МОСКОВСКАЯ ГОСУДАРСТВЕННАЯ ЮРИДИЧЕСКАЯ АКАДЕМИЯ

Серед економістів не існує єдиного погляду щодо методики розрахунку вказаного нормативу. Одні спеціалісти вважають, що він повинен враховувати два основних фактори: середню норму доходності у сфері, в яку реально можуть бути інвестовані дані кошти, тобто по підприємству, галузі, регіону, чи національній економіці, а також рівень інфляції. Інші вважають, що основним орієнтиром повинна бути норма амортизації (або ж наведені вище фактори "плюс" норма амортизації) (детально див. у наступному параграфі). У Радянському Союзі механізм дисконтування (наслідуючи західну економіку) почав використовуватися в 1960-ті роки. Єдиний по країні норматив дисконтування приймався в різні роки від 0,08 до 0,1.

 

При "заморожуванні" капітальних витрат на другий рік повна їх величина знову зростає, причому упущена вигода цього разу обчислюватиметься вже й від величини К · (1 + r):

 

З_повн = К · (1 + r) + К · (1 + r) · r = К · (1 + r) · (1 + r) = К · (1 + r)². (14.3)

 

Продовжуючи аналогічні розрахунки, можна переконатися, що повні витратиздійснення капітальних вкладень у певному році при "заморожуванні" їх на термін Т років становлять величину, яка дорівнює Кі · (1 + r) ^Т. У тому випадку, якщо капітальні вкладення вносяться в i-му році, а зводяться до моменту часу Т від початку будівництва, повні витрати можуть бути для даного року оцінені формулою:

 

З_повнi = Ki · (1 + r) ^T-i. (14.4)

 

Капітальні витрати, визначені з урахуванням упущеної вигоди від їх "заморожування", називаються приведеними капітальнимивитратами, індекс В = (1 + r) ^Т, що показує темп зростання витрат залежно від терміну їх "заморожування", – коефіцієнтом дисконтування, а величина r – нормою, або нормативом дисконтування (Инвестиции, 2007).

Загальна величина зведених витрат на об’єкт в цілому за весь період його будівництва може бути визначена шляхом підсумовування капітальних витрат відповідних років, зведених до одного з років, зокрема у майбутньому періоді, для чого використовується формула:

 

, (14.5)

 

де К_Т – повні капітальні витрати по об’єкту в цілому, зведені до Т -го року будівництва;

і – рік будівництва, рахуючи від його початку;

К_і – капітальні витрати, здійснені в і -му році будівництва;

r – норматив зведення капітальних вкладень;

Т – номер року будівництва, до якого здійснюється зведення капітальних витрат.

Напрямок зведення часу може бути і зворотним, зокрема, всі витрати можуть бути зведені до року початку будівництва (Пересада, 2006). У цьому випадку показники ступеня будуть від’ємними, і витрати ділитимуться на коефіцієнт зведення (1 + r) ^Т-і, де різниця Т–і визначається за модулем.Рік зведення може бути обраний також і всередині періоду будівництва. У цьому випадку витрати, здійснені до року зведення, повинні домножуватися на коефіцієнт дисконтування, а витрати, здійснені після цього періоду, – ділитися на нього. А втім, це буде здійснено автоматично, якщо виконати алгебраїчну дію Т–і (Правик, 2007).

Слід зазначити, що подібним чином до одного моменту часу можуть зводитися також результати діяльності підприємства (дохід, прибуток), поточні витрати, збитки та інші види витрат.

 

Приклад 4

Наведемо для ілюстрації подібних розрахунків умовний приклад, у якому існують два варіанти будівництва заводу, причому загальна тривалість будівництва за варіантами становить три роки, а капітальні витрати – відповідно 290 і 300 тис. грн. У даному розрахунку капітальні вкладення зводяться до останнього року будівництва, з чого випливає, що Т = 3. При цьому для простоти розрахунку взято, що rн = 0,1 (табл. 14.1).

