САМОФІНАНСУВАННЯ ІНВЕСТИЦІЙНИХ ПРОЕКТІВ

Найпривабливішим методом фінансування інвестиційних проектів є самофінансування, яке здійснюється виключно за рахунок власних внутрішніх коштів підприємства, до яких відносять: чистий прибуток; амортизаційні відрахування; страхові суми відшкодування збитків; іммобілізовані надлишки основних та оборотних коштів, нематеріальних активів тощо. Такий метод фінансування включає можливість підприємства не тільки відшкодовувати затрати, а й здійснювати за рахунок отриманого прибутку матеріальне стимулювання працюючих, вирішувати питання соціального розвитку і, головне, здійснювати розширене відтворення та розвиток підприємства.

При самофінансуванні суб’єкт господарювання має право самостійно вирішувати, як розпорядитися чистим прибутком, які фінансові ресурси формувати та як їх використовувати. Ясна річ, що підприємства можуть приймати рішення самостійно тільки в рамках чинних законів України. Фінансова діяльність підприємства регламентується державою через податкову, амортизаційну, валютну, митну та інші політики.

Таким чином, суб’єкт господарювання при такому методі фінансування інвестиційних проектів несе реальну економічну відповідальність за результати діяльності та своєчасне виконання своїх зобов’язань перед постачальниками, споживачами, державою, банками. За своїми зобов’язаннями підприємство відповідає власним майном і доходами. Свої втрати та збитки підприємство покриває за рахунок фінансових резервів, системи страхування та за рахунок власного прибутку.

Головним джерелом формування інвестиційних ресурсів на підприємстві є прибуток - кінцевий результат діяльності підприємства, який представляє собою різницю між загальною сумою доходів і витратами на виробництво і реалізацію продукції.

Згідно з Законом України “Про оподаткування прибутку підприємств”, прибутком вважається сума валових доходів, тобто доходів від усіх видів діяльності, зменшена на суму валових витрат підприємства і на вартість зносу (амортизації) основних засобів і нематеріальних активів.

Основою для формування прибутку на підприємстві є доходи, під якими розуміють збільшення економічних вигод у вигляді надходження активів або зменшення зобов’язань, які призводять до зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків вкладників).

Методологічні засади формування доходів на підприємстві визначено у Положенні (стандарті) бухгалтерського обліку 15 “Доход”, у відповідності до якого порядок визначення доходів можна показати таким чином, див. рис. 7.1.

Для визначення доходу повинно відбуватись не лише надходження активу або зменшення зобов’язання, але й і фінансовий наслідок цих подій, в якості якого виступає збільшення власного капіталу (крім внесків учасників).

Доходами не визнаються:

ð сума податку на додану вартість, акцизів, інших податків і обов’язкових платежів, що підлягають перерахуванню до бюджету та позабюджетних фондів;

ð сума надходжень за договором комісії, агентським та іншим аналогічним договором на користь комітента, принципала тощо;

ð сума попередньої оплати продукції (товарів, робіт, послуг);

ð сума авансу в рахунок оплати продукції (товарів, робіт, послуг);

ð сума завдатку під заставу або в погашення позики, якщо це передбачено відповідним договором тощо.

 

 

Рис. 7.1. Визначення доходів на підприємстві

Доходи підприємства класифікують за різними ознаками. З метою визначення доходу та його суми розрізняють дохід від:

– реалізації товарів, продукції, інших активів, придбаних з метою перепродажу (крім інвестицій у цінні папери);

– надання послуг;

– використання активів підприємства іншими фізичними та юридичними особами, результатом яких є отримання процентів, дивідендів, роялті.

В залежності від виду діяльності розрізняють доходи:

– від звичайної діяльності;

– від надзвичайної діяльності.

Крім того, доходи можуть виникати у результаті операційної, фінансової та інвестиційної діяльності (див. рис. 7.2.).

