ЗАВДАННЯ 2 страницаЗ’ясування місця та ролі державного управління в сфері земельного сервітутного права в системі земельних прав проводилося за допомогою системного аналізу та застосування структурно-функціонального методу дослідження. Наукове та практичне значення одержаних результатів полягає у можливості використання сформульованих у роботі положень для вдосконалення законодавства України у сфері державного регулювання земельних сервітутних відносин. Магістерська включає вступ, три розділи, висновки, рекомендації і перелік посилань.
РОЗДІЛ 1 ТЕОРИТИЧНІ ОСНОВИ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮАННЯ В СФЕРІ ВСТАНОВЛЕННЯ ЗЕМЕЛЬНИХ СЕРВІТУТІВ
1.1 Поняття та зміст земельного сервітуту
Земельні сервітути, порядок їх установлення та державного регулювання викликали ряд запитань у органів місцевого самоврядування щодо надання земель в користування, оформлення договорів, а точніше, щодо заміни договору оренди на договір земельного сервітуту. Розглянемо детальніше поняття сервітуту. Насамперед нагадаємо, що згідно з чинним законодавством України є три види прав на землю, а саме: право власності, право користування (постійне користування і оренда) та право земельного сервітуту. Право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право постійного користування земельною ділянкою - це право володіти і користуватися земельною ділянкою, яка перебуває в державній або комунальній власності, без встановлення терміну. Право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками). Отже, як видно із визначень прав на землю, право власності, постійного користування та оренди - це, насамперед, право на володіння земельною ділянкою, а також право на користування, в тому числі на умовах оренди. Право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (грунтовий) шар, а також на водні об'єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться, та на простір, що знаходиться над та під поверхнею ділянки на висоту і на глибину, які необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд, пункти. 2, 3 ст. 79 Земельного кодексу [2]. Земельний сервітут дає лише право на обмежене користування. Види права земельного сервітуту визначено ст. 99 Земельного кодексу [2], а саме: - право проходу та проїзду на велосипеді; - право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху; - право прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку, трубопроводів, інших лінійних комунікацій; - право прокладати на свою земельну ділянку водопровід із чужої природної водойми або через чужу земельну ділянку; - право відводу води зі своєї земельної ділянки на сусідню або через сусідню земельну ділянку; - право забору води з природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право проходу до природної водойми; - право поїти свою худобу із природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право прогону худоби до природної водойми; - право прогону худоби по наявному шляху; - право встановлення будівельних риштувань та складування будівельних матеріалів з метою ремонту будівель та споруд; - інші земельні сервітути. Слід зазначити, що встановлення земельного сервітуту не веде власника земельної ділянки, щодо якої встановлено земельний сервітут, до позбавлення прав володіння, користування та розпорядження нею п. 3 ст. 98 Земельного кодексу. Неправильне тлумачення норм чинного законодавства призвело до випадків, коли органи місцевого самоврядування надають суб'єктам господарювання земельні ділянки, які знаходяться в їх віданні (не йдеться про підприємства державної та комунальної власності), на короткий термін, уклавши з цими підприємствами договори на встановлення земельного сервітуту. Але встановити земельний сервітут можна лише щодо земельної ділянки, яку уже передано у власність або надано в користування. Відповідно до п. 12 Перехідних положень Земельного кодексу [2] до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, та земель, на яких розташовано державні, в тому числі казенні, підприємства, господарські товариства, в статутних фондах яких державі належать частки (акції, паї), здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів – відповідні органи виконавчої влади. Тобто відповідні органи місцевого самоврядування не є власниками земельних ділянок, а їм надано лише право розпоряджатись ними. Тому в даній ситуації земля повинна надаватись виключно на підставі договору оренди. Щодо земельного сервітуту, то тут не існує обмежень при обчислені плати за використання земельного сервітуту, яка встановлюється за домовленістю між власниками сусідніх земельних ділянок на підставі договору. Тому, по-перше, надання органами місцевого самоврядування земельних ділянок не в оренду, а встановлення щодо них земельного сервітуту є неправомірним, а по-друге – призводить до необґрунтованих втрат бюджетних коштів. Ще одним аргументом, який підтверджує, що визначені земельні ділянки повинні оподатковуватись, якого визначено, що використання землі в Україні є платним [9]. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель. Тобто незалежно від того, на підставі яких договорів здійснюється користування земельною ділянкою, поряд з цими договорами (сервітут, лізинг тощо) необхідно укладати договори оренди. Сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут). Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки [2]. Договір про встановлення земельного сервітуту підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно. Дія земельного сервітуту зберігається у разі переходу прав на земельну ділянку, щодо якої встановлений земельний сервітут, до іншої особи. Земельний сервітут не може бути предметом купівлі-продажу, застави та не може передаватися будь-яким способом особою, в інтересах якої цей сервітут встановлено, іншим фізичним та юридичним особам. Власник, землекористувач земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, має право вимагати від осіб, в інтересах яких встановлено земельний сервітут, плату за його встановлення, якщо інше не передбачено законом [2]. Власник земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, має право на відшкодування збитків, завданих встановленням земельного сервітуту. Дія земельного сервітуту підлягає припиненню у випадках: - поєднання в одній особі суб'єкта права земельного сервітуту, в інтересах якого він встановлений, та власника земельної ділянки; - відмови особи, в інтересах якої встановлено земельний сервітут; - рішення суду про скасування земельного сервітуту; - закінчення терміну, на який було встановлено земельний сервітут; - невикористання земельного сервітуту протягом трьох років; - порушення власником сервітуту умов користування сервітутом. На вимогу власника земельної ділянки, щодо якої встановлено земельний сервітут, дія цього сервітуту може бути припинена в судовому порядку у випадках припинення підстав його встановлення; Як видно з наведеного припису, перелік можливих земельних сервітутів не є вичерпним. Це означає, що у разі наявності конкретних потреб, які заслуговують задоволення, тобто тих або інших вад (недоліків) однієї земельної ділянки, для використання якої потребується встановлення сервітуту, заінтересована сторона (власник або землекористувач) вправі вимагати надання їй стосовно чужої земельної ділянки тих або інших повноважень, що носять обмежений характер. Змістом сервітуту є обсяг прав і обов’язків його сторін щодо обмеженого користування чужою земельною ділянкою особою, на користь якої встановлено земельний сервітут. Зокрема, обсяг прав сервітуарія може включати можливість вчинення певних дій (прохід, проїзд, прокладення комунікацій тощо) або можливість вимагати від власника сусідньої ділянки утримуватися від певних дій (наприклад, не перешкоджати відводу води із сусідньої земельної ділянки). Право сервітуарія породжує і його обов’язки перед власником обслуговуючої земельної ділянки, які у свою чергу, теж визначають зміст сервітуту, зокрема: використовувати об’єкт сервітуту в межах, необхідних для задоволення визначених господарських потреб; вносити власнику обслуговуючої земельної ділянки адекватну плату за її використання; використовувати сервітут способом, найменш обтяжливим для власника обслуговуючої ділянки тощо. Слід зазначити, що зобов’язання власника (користувача) обслуговуючої земельної ділянки завжди носять пасивний характер. Такими зобов’язаннями можуть бути: не перешкоджання діям третьої особи; не вчинення певних дій тощо. Право сервітуарія не може зобов’язувати власників (користувачів) обслуговуючих ділянок вчиняти певні дії на його користь чи користь третіх осіб. Умовою для встановлення земельного сервітуту є необхідність використання чужої земельної ділянки для обслуговування своєї ділянки. Підставою для встановлення земельного сервітуту є домовленість між власниками сусідніх земельних ділянок, зафіксована відповідним договором, а у разі відсутності домовленості - рішення суду. Строковий сервітут - це сервітут, строк дії якого визначено встановленням конкретної кінцевої дати або певним проміжком часу. Слід зазначити, що сервітут може бути встановлений також й на період дії певних обставин, що були підставою для встановлення сервітуту, а у випадку припинення таких обставин дія сервітуту припиняється. Прикладом строкового земельного сервітуту може бути сервітут, відповідно до якого сервітуарієм здійснюється розташування на сусідній (обслуговуючій) ділянці будівельних риштувань, складування і зберігання будівельних матеріалів з метою ремонту будинків, споруд тощо. Для забезпечення гарантованих прав власника земельної ділянки земельний сервітут