Методика вивчення прикметника в початкових класах.

 

Вивчення теми “Прикметник” відбувається у двох планах: мовленнєвий розвиток школярів та засвоєння мовних знань (мовна освіта).

На відміну від іменника й дієслова ця частина мови характеризується несамостійністю граматичних ознак. Прикметник та іменник пов’язані за смислом та граматично, їх граматичні категорії (рід, число, відмінок) розглядаються тільки в єдності. Отже, вивчення прикметника полегшується тим, що учні вже знають граматичні ознаки з попередньої теми “Іменник” (рід, число, відмінок).

Вивченням прикметника в 1-4 класах передбачається: 1) формування граматичного поняття прикметник як частини мови; 2) усвідомлення граматичних зв’язків з іменником; 3) вироблення навичок правопису родових та відмінкових закінчень прикметників; 4) розвиток вмінь вживати прикметники в усному й писемному мовленні. Учні мають засвоїти, що прикметник: 1) називає ознаку предмета; 2) залежить від іменника; 3) відповідає на запитання який? яка? яке? 4) робить мовлення точним, виразним, емоційним.

Поступово діти ознайомлюються з поняттям “ознака предмета” – прикметник може позначати величину (високий, маленький), колір (червоний), час (давній), смак (кислий), матеріал (золотий), швидкість (швидкий), форму (вузький), якості людей (веселий, розумний) тощо. Треба дітям показати різницю між ознаками предметів (існують у житті) і словами, що їх називають, що один і той же предмет може мати кілька ознак (яблуко – червоне, солодке, велике). Ознака властива предмету, закріплюється у слові.

Прикметник завжди відноситься до іменника. Зв’язок прикметника з іменником учні встановлюють за допомогою питань який? яка? яке?

У процесі вправ формуємо навички визначати рід, число і відмінок прикметника в словосполученні “прикметник + іменник”. Отже. прикметник треба теж вивчати на синтаксичні основі.

Важливо домогтися того, щоб учні зрозуміли: іменники бувають якогось певного роду (мають рід – стіл, жінка, море), але за родами не змінюються; прикметники ж змінюються за родами залежно від іменників, з якими вони пов’язані (калина – яка? – червона) в однині. На прикладах доводимо, що від іменника, з яким пов’язується прикметник, залежить число і відмінок даного прикметника. Учням неважко помітити, що у множині прикметник має одну й ту ж форму (червоні стрічки, червоні яблука), а отже, за родами не змінюються.

Алгоритм визначення роду може бути таким: 1) знаходжу іменник, з яким пов’язаний прикметник; 2) визначаю рід цього іменника; 3) за родом іменника встановлюю рід прикметника.

Молодші школярі вивчають прикметник протягом 4 років навчання. У першому класі в період навчання грамоти діти практично знайомляться із словами, що є ознаками предмету (без уживання терміну прикметник). У другому класі засвоюють слова, які виражають ознаки предметів і відповідають на запитання який? яка? які? (вводиться термін прикметник); спостерігають їх зв’язок з іменниками. Діти вчаться називати ознаки предметів за кольором, смаком і т.п., змінювати прикметники разом з іменниками. У третьому класі розглядається зв’язок прикметників з іменниками, вводяться терміни однина/множина, формуються поняття про змінювання прикметників за родами в однині (у сполученні з іменниками), усвідомлюється неможливість такого змінювання у множині; засвоюються родові закінчення прикметників: -ий, -ій, -а, -я, -е, -є. У четвертому класі діти вчаться змінювати прикметники за відмінками (у сполученні з іменниками) в однині і множині; практично знайомляться з прикметниками твердої і м’якої груп.

Другокласники і третьокласники мають усвідомити роль прикметника в реченні. З цією метою вчитель організовує спостереження за двома реченнями (текстами), які відрізняються наявністю прикметників (описи предметів чи природи). Внаслідок роботи роблять висновок: вживання прикметників сприяє точності, яскравості опису.

Поняття відмінювання прикметників за відмінками найкраще можна показати на прикладах закінчених за змістом речень. Стояла (яка?) чудова зимова (що?) погода. (Які?) Голі гілки (чого?) дерева вкрилися (яким?) білим (чим?) снігом. Встановлюють, що відмінок прикметника такий же, як і відмінок іменника. Пропонуємо учням провідміняти прикметник з іменником. Вони помітять, що закінчення іменника й прикметника різні. Відмінкове закінчення прикметника збігається із закінченням питання, на яке він відповідає (як ий? – чорн ий, як ого? – чорн ого, як ому? – чорн ому).

Під час опрацювання відмінкових закінчень у дітей формуються орфографічні уміння і навички. Звертаємо увагу на вживання ь перед закінченням прикметників м’якої групи (син ь ого, син ь ому), на подвоєння букви н у ряді прикметників (ранній, осінній), на вимову і правопис найуживаніших прикметників на –ський, -цький, -зький, на вимову та написання закінчення прикметників жіночого роду у давальному та місцевому відмінках однини (-ій) (зимовій, холодній, хорошій), на вживання відмінкових форм прикметників у множині.

Під час вивчення цієї частини мови проводиться різноманітна робота з розвитку мовленнєвих умінь: спостереження ролі прикметників у мовленні; знаходження в текстах прикметників-синонімів, прикметників-антонімів і застосування їх у власному мовленні; вживання прикметників у прямому і переносному значенні; влучне застосування прикметників у тексті; вживання прикметників у текстах-описах, в текстах різних стилів (художньому і науковому – без термінів); побудова сполучень слів і речень з прикметниками в різних відмінкових формах, введення їх в текст; побудова речень з однорідними членами (прикметниками); побудова та удосконалення власних текстів за допомогою добору та уточнення вжитих прикметників.

Отже, прикметник вивчається в тісному зв’язку з іменником. Уся система роботи має бути спрямована на розвиток умінь користуватись прикметниками у власному усному та писемному мовленні.

Під час аналізу прикметника як частини мови визначаємо: початкова форма (наз. в. однини, чол. рід); лексичне значення (означає ознаку предмета), питання, частина мови; граматичні ознаки (число, рід в однині, відмінок); синтаксична роль (з яким словом зв’язаний у реченні, яким є членом речення).