Таким чином, справжнім доходом на підприємстві є чистий доход від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) (ЧД), який розраховується шляхом вирахування з доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) (Д) податку на додану вартість (ПДВ), акцизного збору (АЗ), інших зборів або податків з обороту (ІЗП) та інших вирахувань з доходу, тобто:

ЧД = Д – ПДВ – АЗ – ІЗП – ІВ (7.1.)

Якщо доход від операції неможливо достовірно оцінити і немає впевненості у відшкодуванні понесених втрат, доход не визнається, а витрати визначаються як витрати звітного періоду.

У свою чергу, фінансовим результатом підприємства відповідно до П(С)БО 3 “Звіт про фінансові результати” вважаються: або збиток – перевищення суми витрат над сумою доходів, для отримання яких здійсненні ці витрати, або прибуток – сума, на яку доходи перевищують пов’язані з ним витрати.

Чистий прибуток (збиток) формується поступово протягом фінансово-господарського року від усіх видів звичайної та надзвичайної діяльності та включає:

ð чистий дохід (виручку) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг);

ð валовий прибуток (збиток);

ð фінансовий результат від операційної діяльності;

ð прибуток (збиток) від звичайної діяльності до оподаткування;

ð прибуток (збиток) від звичайної діяльності;

ð прибуток (збиток) від надзвичайної діяльності.

		Рис. 7.2. Класифікація доходів за видами діяльності

 

 

Різниця між чистим доходом і собівартістю реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг) називається валовим прибутком (збитком).

Фінансовий результат від операційної діяльності визначається як алгебраїчна сума валового прибутку (збитку), іншого операційного доходу, адміністративних витрат, витрат на збут та інших операційних витрат.

Фінансовий результат від звичайної діяльності до оподаткування визначається як алгебраїчна сума прибутку (збитку) від операційної діяльності, фінансових та інших доходів, фінансових та інших витрат.

Різниця між прибутком від звичайної діяльності до оподаткування та сумою податку на прибуток представляє собою кінцевий фінансовий результат від звичайної діяльності.

Окремо від фінансових результатів від звичайної діяльності визначаються невідшкодовані збитки та прибутки від надзвичайних подій (стихійного лиха, пожежі, техногенних аварій тощо).

Остаточний фінансовий результат діяльності підприємства – чистий прибуток (збиток) – визначається як різниця між різними видами доходів та витрат підприємства за звітний період. Формування чистого прибутку підприємства згідно П(С)БО 3 “Звіт про фінансові результати” представлено на рис. 7.3.

Важливим у процесі формування джерел фінансування інвестиційних проектів є і порядок розподілу та напрямків використання чистого прибутку, від яких залежить, яка частина прибутку піде на фінансування інвестиційних заходів, рис. 7.4.

Виходячи з схеми зрозуміло, що підприємство має можливість використати прибуток як джерело фінансування інвестиційних проектів лише у незначних обсягах і лише ту частину, яка йде на формування фонду розвитку виробництва (фінансування невеликих інвестиційних заходів, або високо ризикових інноваційних проектів) та фонду соціальної сфери (фінансування проектів, що носять соціальний характер - будівництво санаторіїв, баз відпочинку, дитсадків тощо).

		Рис. 7.3. Система формування чистого прибутку

 

 

 

Рис. 7.4. Схема розподілу чистого прибутку

 

Таким чином, приймаючи рішення про необхідність використання прибутку як джерела фінансування інвестиційних проектів, підприємство має всебічно зважити напрямки першочергових інвестиційних вкладень та стан фінансових ресурсів виходячи з фінансового стану підприємства, рівня його матеріально-технічної бази, соціального розвитку колективу, можливостей прибуткового розміщення коштів на ринку цінних паперів, у грошово-кредитній сфері тощо.

Важливим джерелом при самофінансуванні інвестиційних проектів є амортизація, яка формуються в результаті переносу вартості основних фондів на вартість продукту та в сукупності складає амортизаційний фонд.

