Розкрийте основні концепції походження українського етносу, охарактеризуйте їх та дайте оцінку.

Важливою науковою проблемою історії як України, так і Росії до цього часу залишається питання історичної та ет-нічної спадщини Київської Русі. З нею тісно пов'язана і проблема генезису українського народу. Серед багатьох точок зору, висловлених з цього приводу, простежуються три основні підходи (історіософські концепції):

Існують 3 основні щодо походження та часу виникнення українського народу.

1. Російський, великодержавно-шовіністичний. Його основи заклав автор «Київського Синопсису» І. Гізель. Він стверджував, що не було ніякого українського народу, а завжди був єдиний руський народ. Ці ідеї знайшли подальший розвиток у працях російських дворянських істориків В. Та-тищева, М. Щербатова, М. Карамзіна, Погодіна, С. Соловйова. Вони виводили походження Російської держави від Київської Русі, потім Велике князівство Володимира Суздальського, Московська держава.

Історія Київської Русі трактувалась ними як початковий етап історії Росії. Російський історик М. Погодін стверджував, що після розпаду Київської Русі населення Наддніпрянщини перейшло на територію Центральної Росії і згодом утворило Московську державу. Українці з'явилися тільки у XV ст. з появою козаків. Він навіть не помічав і не хотів по-мічати існування окремого українського народу. Ця концепція існувала до 1917 року.

Таким чином, згідно з цією концепцією заперечувалась приналежність Київської Русі до історії України і примен-шувався вклад українського народу в розвиток світової цивілізації.

 

2. Концепція давньоруської народності

Радянська концепція (1917-1991 рр.). ця концепція стверджувала спільне походження трьох слов'янських

- українського, російського та білоруського, що розвивалися в часи Київської Русі на її території.

Історія українського народу ділилася на 2 етапи:

початок ХІІІ ст. - перша половина XVII ст. - становлення та формування української мови та народу;

кінець XVII ст. - XIX ст. - закінчення становлення.

Визнання спільного етногенезу всіх трьох східно-слов'янських народів. Ця концепція викладена в «Тезах про 300-річчя возз'єднання України з Росією» (1954), де відзначається, що російський, український і білоруський народи походять від єдиного кореня — давньо-руської народності. Ця народність і створила давньоруську державу — Київську Русь. За цією теорією українці як на-ція почали формуватися лише з XIV ст.

 

3. Автохтонно-автономістична концепція. (Ранньосередньовічна) Суть її поля-гає в тому, що український народ — автохтон, тобто такий, що з самого початку свого виникнення проживає на тій те-риторії, що й нині. Корені його сягають сивої давнини, починаючи з трипільської культури (IV—IIIтис. дон.е.), яка була, можливо, першоосновою індоєвропейських народів, у тому числі й слов'янських. Цієї думки дотримувались історики М. Маркевич, М. Костомаров, В. Антонович. Остаточно сформулював систему історичних поглядів на етнічну спадщину Давньоруської держави, зв'язки між російським та українським народами М. Грушевський. Він заперечував, що історія українського народу починається з XIV—XV ст., яка до того була загальноруська. Першим в історіографії Грушевський бачив український народ цілком сформованим ще в часи формування Київської Русі, тобто в IX ст. В «Ілюст-рованій історії України» Грушевський простежує родовід української народності з перших століть нашої ери.

М. Грушевський наголошував, що прямими спадкоємцями політичної і культурної традиції Києва були Галицьке та Волинське князівства. Інший український історик С. Томашівський назвав Галицько-Волинське князівство безперечно українською державою, оскільки в XIII ст. в апогеї своєї могутності ці об'єднані князівства охоплювали 90 % населення, що проживало в межах сучасних кордонів України.

Прибічники цієї концепції тримаються думки, що Давноруська держава є результатом державотворення українців, які, втративши свою імперію внаслідок дезінтеграції Русі перед монголо-татарським нашестям, продовжили своє буття в бездержавному стані на своїх етнічних територіях. У XVII ст. українці роблять нову спробу творення власної держави, а третя та четверта спроби державного будівництва припадають на 1917—1920 рр. та сучасність.

На думку деяких сучасних істориків, Давньоруська держава була нестійким, нєцентралізованнм державним утво-ренням без єдиної праруської або давньоруської народності. У Київській Русі одночасно відбувався процес етногенезу трьох братніх народів — українців (на території Київської, Чернігівської, Переяславської, Волинської, Галицької земель), росіян (Володимиро-Суздальська, Новгородська, Псковська, Смоленська, Рязанська землі), білорусів (По-лоцька, Мінська, Туровська землі).

Слід зазначити, що українці мають більше підстав претендувати на історичну спадщину Київ-ської Русі. Адже головний осередок цієї держави фактично сформувався на території сучарної України, а її основою ста-ло Середнє Подніпров'я з Києвом, який був центром об'єднання слов'янських племен і столицею держави.