 

Таблиця 14.1. Розрахунок витрат з урахуванням зведення капітальних вкладень до одного періоду часу

Роки освоєння витрат (і)	Період заморожу-вання витрат (Т-і)	Щорічні витрати за варіантами (Кі), тис. грн.	Коефіцієнт зведення витрат (1 + rн)Т-і	Річні витрати за варіантами, зведеними до часу закінчення будівництва, тис. грн. КТ × (1 + rн)Т-і
І	ІІ	І	ІІ
				1,12 = 1,21	181,5	60,5
				1,11 = 1,10	110,0	110,0
				1,10 = 1,00	40,0	150,0
Разом					331,5	320,5

 

Якщо при розв’язанні цієї задачі капітальні вкладення зводилися б до першого року будівництва (Т = 1), то коефіцієнт зведення становив би:

• для першого року – (1 + 0,1)^1–1= 1,1⁰= 1;

• для другого року – (1 + 0,1)^1–2= 1,1^-1= 0,909;

• для третього року – (1 + 0,1)^1–3= 1,1^-2= 0,826.

Але й у цьому випадку повні капітальні вкладення для другого варіанта були б нижчими, ніж для першого:

К ₁= 272,9 тис. грн; К ₂= 263,8 тис. грн.

З наведених розрахунків бачимо, що, хоча за другим варіантом на будівництво передбачається направити більше коштів, ніж за першим, перевагу слід віддати саме другому варіанту, оскільки сума зведених капітальних витрат у ньому є меншою. Це обумовлено більш раціональним розподілом капітальних вкладень у межах загального терміну тривалості будівництва.

 

Застосування викладених вище методів відбору найбільш ефективних варіантів здійснення капітальних вкладень дає можливість більш раціонально використовувати капітальні вкладення, що створює умови для подальшого підвищення ефективності промислового виробництва (Управление, 2007).

 

Приклад 5

Окремим випадком є оцінення ставок позичкового капіталу. Інакше кажучи, потрібно відповісти на питання: до чого сьогодні необхідно прирівняти долар (гривню, євро, карбованець), який буде виплачено вам у майбутньому. Для відповіді потрібно один долар розділити на (1 + r) ^Т, де Т – період часу в майбутньому, коли вам буде виплачено долар. При ставці 10% і 15%, тобто r = 0,10 і 0,15, майбутній долар залежно від періоду віддалення сьогодні коштуватиме:

 

Таблиця 14.2. Поточна вартість долара, дол

Рік
(10%) Оцінка, дол	0,91	0,83	0,62	0,39	0,15	0,06
(15%) Оцінка, дол	0,87	0,75	0,50	0,25	0,06	0,02

 

Дані цієї таблиці дозволяють зробити ще один висновок: значення коефіцієнта зведення значно залежить не тільки від лага часу, але й від відсоткової ставки, яка, у свою чергу, визначається станом справ у національній економіці (докладніше див. у наступному параграфі).

Ці висновки важко було відчути в плановій економіці при стандартному, централізовано заданому нормативі зведення r = 0,08 – 0,1, який не залежав від стану справ в економіці. Важливість "мінливості характеру" цього показника можна відчути тільки в ринковій економіці, а заодно і зрозуміти, чому цей розділ має назву "Дія фактора часу, що виявляється в умовах розширеного відтворення".

 

Дуже суттєве доповнення. Всі наведені розрахунки відповідають стану неінфляційної економіки, і норматив зведення обумовлений тільки зростаючою віддачею капітальних вкладень в умовах розширеного відтворення. В умовах інфляції він має бути скорегований з урахуванням коефіцієнта інфляції (К_інфл):

 

. (14.6)

 

3. Урахування динаміки зміни природних умов. Під дією динаміки соціально-економічних факторів і фактора обмеженості природних ресурсів відбуваються зміни економічної цінності останніх. Як правило, поступово виникає необхідність залучення в експлуатацію замикаючих ресурсів, тобто гірших за якістю, умовами видобутку чи експлуатації і місцем розміщення. Це збільшує відносну "ціну" ресурсів, що експлуатувалися раніше. Крім того, постійно збільшуються витрати на відтворення якості навколишнього середовища. Заради справедливості слід зазначити, що діє і зворотний процес: науково-технічний прогрес в експлуатації природних ресурсів може сприяти зниженню витрат на видобуток чи відтворення якості природних факторів.