Відповідно до Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” під терміном “амортизація” основних фондів і нематеріальних активів слід розуміти - поступове віднесення витрат на їх придбання, виготовлення або поліпшення, на зменшення скоригованого прибутку платника податку у межах норм амортизаційних відрахувань [5].Амортизації підлягають витрати на:ð придбання основних фондів та нематеріальних активів для власного виробничого використання, включаючи витрати на придбання племінної худоби та придбання, закладення і вирощування багаторічних насаджень до початку плодоношення;ð самостійне виготовлення основних фондів для власних виробничих потреб, включаючи витрати на виплату заробітної плати працівникам, які були зайняті на виготовленні таких основних фондів;ð проведення всіх видів ремонту, реконструкції, модернізації та інших видів поліпшення основних фондів;ð капітальні поліпшення землі, не пов'язані з будівництвом, а саме: іригація, осушення, збагачення та інші подібні капітальні поліпшення землі. Не підлягають амортизації та повністю відносяться до складу валових витрат звітного періоду витрати платника податку на:ð придбання і відгодівлю продуктивної худоби;ð вирощування багаторічних плодоносних насаджень;ð придбання основних фондів або нематеріальних активів з метою їх подальшого продажу іншим особам чи їх використання як комплектуючих (складових частин) інших основних фондів, призначених для подальшого продажу іншим особам; ð утримання основних фондів, що знаходяться на консервації.Крім того, не підлягають амортизації та провадяться за рахунок відповідних джерел фінансування: витрати бюджетів на будівництво та утримання споруд благоустрою й жилих будинків, придбання і збереження бібліотечних і архівних фондів; витрати бюджетів на будівництво та утримання автомобільних доріг загального користування; витрати на придбання та збереження Національного архівного фонду України, а також бібліотечного фонду, що формується та утримується за рахунок бюджетів, бібліотечних і архівних фондів; витрати на придбання, ремонт, реконструкцію, модернізацію або інші поліпшення невиробничих фондів. Сума амортизаційних відрахувань звітного періоду визначається як сума амортизаційних відрахувань, нарахованих для кожного із календарних кварталів, що входять до такого звітного періоду.Сума амортизаційних відрахувань кварталу, щодо якого проводяться розрахунки (розрахунковий квартал), визначаються шляхом застосування норм амортизації, див. табл. 7.1. Підприємства можуть прийняти рішення про застосування інших норм амортизації, що не перевищують норм, визначених у таблиці. Зазначене рішення приймається підприємством до початку звітного податкового року, не може бути змінене протягом такого року та доводиться до відома податкового органу разом із поданням декларації за перший квартал такого звітного податкового року.Суми амортизаційних відрахувань вилученню до бюджету не підлягають, а також не можуть бути базою для нарахування будь-яких податків, зборів (обов’язкових платежів).Балансова вартість групи основних фондів (окремого об’єкта основних фондів групи 1) на початок розрахункового кварталу визначається за формулою 7.2: Б(а) = Б(а-1) + П(а-1) - В(а-1) - А(а-1) (7.2)де: Б(а) - балансова вартість групи (окремого об’єкта основних фондів групи 1) на початок розрахункового кварталу; Б(а-1) - балансова вартість групи (окремого об’єкта основних фондів групи 1) на початок кварталу, що передував розрахунковому; П(а-1) - сума витрат, понесених на придбання основних фондів, здійснення капітального ремонту, реконструкцій, модернізацій та інших поліпшень основних фондів, що підлягають амортизації, протягом кварталу, що передував розрахунковому; В(а-1) - сума виведених з експлуатації основних фондів (окремого об’єкта основних фондів групи 1) протягом кварталу, що передував розрахунковому;Таблиця 7.1. Норми нарахування амортизації за групами основних фондів(в розрахунку на податковий квартал)