має здійснюватися найменш обтяжливим способом. Це означає, що незручності у використанні власником своєї земельної ділянки, обтяженої земельним сервітутом, мають бути мінімальними, тобто такими, що суттєво не перешкоджають йому користуватися та розпоряджатися земельною ділянкою. Право земельного сервітуту виникає після його державної реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на земельну ділянку ч. 3 ст. 100 ЗКУ [2]. Це означає, що право земельного сервітуту виникає з моменту його державної реєстрації незалежно від підстави виникнення - договору чи рішення суду. Договір може бути зареєстрований після досягнення домовленості щодо усіх його істотних умов та втілення у форму, передбачену законом, рішення суду - після вступу його у законну силу. Реєстрація права земельного сервітуту здійснюється відповідно до порядку реєстрації прав на земельну ділянку. Відповідно до ч. 1 ст. 101 ЗКУ [2] дія земельного сервітуту зберігається у разі переходу прав на земельну ділянку, щодо якої встановлено земельний сервітут, до іншої особи. При вирішенні питання про можливість переходу сервітутного права до іншої особи варто виходити з того, що при земельному сервітуті особа власника обслуговуючої ділянки не має значення для існування самого сервітутного права, оскільки земельний сервітут встановлюється не на користь конкретної особи як такої, а для забезпечення можливості використання сусідньої земельної ділянки. Тому, заміна власника обслуговуючої ділянки чи власника пануючої ділянки не припиняє дію сервітуту. Зазначимо, що сервітут є самостійним речовим правом на земельну ділянку, яке не підлягає самостійному відчуженню окремо від ділянки, для забезпечення користування якою його було встановлено. Тому сервітут не може бути самостійним предметом договору купівлі-продажу, застави, не може передаватися будь-яким іншим способом особам, які не є власниками (користувачами) ділянки, для забезпечення користування якою було встановлено сервітут. Існування земельного сервітуту пов’язується з існуванням двох земельних ділянок, які, за загальним правилом, мають бути сусідніми. Однак, можуть і не бути такими. Зауважимо, що сусідні - ще не означає, що вони неодмінно є суміжними (такими, що межують). Слід мати на увазі, що сусідніми земельними ділянками можуть бути й ті ділянки, які не мають спільної межі. Встановлення земельного сервітуту є обтяженням конкретної земельної ділянки. Відповідно до ч. 3 ст. 101 ЗКУ [2] власник (землекористувач) земельної ділянки, щодо якої встановлено земельний сервітут, має право вимагати від осіб, в інтересах яких встановлено земельний сервітут, плату за його встановлення, якщо інше не передбачено законом. З наведеного припису випливає, що плата за користування, встановлена сервітутом, і плата за його встановлення є нетотожними поняттями. У зв’язку з цим, сторони сервітутних відносин мають дійти домовленості щодо порядку та форми оплати як в першому, так і у другому випадку. Законодавчий припис щодо права власника обтяженої земельної ділянки вимагати плати від осіб, в інтересах яких його було встановлено, свідчить про платний режим користування ділянкою, обтяженою сервітутом. Право визначення розміру плати за користування, встановлене сервітутом, належить суб’єктам сервітутних відносин. При визначенні розміру плати сторони повинні виходити з того, що плата має бути адекватною тим обмеженням і незручностям, яких зазнаватиме власник при реалізації свого права на майно, обтяженого сервітутом. Власник земельної ділянки не вправі вимагати такої плати за встановлення сервітуту лише у тому разі, якщо це прямо закріплено в законі. Власник земельної ділянки, щодо якої встановлено земельний сервітут, має право на відшкодування збитків, завданих встановленням земельного сервітуту ч. 4 ст. 101 ЗКУ [2]. Іншими словами, встановлення сервітуту на законних підставах не звільняє особу, в інтересах якої встановлено земельний сервітут, від обов’язку відшкодувати збитки, завдані встановленням такого сервітуту, незалежно від того — є він платним чи безоплатним. Наприклад, якщо при встановленні такого сервітуту як право проходу через обслуговуючу земельну ділянку, її власник змушений встановити прохід (доріжку) за рахунок частини сільськогосподарських угідь, то він буде мати право на відшкодування збитків у розмірі недоодержаного врожаю з тієї частини угідь, що буде використовуватися власником (користувачем) пануючої земельної ділянки для проходу через обслуговуючу земельну ділянку. Збитки, заподіяні власнику (користувачу) обслуговуючої земельної ділянки встановленням земельного сервітуту, повинні відшкодовуватися особою, в інтересах якої було встановлено земельний сервітут, тобто сервітуарієм. Зазначимо, що мова йде про відшкодування збитків, завданих правомірними діями. Підстави