мудрейших цитат Конфуция

Мета:

охарактеризувати процес радянізації західноукраїнських земель, показати трагічну долю УГКЦ та процес боротьби ОУН і УПА

формувати вміння аналізувати, узагальнювати та кри­тично оцінювати історичні процеси.

виховувати студентів у дусі патріотизму, національної свідомості та гідності.

Основні поняття і терміни: радянізація, націоналізація, колективізація, індустріалізація, культур­на революція, УПА, неканонічний Собор, УГКЦ, операція «Вісла».

Основні дати: 1942—1953 рр. — діяльність Української повстанської армії; березень 1946 р. — Львівський собор УГКЦ; квітень-травень 1947 р. — операція «Вісла»; серпень 1949 р. — приєднання Мукачівської єпархії УГКЦ до Російської право­славної церкви; 1950 р. — завер­шення колективізації на західноукраїнських землях.

Хід заняття

Перевірка знань

Фронтальне опитування.

1) Яку роль відіграла Україна у створенні ООН?

2) Назвіть територіальні зміни, яких зазнала УРСР у повоєнні роки. Які це мало наслідки?

3) Які першочергові завдання ставив план відбудови господар­ства УРСР?

4) У чому полягали особливості відбудови в УРСР?

5) Чи можна було уникнути голоду 1947 р.?

6) Які чинники впливали на демографічну ситуацію в Україні в 1940-ві рр.?

 

Вивчення нового матеріалу

1. Формування органів радянської влади

У період 1939—1941 рр. радянський режим ще не встиг зміц­нитися на західноукраїнських землях. Тому після війни партій­ні й державні керівники СРСР провадили політику насадження моделі радянської влади в Західній Україні. Цей процес отримав назву «радянізація». Він включав у себе колективізацію, інду­стріалізацію, культурну революцію і масові репресії проти невдово- лених новою владою. Зробити це намагались у найкоротші стро­ки, незважаючи на опір місцевого населення. Крім небажання набувати статусу «радянського народу», західні українці пам’ятали перші уроки спілкування з радянською владою. Вони жахалися колективізації і переслідувань на релігійному ґрунті. їхні побо­ювання виявились не даремними. Для впровадження радянсько­го способу життя в Західну Україну були направлені потужні по­літичні та військові сили.

Відразу ж за вступом Радянської Армії в Західну Україну на роботу в місцеві органи влади, господарську, політико-партійну та інші сфери із східних областей надсилаються праців­ники різних спеціальностей. До середини 1946 р. сюди було на­правлено 86 тис. спеціалістів. Місцевим кадрам на той час не довіряли. На другорядні посади було направлено 53 тис. місце­вих активістів — здебільшого на рівні району або села. Так, із 15,1 тис. номенклатурних посад в обкомах партії в Західній Укра­їні наприкінці 1946 р. місцеві працівники займали лише 1,8 тис. осіб (12,1 %). Першими заходами нової влади стало утворення спочатку тимчасових, а потім постійних місцевих органів вла­ди у формі рад. Здійснювалась націоналізація промисловості, реквізиція цінностей у банках, одержавлювався житловий фонд, сфера торгівлі, установи культури, школи, інші навчальні за­клади, залізничний транспорт та вся сфера його обслуговуван­ня, ліси, надра тощо оголошувались державною власністю. Ве­ликі маєтки конфісковували, а їх землі передавали безземельним і малоземельним селянам. Власників великих промислових під­приємств, господарів хуторів, населення прикордонної смуги (зага­лом 900 тис. осіб) було виселено і депортовано до віддалених ра­йонів СРСР.

За вказівками з Москви і Києва керівництво на місцях запро­ваджувало ті ж порядки, що панували в інших куточках держави.

 

2. Доля УГКЦ. Й. Сліпий.

Один із перших ударів нова влада нанесла по греко-католицькій церкві, яка мала величезний вплив на західноукраїнське насе­лення, виступала натхненником національно-визвольної боротьби, не визнавала політику більшовиків.