Група основних фондів	Перелік основних фондів	Норми амортизації
Група 1	Будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої, в тому числі жилі будинки та їх частини (квартири і місця загального користування, вартість капітального поліпшення землі)	2 %
Група 2	Автомобільний транспорт та вузли (запасні частини) до нього; меблі; побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти, інше конторське (офісне) обладнання, устаткування та приладдя до них	10 %
Група 3	Будь-які інші основні фонди, не включені до груп 1, 2 і 4	6 %
Група 4	Електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичного оброблення інформації, їх програмне забезпечення, пов’язані з ними засоби зчитування або друку інформації, інші інформаційні системи, телефони (у тому числі стільникові), мікрофони і рації, вартість яких перевищує вартість малоцінних товарів (предметів)	15 %

А(а-1) - сума амортизаційних відрахувань, нарахованих у кварталі, що передував розрахунковому.Платники податку всіх форм власності мають право застосовувати щорічну індексацію балансової вартості груп основних фондів та нематеріальних активів на коефіцієнт індексації, який визначається за формулою, 7.3.: К_і = [І(а-1) - 10]:100% (7.3.)де: І(а-1) - індекс інфляції року, за результатами якого провадиться індексація. Якщо значення К_і не перевищує одиниці, індексація не провадиться.Амортизація окремого об’єкта основних фондів групи 1 провадиться до досягнення балансовою вартістю такого об’єкта ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Залишкова вартість такого об’єкта відноситься до складу валових витрат за результатами відповідного податкового періоду, а вартість такого об’єкта прирівнюється до нуля.Амортизація основних фондів груп 2, 3 і 4 провадиться до досягнення балансовою вартістю групи нульового значення.У разі здійснення витрат на придбання основних фондів балансова вартість відповідної групи збільшується на суму вартості їх придбання, з урахуванням транспортних і страхових платежів, а також інших витрат, понесених у зв'язку з таким придбанням, без урахування сплаченого податку на додану вартість, у разі коли платник податку на прибуток підприємств зареєстрований платником податку на додану вартість.У разі здійснення витрат на самостійне виготовлення основних фондів платником податку для власних виробничих потреб балансова вартість відповідної групи основних фондів збільшується на суму всіх виробничих витрат, понесених платником податку, що пов’язані з їх виготовленням та введенням в експлуатацію, а також витрат на виготовлення таких основних фондів, що мають інші джерела фінансування, без урахування сплаченого податку на додану вартість, у разі коли платник податку на прибуток підприємств зареєстрований платником податку на додану вартість.Підприємства та організації мають право протягом звітного періоду віднести до валових витрат будь-які витрати, пов’язані з поліпшенням основних фондів, що підлягають амортизації, у сумі, що не перевищує 10 відсотків сукупної балансової вартості всіх груп основних фондів станом на початок такого звітного періоду.Витрати, що перевищують зазначену суму, збільшують балансову вартість груп 2, 3 і 4 чи окремих об'єктів основних фондів групи 1, пропорційно сукупній балансовій вартості таких груп та таких окремих об'єктів основних фондів групи 1 на початок розрахункового кварталу.Відповідно до Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” № 1344 - IV від 27.11.2003 року зупинено на 2004 рік дію підвищених норм амортизації, для основних фондів групи 1, 2, 3, крім дії цих норм до амортизації витрат, здійснених платником податку після 1 січня 2004 року у зв’язку з придбанням (виготовленням) нових основних фондів групи 1, 2, 3, які використовуються у виробничій діяльності платника податку та які раніше не були в експлуатації, а також витрат на поліпшення зазначених новопридбаних (виготовлених) основних фондів, понесених платником податку після 1 січня 2004 року.

Таким чином, амортизація у господарській діяльності підприємства відіграє економічну та податкову роль.

