Народна архітектура.

Народна архітектура України оригі­нальна за формами, розмаїта щодо типів. Вона завжди втілювала націо­нальні духовні цінності народу, який її створював. У ній відбивався ступінь розвитку суспільства, стан будівельної техніки. Крім того, вона служила важливим засобом художнього, куль­турного виховання людини. В Україні збереглось багато пам'яток народної архітектури XVI—XIX ст., серед яких чимало творів світового значення. Дослідження цих пам'яток вимагає зусиль спеціалістів різних галузей наук: археологів, етнографів, архітекторів, істориків.

Великий вплив на становлення народної архітектури, характер житлових будівель, їх розміщення мали природні умови. У кожному ландшафті формувалися власні моделі народних жител. Для спорудження їх використовували матеріали, які були під руками. Тому в лісових районах віддавна зводили будівлі з дерева, у Лісостепу — з глини, соломи і дерева, в Степу — з глини і каменю. За характером природних будівельних матеріалів територію України можна поділити на три смуги. Лісова зона — займає північ України до лінії Володимир-Волинський, Луцьк, Рівне, Житомир, Київ, Ніжин, Глухів. Основним будівельним матеріалом тут вважається дерево. Глина має допоміжне значення; покриттям служать солома, дерево. На Поліссі віддавна будували найпростіші зрубні споруди — кліті, стебки, однокамерні хати. Релікти їх збереглися до наших днів. У другій половині XV — на початку XVII ст. на українських землях відбувається активний розвиток міст, розширюється торгівля, зростає попит на сільськогосподарську продукцію. На Поліссі повсюдно проріджують ліси, створюють нові площі під поля. Житло та господарські будівлі набувають нових рис. Смуга Лісостепу обіймає центральну частину України до лінії Балта, Кременчуг, Полтава, Харків. У будівництві тут застосовують дерево, глину, очерет і солому; покрит­тя — солома, очерет.

Степова зона розташована південніше Лісостепу. Тут використання лісу різко обмежене. Основним матеріалом є глина у сполученні з очеретом, хмизом, соломою, а в пониззях Дністра, Південного Бугу і на Донбасі часто застосовується камінь.

В умовах спеки, вітрів будівлі тут віддавна споруджували з товстими стінами, глибокими амбразурами у прорізах вікон і дверей. Можливо тому в степах майже до наших днів побутували напівземлянки.

Народна будівельна творчість — явище багатовимірне, яке розвивалося у руслі поступу загальнолюдської цивілізації. Воно постійно зазнавало впливу різних факторів суспіль­ного, соціально-економічного, морального характеру, сприймаючи на своєму шляху все найцінніше. Цим і зумов­лено виникнення різних форм, застосування конструктивних прийомів, характерних для всієї української архітектури. Наприклад, типові риси в усіх районах України простежую­ться у плані будинку, організації використання окремих приміщень, у художньому оздобленні. Вони виробились у процесі багатовікового розвитку і є результатом спільності етнічного складу народу, а також єдності творчого методу народних майстрів.

Народну архітектуру можна поділити на житлово-гос­подарську і церковну (церкви, дзвіниці, каплиці). Окреме місце в ній посідають будівлі громадського центру і вироб­ничі споруди, зокрема вітряки, водяні млини тощо,