ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

 

ГУТЬЄВА ВІРА ВАСИЛІВНА

УДК 340 (09) (37 + 477)

 

 

ЕМФІТЕВЗИС У РИМСЬКОМУ ПРАВІ

ТА ЙОГО РЕЦЕПЦІЯ У ПРАВІ УКРАЇНИ

 

Спеціальність 12.00.01- теорія та історія держави і права;

історія політичних і правових учeнь

 

 

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

 

ЛЬВІВ - 2003

 

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі історії та теорії держави і права юридичного

факультету Львівського національного університету імені Івана Франка

Міністерства освіти і науки України

 

Науковий керівник: кандидат юридичних наук, професор

Тищик Борис Йосипович,

Львівський національний університет

імені Івана Франка, завідувач кафедри історії

та теорії держави і права

 

Офіційні опоненти:доктор юридичних наук, професор

Харитонов Євген Олегович,Одеська національна юридична академія, завідувач кафедри цивільного права

 

кандидат юридичних наук Паньонко Ігор Михайлович,

доцент кафедри адміністративного та фінансового права Львівського інституту внутрішніх справ при Національній академії внутрішніх справ України, начальник Львівського училища професійної підготовки працівників міліції при УМВСУ у Львівській області

 

Провідна установа:Національна юридична академія України

імені Ярослава Мудрого Міністерства освіти і науки України, кафедра історії держави і права

України і зарубіжних країн (м.Харків)

 

Захист відбудеться 12 листопада 2003 р. о 14.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 35.051.03 Львівського національного університету імені Івана Франка за адресою: 79000, м. Львів, вул. Січових Стрільців, 14 (зал засідань юридичного факультету, ауд. Г-409).

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Львівського національного університету імені Івана Франка (79005, м. Львів, вул. Драгоманова, 5).

 

Автореферат розісланий 9 жовтня 2003 р.

Вчений секретар

Спеціалізованої вченої ради Л.А. Луць

 

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Перехід України до ринкової економіки, важливі політичні, економічні та соціальні процеси в державі, а також її прагнення увійти повноправним членом до Європейського Союзу зумовлюють потребу у вдосконаленні правової системи України та приведенні у відповідність до міжнародних стандартів правового статусу особи, зокрема в частині її майнових прав.

Тривалі дискусії стосовно поділу права на приватне і публічне, пов’язані з розробкою і наступним прийняттям Цивільного, Земельного кодексів та інших важливих нормативно-правових актів, є відображенням докорінної перебудови поглядів на систему права, що існувала в Україні упродовж більш ніж півстоліття. Нині відбувається трансформація українського права, зумовлена відтворенням традицій романо-германської правової сім’ї, яка заснована, як відомо, на рецепції римського приватного права.

У процесі історичного розвитку українське право вже зазнало сприятливого впливу класичного права, у тому числі і римського приватного, хоча при цьому збереглися його національні особливості. Історичне походження і розвиток українського права традиційно пов’язані з римською правовою доктриною, що, зокрема, виявилось у „Руській Правді”, Литовських статутах, „Правах, за якими судиться малоросійський народ...” та інших пам’ятках українського права.

Відтак у Цивільному кодексі України від 16 січня 2003 року простежуються тенденції визнання пріоритету приватного права і всебічного захисту інтересів та прав людини, а також включені норми, що закріплюють речове право – право особи на чужу річ. Серед норм цього інституту значне місце займає група норм, пов’язаних з правом користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), що зумовлено, передусім, об’єктом правового регулювання, яким у цих відносинах виступає земля. В юридичній літературі останнім часом активно ведеться дискусія щодо землі як об’єкта цивільних правовідносин. Проте у статті 14 Конституції України закріплюється лише право власності на землю: „Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону”. Однак, крім права власності, до майнових прав особи необхідно віднести весь комплекс прав на чужу річ. Власне становлення та законодавче закріплення емфітевзису у праві України має забезпечити майнові права особи на чужу річ, тобто чужу земельну ділянку.

Сьогодні виникла потреба в уніфікації національного законодавства країн СНД та країн ЄС і значна роль у цьому процесі належить римському приватному праву, причина довговічності якого полягає, зокрема, і в тому, що римляни творчо перейняли та синтезували не тільки свій, а й чужий правовий досвід.

У науці римського приватного права окремі аспекти емфітевзису досліджувалися у працях правознавців-романістів Д. Азаревича, Ю. Барона, М. Бартошека, М. Боголєпова, В. Володкевича, Д. Грімма, Д. Дождєва, В. Дронікова, М. Дювернуа, В. Єфімова, М. Заблоцької, Й. Зельонацького, М. Зобківа, Ф. Золя, Р. Зома, А. Косарєва, Ф. Мацейовського, С. Муромцева, Г. Мюлера, І. Новицького, Є. Орача, І. Перетерського, О. Підопригори, Й. Покровського, М. Поленак-Акімовської, І. Пухана, Г. Пухти, Р. Таубеншлага, Б. Тищика, Є. Харитонова, В. Хвостова, М. Хутиза, З. Черніловського, К. Чіларжа та інших.