Економічна роль амортизації полягає у фактичному відшкодуванні діючих основних фондів, крім того, відповідні амортизаційні відрахування відображають реальне знецінення основного капіталу в процесі виробництва та надання послуг і відносяться на витрати діяльності суб'єктів господарювання. Податкова роль амортизації полягає у фінансовому відшкодуванні основного капіталу за рахунок зменшення оподатковуваного прибутку на суму амортизаційних відрахувань (податкова амортизація) та одержання податкової знижки.

Важливим у процесі нарахування амортизаційних відрахувань є визначення методу нарахування амортизації.

Під методом нарахування амортиза­ції розуміють розподіл вартості основних фондів за роками їх служби у певному системному порядку.

В залежності від того, що вкладається в зміст методу нарахування амортизації, вони можуть класифікуватися на:

I. Методи, що базуються на терміні використання основних коштів. До них відносять:

Ø методи рівномірної амортизації - які передбачають нарахування амортизації в залежності від строку нормальної експлуатації об’єкту основних коштів, як правило, рівномірно, виходячи з первісної вартості цього об’єкту, тобто це метод прямоліній­ного списання (або лінійний метод нарахування амор­тизації);

Ø методи прискореної амортизації, якібазуються на прискоренні амортизаційного процесу, виходячи з різних систем прискорення на основі залишкової вартості. До них відносять - метод суми числа (цифр) років (кумулятивний метод); метод зниження залишку; метод подвійного зменшення вартості; модифікаційний (метод залишку, який зменшується з перехо­дом на рівномірний);

Ø методи уповільненої амортизації, які передбачають уповільнення процесу нарахування амортизації, що збільшує строк використання об’єкту. До таких методів відносять: метод амортизаційного фонду та метод ануїтету;

II. Методи, що базуються на кількості одиниць продукції, одержаної від використання об’єкту основних коштів. Це метод суми одиниць продукції (виробничий метод), який не можна використовувати при відсутності певного очікуваного обсягу виробництва продукції.

Як правило, перелік можливих конкретних методів нарахування амортизації регулюється державою, але кожне підприємство із переліку вибирає ті методи, які економічно доцільні саме для нього.

Розглянемо детальніше зміст кожного з них.

Лінійний метод нарахування амортизації, або метод рівномірної або пропорційної амортизації, є практично класичним методом, який враховує зв’язок між об’єктивною виробничою категорією - зносом та суб’єктивною фінансовою ка­тегорією - амортизацією за формулою 7.4.:

n = 1 / T_e ,(7.4)

де п - річна норма амортизації;

T_e - нормативний строк корисної експлуатації об’єкту.

У формулі (3.5) замість нормативного строку корисної експлуа­тації об’єкту можна використовувати очікуваний строк корисної експлуа­тації об’єкту – Т_р.

При використанні лінійного методу нарахування амортиза­ції вартість об’єкта основних фондів списується рівними частинами протягом періоду експлуатації цього об’єкта. Річна сума амортизаційних відрахувань може бути визначена двома способами.

При першому способі розрахунок здійснюється діленням вартості об’єкту, по якому має нараховуватися амортизація, на строк його корисної експлуатації:

S_t = S / T_p (7.5)

де S_t - сума амортизації за t -й рік;

S – пер­вісна вартість об’єкту основних фондів;

T_p - строк корисної експлуатації об’єкту.

При цьому річна норма амортизації може визначатися за формулою (7.4).

При використанні другого способу сума річних аморти­заційних відрахувань визначається множенням встановлен­ої або розрахованої річної норми амортизації на первісну вартість об’єкту:

S_t = n · S (7.6)

Перевагами даного методу можна вважати рівномірність, стабільність, пропорційність нарахувань амортиза­ції та віднесень на собівартість, простоту та точність розрахунків. Недоліком є те, що він не враховує морального зносу та розбіжностей виробничої потужності основних фондів у різні роки їх експлуатації. Практика показує, що, напри­клад, інтенсивність експлуатації машин спочатку збільшується, а потім, протягом відносно тривалого часу, стабілізується, після чого знову, але вже в більшій мірі, росте. Нерів­номірний і процес морального старіння, який особливо ак­тивний у перший період введення в експлуатацію нових машин. Застосування цього методу не завжди забезпечує повне перенесе­ння вартості основного капіталу на готовий продукт. Утворюється недоамортизація основних фондів,що є прямою втратою вартості, збитком.

