Термін «глобалізація» був введений в науковий обіг в середині 80-х рр. XX століття американськими авторами, які їм позначили поява нового типу соціальності і світопорядку, який буквально за всіма формами і параметрами - соціальної організації, влади, ідеології, економіки, етосу, способу життя і т. Д. - Відрізняється від нині існуючого.
Поява цього терміна пов'язують з ім'ям Т. Левіта, який у статті, опублікованій в «Гарвард бізнес ревю» в 1983 р, позначив їм факт злиття ринків окремих продуктів, вироблених великими багатонаціональними корпораціями (МНК) [55, c. 47]. Поширення ж він отримав завдяки американському соціологу Р. Робертсону [72] і японцеві К. Омае [64], що опублiкував в 1990 р бестселер «Світ без кордонів».
Однак, за два десятиліття, що минули з того часу як термін «глобалізація» почав широко використовуватися представниками різних галузей суспільствознавства, його зміст не набуло чітко виражених контурів. Воно залишається розмитим, про що можна судити по тих публікацій, які вийшли протягом останніх років, як на Заході, так і на Сході. Дискусії про те, що таке глобалізація, яка її природа і кінцеві цілі, що почалися в той період, коли дослідники почали осмислювати новий феномен, не тільки не припинилися, але і придбали глибину і масштаб. Їх гострота народжується непримиренністю точок зору на природу глобалізації, висловлюваних різними авторами, багато з яких втрачають здатність до зважених, об'єктивних оцінок, коли починають говорити про соціальні наслідки глобалізації, про те які зміни відбуваються в системі суспільних зв'язків і відносин, як змінюється соціальний тип особистості і тип культури. Існує також великий розкид думок і з таких питань: як глобалізація співвідноситься з іншими процесами в суспільному житті, які її найближчі та віддалені перспективи, що вона несе країнам і народам.
Якщо спробувати систематизувати наявні точки зору на природу глобалізації, то вони можуть бути зведені до наступних основних позиціях, які представлені в роботах революційних глобалістів (Гіперглобалізм), еволюційних глобалістів (трансформаціоналістов) і скептиків (по А. І. Уткину [88], Н. Н. Федотової [90]).
Революційний глобалізм (гіперглобалізм), має своїх послідовників в основному в середовищі політиків і бізнесменів. Широко поширюється як успішний варіант суспільного розвитку по західній моделі і представляє глобалізацію майбутнього як фундаментальну реконфігурацію всієї системи людських дій. В основі цих ідей лежить неоліберальна теорія і практика, коли глобалізація розглядається як специфічний варіант інтернаціоналізації господарського, політичного і культурного життя людства, орієнтований на форсовану економічну інтеграцію в глобальних масштабах з максимальним використанням науково-технічних досягнень і вільно-ринкових механізмів та ігноруванням сформованих національних утворень, багатьох соціальних, культурно-цивілізаційних і природно-екологічних імперативів. Вільна конкуренція і ринок повинні будуть автоматично забезпечити найбільш раціональне та ефективне розподіл ресурсів і капіталів і привести до формування глобального економічного, правового і політичного простору до становлення нового світогосподарського порядку.
До цієї групи дослідників можна віднести головних ідеологів глобалізації К. Поппера [70], Ф. Фукуяму [92], Зб. Бжезинського [17], Дж. Сороса [75] та ін. Так Ф. Фукуяма у роботі «Кінець історії і остання людина» [92] під «кінцем історії» має на увазі закінчення суспільно-формаційного розвитку. У ліберальному капіталізмі, як він представлений в США, він бачить вінець людських прагнень в області суспільного прогресу: краще американської демократії, американського капіталізму, американського способу життя нічого на світі бути не може, і будь-якими засобами потрібно сприяти його поширенню на весь світ. Великі побоювання щодо американізації у Ф. Фукуями викликає конфуціанська Азія, але опір конфуціанської Азії (і насамперед - Китаю) не можуть переламати глобалізації, що йде із Заходу.