та порядок відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам визначаються відповідно до статей 156, 157 ЗКУ [2]. Дія земельного сервітуту припиняється у випадках, передбачених ст. 102 ЗКУ [2]. Такими випадками є: Поєднання в одній особі суб’єкта права земельного сервітуту, в інтересах якого він встановлений, і власника (користувача) обслуговуючої земельної ділянки. Мова йде про випадки придбання у власність чи отримання у користування власником земельної ділянки, що є пануючою, суміжної ділянки, що виступає обслуговуючою, і навпаки - придбання у власність чи отримання у користування власником обслуговуючої земельної ділянки суміжної ділянки, яка є пануючою. Відмова особи, в інтересах якої встановлений земельний сервітут, від користування сервітутом. Особа, в інтересах якої встановлений земельний сервітут, у будь-який час може відмовитися від нього, подавши в орган державної реєстрації прав на землю заяву про відмову від земельного сервітуту в письмовій формі. Рішення суду про скасування земельного сервітуту, у разі прийняття такого рішення суд повинен направити його до органу державної реєстрації прав на землю для внесення відповідних змін у державний реєстр прав на нерухоме майно, що є підставою для скасування державної реєстрації земельного сервітуту після набрання таким рішенням законної сили. Закінчення терміну, на який було встановлено земельний сервітут. Мова йде про строкові земельні сервітути, термін дії яких визначений договором про встановлення земельного сервітуту чи рішенням суду і які автоматично втрачають свою дію після закінчення терміну їх дії. Невикористання земельного сервітуту протягом трьох років. Невикористання земельного сервітуту протягом щонайменше трьох років свідчить про відсутність інтересу щодо нього з боку власника пануючої земельної ділянки, що може бути обумовлено необґрунтованістю встановлення земельного сервітуту або ж відсутністю потреби у користуванні ним. Для скасування такого земельного сервітуту власник обслуговуючої земельної ділянки, як зацікавлена особа, повинен подати в орган державної реєстрації прав на нерухоме майно відповідну заяву із незаперечними доказами, які свідчать про невикористання земельного сервітуту протягом трьох років. Якщо власник обслуговуючої земельної ділянки не має таких доказів, то він може звернутися із позовом про скасування земельного сервітуту до суду. Порушення власником (користувачем) пануючої земельної ділянки умов користування сервітутом. При встановленні земельного сервітуту чітко визначаються межі (умови) користування власником пануючої земельної ділянки певною частиною обслуговуючої ділянки. Власник (користувач) пануючої ділянки не має права в односторонньому порядку змінювати умови земельного сервітуту. Якщо ж він відхиляється від умов встановленого сервітуту, то він порушує умови користування цим сервітутом. Наприклад, якщо при встановленні сервітуту у вигляді права пішого проходу чи проїзду на велосипеді через обслуговуючу земельну ділянку власник (користувач) пануючої ділянки почав здійснювати прохід чи проїзд не по тій частині обслуговуючої земельної ділянки, яка була визначена при встановленні сервітуту, чи по іншій його частині або ж почав не тільки проходити чи проїжджати через таку земельну ділянку, а ще і проганяти через неї худобу, то такий власник (користувач) ділянки явно порушив умови земельного сервітуту [65]. Факт порушення умов користування сервітутом особою, в інтересах якої його було встановлено, має бути підтверджений рішенням суду, якщо така особа заперечує факт допущення нею зазначеного порушення. Скасування земельного сервітуту здійснюється органом державної реєстрації прав на нерухоме майно. Припинення підстав встановлення земельного сервітуту. Припинення підстав встановлення земельного сервітуту може проявлятися в усуненні недоліків пануючої земельної ділянки, які компенсувалися (усувалися) шляхом надання її власнику (користувачу) права обмеженого користування сусідньою (обслуговуючою) земельною ділянкою. Наприклад, якщо після встановлення земельного сервітуту у вигляді права прогону худоби до природної водойми, розташованої на обслуговуючій земельній ділянці, водойма припиняє своє існування (у зв’язку з осушенням земель, виснаженням підземних вод, якими наповнялася водойма тощо), то власник (користувач) обслуговуючої земельної ділянки має право ставити перед власником (користувачем) пануючої ділянки питання про припинення дії земельного сервітуту. Якщо останній погоджується з такою пропозицією, то він може написати заяву про відмову від земельного сервітуту у зв’язку з припиненням підстав його встановлення і подати її органу, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно, для скасування державної реєстрації земельного сервітуту. Якщо ж власник