МОДУЛЬ 1. 10 страницав) прямоточності; г) ритмічності; д) гнучкості; е) автоматичності; є) гомеостатичності; ж) пропорційності; з) безперервності.
4. Принцип, при якому предмети праці в процесі обробки повинні мати найкоротші маршрути по всіх стадіях і операціях виробничого процесу без зустрічних і зворотних переміщень - це принцип: а) спеціалізації; б) паралельності; в) прямоточності; г) ритмічності; д) гнучкості; е) автоматичності; є) гомеостатичності; ж) пропорційності; з) безперервності.
5. Передбачає економічно обґрунтоване вивільнення людини від безпосередньої участі у виконанні операцій виробничого процесу принцип: а) спеціалізації; б) паралельності; в) прямоточності; г) ритмічності; д) гнучкості; е) автоматичності; є) гомеостатичності; ж) пропорційності; з) безперервності.
6. Який принцип полягає в тому, що робота всіх підрозділів підприємства і випуск продукції повинні здійснюватися за певним ритмом: а) спеціалізації; б) паралельності; в) прямоточності; г) ритмічності; д) гнучкості; е) автоматичності; є) гомеостатичності; ж) пропорційності.
7. Який принцип вимагає, щоб перерви між суміжними технологічними операціями були мінімальні або зовсім ліквідовані: а) спеціалізації; б) паралельності; в) прямоточності; г) ритмічності; д) гнучкості; е) автоматичності; є) гомеостатичності; ж) пропорційності; з) безперервності.
8. Який принцип вимагає, щоб виробнича система була здатною стабільно виконувати свої функції в межах допустимих відхилень: а) спеціалізації; б) паралельності; в) прямоточності; г) ритмічності; д) гнучкості; е) автоматичності; є) гомеостатичності; ж) пропорційності; з) безперервності.
9. Тип виробництва, який полягає в тому, що наступна операція починається тільки після закінчення обробки всіх предметів праці на попередній операції: а) послідовний; б) паралельний; в) паралельно-послідовний.
10. Тип виробництва, який характеризується тим, що предмети праці після закінчення попередньої операції відразу передаються на наступну операцію і обробляються: а) послідовний; б) паралельний; в) паралельно
11. Тип виробництва, що характеризується широкою номенклатурою продукції, малим обсягом випуску однакових виробів: а) одиничне; б) серійне; в) масове; г) дослідне.
12. Обсяг партій предметів є оптимальним, коли: а) витрати мінімальні; б) витрати максимальні.
13. Лінія, на якій обробляються або складаються вироби одного типопараметра протягом певного часу - це: а) однопредметна; б) багатопредметна.
14. Потокова лінія, на якій послідовно або одночасно виробляються декілька типорозмірів виробів - це: а) однопредметна; б) багатопредметна.
15. За номенклатурою вироби поділяються на: а) односерійні та багатосерійні; б) регламентовані та вільного ритму; в) переривані та безперервні . 16. За способом підтримання ритму потокові лінії поділяються на: а) односерійні та багатосерійні; б) регламентовані та вільного ритму; в) переривані та безперервні.
17. Сукупність взаємопов’язаних дій людей, засобів праці та предмети, потрібні для виготовлення продукції - це: а) технологічний процес; б) виробничий процес.
18. За призначенням виробничі процеси поділяються на: а) дискретні й безперервні; б) ручні і механізовані; в) вірної відповіді немає.
19. Допоміжні процеси - це: а) процеси безпосереднього виготовлення основної продукції підприємства; б) процеси виготовлення продукції, яка використовується на самому підприємстві для забезпечення нормального протікання основних процесів; в) процеси, що забезпечують нормальні умови здійснення основних і допоміжних процесів.
Література [20;22,24; 25; 28; 36]
ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ V Ефективність діяльності підприємства та його конкурентоспроможність Тема 18. Витрати на виробництво і реалізацію продукції Мета:засвоєння, закріплення, поглиблення, узагальнення та систематизація знань про класифікацію витрат на виробництво за окремими ознаками та тенденції зміни структури поточних витрат; зміст і методику обчислення кошторису виробництва; калькулювання та його місце в економічних розрахунках; стратегічні напрямки регулювання поточних витрат на підприємствах України; державне регулювання ціноутворення. План вивчення теми 1. Поточні витрати на продукування виробів, їх класифікація та структура. 2. Кошторис виробництва та механізм калькулювання.