Зб. Бжезинський [17, 18] у своїх працях пропагує встановлення американського гегемонізму у всьому світі і в Євразії особливо. Обгрунтування американського гегемонізму в світі Зб. Бжезинський пояснює стрімким економічним зростанням США в XX столітті, який, у свою чергу, став наслідком сприятливих умов, в яких опинилася культура США. «Культурна перевага є недооціненим аспектом американської глобальної могутності. Що б не думали про її естетичну цінностях, американська масова культура має магнетичну привабливість, особливо для молоді в усьому світі. Її привабливість, ймовірно, бере свій початок в життєлюбному якості життя, яке вона проповідує, але її привабливість в усьому світі незаперечна. Американські телевізійні програми і фільми займають майже три чверті світового ринку. Американська поп-музика також займає панівне становище, і захопленням американців, звички харчування і навіть одязі все більше наслідують в усьому світі. Мова інтернету - англійська, і переважна частина глобальної комп'ютерної «балаканини» - також з Америки і впливає на зміст глобальних розмов. Нарешті, Америка перетворилася на Мекку для тих, хто прагне отримати сучасну освіту; приблизно півмільйона іноземних студентів стікаються в Сполучені Штати, причому багато з найздібніших так і не повертаються додому. Випускників американських університетів можна знайти майже в кожному уряді на кожному континенті»[18, c. 201].
Еволюційні глобалісти (трансформаціоналісти) вважають сучасну форму глобалізації історично безпрецедентною, не порівнянною ні з яким іншим порядком. Вони говорять про поступової адаптації держав і суспільств до взаємозалежному нестабільного світу з його неминучими соціальними і політичними змінами. Вважають, що глобалізація - це потужна, трансформує світ сила, відповідальна за еволюцію товариств, за зміну всього світового порядку. Вказують на необхідність створення в традиційному суспільстві нового політичного, економічного та соціального простору, до якого повинні на макрорівні пристосовуватися держави, а на місцевому рівні - локальні громади. Прихильники цього підходу бачать у глобалізації довготривалий суперечливий процес, схильний до всіляких змін і вважають некоректним пророкування параметрів майбутнього світу. Вони не пророкують створення єдиного світового співтовариства і єдиної світової держави. Глобалізація асоціюється у них з нової світової стратифікацією, коли деякі країни поступово, але міцно увійдуть в центр світового розвитку, в той час як інші країни безнадійно маргіналізуються. Суверенні держави збережуть владу над власною територією, але паралельно національному суверенітету буде розширюватися зона впливу міжнародних організацій.
Еволюціоністи вважають, що традиційні концепції державності змінюються повільно, але постійно. Суверенність сьогодні є щось менше, ніж територіально позначений бар'єр, це скоріше джерело і ресурс відстоювання прав і привілеїв в межах загальної політичної системи.
До еволюційним глобалістам відносять У. Бека [14, 15], Дж. Стігліца [78, 79], серед вітчизняних авторів - Н. М. Мамедова [53, 54], В. Толстих [82, 83, 84], X. А. Барлибаева [12, 13], М. Г. Делягина [33, 34], М. С. Горбачова [30], В. Л. Іноземцева [40, 41] та ін.
В. Л. Іноземцев, зокрема, дає таке розуміння глобалізації: «Сучасна глобалізація представляється мені процесом перетворення регіональних соціально-економічних систем, що вже досягли високого ступеня взаємозалежності в єдину всесвітню систему, що розвивається на базі щодо уніфікованих закономірностей... глобалізація являє собою перетворення ряду відособлених мірохозяйств в світову економіку»[40, c. 84].
М. Г. Делягін вважає, що глобалізація - це «процес формування єдиного загальносвітового фінансово-інформаційного простору на базі нових, переважно комп'ютерних технологій» [34, c. 12]. У. Андерсон - що глобалізація являє собою «потік конвертують сил, який створить справді єдиний світ» [6, c. 62]. В. Г. Федотова пише, що «термін глобалізація в найзагальнішому сенсі означає відбувається в даний час процес планетарного об'єднання всіх сфер людської діяльності, що охоплює виробництво, технологію, торгівлю, культуру, політичні та державні інститути» [90, c. 47].