пануючої ділянки не відмовляється від сервітуту, то спір вирішується в судовому порядку. Неможливість використання земельної ділянки, щодо якої встановлено земельний сервітут, за її цільовим призначенням. Якщо в результаті використання обслуговуючої земельної ділянки власником (користувачем) пануючої ділянки, відповідно до умов встановленого сервітуту, виникне ситуація, за якої власник (користувач) обслуговуючої земельної ділянки не зможе використовувати її за цільовим призначенням, то в останнього виникає право вимагати припинення земельного сервітуту. Наприклад, якщо в межах користування таким земельним сервітутом, як право відводу води зі своєї земельної ділянки на сусідню чи через сусідню земельну ділянку, на такій ділянці значно підвищиться рівень ґрунтових вод і стане неможливим ведення сільськогосподарського виробництва тощо, то у власника (користувача) такої ділянки виникає право вимагати припинення земельного сервітуту. Якщо власник (користувач) пануючої земельної ділянки, з огляду на наслідки користування сервітутом, не відмовиться від нього добровільно, то власник (користувач) обтяженої ділянки може звернутися до суду із позовом про скасування земельного сервітуту у зв’язку з неможливістю використання земельної ділянки, щодо якої встановлено земельний сервітут, за її цільовим призначенням. Чинним законодавством не визначено випадки, в яких особа може вимагати встановлення земельного сервітуту в судовому порядку [57]. Проте, не зважаючи на відсутність судової практики з розглядуваного питання, можна дійти висновку, що особа може вимагати встановлення земельного сервітуту в судовому порядку у випадках, коли: - без встановлення земельного сервітуту особа не матиме змоги використовувати свою земельну ділянку за призначенням; - вигода від встановлення земельного сервітуту явно перевищує негативні наслідки для обслуговуючої ділянки. разі недосягнення домовленості щодо встановлення сервітуту в цілому або щодо окремих його умов сервітутне право може виникнути на підставі відповідного судового рішення. Особа, заінтересована у встановленні сервітуту (власник земельної ділянки або землекористувач), вправі пред’явити до суду позовну заяву до власника сусідньої земельної ділянки. Подання такого позову має ґрунтуватися на праві вимагати встановлення земельного сервітуту для обслуговування своєї земельної ділянки. Водночас, позивач повинен довести в суді, що нормальне господарське використання його земельної ділянки неможливе без обтяження сервітутом чужої сусідньої земельної ділянки, а також те, що потреби сервітуарія не можуть бути задоволені будь-яким іншим способом. Договір земельного сервітуту - це цивільно-правова угода між власником пануючої земельної ділянки та власником обслуговуючої земельної ділянки щодо порядку та умов використання обслуговуючої земельної ділянки [87]. Слід мати на увазі, що за згодою власника земельної ділянки договір земельного сервітуту може укласти користувач (у тому числі орендар) як пануючої, так і обслуговуючої земельної ділянки. Строк дії договору земельного сервітуту у цьому разі не може перевищувати строку користування (у тому числі на умовах оренди) цією земельною ділянкою. Договір земельного сервітуту укладається у довільній формі відповідно до вимог цивільного законодавства. Це означає, що зміст договору мають становити умови (пункти), що визначаються на розсуд сторін і погоджені ними, а також умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Слід зазначити, що чинне законодавство не визначає перелік істотних умов договору земельного сервітуту. Проте, з огляду на своєрідність такого договору, у ньому доцільно зазначити такі умови: - спосіб обтяження земельної ділянки; - опис місця розташування із визначенням меж поширення права земельного сервітуту на плані (схемі); - обсяг права земельного сервітуту; - строк дії договору земельного сервітуту; - вид (форму) оплати за земельний сервітут та її розмір. За бажанням сторін, до договору земельного сервітуту можуть включатися й інші взаємнопогоджені умови. Договір земельного сервітуту укладається в письмовій формі та підлягає державній реєстрації. Відповідно до ч. 3 ст. 100 ЗКУ [2] право земельного сервітуту підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на земельну ділянку. Обов’язковість державної реєстрації права сервітуту також передбачена ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» [23], відповідно до якого державна реєстрація здійснюється органами виконавчої влади з питань земельних ресурсів (ст. 5). Це означає, що державну реєстрацію договорів земельного сервітуту здійснюють районні (міські) відділи (управління) земельних ресурсів. Чинне земельне законодавство не містить будь-яких приписів щодо необхідності нотаріального посвідчення договорів земельного