Також варто зазначити, що у вітчизняній юриспруденції, зокрема в науці римського приватного права, історії держави і права зарубіжних країн упродовж останнього десятиріччя на дисертаційному рівні досліджувалися проблеми, пов’язані із становленням та розвитком окремих інститутів римського приватного права та їхнім впливом на право України. Проте монографічні дослідження, присвячені саме емфітевзису у римському приватному праві та його рецепції у праві України, наразі відсутні.

Особливе значення емфітевзису у системі прав на чужі речі полягає у тому, що регулювання відносин щодо користування чужою землею для сільськогосподарських потреб є складовою вирішення важливих соціальних і економічних проблем в Україні.

У римському праві була розроблена ефективна система користування чужою землею для сільськогосподарських потреб – довгострокова (вічна) спадкова оренда землі (емфітевзис), спрямована у першу чергу на захист інтересів сільськогосподарських товаровиробників і, головно, на стимулювання обробітку значних земельних площ шляхом надання широких за обсягом повноважень та суттєвих пільг. Ця система виявилася настільки вдалою, що згодом без істотних змін була запозичена практично усіма європейськими державами, а також у дещо зміненому вигляді й Україною. Отож назріла необхідність ґрунтовного дослідження основних ідей та концепції емфітевзису.

У чинному на сьогодні законодавстві України емфітевзис відсутній. Проте в Цивільному кодексі України від 16 січня 2003 р., який набуде чинності з 1 січня 2004 р., є глава, присвячена емфітевзису. Однак прийняття цього нормативного акта не може остаточно вирішити цю проблему, оскільки прогалина в законодавстві, а відтак – ­­­­у застосуванні і тлумаченні емфітевзису в Україні, яка утворилась упродовж майже всього ХХ століття, вимагає поновлення у повному обсязі уявлень про ці відносини, їх виникнення та характерні риси.

Наукове дослідження інститутів римського приватного права взагалі та емфітевзису зокрема сприятиме також використанню римського правового спадку для становлення приватноправового підходу у постсоціалістичній економіці країни.

Зв’язок роботи із науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане згідно з планом наукових досліджень кафедри історії та теорії держави і права Львівського національного університету імені Івана Франка в межах теми „Актуальні проблеми історії держави і права України та зарубіжних країн” (тема № 62, затверджена наказом ректора ЛНУ імені Івана Франка від 28.03.2000 р. № Н-164).

Мета і задачі дослідження. Мета дослідження полягає в тому, щоб з’ясувати поняття та зміст емфітевзису за римським правом, а також визначити наявність його впливу на формування і законодавче закріплення спадкової довгострокової оренди землі для сільськогосподарських потреб у пам’ятках права України та у праві сучасної України.

Для досягнення цієї мети необхідно вирішити такі завдання:

- вивчити і проаналізувати правове закріплення емфітевзису в джерелах римського приватного права;

- з’ясувати стан дослідження емфітевзису у працях правознавців-романістів України та зарубіжних країн;

- визначити та проаналізувати генезу і джерела формування емфітевзису у Стародавньому Римі;

- проаналізувати особливості та сутність вектигального та вічного права як ранніх форм емфітевзису у римському праві;

- визначити обсяг прав та обов’язків суб’єктів емфітевтичних правовідносин;

- встановити та охарактеризувати способи набуття та припинення емфітевзису;

- проаналізувати процес становлення довгострокового спадкового користування чужою землею для сільськогосподарських потреб у праві України на різних етапах його розвитку;

- виявити наявність впливу ідей, засад і основних положень римського емфітевзису на становлення довгострокового спадкового користування землею для сільськогосподарських потреб у праві України;

- охарактеризувати регулювання відносин користування чужою землею для сільськогосподарських потреб за Цивільним кодексом України від 16 січня 2003 р. та визначити ступінь рецепції в ньому положень римського приватного права щодо емфітевзису;

- розробити пропозиції щодо вдосконалення у Цивільному кодексі України від 16 січня 2003 р. норм, які регулюють право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.

Об’єктом дослідження є емфітевзис як довгострокове, відчужуване, таке, що успадковується, право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.

Предметом дисертаційного дослідження є емфітевзис за римським правом та його рецепція у джерелах права України на різних історичних етапах його розвитку.

Методи дослідження. Дослідження побудовано на засадах методологічного плюралізму, тобто на використанні низки методів наукового пізнання тією мірою, в якій вони відповідають об’єкту, предмету та завданням дисертаційного дослідження.