За визначенням Генерального секретаря ООН Пан Гі Муна, глобалізація є загальним терміном, що позначає все більш складний комплекс транскордонних взаємодій між фізичними особами, підприємствами, інститутами та ринками. Різноманітні завдання, які вона ставить, держави не можуть успішно вирішувати тільки власними силами, т. К. Це самим безпосереднім і очевидним чином свідчить про необхідність зміцнення багатосторонньої співпраці [62, c. 6].
Н. М. Мамедов визначає глобалізацію як «прояв економічної, технологічної, політичної, інформаційної інтеграції сучасного світу і її відображення в життєдіяльності кожної людини» [54, c. 43].
X. А. Барлибаев визначає глобалізацію, як «багатовимірний, об'єктивний процес становлення глобальної спільності людей в масштабі всього людства в єдності з природного сферою планети Земля, заміщення локальних, ізольованих форм і норм життєдіяльності людей загальносвітовими, формування однаковості, взаємодії і взаємозумовленості різних сторін життя окремих континентів, країн, народів і людей в рамках єдиного світу, в умовах поширення принципів свободи особистості, а так само відкритості та усунення бар'єрів на шляху до встановлення матеріальних, інтелектуальних, духовних, етичних, естетичних та інших форм спілкування між людьми»[12, c. 83].
М. С. Горбачов каже про глобалізацію, як про об'єктивне явище, обумовленим в першу чергу технологічною революцією у сфері інформаційних технологій і телекомунікацій, і при цьому бачить необхідність розрізняти глобалізацію і політику неоліберального глобалізму, яка дозволяє США і країнам «сімки» направляти цей процес у власних інтересах [30, c. 112].
На думку А. І. Уткіна лише дві характеристики глобалізації не є спірними: її неможливо зупинити, і вона створює нові величезні простори, збагачуючи людство. Уткін підкреслює, що глобалізація - процес, обумовлений ринковими, а не державними силами, тобто збалансованістю бюджету, відкритістю інвестиціям і ринковим потокам, стабільністю валюти [88, c. 107].
Відомий російський вчений В. М. Межуєв розуміє під глобалізацією, «підсилюється взаємозалежність національних держав і регіонів, що утворюють світове співтовариство, їх поступову інтеграцію в єдину систему із загальними для всіх правилами та нормами економічного, політичного і культурного поведінки» [57, c. 103].
Дж. Стігліц вважає, що сама глобалізація несе в собі шанси на покращення життя всього людства. «Прихильники глобалізації стверджують, що глобалізація неминуча, і рекламують її блага; противники яскраво описують в подробицях її небажані наслідки і вимагають її припинення. Я ж вважаю, що у глобалізації величезний потенціал поліпшення життя людей, в тому числі і в країнах, що розвиваються, і в деяких аспектах це вже відбувається - наприклад, глобалізація знань привела до вдосконалення охорони здоров'я і продовженню тривалості життя»[78, c. 95].
Дж. Томлісон вказує, що глобалізація передбачає взаємозв'язок і взаємозалежність усіх регіонів земної кулі, що, однак, не є частиною якогось заздалегідь наміченого плану [85, c. 152].
Е. Гідденс визначає глобалізацію як «інтенсифікацію всесвітніх соціальних течій, в результаті чого віддалені регіони виявляються пов'язаними один з одним в тому сенсі, що місцеві події відображають події, що відбуваються за багато миль від них, і навпаки» [29, c. 61].
За визначенням Е. А. Азроянца глобалізація являє собою характеристику однією зі складових сукупного процесу реалізації життєвого циклу соціуму в цілому, процесу, який включає етапи зародження, росту і розвитку [2, c. 104].