сервітуту. Це означає, що договір земельного сервітуту може бути нотаріально посвідченим за взаємною згодою сторін, тобто власників пануючої та обслуговуючої земельних ділянок. Нотаріальне посвідчення договору земельного сервітуту надає сторонам деякі переваги, зокрема: - зміст, час і місце здійснення, наміри суб’єктів договору, його відповідність закону та інші обставини, офіційно зафіксовані нотаріусом, розглядаються як встановлені і достовірні; - у випадку порушення особою, на користь якої встановлено земельний сервітут розмірів та/чи строків внесення встановленої договором оплати, власник обслуговуючої земельної ділянки має право стягнути її в безспірному порядку на підставі виконавчого напису, вчиненого нотаріусом. Власник земельної ділянки (цільове призначення - ведення городництва) дозволив своєму сусідові для будівництва будинку тимчасово використовувати ділянку для підвезення будівельних матеріалів тощо. Після завершення будівництва сусід запропонував вже по накатаній його транспортом дорозі покласти асфальт, у чому йому було відмовлено. Після цього сусід заявив, що звернеться до суду з позовом про примусове встановлення сервітуту, якщо власник земельної ділянки добровільно не погодиться на прокладення асфальтової дороги. Статею 99 ЗКУ [2] передбачено такий вид земельного сервітуту як право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху. З описаної ситуації випливає, що накатана дорога не є постійною, а утворилась внаслідок тимчасового проїзду транспорту. Зважаючи на цю обставину, така дорога не може визнаватися наявним шляхом. Окрім цього, особа, яка використовувала земельну ділянку для проїзду транспорту, після завершення будівництва зобов’язана була привести відповідну частку земельної ділянки у попередній стан або іншим чином відшкодувати заподіяну шкоду. Якщо цього зроблено не було, то власник земельної ділянки може звернутись за захистом порушених прав до суду. Викладена ситуація також свідчить, що встановлення земельного сервітуту позбавляє власника можливості користуватися земельною ділянкою за її цільовим призначенням. Відповідно до ч. 4 ст. 98 ЗКУ [2] земельний сервітут встановлюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений. З огляду на ту обставину, що заінтересована особа у встановленні земельного сервітуту наполягає на прокладенні асфальтової дороги через земельну ділянку сільськогосподарського призначення, а у разі відмови - звертатиметься до суду, то вимоги такої особи щодо прокладення дороги слід вважати неправомірними. Слід пам’ятати, що для встановлення земельного сервітуту в судовому порядку власнику або землекористувачу сусідньої земельної ділянки необхідно буде довести, що він не має іншого місця для проїзду на свою ділянку. Закон України «Про оренду землі» [9] чітко визначив поняття договору оренди землі, права та обов’язки орендодавців і орендарів. При укладанні договорів оренди землі потрібно дотримуватися умов договору оренди земельної ділянки. Одна з таких умов - це існуючі обмеження та обтяження щодо використання земельної ділянки. Таким чином, у договорі оренди земельної ділянки можуть бути обумовлені будь-які умови щодо її використання. Чинне земельне законодавство не передбачає обов’язкового укладання договору земельного сервітуту під час укладання договору оренди землі. Проте, якщо у договорі оренди земельної ділянки не передбачено обтяжень (права земельного сервітуту), то одна із сторін може вимагати укладення окремого договору сервітуту або внесення відповідних змін до договору оренди земельної ділянки. Відповідно до ч. 6 ст. 10 Закону України «Про телекомунікації»[27] особи, які відповідно до цього закону отримали ліцензію на здійснення діяльності у сфері телекомунікацій, мають право вимагати від власників земельних ділянок або землекористувачів встановлення сервітутів (щодо категорії земель, визначених ЗКУ) для прокладання під землею телекомунікаційних мереж та/або усунення їх пошкоджень. Розмір оплати (тарифи) за встановлення земельного сервітуту для прокладання під землею та/або усунення пошкоджень телекомунікаційних мереж для власників або землекористувачів встановлює Кабінет Міністрів України. Поняття права земельного сервітуту є близьким до поняття обмежень прав на землю, ст. 110-115 ЗКУ [2]. Однак, їх необхідно розрізняти, оскільки зміст цих понять відрізняється. Сервітут - це право обмеженого користування чужою земельною ділянкою відповідно до угоди сторін або рішення суду [83]. Обмеження ж прав на землю - це встановлення в адміністративному порядку заборон на окремі види господарської діяльності на земельній ділянці або вимоги не здійснювати певні дії, чи надання обмеженої можливості використовувати чужу земельну ділянку для чітко визначених цілей. Поруч з цією, існують й інші відмінності, зокрема:
|
