Засновники українського професійного театру — Марко Кро-пивницький, Іван Карпенко-Карий, Панас Саксаганський, Микола Садовський і Марія Заньковецька — були передусім митцями-громадянами. Вони вбачали в театральній сцені трибуну соціального, естетичного й етичного виховання мас. Піднесенню громадської ролі українського театру сприяло й те, що в роки першої демократичної революції він нарешті позбавився офіційних репертуарних обмежень і дістав можливість поряд з популярним українським репертуаром давати вистави українською мовою за п'єсами світової і російської драматургії (Шекспіра, Шіллера, Гольдоні, Ібсена, Островського, Толстого, Чехова).1907 р. М. Садовський заснував у Києві перший в Україні стаціонарний український театр. Наступного року в ньому привселюдно й урочисто було відзначено 25-річчя сценічної діяльності геніальної української актриси М. Заньковецької. Порівняно з іншими театрами Києва, стаціонарний український театр встановив найдешевші ціни на квитки, організував виїзні вистави в села, чим швидко завоював славу театру "для мужиків і плебсу". Катеринославський аматор-кінооператор Д. Сахненко екранізував вистави цього театру — "Наталку-Полтавку" і "Наймичку". Цим було започатковано історію українського художнього кінематографа. Позитивним доробком у репертуарі театру Садовського були му зично-драматичні твори прогресивних українських та братніх слов'янських і західноєвропейських композиторів. На високому ідейно-художньому рівні ставилися й опери: "Запорожець за Дунаєм" С. Гулака-Артемовського, "Наталка-Полтавка", "Чорноморці", "Утоплениця", "Різдвяна ніч", "Енеїда" М. Лисенка, "Катерина" М. Аркаса, "Роксолана" М. Сочинського, "Галька" С. Монюшка, "Продана наречена" Ю. Сметани, "Сільська честь" П. Масканьї (досить характерно, що всі ці опери були на теми з життя простого люду). Окрім того, театр Садовського не тільки жанрово урізноманітив свій репертуар, а й розвивав найкращі національні риси українського театру, в якому органічно поєднувалось драматичне і музично-вокальне мистецтво. Новий період в історії національного театру розпочався в 1918 році, коли у Києві утворилися Державний драматичний театр і «Молодий театр» (з 1922 року — модерний український театр «Березіль») Леся Курбаса та Гната Юри. На театральній сцені з'явилася когорта талановитих акторів — Амвросій Бучма, Мар'ян Крушельницький, Олімпія Добровольська, Олександр Сердюк, Наталя Ужвій, Юрій Шумський та інші.Небувалу популярність у 20-і роки набуває театральне мистецтво. Справжньою творчою лабораторією став театр Леся Курбаса «Березіль». Режисер виводив український театр на шлях європейських пошуків нових засобів виразності. Не випадково макети театрального об'єднання «Березіль» отримали золоту медаль на Всесвітній театральній виставціу Парижі в 1925 році. Тут були вперше поставлені п'єси видатного драматурга М. Куліша «Народний малахій», «Мина Мазайло». На початку XX століття всесвітню славу здобули плеяда українських виконавців. Це - співачка Соломія Крушельницька, О. Петрусенко, З. Гайдай, М. Литвиненко-Вольгемут, співаки М.Е. Менцинський, О.П. Мишуга, І. Паторжинський, Б. Гмиря піаніст Володимир Горовиць, хоровий диригент О.О. Кошиць, за межами України стали відомі хорові обробки М.Д. Леонтовича.