Вплив фактора часу на величину річної ренти (тобто економічної оцінки природного ресурсу) може враховуватися коефіцієнтом r_р. Зокрема, середнє значення щорічного зростання сільськогосподарської диференційної ренти за деякими оцінками дорівнює 3%. Найчастіше виникає потреба розв’язувати задачі такого типу: оцінити збиток від вилучення певного природного ресурсу (наприклад землі) з обороту за термін Т. У цьому випадку коефіцієнт корегування ренти (Р) на зазначений період (без обліку нормативу дисконтування) становитиме:

 

, (14.7)

 

де R_б – базова величина ренти;

r_р – середньорічний темп зростання (r_р > 0) або зменшення (r_р < 0) річної ренти за період вилучення природного ресурсу Т.

4. Урахування зміни індексу цін. Зміна інших вищезазначених економічних показників (темпи НТП, зміна органічної структури капіталу, зміна структури витрат) може бути врахована введенням у розрахунок індексу цін на розглянуті ресурси. Щоб виключити вплив інфляції, індекс цін може оцінюватися через тверду валюту. До речі, на відміну від інфляції, яка відносно рівномірно збільшує ціни на різні товари і послуги (причому відразу на більшість із них), зазначені фактори діють на різні товари по-різному. На одні товари ціни можуть зростати, на інші – знижуватися. Індекс цін за кожною групою товарів становить:

 

, (14.8)

 

де Ц_р – ціна на даний товар в розрахунковому році;

Ц_б – ціна на даний товар в базовому році.

Підбиваючи підсумки, можна сказати, що проблема обліку фактора часу зводиться до його вартісної оцінки при дослідженні й аналізі таких економічних процесів, для яких характерна мінливість і несинхронність витрат і результатів (Школьник, 2009).

14.4. Оцінка і вибір нормативу дисконтування

 

Щоб зрозуміти природу формування нормативу зведення (нормативу дисконтування) – r, необхідно розібратися у факторах, що його формують. На величину нормативу зведення впливають два основних фактори:

а) реальний рівень прибутковості інвестування коштів у сфері господарської діяльності;

б) темпи інфляції.

З цих двох факторів ключовим, безумовно, є перший. Саме він передає зміст тих економічних процесів, що спричиняють виникнення неявних витрат (упущеної вигоди). Другий фактор дає можливість лише виразити в тій чи іншій грошовій системі результати дії першого фактора. У свою чергу, рівень прибутковості визначається двома групами факторів:

• можливою рентабельністю діяльності, тобто частки інвестованого капіталу, яка відповідає величині прибутку, що отримується завдяки вложеним коштам;

• системою вилучення з підприємства отриманих доходів (наприклад, за рахунок оподатковування).

В принципі факт провідної ролі обох груп факторів при формуванні величини r дійсний для будь-якої економічної системи. Однак в різних економічних системах ці групи факторів обумовлені різними причинами, що може вирішальним чином позначатися і на їх сумарній величині. Щоб зрозуміти основи цього процесу, спробуємо охарактеризувати особливості відповідних процесів у двох різних типах економіки, які умовно назвемо стаціонарною і нестаціонарною.

При цьому під стаціонарною економікою ми будемо розуміти економіку зі стійкими темпами економічного зростання (для країн, що належать до розвинених економік, вони становлять у середньому 3–5% на рік). Зазвичай такій економіці притаманні добре розвинені ринкові механізми економічного регулювання (вільне підприємництво, високий ступінь конкуренції, однаковий доступ економічних суб’єктів до фінансових та інших ресурсів тощо), високий рівень легалізації господарської діяльності, "прозорість" економічних процесів, що відбуваються, законопослушність громадян (низький відсоток тіньової, тобто неоподаткованої діяльності). Все разом обумовлює прогнозовані, стійкі умови господарської діяльності, де, як правило, існує невисока частка ризикових видів господарювання, однак незначна питома вага і надприбуткових операцій.

