Історія “Обраного роду” – праотець Авраам та його нащадки.

Авраа́м — біблійний персонаж, родоначальник багатьох народів (Бут. 17:1). Життя Авраама описане в книзі Буття (11:26-25:10

Згідно зі Святим Письмом, і з погляду іудаїзму Авраам — родоначальник старожитніх євреїв (хоча тільки потомки його внука Якова звуться ізраільтянами.). З точки зору мусульман — також родоначальник арабів (агарян або ізмаїлтян — нащадків його сина Ізмаїла від Агарі). З точки зору християнства (зокрема православ'я та католицизму), так само як усіх вищеназваних віровчень — один з трьохпраотців всього людства в духовному розумінні, тобто вчителів і духовних наставників, поряд з його сином Ісааком і внуком Яковом.

Віра в єдиного Бога, для поширення якої Авраам багато зробив, і засновані на цій вірі різноманітних філософські концепції мають велике значення у розвитку людства, сучасної суспільної філософії і навіть глобалістики.

Історія Агар знаходиться у розділах Буття 16 і 21. Оповідь стверджує, що Агар була єгиптянкою, рабинею Сари, яка, будучи безплідною, дала її Аврааму як наложницю, щоб вона, замість неї, могла народити йому дитину. Коли Агар завагітніла, вона почала виноситись над Сарою, і Сара почала гнобити її. Агар, не витримавши, втекла від житла Авраама. Але ангел Господній, знайшовши її в дикій місцевості, наказав їй повертатися і назвати сина Ізмаїл. Вона послухала цього голосу та підкорилася Сарі, і народила сина, якого назвала Ізмаїл.

Ізмаїл (івр. — «Бог почув») — син Авраама та його наложниці Агар, брат Ісаака по батьку.

Коли Аврааму було 100 років Сара народила Ісаака. Сара вибрала ім'я Ісаак, бо коли ангел пообіцяв, що вона стане матір'ю у віці, старшому, ніж можливо мати дітей, вона про себе посміялася над пророцтвом. Коли дитина народилася, вона сказала: «Сміх учинив мені Бог, кожен, хто почує, буде сміятися з мене» Вона вигодувала дитину сама і не дозволила Ізмаїлу мати спадок разом з ним, та вмовила Авраама вигнати його разом з його матір'ю Агар з табору Авраама.

У Біблії підкреслюється винятковий зв'язок між Богом і Авраамом. Цей зв'язок набув згодом форму союзу (заповіту; івр.Брит), укладеного між Богом і Авраамом. Цей союз має важливе значення в єврейській історії і в розвитку загальнолюдської культури. Він включає три основних елементи:

Обраність нащадків Авраама по лінії його сина Ісаака;

Обіцянку дати землю Ханаанську у володіння цим обраним нащадкам Авраама;

Повеління слідувати заповітам Бога, які включають як культові заповіді, так і етичні норми поведінки.

Оповідання книги Буття про Авраама містить лише загальний етичний припис бути непорочним (Бут. 17:1), однак поведінка Авраама, без сумніву, свідчить про наявність певної системи моральних принципів. Так, Авраам набуває популярність своєю гостинністю, заступається за мешканців Содома, відмовляється від присвоєння здобичі у війні і категорично відхиляє пропозицію «синів Хетта» отримати в подарунок печеру Махпела.