділів регульованими. При цьому важливим є встановлення показників витрат вже на рівні дільниць, бригад. Аналітичний облік за окремими роботами, операціями, функціями всередині підрозділів, що формують центри витрат, дає можливість отримати більше точок контролю.

Ефективність роботи центрів відповідальності суттєво залежить від стану технічної складової обліку і контролю витрат. Облік і контроль витрачання безперервних ресурсів (електроенергії, тепла, води, стиснутого повітря) має виконуватися з допомогою відповідних технічних засобів (лічильників, витратомірів та ін.).

З допомогою функцій обліку та аналізу СУВ формується механізм управління за відхиленнями. Управління за відхиленнями характеризується тим, що обернений зв'язок спрямований від виходу системи, що управляється, до органу управління, в якому за фактом недопустимих розбіжностей між запланованими і фактичними результатами розробляються заходи, спрямовані на приведення фактичних результатів функціонування об'єкта управління у відповідність до заданих.

Фіксація відхилень фактичних показників від планових у разі управління за відхиленнями потребує вирішення питання про необхідність дослідження причин цих відхилень. Економічне обґрунтування доцільності досліджень за тими чи іншими відхиленнями через низку обмежень практичного характеру — не зовсім проста проблема. В результаті на практиці немає єдиного підходу до її розв'язання. Підприємства можуть вивчати абсолютно всі відхилення за контрольованими показниками або вивчати їх вибірково, а іноді й взагалі нехтувати ними. За вибіркового аналізу відхилень використовують експертні оцінки, а також апарат статистичних моделей.

Статистичні моделі здатні забезпечувати відносну об'єктивність і чутливість оцінювання перебігу господарських процесів. Тому їх використання надає досить широкі можливості обґрунтованого втручання в господарські процеси під час їх здійснення.

Для реалізації контрольних операцій шляхом порівняння фактичних витрат із плановими необхідне виконання умов порівнянності вказаних показників. Це означає, що зміст і методика обчислення планових і фактичних показників витрат мають бути однаковими.

Бухгалтерський облік являє собою систему виявлення, виміру, реєстрації, нагромадження, узагальнення, збереження і передачі інформації у вартісній оцінці про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень.

- Джерелом цієї інформації є правильне ведення бухгалтерського обліку.

Бухгалтерський облік є основним видом обліку на підприємстві, оскільки він являє собою систему суцільної, безупинної, документально обґрунтованої і взаємозалежної реєстрації різноманітних засобів і господарських операцій.

При вивченні другого питання студентам слід зосередити увагу на відмінностях бухгалтерського та управлінського обліку.

Бухгалтерський облік, відповідно до Закону України „Про бухгалтерський облік і фінансову звітність” від 16.07.99р. 996 – ХІV, поділяється на фінансовий і управлінський.

Управлінський облік використовує всі доступні способи одержання інформації (у т. ч. факс, телефон) у різних вимірниках з різних господарських рішень і операцій з метою управління чи контролю за результатами діяльності, аналізу відхилень від норм, створення бази для корегування бізнес-плану.

Управлінський облік, на відміну від фінансового, - облік не фактичної величини майна, витрат і доходів, стану розрахунків і зобов‘язань, а облік факторів, обставин і умов, що впливають на виробничу і фінансову діяльність підприємства. Його мета – надати інформацію про прийняття рішень з управління економікою підприємства і перевірити ефективність використання прийнятих рішень.

Найбільш конкретною формою виконання менеджером своїх функцій є прийняття управлінських рішень. Щоб прийняти науково обґрунтоване складне рішення, необхідно:

1) чітко знати мету діяльності підприємства;

2) мати всебічну і достовірну інформацію від усіх підрозділів та проаналізувати її;

3) знати зовнішню ситуацію (кон'юнктуру ринку, чинне законодавство тощо);

4) виходити з певних критеріїв вибору раціонального рішення;

5) прогнозувати можливі наслідки прийняття управлінського рішення;

6) радитись із спеціалістами щодо можливих альтернативних варіантів вирішення даної проблеми;

7) вибирати і приймати раціональне рішення;:

8) доводити рішення до конкретних виконавців.

Ці етапи прийняття управлінського рішення можна згрупувати у три основні стадії: підготовка рішення, його прийняття та реалізація.

Розрізняють три методи прийняття менеджерами управлінських рішень: інтуїтивний метод, метод „здорового глузду”, науково-практичний метод.







Дата добавления: 2015-08-30; просмотров: 1141. Нарушение авторских прав; Мы поможем в написании вашей работы!



Аальтернативная стоимость. Кривая производственных возможностей В экономике Буридании есть 100 ед. труда с производительностью 4 м ткани или 2 кг мяса...

Вычисление основной дактилоскопической формулы Вычислением основной дактоформулы обычно занимается следователь. Для этого все десять пальцев разбиваются на пять пар...

Расчетные и графические задания Равновесный объем - это объем, определяемый равенством спроса и предложения...

Кардиналистский и ординалистский подходы Кардиналистский (количественный подход) к анализу полезности основан на представлении о возможности измерения различных благ в условных единицах полезности...

Классификация потерь населения в очагах поражения в военное время Ядерное, химическое и бактериологическое (биологическое) оружие является оружием массового поражения...

Факторы, влияющие на степень электролитической диссоциации Степень диссоциации зависит от природы электролита и растворителя, концентрации раствора, температуры, присутствия одноименного иона и других факторов...

Йодометрия. Характеристика метода Метод йодометрии основан на ОВ-реакциях, связанных с превращением I2 в ионы I- и обратно...

Упражнение Джеффа. Это список вопросов или утверждений, отвечая на которые участник может раскрыть свой внутренний мир перед другими участниками и узнать о других участниках больше...

Влияние первой русской революции 1905-1907 гг. на Казахстан. Революция в России (1905-1907 гг.), дала первый толчок политическому пробуждению трудящихся Казахстана, развитию национально-освободительного рабочего движения против гнета. В Казахстане, находившемся далеко от политических центров Российской империи...

Виды сухожильных швов После выделения культи сухожилия и эвакуации гематомы приступают к восстановлению целостности сухожилия...

Studopedia.info - Студопедия - 2014-2024 год . (0.012 сек.) русская версия | украинская версия