До встановлення радянської влади Українська греко-католицька церква (УГКЦ) складалася із 3040 парафій і 4440 церков, духо­вної академії, 5 духовних семінарій, 2 шкіл, 127 монастирів. Вида­валося три тижневики і шість місячних часописів. Церкву очолював митрополит, якому підлягали 10 єпископів, 2950 священиків, було 520 ієромонахів, 1090 монахинь, 540 семінаристів. Церква об’єдну­вала понад 5 млн віруючих.

Смерть митрополита А. Шептицького 1 листопада 1944 р. ста­ла сигналом до початку кампанії проти церкви. Греко-католиків звинувачували в пособництві нацистам.

Наступник Шептицького Й. Сліпий намагався знайти спіль­ну мову з новою владою. Проте вже в березні 1945 р. була підготов­лена детальна інструкція щодо ліквідації УГКЦ, яка була схвалена Сталіним. Згідно з інструкцією, у квітні 1945 р. були заарештова­ні єпископи на чолі з митрополитом Й. Сліпим. Усім було запропо­новано «добровільно» возз’єднатися з Російською православною церк­вою. Далі пішли арешти провідних діячів церкви і заслання їх до Сибіру. Протягом короткого часу було закрито церковні освітні уста­нови, розгромлено митрополію та єпархіальні управління, а також заарештовано близько 2 тис. священиків, монахів, монахинь. У 1946 р. в Києві відбувся закритий процес проти греко-католиць- кої ієрархії на чолі з митрополитом Й. Сліпим. Йосип Сліпий був заарештований і засудже­ний на вісім років примусових робіт. Згодом він був засуджений ще три ра­зи, пробувши у в’язницях і таборах до 1963 р. За наполяганням Папи Рим­ського і світової громадськості Й. Сліпий був звільнений і прибув до Рима. 25 січня 1965 р. Й. Сліпого було обрано кардиналом і владикою (па­тріархом) УГКЦ. На 93-му році його життя обірвалося. Згідно із заповітом у 1992 р. його було перепоховано у Львові.

Тоді ж у Львові бу­ло скликано псевдособор, який прийняв рішення про скасування Берестейської унії 1596 р., розрив із Римом і підпорядкування гре­ко-католиків Російській православній церкві. УГКЦ змушена була перейти у підпілля. Ініціатор і організатор собору єпископ Г. Костельник був застрелений на одній з вулиць Львова.

За схожим сценарієм розгорталися події у Закарпатті. До липня 1947 р. від мукачівської єпархії відібрали 73 церкви, 15 свя­щеників було вислано до Сибіру, трьох убито, а 36 втекли за кор­дон. На мукачівського єпископа Г. Ромжу було вчинено замах, але він залишився живим. Пізніше він був отруєний в лікарні. Після цього закрили всі греко-католицькі церкви і 50 священи­ків засудили до різних строків ув’язнення. Наслідком цих акцій було проголошення у серпні 1949 р. Московським патріархом «добровільного возз’єднання мукачівської єпархії з Російською пра­вославною церквою».

Ліквідація УГКЦ була складовою частиною плану радянізації західноукраїнських земель. Вона повинна була підірвати опору на­ціонально-визвольного руху і духовну опору західних українців.

Проте УГКЦ остаточно не припинила свого існування. її ле­гальні структури існували за межами УРСР, а нелегальні діяли на західноукраїнських землях і мали назву «церква в катакомбах».

3. Колективізація, індустріалізація та культурна революція.

Визволення західних земель від німецько-фашистських за­гарбників поставило на порядок денний питання відбудови і по­дальшого розвитку краю. Уже в грудні 1944 р. при РНК УРСР було утворено Раду допомоги із відбудови та відродження цього регіону і виділено 10 млрд крб. Розвиток регіону був визначений як пріоритетний.