Відповідно було використано філософсько-світоглядні, загальнонаукові та спеціальнонаукові методи. Серед найважливіших із них необхідно виділити наступні: діалектичний, за допомогою якого в дослідженні виявлено взаємозв’язки та динаміку розвитку емфітевзису за римським приватним правом взагалі та впровадження як окремих його елементів, так і в повному обсязі у право України; системно-структурний метод, який дав можливість з’ясувати структуру досліджуваного об’єкта; історичний метод використано для з’ясування закономірностей і тенденцій розвитку емфітевзису відповідно до загального розвитку права у Стародавньому Римі та в Україні; метод порівняльного аналізу застосовано для з’ясування особливостей та відмінностей емфітевзису на різних етапах розвитку, а також для порівняння його у римському праві та праві України; метод логічного аналізу дав змогу зрозуміти зміст та правильно тлумачити норми римського та українського права, які регулюють відносини довгострокового спадкового користування чужою землею для сільськогосподарських потреб.

Наукова новизна одержаних результатів визначається метою та завданнями дослідження і полягає, насамперед, у тому, що на підставі використання значної кількості джерел, у тому числі джерел римського приватного права, вперше в українській юридичній науці проведено комплексне дослідження емфітевзису за римським правом та його рецепції у праві України. Елементи наукової новизни притаманні наступним положенням дисертації, що виносяться на захист:

1. Вперше у вітчизняній історико-правовій науці досліджено походження емфітевзису і обґрунтовано, що він був запозичений і введений у практику та право Стародавнього Риму із Стародавньої Греції. Встановлено сутність емфітевзису та виділені його характерні риси за давньогрецькими емфітевтичними договорами, а також передумови запровадження емфітевзису у Стародавньому Римі.

2. Досліджено сутність спадкової довгострокової оренди вектигальних (оброчних) земель та вічного права на чужу землю й обґрунтовано, що вони були ранніми формами емфітевзису.

3. Уточнено визначення загального поняття емфітевзису за римським приватним правом.

4. Розкрито зміст емфітевзису як речового права (права на чужу річ) та вперше досліджено сутність прав та обов’язків суб’єктів емфітевтичних правовідносин.

5. Доповнено перелік способів набуття та припинення емфітевзису за римським приватним правом та розкрито їхній зміст.

6. Встановлено ознаки, що відрізняють емфітевзис від користування землею на підставі зобов’язального договору оренди.

7. Вперше досліджено застосування емфітевзису на церковних і монастирських землях у Стародавньому Римі та виявлено його особливості.

8. Досліджено і проаналізовано право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб за пам’ятками права України на різних етапах його розвитку та визначено ступінь рецепції в них норм римського приватного права щодо емфітевзису.

9. Охарактеризовано право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) за сучасним правом України та встановлено у ньому наявність рецепції положень римського приватного права щодо емфітевзису і доведено, що римська концепція емфітевзису може ефективно слугувати підґрунтям удосконалення сучасного законодавства лише за умови комплексного її використання.

10. Обґрунтовано та сформульовано пропозиції з удосконалення чинного законодавства України про емфітевзис.

Практичне значення одержаних результатів. Одержані результати, а також загальнотеоретичні та практичні висновки і сформульовані в дисертації положення про генезу, характерні риси й особливості емфітевзису за римським приватним правом та про рецепцію його у сучасному праві України можуть бути використані в процесі вдосконалення цивільного та земельного законодавства Української держави з урахуванням вищих досягнень у цій сфері римського приватного права.

Крім того, положення дисертації можуть бути використані викладачами і студентами при вивченні курсів „Основи римського приватного права”, „Історія держави і права зарубіжних країн”, „Історія держави і права України”, „Цивільне та сімейне право”, „Аграрне право”, а також у процесі підготовки навчальної та навчально-методичної літератури із зазначених курсів.

Деякі положення і висновки дисертації мають дискусійний характер і можуть слугувати матеріалом для подальших досліджень цього інституту права.

Апробація результатів дослідження. Дисертація обговорювалася на засіданнях кафедри історії та теорії держави і права Львівського національного університету імені Івана Франка.

Результати досліджень були оприлюднені на кількох науково-практичних конференціях: VII та VIII регіональних науково-практичних конференціях „Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні”, які проходили у Львівському національному університеті імені Івана Франка у лютому 2001 р. та у лютому 2002 р.; міжнародних науково-методичних конференціях (семінарах) „Римське право і сучасність”, які проводились Одеською національною юридичною академією, Київським національним університетом та Одеським центром вивчення римського права і похідних правових систем у грудні 2001 р. та у грудні 2002 р.; науковій конференції „Формування правової держави в Україні: проблеми і перспективи”, яка проходила в Юридичному інституті Тернопільської академії народного господарства у лютому 2001р.

Публікації. Основні положення дисертації відображено у п’яти наукових статтях, три з яких опубліковано у фахових виданнях.

Структура та обсяг дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів, дев’ятнадцяти підрозділів,загальних висновків, списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 198 сторінок, у тому числі 15 сторінок списку використаних джерел, що включає 176 найменувань.