Для описаної економіки ключовими причинами впливу на рівень прибутковості є темпи економічного зростання (високі темпи обумовлюють підвищення показника r), ставки податків (низькі ставки збільшують прибутковість і відповідно сприяють підвищенню значення r).

Під нестаціонарною економікою ми умовно будемо розуміти економіку з коливальними темпами економічного зростання (вони можуть коливатися в значних межах, у тому числі отримуючи від’ємні значення). Однак головне навіть не це, а те, що на рівень прибутковості підприємств впливають не стільки економічні фактори, скільки фактори, що умовно можуть бути названі соціальними. Зокрема, нестаціонарна економіка характеризується значним контролем держави (а точніше, бюрократичного апарату) за господарськими процесами. Її характеризують високий рівень корупції (а це, відповідно, робить вирішальною роль неекономічних інструментів – прямі і непрямі хабарі, підтримка ключових інтересів в одержанні необхідних фінансових матеріальних ресурсів), високий ступінь монополізації економіки, значна питома вага "тіньової економіки" (яка, за деякими оцінками, становила в Україні наприкінці 1990-х років 70–80%), високий рівень криміналізації громадського життя (коли економічну нішу податків займає рекет). Саме зазначені фактори обумовлюють можливість отримання надвисоких прибутків для "обраних" економічних суб’єктів навіть на тлі спаду в національній економіці і жалюгідного стану переважної кількості підприємств. Цей же фактор пояснює і можливість високої ціни коштів саме в "нестаціонарних" економіках, що добре простежується за динамікою економічних показників в Україні (табл. 14.3).

 

Таблиця 14.3. Значення деяких економічних показників в Україні, % (отримані на основі аналізу фактичних даних, що характеризують показники національної економіки і комерційних банків)

Назва	Значення
2009 р.	2010 р.
1. Зростання ВВП	-7,0	4,2
2. Облікова ставка Національного банку України	10,25	7,75
3. Середній рівень процентної ставки комерційних банків, у тому числі за кредитами:
– в національній валюті	16,6	13,5
– інвалютні	19,2	6,4
4. Процентна ставка за депозитами в комерційних банках, у тому числі
– в національній валюті	11,5	8,2
– інвалютні	6,6	6,6
5. Індекс інфляції (за споживчими цінами)	12,3	9,1

Джерело: офіційний сайт Державного комітету статистики України // www.ukrstat.gov.ua.

 

Зокрема, якщо розбіжності в процентних ставках за гривневими та інвалютними операціями пояснюються інфляційними очікуваннями, то зниження відповідних показників при істотному економічному зростанні можна пояснити лише зменшенням можливостей одержання швидких, надвисоких прибутків, які і можуть реалізуватися саме в умовах коливання економіки зі значним ступенем монополізації і входження в "тінь" господарства, де існує сприятливе середовище для спекулятивних операцій. Отже, тенденція до зміни економічних показників свідчить про процеси оздоровлення економіки України і наближення її стану до стану стаціонарної економіки, хоча ще істотно від нього відрізняється.

Таким чином, при оцінці зазначеного показника мають враховуватися основні показники, що характеризують стан національної економіки. Для визначення його кількісної величини в різних країнах (у тому числі й у вітчизняній економіці) використовуються кілька основних методичних підходів. Суть методу для проектів з нестабільною ефективністю визначається таким алгоритмом:

 

, (14.9)

 

де Р – річний приріст чистого доходу;

К – річний обсяг капітальних вкладень у виробничі фонди.