Із метою координації дій у проведенні радянізації західних об­ластей встановлювалися спеціальні посади заступника голови уря­ду УРСР, заступників міністрів. У ЦК КПУ було утворено спеціаль­ний відділ у справах західних областей.

Уже на кінець 1945 р. було відбудовано 1700 промислових підприємств і 500 промислових артілей. Проте процес відбудови і розвитку промисловості західноукраїнського регіону проходив набагато складніше, ніж на сході України. Це було зумовлено низкою причин:

■ одночасністю процесів відбудови, індустріалізації, колективі­зації і культурної революції та їх форсованими темпами;

■ слабкістю економічного потенціалу регіону (лише 4 % насе­лення було зайнято в промисловості);

■ майже повною відсутністю спеціалістів інженерно-управлін­ської ланки;

неоднозначним сприйняттям населенням соціальних перетво­рень, пасивним і активним опором радянізації. Найболючішим для краю був процес колективізації, якому на­селення чинило найбільший опір. Колективізація в краї пересліду­вала такі цілі: зламати приватно-власницьку психологію місцевого населення; встановити тотальний контроль над селянством; уніфі­кувати розвиток західноукраїнських земель із центральними і схід­ними регіонами УРСР; позбавити підтримки збройний рух Опору тоталітарній системі.

Колективізація проводилася притаманними для радянської системи методами, що були відпрацьовані під час колективізації 30-х рр. ХХ ст.: примус, шантаж, залякування, провокації, ви­силки до Сибіру, убивства. Основний удар колективізації був на­несений, у першу чергу, по заможних господарствах (вони стано­вили 4,8 % від загальної кількості й володіли 13,7 % земель). їм було збільшено на 50 % норми поставок сільгосппродукції, ско­рочувалися нормативні терміни здачі, скасовувалися будь-які піль­ги. Усіх, хто чинив опір або ж навіть не виконував завдання, ви­силали до Сибіру.

У результаті проведення вищезазначених заходів кількість колгоспів зросла від 145 у 1945 р. до 7200 у 1950 р. До складу кол­госпів входило 93 % селянських господарств. На базі великих ма­єтків створювалися радгоспи. Для прискорення колективізації впро­ваджувалася широка мережа машинно-тракторних станцій (МТС). Із метою посилення керівної ролі партії у перетвореннях на селі при МТС створювалися спеціальні політвідділи. Таким чином, на кінець четвертої п’ятирічки процес колективізації у західноукраїнських землях був в основному завершений.

Значні перетворення були здійснені й у промисловості. Вони докорінно змінили і модернізували економічний потенціал регіону. Індустріалізація краю передбачала:

■ вирівнювання розвитку різних регіонів України; включення західноукраїнських земель в єдиний союзний про­мисловий комплекс;

модернізацію існуючої промисловості; освоєння місцевих природних ресурсів;

■ зміну соціальної структури населення.

За період індустріалізації в Західній Україні було збудовано 2,5 тис. великих і середніх промислових підприємств. Обсяг вало­вої продукції на 1950 р. зріс у 3,2 разу.

Порівняно з індустріалізацією 1930-х рр. цей процес у Захід­ній Україні мав свої особливості:

■ значно вищі темпи промислового розвитку: у 1940 р. підпри­ємства західних областей становили 4,7 % від загальної кіль­кості підприємств, а в 1949 р. — вже 12,6 %;

■ відбулися якісні зміни в традиційних галузях виробництва: лісовій, нафтовидобувній. їх продукція стала перероблюва­тися на місцях, а не у вигляді сировини вивозитись за межі краю;

■ були створені нові для західних областей галузі індустрії — металообробна, машинобудівна, приладобудівна, електро­лампова, інструментальна, хімічна, реконструйовані й роз­ширені деревообробна, харчова, нафтовидобувна, гірнича промисловість;

визнання пріоритетності розвитку краю спричинило спряму­вання сюди найсучаснішого устаткування й обладнання, що вивозилися з Німеччини за репараціями;

■ організована за сталінським зразком, вона успадкувала її традиційні вади: диспропорцію розвитку важкої і легкої про­мисловості на користь першої, домінування кількісних по­казників над якісними, незавершеність технологічного ци­клу в межах певного регіону.