Методичні рекомендації до самостійної роботи
Вивчення цієї теми доцільно розпочати з розгляду поточних витрат як комплексного економічного показника та виявлення його ролі для підвищення ефективності діяльності підприємства, особливо в сучасних умовах господарювання. Для цього потрібно розглянути класифікацію витрат на виробництво за ознаками. Склад витрат на виробництво продукції регулюється законодавчими нормами (Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств") та типовими галузевими положеннями Слід розуміти те, що на основі витрат за економічними елементами складається кошторис виробництва. Далі слід показати роль та значення кошторису виробництва, методику його обчислення. При цьому треба засвоїти порядок розробки кошторису виробництва в залежності від стадії і форми прогнозування, наявності інформації, розміру підприємства. Необхідно з’ясувати способи обчислення собівартості товарної продукції: - синтетичний; - пофакторний. Вивчаючи тему, особливу увагу слід приділити таким питанням, як економічна роль калькулювання, його види і методи, особливості калькулювання в одно-, багато продуктовому та сумісному (комплексному) виробництвах, специфіка обчислення собівартості продукції на етапах її розроблення та освоєння виробництва. У системі техніко-економічних розрахунків на підприємстві важливе місце займає калькулювання. При вивченні цього питання, в першу чергу, слід зрозуміти, що, незалежно від конкретних особливостей виробництва і продукції, калькулювання передбачає вирішення таких методичних питань: - встановлення об’єкта калькулювання; - вибір калькуляційних одиниць; - визначення калькуляційних статей витрат; - визначення методики обчислення калькуляційних одиниць. Необхідно звернути увагу на те, що при калькулюванні прямі витрати обчислюються безпосередньо на калькуляційну одиницю згідно з діючими нормами та цінами. У системі управління витратами важливе місце посідає обчислення собівартості окремих виробів — калькулювання. Обчислюється собівартість виробів як планова, так і фактична. Калькулювання потрібне для обґрунтування ціни і цінової політики підприємства, визначення рентабельності виробів, оцінювання економічної ефективності технічних та організаційних рішень, аналізу роботи підприємства і його підрозділів тощо. Калькулювання передбачає вирішення таких методичних питань: установлення об'єкта калькулювання і вибір калькуляційних одиниць; з'ясування виду калькуляції; вибір методу калькулювання; обґрунтування калькуляційних статей витрат і методики їх обчислення. Вид калькуляції випливає із особливостей її формування. За видом калькуляції поділяють на проектно-кошторисні (на нові вироби, разові замовлення), планові, нормативні (для оперативного управління) та фактичні. Під час вивчення теми особливу увагу слід звернути на вітчизняні та зарубіжні методи калькулювання за повними витратами, які характеризуються певними спільними рисами, не'зважаючи на те, що вони застосовувались у різних економічним умовах. На непрямі витрати спочатку складається кошторис на певний період, після чого витрати розподіляються між різними виробами за встановленою методикою. Студенту слід засвоїти цю методику та вміти застосувати її на практичних заняттях. На етапах розробки нової продукції частіше її собівартість обчислюється тільки як ймовірна прогнозована величина. При цьому використовуються такі методи прогнозованої оцінки (параметричні методи): - метод питомих витрат; - баловий метод; - агрегатний метод; - кореляційний метод. Перехід України до ринкової економіки вимагає вивчення зарубіжного досвіду обліку витрат і калькулювання з метою вдосконалення вітчизняних методів, які добре зарекомендували себе на практиці і зараз адаптуються до нових умов господарювання Те, що замість повної собівартості продукції П(С)БО 16 «Витрати» передбачено калькулювати виробничу собівартість продукції (тобто без урахування адміністративних і збутових витрат), і справляє відчутного впливу на сутність вітчизняних методів. Під калькулюванням собівартості продукції за повними витратами в даному разі треба розуміти те, що в собівартість включаються всі витрати виробництва без розподілу їх на змінні та постійні. Під час вивчення теми особливу увагу слід звернути на вітчизняні та зарубіжні методи калькулювання за