Отримані значення нормативу характеризуються такими величинами (укрупнені значення):

Вінницька, Житомирська, Рівненська, Сумська, Хмельницька, Черкаська, Чернігівська обл.	0,075–0,076
Кіровоградська, Херсонська, Чернівецька обл.	0,076–0,078
Волинська, Тернопільська обл.	0,076–0,082
Закарпатська, Івано-Франківська, Київська, Луганська, Миколаївська обл., Автономна Республіка Крим	0,080–0,083
Львівська, Одеська, Полтавська обл.	0,082–0,085
Харківська обл.	0,085–0,090
Дніпропетровська, Донецька, Запорізька обл.	0,090–0,095
м. Київ	0,090–0,100

 

Подробиці

Про проблему обґрунтування вибору нормативу зведення. Слід підкреслити значення правильного вибору величини r. За часів командної економіки з її єдиним народногосподарським комплексом держава, будучи єдиним власником даного комплексу і його окремих складових, визначала і директивно встановлювала всі нормативи, пов’язані з розрахунками економічної ефективності. В умовах ринкової економіки будь-які нормативи ефективності повинні вибиратися безпосередньо фахівцями підприємств (крім тих випадків, коли розрахунки виконуються на рівні національної економіки або регіону). При цьому слід врахувати, що величина нормативу залежить від загального стану економіки в країні; потенційної сфери вкладення коштів, яка обирається базовою для розрахунку нормативу; рівня інфляції; облікової ставки тощо.

Зазначений норматив має відображати реальні сфери діяльності, в які підприємство може прибутково для себе вкладати свій капітал. Фактично ж формування навіть індивідуальних для кожного підприємства значень норм дисконту перебуває під сильним впливом економічної політики уряду. Зокрема, Національний банк України обліковою ставкою задає мінімальний рівень прибутковості операцій комерційних банків за коштами, які вони купують у Національного банку України. Відповідно своєю процентною ставкою за кредити комерційні банки задають мінімальний рівень прибутковості діяльності підприємств, які користуються кредитами. Від цього рівня процентної ставки, а ще від терміну, на який видаються кредити, значною мірою залежать сфери діяльності, що можуть "собі дозволити" підприємства. Чим вища процентна ставка, тим далі від серйозної виробничої діяльності "відштовхуються" підприємства. І це природно: будь-яке серйозне виробниче починання потребує значних інвестицій, що, на жаль, "заморожуються" на значний період. Адже для будівництва підприємства навіть середнього розміру необхідно не менше року. Ще не менше півроку потрібно на освоєння виробництва і просування продукції на ринок. Отримувати стійкий прибуток підприємство почне в кращому разі лише на третій рік. Таким чином, підприємство зможе розрахуватися за кредити у випадку:

1) успішного початку роботи і низьких витрат виробництва;

2) точної ринкової політики і рентабельності реалізації продукції;

3) якщо за три роки ринкова кон’юнктура для підприємства не погіршиться (на жаль, цей фактор обумовлює більш високий ступінь невигідності виробничого варіанта використання коштів порівняно, скажімо, з торгівлею);

4) якщо підприємство матиме можливість користуватися довгостроковим кредитуванням;

5) якщо процентна ставка за кредит буде в межах декількох відсотків; процентну ставку вищу від 10% річних при короткостроковому кредитуванні (2–3 місяці) "зможуть витримати" тільки сфери торгівлі, валютних спекулятивних операцій, а також тіньова діяльність, що забезпечує надприбуток.

 

Економічна політика розвинених країн орієнтується на розвиток виробництва і довгострокове інвестування. Цьому сприяє "довге" кредитування при низьких процентних ставках. Зокрема, облікова ставка Центрального банку (Федеральної резервної системи) США становить 0,2% річних. В Україні на кінець 2010 року вона була вищою більш ніж у 38,75 разів і становила 7,75%. Природно, процентна ставка комерційних банків могла бути не нижчою ніж 16% річних. Якщо врахувати, що понад 10% річних "з’їдає" інфляція, то, щоб хоч якось виправдати кредит, підприємство має одержувати фантастичний (майже стовідсотковий!) прибуток, причому з перших же місяців використання кредиту. Адже віддавати його необхідно вже через 2–3 місяці.