На кінець 1950-х рр. промисловий рівень розвитку Західної України був таким самим, як і у східних областях України.

Важливим заходом у здійсненні радянізації було формуван­ня нової системи освіти, яка б охоплювала всіх громадян. Справ­жнім здобутком у цьому напрямі стала ліквідація неписьменності, але поряд із цим давалася взнаки й ідеологізація освіти, покли­кана виховувати населення в комуністичному дусі й витравити в нього національну самосвідомість. У вищих навчальних закла­дах лекції читались головним чином російською мовою. У західні області на постійну роботу було направлено понад 50 тис. учите­лів різних спеціальностей, доставлено тисячі підручників і наочних посібників. Створювалася мережа професійно-технічної та вищої освіти.

Позитивним для розвитку краю стало забезпечення безко­штовного медичного обслуговування населення. Із цією метою до за­хідних областей було направлено сотні медичних працівників ви­щої та середньої кваліфікації.

Отже, процес радянізації в основному був завершений напри­кінці 1950-х рр.

 

4. Боротьба з ОУН—УПА. Р. Шухевич.

Чинячи опір тоталітарному режиму, місцеве населення вдава­лося до різних методів боротьби: від саботажу до збройного опору. Організатором цього була УПА, яка в 1943 р. об’єдналась з підпіл­лям ОУН в єдину структуру ОУН—УПА. Політичною надбудовою УПА була Українська Головна Визвольна Рада (УГВР) — організа­ція, покликана здійснювати керівництво національно-визвольним рухом в Україні. УГВР очолювали Р. Шухевич, В. Кук, М. Лебедь, Ю. Липа та інші. УГВР прийняла низку законодавчих актів — «Устрій», «Платформа», «Універсал», але основну увагу зосереджу­вала на підготовці бойових дій.

На завершальному етапі Другої світової війни керівництво ОУН—УПА вело активну підготовку до боротьби з радянськими військами. У 1945—1946 рр. УПА (кількість 20—25 тис. вояків) взяла під контроль значні території Західної України. Після за­вершення бойових дій в Європі проти УПА були кинуті війська МВС—МДБ. Величезні райони на території Волині та в передгір’ях Карпат блокувалися і прочісувалися. Усіх, хто хоч якоюсь мірою був пов’язаний з опором, знищували або відправляли в Сибір.

Зазнавши великих втрат, УПА здійснювало рейди, щоб про­рватися у Західну Німеччину та Австрію. Ті, що не могли про­рватися, розділилися на невеликі групи, здійснюючи напади на активістів радянської влади, знищуючи колгоспи, МТС та інші господарчі об’єкти. Пропаганда, жорстокість та підступність ра­дянських каральних органів, а також ефективні соціально-еконо­мічні зміни та поширення колективізації зробили неможливим продовження опору. У березні 1950 р. в сутичці під Львовом за­гинув командир УПА Р. Шухевич (генерал Тарас Чупринка). Йо­го наступник В. Кук вже не міг координувати дії розрізнених за­гонів, які в основному вели боротьбу за виживання. Невеликі загони діяли до середини 1950-х рр. Повідомлення про викриття окремих військових груп траплялися і на початку 1960-х рр. Зре­штою рух Опору поступово згасає. Сильного удару націоналістич­ному руху було завдано після вбивства агентом КДБ у Мюнхені Л. Ребета (1957) і С. Бандери (1959). 170 тис. членів ОУН—УПА було засуджено й відправлено до таборів. Проте і в таборах повстанці не припиняли боротьбу. Вони ставали одними з головних організаторів хвилі повстань і бунтів, що прокотилися таборами ГУЛАГу в 1946—1955 рр., а також припинили в таборах терор карних злочинців проти «політичних».

