Методологічні проблеми дослідження історії української культури.

Культуро- й етногенез стародавнього населення України відзначалися складністю й багатолінійністю. В ідеологічному, етнопсихологічному, філософському, життєдіяльному планах східний слов'янин, а відтак і українець - не одвічна біологічна й історична данність, а результат тривалої еволюції людського життя на наших землях, спадкоємець усіх попередніх народів, котрі спільними зусиллями витворили підвалини його специфічно-національних способу життя, та світогляду.

Історія української культури – це процес творення та сприйняття цінностей, які визначали духовне та матеріальне життя українського народу протягом багатьох століть з давнини до сьогодення.

Історія культури — одна із суміжних історичних наук, що вивчає культурні явища в загальному контексті розвитку історичного процесу.

Об’єктом дослідження історії культури і вивчення є пам’ятки духовної та матеріальної культури, створені впродовж століть і зафіксовані в тих чи інших формах.

Предмет історії культури охоплює світову, національну або регіональну культури чи певну культурно-історичну епоху. Пам’ятки розглядаються по історичній вертикалі як цілісне явище, а також за регіональними ознаками, враховуються взаємозв’язки з культурними досягненнями інших народів, оскільки жодний етнос, народ, нація не може розвиватися в ізоляції, поза загальним історичним процесом.

Історія культури вивчає та аналізує:

- пам’ятки духовної культури, зафіксовані усною формою (казки, міфи,

легенди, пісні і т.д.)

- об’єкти матеріальної культури

- писемні джерела

- мистецькі пам’ятки

- рівень розвитку культури виробництва

Глибокий гуманістичний зміст української культури, її значення для творчого самоусвідомлення багатьох поколінь українського народу в національному саморозвитку та світовій цивілізації зумовили об'єктивне перетворення її на цілісну систему духовного світу українців. Категорія "українська культура як цілісна система"; порівняно нова. З початком демократичних перетворень у суспільному житті українського народу та з проголошенням державної незалежності України, українська національна культура почала поступово розглядатися й аналізуватися науковцями-культурологами як саме цілісна система, що найповніше виражає духовний світ українського народу. Виходячи з історичних факторів, слід зазначити, що українська культура завжди розвивалася та функціонувала як єдине ціле, переборюючи на своєму шляху найрізноманітніші ідеологічні, політичні, класові, соціальні, конфесійні й тому подібні перепони.

Що ж ми сьогодні розуміємо під категорією "українська культура як цілісна система"? Відповідаючи на це питання, слід зазначити, що:

по-перше, українську культуру сьогодні слід розглядати як єдине ціле, витворене в галузі матеріального і духовного виробництва українським народом як в Україні, так і в близькому й далекому зарубіжжі;

по-друге, цілісна система культури включає в себе об'єктивну оцінку ідейно-протилежних течій і напрямів у ній. Адже у створенні української культури, як і культури будь-якого іншого народу, брали участь усі класи, усі соціальні верстви нашого суспільства;

по-третє, відмова від підходу до вивчення української культури як замкнутого соціального організму. Українська культура, як оригінальна і своєрідна система, самостверджуючись, на всіх етапах розвитку була включена в сферу міжнаціонального духовного синтезу та взаємодії, в регіональний і світовий культурний процес. Отже, для української культури життєво важливим і необхідним є як те спільне, загальне, що було нею запозичене в інших культурах і, прижившись на її національному грунті, повною мірою слугує нашому народові, так і своє, національне, своєрідне, витворене в процесі його історичного розвитку;

по-четверте, об'єктивно спричинена нерівномірність розвитку культури, відсутність прямолінійного, одночасного прогресу всіх її видів, галузей і напрямків не можуть слугувати обгрунтуванням надання переваги у вивченні та аналізові тієї чи іншої її складової (на певних етапах історичного розвитку української культури на передній план висувались то іі самодіяльно-фольклорні жанри, то художня література, то суспільно-політична, релігійно-філософська думка)

по-п'яте, цілісний підхід до культури передбачає такий її аналіз, коли до уваги однаковою мірою береться безперервність її розвитку, всі його періоди. Врахування неймовірностей, злетів і спадів духовного життя в Україні має лежати в основі цілісного підходу до визначення та аналізу періодів розвитку нашої культури.

Сьогодні українська культура, існуючи в часі, становить собою безперервний рух національних культурних цінностей, що відбувається між різними соціумами, суспільними верствами та поколіннями. У цьому русі відбираються і засвоюються найвагоміші культурні цінності, одні з них набувають нового значення, інші тимчасово або й назавжди зникають. Іноді цей рух супроводжується духовним піднесенням або ж духовним зламом, які посутньо впливають на характер, темпи і зміст процесів, що мають місце в духовному розвитку нації.

Основні духовні злами в історії розвитку української культури:

Першим духовним зламом в історії українського етносу, що набув масштабів загальнонаціональної трагедії, стала на переломі X—XIст. примусова християнізація, відмова (знову ж таки примусова) від поганського минулого, яке суперечило вимогам нової для русичів релігії. Ця "відмова" відбувалась болісно для суспільного життя тогочасного населення Київської Русі, вона різко змінила й природний плин процесів розвитку культури.

Другий духовний злам культурного поступу України стався внаслідок включення її до складу Російської імперії, яка упродовж трьох століть примусово відривала український народ від традицій своєї культури.

Третій духовний злам українського народу — соціалістична культурна "революція". У ході її розгортання знищено відомих діячів української культури, безліч культурних пам'яток (зруйновано чи й зовсім знищено їх — церкви, пам'ятники; або ж спродано "з молотка" і вивезено за кордон — картини, церковне начиння), зазнала утиску релігія, занедбано основне культурне надбання — пам'ятки культури, історії та природи, підірвано традиції природокористування та господарювання, мову, національні духовно-моральні цінності. Сама українська культура в нашому суспільстві опинилась далеко позаду, порівняно зі своїми західними сусідами.