Розкрийте процес входження українських земель до складу Великого князівства Литовського. Як змінювався статус українських земель в ході підписання польсько-литовської унії.

В 40-х роках ХІV ст. українські землі зазнали розчленування. Після війни 1351-1352 рр. між Польщею і Литвою Галичина залишилась під владою Польщі, а Берестейщина і Волинь перейшли до Литовської держави.

В середині XIII ст., Литовська держава поступово посилює свій вплив і розширює територію. (1316-1341 рр.) вона захоплює значну частину Білорусі, а його сини Ольгерд і Кейстут приєднують Чернігово-Сіверщину (1357-1358 рр.), Поділля (1363 р.), Київщину (1362 р.). Відтепер історія українських земель стає пов'язаною з історією феодальної Литви.

Уся повнота влади у Великому князівстві Литовському була зосереджена у руках великого князя. На відміну від Київської Русі князівства у Литві не мали автономії, і поступово місцеві князі були замінені на литовських намісників. Система прямого взаємозв'язку між військовою службою і землеволодінням давала можливість великому литовському князеві мати значне військо і контролювати фактично всі ресурси держави.

Чималу частину Великого князівства Литовського складали східнослов'янські землі, де місцеві феодали, як правило, зберегли свої вотчини. Литовці запозичили попередню структуру управління, військову організацію, судову систему тощо. Хоча слід визнати, по-перше, що з XVI ст. на українських землях діяли Литовські статути - кодекси середньовічного права Великого князівства. По-друге, попри те, що власне литовські землі становили приблизно лише одну десяту всієї держави, литовці не асимілювалися у східнослов'янському етносі, а навпаки, чимдалі посилювали централістські тенденції.

Одним із основних зовнішньополітичних завдань Литовської держави була боротьба з Золотою Ордою. Значною подією стала перемога литовсько-українсько-білоруського війська над татаро-монголами на Синіх Водах у 1362 р. Фактично татаро-монгольське іго на українських землях було ліквідоване за часів правління Вітовта, сина Кейстута (1392- 1430 рр.). Виникла реальна загроза з боку Тевтонського ордену, після битви на Куликовому полі (1380 р.) посилювався вплив Москви. Все це зумовило для Литви вибір союзника в особі Польщі, яка до того ж потрапила в залежність від Угорського королівства.

В серпні 1385 р. у м. Крево було підписано угоду про об'єднання (унію) між Великим князівством Литовським і Польським королівством. Литовський князь Ягайло проголошує католицтво єдиною релігією для населення Литви і стає польським королем. Кревська унія, створила реальні передумови для боротьби з тевтонською агресією. Але разом із тим вона забезпечила посилення польської експансії на територію Великого князівства Литовського.

В1392 р. у м. Острові підписується компромісна угода, за якою Польща визнавала Вітовта довічним правителем Литви. В 1398 р. він був проголошений королем литовським і руським. Тим самим фактично було відмінено Кревську унію. Продовжуючи політику централізації, Вітовт ліквідує Волинське, Подільське та Київське князівства, тим самим фактично скасувавши колишню автономію українських земель.

Після укладення між Польщею і Литвою Люблінської унії 1569 всі українські землі, за винятком Берестейської і Дорогочинської, Закарпаття, Буковини й Чернігівщини, потрапили під безпосередню владу Польського королівства. Ця територія поділялась на воєводства:

Руське (Галицька, Львівська, Перемишльська, Сяницька і Холмська землі);

Белзьке (Бузький, Городельський і Грабовецький пов.);

Подільське (Червоногородський, Кам’янецький і Литичівський пов.);

Брацлавське (Брацлавський, Вінницький і Звенигородський пов.);

Волинське (Луцький, Володимирський і Крем’янецький пов.);

Київське (Київський, Житомирський, Овруцький пов. і Білоцерківське, Богуславське, Канівське, Корсунське, Романівське, Черкаське і Чигиринське староства).

За умовами Деулінського перемир’я 1618 між Річчю Посполитою і Московською державою Чернігово-Сіверщина перейшла під владу Польщі. 1635 було утворено Чернігівське воєводство з Чернігівським і Новгород-Сіверським пов. Берестейське (Берестейський і Пінський пов.) та Підляське (Мельницька, Дорогочинська і Більська землі) воєводства були включені до складу Литви. Адміністративне управління українськими землями у складі Речі Посполитої здійснювалось на основі Литовського статуту 1588 та норм польського права. Значна частина українських міст керувалась положеннями магдебурзького права, на основі якого управління містом переходило до виборного магістрату, очолюваного війтом.