Завдання.

Проаналізуйте поданий статистичний матеріал та дайте відпо­відь на запитання: із якою метою проводилася депортація населен­ня Західної України?

ДЕПОРТАЦІЯ НАСЕЛЕННЯ ГАЛИЧИНИ

Рік	Кількість сімей	Кількість населення
		12 762
		17 497
	26 612	76 586
		21 672
Усього	50 453	143 тис

 

 

5. Операція «Вісла».

Після закінчення Другої світової війни кордон між Радян­ським Союзом і Польщею, згідно з договором між ними, пройшов в основному по «лінії Керзона». На польській території опинилися великі поселення українців, які жили там споконвічно. Водночас частина польського населення опинилася на радянській території. За домовленістю між Польщею і СРСР передбачався обмін населен­ням на добровільних засадах. Проте насправді із самого початку він супроводжувався насильством і численними жертвами.

До кінця 1946 р. з Польщі в УРСР було вивезено майже півмільйона осіб.

У 1947 р. виселення українців із південно-східної Польщі всту­пило в завершальну стадію. На цьому етапі воно було особливо жор­стоким. Польська влада за погодженням з радянським керівництвом провели крупномасштабну воєнно-репресивну депортаційну операцію «Вісла». її метою було переселення залишків українського населення Посяння, Лемківщини, Холмщини і Підляшшя у західні й північні райони Польщі, на так звані «повернуті землі». Це була помста тота­літарної влади українцям, які підтримували формування ОУН—УПА, що діяли тут з часів війни. Операцію «Вісла» спланували спецслужби Польщі у взаємодії з радянськими консультантами. Близько 30 тис. польських солдатів та офіцерів, спираючись на підтримку радянських сил, оточили українських партизанів і в запеклих боях знищили або захопили багатьох із них. Під загрозою розстрілу в стислий термін бу­ло переселено з обжитих місць 140 тис. українського і мішаного укра­їнсько-польського населення. Для тих, хто уникав переселення або по­вертався додому, було створено концентраційний табір на базі колишнього німецького концтабору Освенцім.

Унаслідок депортаційних акцій населені українцями землі на території Польщі були полонізовані. Одночасно з території України переселяли поляків (близько 1 млн осіб) і також властивими радян­ській владі насильницькими методами.

Використовуючи розповідь викладача та матеріал підручника, складіть структурно-логічну схему: «Операція “Вісла”».

1.Цілі проведення (орієнтовні відповіді):

- завершити перетворення Польщі на мононаціональну державу.

- придушити український національно-визвольний і ­рух на Холмщині, Підляшші, Надсянні, Лемківщині («Закерзоння»).

- завершити процес обмі­ну населенням між Польщею і УРСР.

- позбавити УПА під­тримки населення і завдати поразки основним силам УПА

2. Привід. Загибель у сутичці з вояками УПА 28 березня 1947 р. заступника міністра національної оборони Польщі Кароля Сверчевського

3. Період здійснення. 28 квітня 1947 р. — липень 1947 р. (фактично завершилася у жовтні 1947 р.)

4. Перебіг операції. Польські війська й міліція загальною кількістю 30 тис. осіб, за підтримки радянських і чехосло­вацьких військ, які встановили заслони на кордонах, здійснили насильницьку депортацію україн­ського населення. Для особливо непокірних було створено концтабір в Освенцімі (на базі колиш­нього німецького). Через табір від травня 1947 до січня 1949 р. пройшло 3870 осіб, із яких 160 загинуло

5. Результати (орієнтовні відповіді):

- проти УПА було проведено 357 бойових акцій, знищено 1509 повстанців, 1178 бункерів і криївок.

- заарештовано 2800 членів ОУН і УПА.

- виселено в західні і північні райони Польщі 140 тис. українців

- припинення бойових дій УПА на Закерзонні і деукраїнізація Закерзоння

 

І

Закріплення нових знань

Бесіда за запитаннями.