Знос є об’єктивним фактором, що залежить від часу, зовнішніх факторів, темпів науково-технічного прогресу и т. п., на відміну від амортизації, оскільки при визначені нормативного строку експлуатації основних коштів присутній суб’єктивізм. Амортизація повинна не тільки забезпечити умови для простого відтворення, але й сприяти підвищенню конкурентоспроможності виробництва. Тому і виникла потреба в застосуванні методів прискореної амор­тизації, які дають можливість списувати на витрати більшу частину вартості основного капіталу протягом пер­ших років його служби.

Доцільність застосування методів прискореної амор­тизації пояснюється такими причинами:

• найбільша інтенсивність використання основних фон­дів приходиться на перші роки їх експлуатації, коли вони фізично та морально нові;

• швидке здійснення накопичення коштів для заміни об’єкту основних фондів, що амортизується.

В Україні передбачена прискорена амортизація основних фондів, якщо вони відноситься до третьої групи основних фондів за такими нормами:

1-й рік експлуатації – 15%;

2-й рік експлуатації – 30%;

3-й рік експлуатації – 20%;

4-й рік експлуатації – 15%;

5-й рік експлуатації – 10%;

6-й рік експлуатації – 5%;

7-й рік експлуатації – 5%.

Для основних фондів першої та другої груп прискорена амортизація не передбачається.

Серед методів прискореної амортизації найбільш поширеним є метод суми числа (цифр) років (кумулятивний метод), при якому річна норма, амортизаційних відрахувань відповідного року множиться на різницю між первісною вартістю об’єкта та його ліквідаційною вартістю. Сума цифр років експлуатації об’єкту визначається за формулою:

C_h = (T_e + 1)· T_e / 2 (7.7)

де C_h - сума цифр років експлуатації об’єкту;

T_e - норматив­ний строк експлуатації об’єкту.

У свою чергу, річна норма амортизації при використанні цього методу визначається за формулою:

n_t = (7.8)

де n_t - річна норма амортизації у конкретний рік;

t - конкретний рік амортизації.

Лінійний метод також може бути методом прискореної амортизації, коли прискорення здійснюється за рахунок скорочення нормативного строку експлуатації. Цей метод застосовується в країнах, де держава проводить амортизаційну політику шляхом регулювання строків експлуатації основних коштів.

Метод зниження залишку передбачає визначення суми амортизаційних відрахувань множенням балансової вартості об’єкту основних фондів на початок звітного пе­ріоду на постійну норму амортизації. Постійна норма амортизації може розраховуватися за формулою:

n_a = 1 - (7.9)

де L - ліквідаційна вартість об’єкту;

T_p – кількість років корисної експлуатації об’єкту.

Різновидом методу зниження залишку є метод подвоєного залишку, при якому подвійну ставку амортиза­ційних відрахувань, визначену методом прямолінійного списання, використовують як норму амортизації. Для визначення річної суми амортизаційних відрахувань норму амортиза­ції, визначену за формулою (3.5.), треба помножити на балансо­ву вартість об’єкту на початок звітного року:

A = 2 n S_b (7.10)

де S_b - балансова вартість об’єкту на початок звітного року, а замість балансової вартості може використовуватися залишкова вартість.