повними витратами, які характеризуються певними спільними рисами, не' зважаючи на те, що вони застосовувались у різних економічним умовах. Вибір методу залежить від особливостей виробництва, призначення калькуляцій, традицій підприємств тощо. За повнотою охоплення витрат розрізняють методи калькулювання: за повними витратами та за неповними витратами. Треба мати на увазі, що обґрунтування ціни на продукцію завжди базується на повній собівартості. Вибір калькуляційних статей витрат і методів їх обчислення: на одиницю продукції залежить від конкретних умов виробництва і передусім від широти номенклатури продукції і специфіки технологічних процесів. В однопродуктовому виробництві калькулювання є найпростішим і найточнішим, оскільки всі витрати розглядаються як прямі. При цьому враховуються два можливих варіанти однопродуктового виробництва: увесь продукт однорідний, однієї споживчої якості та складності виготовлення (цегла, вугілля тощо); продукт має різні варіанти якості, властивостей, що потребують різних витрат часу і/або ресурсів (цемент, пиво, коньяк і т. п.). У першому випадку калькулювання здійснюється за методом прямого розподілу (поділом) витрат. У другому випадку, тобто коли продукт має різні властивості чи рівні якості, калькулювання здійснюється за коефіцієнтам»; еквівалентності. Однопродуктове виробництво має обмежену сферу застосування. Поширенішим є багатопродуктове виробництво, коли одночасно або в одному розрахунковому періоді виготовляються різні вироби. У такому разі собівартість окремих виробів обчислюється за калькуляційними статтями, які охоплюють прямі та непрямі витрати. Прямі планові витрати безпосередньо обчислюються на одиницю продукції за простим алгоритмом на основі норм витрат ресурсів і цін (тарифів). Фактичні калькуляції складаються згідно з чинним на підприємстві методом обліку. Залежно від конкретних умов виробництва щодо об'єктів формування витрат застосовуються метод обліку та калькулювання за замовленнями та попроцесний метод. Для обчислення і поділу витрат широко вживаються методи «стандарт-кост» і «директ-кост». Основна проблема калькулювання у багатопродуктовому виробництві – розподіл непрямих витрат. Це стосується передусім загальновиробничих витрат, що охоплюють витрати на утримання та експлуатацію машин й устаткування і на організацію та управління виробництвом, оскільки згідно з вимогами чинних положень (стандартів) бухгалтерського обліку собівартість продукції з 2000 р. в Україні визначається за виробничою собівартістю. У практиці поширеним є метод розподілу загальновиробничих витрат пропорційно основній зарплаті виробничих робітників. За високих вимог до точності калькулювання, особливо у машиномістких галузях, розподіл загальновиробничих витрат можна здійснювати окремо за їх частинами, тобто витрати на утримання та експлуатацію машин й устаткування розподіляти за однією базою (наприклад, за собівартістю машино-години роботи конкретного устаткування), решту витрат — за іншою базою (трудо- або машиномісткістю виробів). Але це істотно ускладнює калькулювання і підвищує його трудомісткість. Окрема проблема калькулювання – визначення собівартості виробів у сукупному (комплексному) виробництві. Специфікою такого виробництва є те, що з однієї і тієї ж сировини в результаті одного технологічного процесу одержують декілька продуктів (хімічна промисловість, нафтопереробка, виробництво кольорових металів із поліметалевих руд тощо). За цих умов точне визначення собівартості окремих виробів є неможливим, оскільки немає відповідної бази для об'єктивного розподілу сукупних витрат. Тут найпростішим видається досить поширений метод розподілу сукупних спільних витрат пропорційно обсягу продукції в цінах продажу. Дуже важливе прогнозне визначення собівартості виробів на етапах розроблення їх та освоєння виробництва. До параметричних методів обчислення собівартості продукції належать методи: питомих витрат, баловий, кореляційний, агрегатний. Вивчений матеріал дозволяє зрозуміти, яким чином можна зробити зниження поточних витрат.
Тести /. Основним об'єктом калькулювання на виробничому підприємстві є: а) внутрішні транспортні послуги; б) ремонтні роботи; в) продукція, що виготовляється для продажу на ринку; г) інструмент власного виробництва; д) контролінгові операції.