1) Укажіть хронологічні межі процесу радянізації західноукра­їнських земель.

2) Що включав у себе процес радянізації?

3) Коли було ліквідовано УГКЦ в Галичині й на Закарпатті?

4) Які заходи радянізації населення сприймало позитивно?

5) Якими були причини тривалої боротьби УПА?

6) Чи мала УПА шанс на успіх?

Підсумки заняття

З усіх регіонів України, що постраждали від війни та фашист­ської окупації, у найгіршому становищі були західноукраїнські зем­лі. Повоєнна розруха посилювалася впертою боротьбою УПА проти насадження тоталітарного режиму. І хоча повстанський рух був із самого початку приречений на поразку, він змусив радянське керів­ництво бути більш обережним у здійсненні радянізації.

Домашнє завдання

Опрацювати відповідний параграф підручника.

 

мудрейших цитат Конфуция

· Культура

Конфуций (настоящее имя — Кун Цю) был обычным человеком, но его учение нередко называют религией. Хотя вопросы богословия и теологии как таковые для конфуцианства не важны вообще. Все учение строится на морали, этике и жизненных принципах взаимодействия человека с человеком.

Он был одним из первых, кто предложил идею построить высоконравственное и гармоничное общество. А золотое правило его этики звучало так: «Не делай другому того, чего не желаешь себе». Его учение нашло такой широкий отклик у людей, что его приняли в качестве идеологической нормы на уровне государства, и оно оставалось популярным почти 20 веков.

Его уроки просты для понимания каждому человеку – наверное, поэтому они вдохновляют настолько эффективно:

1. Три пути ведут к знанию: путь размышления — это путь самый благородный, путь подражания — это путь самый легкий и путь опыта — это путь самый горький.

2. Если ты ненавидишь – значит тебя победили.

3. В стране, где есть порядок, будь смел и в действиях, и в речах. В стране, где нет порядка, будь смел в действиях, но осмотрителен в речах.

4. Перед тем как мстить, вырой две могилы.

5. Давай наставления только тому, кто ищет знаний, обнаружив свое невежество.

6. Счастье — это когда тебя понимают, большое счастье — это когда тебя любят, настоящее счастье — это когда любишь ты.

7. На самом деле, жизнь проста, но мы настойчиво её усложняем.

8. Несдержанность в мелочах погубит великое дело.

9. Лишь когда приходят холода, становится ясно, что сосны и кипарисы последними теряют свой убор.

10. Люди в древности не любили много говорить. Они считали позором для себя не поспеть за собственными словами.

11. Советы мы принимаем каплями, зато раздаём ведрами.

12. Драгоценный камень нельзя отполировать без трения. Также и человек не может стать успешным без достаточного количества трудных попыток.

13. Благородный человек предъявляет требования к себе, низкий человек предъявляет требования к другим.

14. Побороть дурные привычки можно только сегодня, а не завтра.

15. Три вещи никогда не возвращаются обратно – время, слово, возможность. Поэтому: не теряй времени, выбирай слова, не упускай возможность.

16. Выберите себе работу по душе, и вам не придется работать ни одного дня в своей жизни.

17. Я не огорчаюсь, если люди меня не понимают, — огорчаюсь, если я не понимаю людей.

18. Попытайтесь быть хотя бы немного добрее, и вы увидите, что будете не в состоянии совершить дурной поступок.

19. В древности люди учились для того, чтобы совершенствовать себя. Нынче учатся для того, чтобы удивить других.

20. Можно всю жизнь проклинать темноту, а можно зажечь маленькую свечку.

21. Пришло несчастье – человек породил его, пришло счастье – человек его вырастил.

22. Красота есть во всем, но не всем дано это видеть.

23. Благородный в душе безмятежен. Низкий человек всегда озабочен.

24. Если тебе плюют в спину, значит ты впереди.

25. Не тот велик, кто никогда не падал, а тот велик – кто падал и вставал.