Основним недоліком такого методу - методу зниження залишку - є збільшення строку списання амортизації поверх строку можливого використання основних коштів, тобто неможливість забезпечення відтворення вартості основ­них фондів та забезпечення процесу відтворення. З урахуванням цього, більшість країн відмовились від його застосування. На зміну методу зниження залишку прийшов його різновид - метод двократного зменшення вартості, який більше відповідає інтересам виробництва та вимогам прискореної амортизації (за перші 5 років амортизується 67 % вартості основних коштів). За цим методом норма амортизації становить:

n_t= (7.11)

Особливої уваги заслуговує модифікаційний метод прискореної амортизації. Цей метод найбільш повно враховує інтереси і виробництва, і бюджету. По-перше, державою встановлені строки експлуатації ос­новних коштів: за певний період часу амортизу­ється 30 % їх первісної вартості. По-друге, річні норми амортизаційних відрахувань згладжені по відношенню до інших методів прискореної амортизації, що балансує надходження у бюджет. Це досягнуто за рахунок збільшення строку аморти­зації до 11 календарних років та норм амортизаційних відрахувань останніх років. У перший рік нарахування амортизації починається з коефіцієнту 0,5 з другого півріччя за формулою:

А = 2 · 1/ T_e (S₁ - S_a) (7.12)

де А — сума амортизації, нарахована у податковому періоді t;

S_a - сума накопиченої амортизації до податкового періоду t;

S₁ - первісна вартість основних коштів.

Методи уповільненої амортизації передбачають по­ступове збільшення суми амортизаційних відрахувань протягом строку експлуатації основних фондів та дисконтування наступних грошових надходжень від інвестицій в ос­новні фонди з використанням складних процентів.

Метод амортизаційного фонду передбачає одно­часне з нарахуванням амортизації вкладення рівної суми в цінні папери або депонування на окремому (особливому) рахунку. Одержані відсотки по цим інвестиціям також зараховуються в амортизаційний фонд. Таким чином, амортизаційний фонд складається з двох джерел: 1) амортизаційних відрахувань; 2) процентів від інвестицій та вкладів.

Амортизаційні відрахування визначаються так, щоб до кінця строку користування основних фондів амортизаційний фонд дорівнював їх первісної вартості (за мінусом ліквіда­ційної вартості).

Річна сума амортизаційних відрахувань становить:

A = (S - L) / M_a (7.13)

де А – амортизаційні відрахування;

M_a – майбутня вартість ануїтету.

При використанні методу ануїтету річна сума аморти­заційних відрахувань визначається за формулою:

A = (S – L_о) / Е (7.14)

де L_о – теперішня оцінка очікуваної ліквідаційної вартості;

Е - теперішня вартість одиниці ануїтету.

Метод амортизації, який базується на кількості одиниць діяльності (продукції), одержаних від використання об’єкту основних коштів, або метод суми одиниць продукції (виробничий метод) передбачає розрахунок норми амор­тизації на одиницю діяльності (послуг) за формулою:

n = (S – L) / О (7.15)

де О - розрахунковий обсяг діяльності підприємства.

Проілюструємо застосування цього метода на такому прикладі. Собівартість об’єкту основних коштів (первісна балансова вартість), придбаного для виробництва 20 000 одиниць продукції, складає 10 000 грн., ліквідаційна вартість - 4 000 грн. Розрахунок амортизації в залежності від кількості одиниць продукції представимо у вигляді табл.7.2.

Використання цього методу доцільно лише у випадку, коли можна попередньо визначити обсяг діяльності (послуг).

Результати застосування основних методів нарахування амортизації представимо у табл. 7.3. Для прикладу розрахунок здійснено при первісній вартості об’єкту основних коштів 10 000 грн., ліквідаційної вартості об’єкту основних коштів 1000 грн., та очікуваному періоді корисного використання 4 роки.

Таблиця 7.2.

Рік	Норма амортизації, грн/од.	Кількість факти­чно виробленої продукції, одиниць	Накопичена сум­а амортизації, грн.	Балансова вартість, грн.
	(10000 – 4000) / /20000 = 0,3	—	—

 

Таблиця 7.3.