2. У разі визначення собівартості продукції за виробничими витратами операційний прибуток обчислюється як різниця між: доходом від продажу і: а) собівартістю виготовленої продукції; б) собівартістю виготовленої продукції та адміністративними витратами; в) собівартістю виготовленої продукції та витратами на збут; г) собівартістю реалізованої продукції та витратами на збут; д) собівартістю реалізованої продукції, адміністративними витратами і витратами на збут.
3. В однопродуктовому виробництві з коротким виробничим циклом собівартість одиниці продукції визначається: а) діленням усіх витрат за певний період на обсяг виробництва продукції за цей же період; б) безпосереднім обчисленням прямих витрат і розподілом за певною базою непрямих витрат; в) розподілом усіх витрат пропорційно кількості машино-годин; г) розподілом усіх витрат пропорційно основній заробітній платі виробничих робітників; д) розподілом усіх витрат пропорційно цінам продажу продуктів.
4. Розподіл загальновиробничих витрат пропорційно основній заробітній платі виробничих робітників за умов різного рівня механізації робіт призводить до: а) заниження собівартості трудомістких виробів; б) завищення собівартості трудомістких виробів; в) точного розподілу зазначених витрат; г) завищення собівартості машиномістких виробів; д) заниження собівартості машиномістких виробів. 5.У сумісному (комплексному) виробництві внаслідок виконання одного технологічного процесу одержують два кінцевих продукти: один – рідина, другий – газ. Спільні витрати на виготовлення цих продуктів можна розподілити між: ними пропорційно: а) обсягу продукції в натуральному вимірі; б) обсягу продукції в цінах продажу; в) обсягу продукції в нормо-годинах; г) зарплаті основних робітників; д) матеріальним витратам.
6. Найобтрунтованішим методом обчислення витрат на утримання та експлуатацію машин і устаткування на одиницю продукції у багатопродуктовому виробництві є їх розподіл пропорційно: а) основній зарплаті виробничих робітників; б) прямим витратам; в) кошторисним ставкам витрат на одну машино-годину; г) трудомісткості продукції; д) прямим матеріальним витратам.
7. У разі визначення собівартості одиниці продукції в однопродуктовому виробництві загальновиробничі витрати обчислюються: а) пропорційно основній зарплаті виробничих робітників; б) за кошторисними ставками на одну машино-годину; в) пропорційно прямим матеріальним витратам; г) шляхом ділення їх кошторису на кількість виробів; д) пропорційно трудомісткості продукції. 8. У період освоєння виробництва нових складних виробів їх собівартість: а) знижується рівномірно (лінійно) в міру зростання кількості виробів від початку їх освоєння; б) знижується на ту саму відносну величину за подвоєння кількості виробів від початку їх освоєння; в) рівномірно підвищується; г) залишається незмінною; д) не має певної закономірності динаміки.
9. Попроцесний метод визначення фактичної собівартості продукції застосовується у виробництві: а) індивідуальному; б) одностадійному; в) багатостадійному; г) потоковому; д) непотоковому. 10. Метод визначення фактичної собівартості продукції за замовленням застосовується у виробництві: а) масовому; б) серійному; в) індивідуальному; г) потоковому; д) сукупному (комплексному).