Подібні фактори ведуть до "вимивання" виробничих сфер діяльності підприємств і до комерціоналізації економіки України.

 

Примітка

Сьогодні продовжується тенденція до зростання ВВП за рахунок більш сприятливих зовнішніх умов та різкого зростання капітальних видатків, незважаючи на слабке кредитування реального сектору внаслідок існуючих ризиків.В IV кварталі 2010 р. продовжилось пожвавлення інвестиційної активності, зростання валового нагромадження основного капіталу, становило близько 13% в річному вимірі та більше 15% за виключенням сезонного фактору, в структурі інвестицій в основний капітал суттєво зросла частка державного бюджету як джерела їх фінансування, зростання обсягу будівельних робіт прискорилось до 9% в річному вимірі.

 

Усі ці позитивні зміни сприяють тому, щоб у країні запрацювали економічні механізми та інструменти регулювання ресурсних потоків, а отже, і управління самою економікою. Ці передумови підвищують стабільність і прогнозованість функціонування економічних підрозділів, полегшуючи можливості передбачення й обліку багатьох факторів, у тому числі фактора часу.

 

Питання до теми

1. Поняття і властивості часу.

2. Сутність економічних функцій часу.

3. Дайте визначення фактора часу.

4. Які показники пов’язують чинники часу з вартісними оцінками?

5. У чому полягає зв’язок часу з економічними показниками?

6. Як враховується фактор часу в умовах інфляції?

7. У чому полягає дія фактора часу в умовах розширеного відтворення?

8. Які фактори визначають величину нормативу зведення?

9. До чого приводить збільшення відсоткової ставки?

10. Як відбувається облік динаміки зміни природних умов?

11. Облік індексу цін.

12. Основні проблеми обліку фактора часу.

 

Література

1. Аньшин В. М. Инвестиционный аналіз: учеб.-практ. пособие. / В. М. Аньшин. – [2-е изд. испр.]. – М.: Дело, 2002. – 280 с.

2. Борщ Л. М. Інвестування: теорія і практика: навчальний посібник / Л. М. Борщ, С. В. Герасимова. – Київський ун-т ринкових відносин, Феодосійська фінансово-економічна академія. – [2-е вид., перероб. і доп.]. – К.: Знання, 2007. – 685 с.

3. Вовчак О. Д. Інвестування: навчальний посібник / О. Д. Вовчак. – Л.: Новий Світ, 2008. – 544 с.

4. Инвестиции: системный анализ и управление / ред. К. В. Балдин. – [2-е изд.]. – М.: Дашков и К, 2007. – 288 с.

5. Мойсеєнко І. П. Інвестування: навчальний посібник / І. П. Мойсеєнко. – К.: Знання, 2006 – 490 с.

6. Пересада А. А. Інвестиційне кредитування: навчальний посібник / А. А. Пересада, Т. В. Майорова. – Мін-во освіти і науки України, КНЕУ. – К.: КНЕУ, 2006. – 271 с.

7. Пересада А. А. Фінансові інвестиції: підручник / А. А. Пересада, Ю. М. Коваленко. – К.: КНЕУ, 2006. – 728 с.

8. Правик Ю. М. Інвестиційний менеджмент: навчальний посібник / Ю. М. Правик – К.: Знання, 2007. – 431 с.

9. Управление проектами: учебное пособие. – Мин-во образования и науки Украины, СумГУ. – в 2 ч. – Сумы: СумГУ, 2007. – Ч. 1. – 183 с.

10. Школьник І. О. Фінансовий менеджмент: навчальний посібник / Школьник І. О., Боярко І. М., Сюркало Б. І. – Суми: Університетська книга, 2009.

 

МОСКОВСКАЯ ГОСУДАРСТВЕННАЯ ЮРИДИЧЕСКАЯ АКАДЕМИЯ