11. Агрегатний метод – передбачає, що: а) собівартість виробу визначається як сума собівартості конструктивних його частин – агрегатів; б) ґрунтується на експертній оцінці впливу головних параметрів виробу на його собівартість; в) питома собівартість аналогічного (базового) виробу, який засвоєний виробництвом помножається на параметр нового виробу; г) дає змогу встановити залежність собівартості виробу від його параметрів у вигляді емпіричних формул, виведених на підставі аналізу фактичних даних для групи аналогічних виробів; д) правильними є всі попередні відповіді. 12. Баловий метод – передбачає, що: а) собівартість виробу визначається як сума собівартості конструктивних його частин – агрегатів; б) ґрунтується на експертній оцінці впливу головних параметрів виробу на його собівартість; в) питома собівартість аналогічного (базового) виробу, який засвоєний виробництвом помножається на параметр нового виробу; г) дає змогу встановити залежність собівартості виробу від його параметрів у вигляді емпіричних формул, виведених на підставі аналізу фактичних даних для групи аналогічних виробів; д) правильними є всі попередні відповіді. 13. Кореляційний метод – передбачає, що: а) собівартість виробу визначається як сума собівартості конструктивних його частин – агрегатів; б) ґрунтується на експертній оцінці впливу головних параметрів виробу на його собівартість; в) питома собівартість аналогічного (базового) виробу, який засвоєний виробництвом помножається на параметр нового виробу; г) дає змогу встановити залежність собівартості виробу від його параметрів у вигляді емпіричних формул, виведених на підставі аналізу фактичних даних для групи аналогічних виробів; д) правильними є всі попередні відповіді. 14. Метод питомих витрат – передбачає, що: а) собівартість виробу визначається як сума собівартості конструктивних його частин –агрегатів; б) ґрунтується на експертній оцінці впливу головних параметрів виробу на його собівартість; в) питома собівартість аналогічного (базового) виробу, який засвоєний виробництвом помножається на параметр нового виробу; г) дає змогу встановити залежність собівартості виробу від його параметрів у вигляді емпіричних формул, виведених на підставі аналізу фактичних даних для групи аналогічних виробів; д) правильними є всі попередні відповіді. Література [8, 9, 19,20, 22, 24; 25; 39] Тема 19. Товарна та цінова політика підприємства
Мета:засвоєння, закріплення, поглиблення та систематизація знань про товарну та цінову політику підприємства, поняття товару та класифікацію товарів, поняття ціни та їх види. План вивчення теми
1. Товарна політика підприємства. Товар та його характеристика та класифікація. 2. Поняття, роль і функції ціни в ринковій економіці. 3. Види цін та сфери їх застосування. 4. Методи встановлення ціни: собівартість плюс прибуток; забезпечення фіксованої величини прибутку; за рівнем поточних цін (конкуренції); за рівнем попиту тощо. Методичні рекомендації до самостійної роботи
Розпочинати вивчення необхідно з блоку питань, які дозволяють формувати у студента бачення щодо сутнісної характеристики товару В основу представленої на рис. 2.11 класифікації покладений розподіл всіх товарів на два класи відповідно до типу покупця: споживчі товари та послуги; товари виробничого призначення (промислові товари). Товар – це засіб задоволення певної потреби. Отже, товаром є все, що може задовольнити потребу (матеріальні вироби, послуги, ідеї, технології). Зазвичай товари поділяють на групи за такими критеріями (сфера використання (товари споживчого попиту, або споживчі товари, і товари промислового призначення, або промислові товари); - тривалість використання (товари короткочасного використання і товари тривалого використання); - матеріальність (товари та послуги). Маркетингова товарна політика – комплекс заходів, у рамках якого один або кілька товарів використовуються як основні інструменти досягнення цілей фірми. Оскільки переважна більшість фірм пропонує на ринку не один, а кілька товарів або асортименти, в межах маркетингової товарної політики рішення приймаються на трьох рівнях: - рішення про створення нового товару (властивості, марочна, назва, упаковка); - рішення про товарний асортимент (ширина, глибина асортименту); - рішення щодо товарної номенклатури (ширина, глибина, насиченість, гармонійність). Цінова політика –це комплекс заходів щодо визначення цін, цінової стратегії і тактики, умов оплати, варіювання цінами залежно від позиції на ринку, стратегічних і тактичних цілей фірми. Цінова стратегія – це напрям дій фірми щодо ціноутворення з метою досягнення визначених цілей у конкретній ринковій ситуації протягом конкретного періоду.
Рис. 2.11. Класифікація товаров.
Існують три основні групи цілейціноутворення, на які може орієнтуватися фірма (рис. 2.12):
Рис.2.12. Цілі ціноутворення.
Ціна – грошовий вираз вартості продукції. Ринкова ціна продукції формується під впливом значної кількості чинників, з урахуванням яких вибирається метод ціноутворення. Ціна, яку платять споживачі за товари або послуги, може мати різні назви: плата (за навчання, квартиру), проценти (за банківський кредит), страховий внесок, гонорар, тариф (плата за електроенергію, користування водою), заробітна плата, комісійні тощо. Незалежно від методу встановлення ціни продажу, до її складу необхідно включити податок на добавлену вартість (ПДВ), який обчислюється за ставкою 20% до ціни підприємства. Оновні методи ціноутворення: собвартість плюс прибуток, забезпечення фіксованого обсягу прибутку, за рівнем поточних цін, за рівнем попиту. Студентам необхідно засвоїти ці методи встановлення ціни і вміти застосувати їх на практичних заняттях. Закінчити розгляд питання слід характеристикою ролі держави у регулюванні цін. Класифікацію цін наведено на рис. 2.13.
Рис. 2.13. Види цін.
Тести
1. Ціна – це: а) частина виручки, що залишається після відшкодування всіх витрат на виробничу й комерційну діяльність підприємства б) грошовий вираз вартості товару, кількість грошей, що сплачується або одержується за одиницю товару або послуги в) алгебраїчна сума валового прибутку (збитку), іншого операційного доходу, адміністративних витрат, витрат на збут та інших операційних витрат г) загальна сума доходу підприємства від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах
2. Як класифікують ціни за способом фіксації? а) тверді, періодично тверді, рухливі та плаваючі ціни; б) оптові та роздрібні; в) тривалі і змінювані; г) загальнодержавні, місцеві і світові; д) довідкові ціни, біржові котирування, ціни аукціонів, ціни фактичних угод, ціни пропозицій окремих фірм та розрахункові ціни.
3. Яка стратегія ціноутворення передбачає встановлення порівняно низької ціни на товар з метою залучення якомога більшої кількості покупців і завоювання більшої частки ринку збуту, завдяки чому скорочуються виробничі витрати, і помірі їх скорочення поступово зменшуються ціни? а) стратегія «зняття вершків»; б) стратегія встановлення цін у межах товарного асортименту; в) стратегія глибокого проникнення на ринок; г) стратегія встановлення цін на побічні продукти виробництва; д) стратегія встановлення цін зі знижками.
4. Маркетингова товарна політика - це а) комплекс заходів щодо визначення цін, цінової стратегії і тактики, умов оплати, варіювання цінами залежно від позиції на ринку, стратегічних і тактичних цілей фірми; б) комплекс заходів, у рамках якого один або кілька товарів використовуються як основні інструменти досягнення цілей фірми; в) напрям дій фірми щодо ціноутворення з метою досягнення визначених цілей у конкретній ринковій ситуації протягом конкретного періоду.
5. Цінова політика — це: а) комплекс заходів щодо визначення цін, цінової стратегії і тактики, умов оплати, варіювання цінами залежно від позиції на ринку, стратегічних і тактичних цілей фірми; б) комплекс заходів, у рамках якого один або кілька товарів використовуються як основні інструменти досягнення цілей фірми; в) напрям дій фірми щодо ціноутворення з метою досягнення визначених цілей у конкретній ринковій ситуації протягом конкретного періоду. 6. Цінова стратегія — це: а) комплекс заходів щодо визначення цін, цінової стратегії і тактики, умов оплати, варіювання цінами залежно від позиції на ринку, стратегічних і тактичних цілей фірми; б) комплекс заходів, у рамках якого один або кілька товарів використовуються як основні інструменти досягнення цілей фірми; в) напрям дій фірми щодо ціноутворення з метою досягнення визначених цілей у конкретній ринковій ситуації протягом конкретного періоду.
7. Про яку функцію ціни йдеться, якщо вона полягає у вираженні в єдиній грошовій формі різних за своєю натуральною формою товарів (послуг)? а) вимірювально-інформаційна функція; б) розподільна функція; в) стимулююча функція; г) регулююча функція.
8. Перевагою цієї стратегії є відносна простота її застосування і можливість для підприємства рекламувати єдину ціну в загальнонаціональному масштабі»? а) встановлення цін за місцем походження товару; б) встановлення єдиної ціни з включенням витрат з доставки; в) встановлення зональних цін; г) встановлення цін відносно до базового пункту; д) встановлення цін із прийняттям на себе витрат з доставки.
Література [ 19;20; 22, 243; 25; 39]
Тема 20. Системи забезпечення конкурентоспроможності продукції Мета: засвоєння, закріплення, поглиблення та систематизація знань про показники, що характеризують якість і конкурентоспроможність продукції та їх шляхи підвищення План вивчення теми 1. Конкурентоспроможність продукції підприємства її показники. 2. Якість продукції (послуг) як основа конкурентоспроможності продукції підприємства.
|
