Предмет и эволюция денежной теории

 

Існує перелік інформації відносно зобов’язань підприємства, яка повиненна бути представлена у Примітках до фінансової звітності. До такої інформації відносяться всі важливі характеристики відносно виникнення, існування та погашення зобов’язань, витрат, які можуть бути з ними пов’язані.

Так, забезпечення можуть бути класифіковані як поточні зобов’язання (забезпечення оплат відпусток, гарантійних зобов’язань протягом терміну, що не перевищує 12 місяців) чи довгострокові зобов’язання (зобов’язання за програмами додаткового пенсійного забезпечення, окремі види гарантійних зобов’язань). Через це у Примітках до фінансової звітності слід розкривати додатково інформацію про класифікацію забезпечень за строками їх імовірного погашення.

Інший приклад. Оскільки доходи майбутніх періодів також можуть бути класифіковані як поточні або довгострокові зобов’язання, у примітках до фінансових звітів необхідно додатково розкривати інформацію про те, до яких (довгострокових чи поточних) зобов’язань відносяться ті чи інші види доходів майбутніх періодів.

Крім того, у Примітках до фінансової звітності необхідно наводити таку інформацію:

1. Суми та строки погашення зобов’язань, які були перекласифіковані (виключені зі складу поточних зобов’язань) з обґрунтуванням причин такого виключення.

2. Перелік і суттєві суми зобов’язань, що включені до складу статей балансу “Інші довгострокові зобов’язання” та “Інші поточні зобов’язання”.

3. Щодо кожного виду забезпечень наводиться така інформація:

 цільове призначення, причини невизначеності, очікуваний строк погашення;

 залишок забезпечення на початок і кінець звітного періоду;

 збільшення забезпечення протягом звітного періоду внаслідок створення забезпечення або додаткових відрахувань;

 сума забезпечення, що використана протягом звітного періоду;

 сума очікуваного відшкодування витрат іншою стороною, що врахована при оцінці забезпечення.

4. За кожним видом непередбачених зобов’язань наводиться така інформація:

 невизначеність щодо строку та суми погашення;

 сума очікуваного погашення зобов’язання іншою стороною.

 

Для кожного класу забезпечення суб'єктові господарювання слід розкривати інформацію про:

а) балансову вартість на початок і кінець періоду;

б) додаткові забезпечення, здійснені протягом періоду, включаючи збільшення існуючих забезпечень;

в) використані суми (тобто, витрачені і списані за рахунок забезпечення) протягом періоду;

г) невикористані суми, сторновані протягом періоду;

ґ) збільшення протягом періоду дисконтованої суми, яка виникає з плином часу, і вплив будь-якої зміни ставки дисконту.

Порівняльна інформація не вимагається.

Суб'єктові господарювання слід розкривати таку інформацію для кожного класу забезпечення:

а) стислий опис сутності зобов'язання і визначення очікуваного часу будь-якого відповідного вибуття економічних вигід;

б) інформацію про невизначеність щодо суми або часу такого вибуття. Там, де необхідно подати відповідну інформацію, суб'єктові господарювання слід розкривати основні припущення щодо майбутніх подій, як це зазначено у параграфі 48;

в) суму будь-якої очікуваної компенсації із зазначенням суми будь-якого активу, визнаного для цієї очікуваної компенсації.

86. Якщо можливість будь-якого вибуття при погашенні не є віддаленою, суб'єктові господарювання слід розкривати для кожного класу умовного зобов'язання на кінець звітного періоду стислу інформацію про сутність умовного зобов'язання і, якщо можливо:

а) наближену оцінку його фінансового впливу, здійснену згідно з параграфами 36 - 52;

б) інформацію про невизначеності щодо суми або часу будь-якого вибуття; та

в) можливість будь-якої компенсації.

Визначаючи, які забезпечення або умовні зобов'язання можна об'єднати в один клас, треба розглянути, чи є сутність статей достатньо подібним для єдиного звіту про них на виконання вимог параграфів 85 а) і б) та 86 а) і б). Отже, доречним може бути розгляд сум забезпечення, пов'язаних з гарантіями на різні вироби, як єдиного класу; але недоречним буде розглядати як єдиний клас ті суми, які пов'язані зі звичайними гарантіями, а також суми, які залежать від вирішення судових справ.

. У випадках, коли забезпечення і умовне зобов'язання виникають з тієї самої сукупності обставин, суб'єктові господарювання слід розкривати інформацію, що її вимагають параграфи 84 - 86, із зазначенням зв'язку між забезпеченням і умовним зобов'язанням.

Коли надходження економічних вигід є ймовірним, суб'єктові господарювання слід розкривати стислу інформацію про сутність умовних активів на кінець звітного періоду і (якщо можливо) про оцінку їхнього фінансового впливу, визначеного із застосуванням принципів, вказаних для забезпечень у параграфах 36 - 52.

Важливо, щоб розкриття інформації про умовні активи уникало таких ознак імовірності отримання доходу, які вводять в оману.

У випадках, коли будь-яка інформація, що її вимагають параграфи 86 і 89, не розкривається, тому що це неможливо, потрібно вказувати на цей факт.

У надзвичайно рідкісних випадках можна очікувати, що розкриття деякої або всієї інформації, що її вимагають параграфи 84 - 89, завдасть серйозної шкоди позиціям суб'єкта господарювання в суперечці з іншими сторонами щодо предмету забезпечення, умовного зобов'язання чи умовного активу. В таких випадках суб'єктові господарювання можна не розкривати інформацію, але слід розкривати загальний характер суперечки, а також той факт, що інформація не була розкрита, і причини цього.

 

Предмет и эволюция денежной теории

Учение о деньгах — важнейший раздел экономической теории. Анализ денежной сферы служит одной из необходимых предпосылок для построения моделей функционирования экономических систем. Важным аспектом современных денежных теорий является их «конечный продукт» — рекомендации по мероприятиям экономической политики.

Развитие денежной теории неразрывно связано с эволюцией денежных систем, которая предопределяет ключевые сдвиги в тематике и методологии анализа. «Вся история денежных доктрин показывает, что их появление и борьба определялись, как правило, конкретными практическими задачами, ответа на которые требовало развитие хозяйственных отношений. Своей практической ориентированностью, теснейшей связью с наиболее насущными текущими потребностями хозяйства денежная теория выделяется среди других политэкономических дисциплин».

На определенных этапах экономического развития те или иные проблемы денежной теории становятся более актуальными и выдвигаются в качестве ведущих.

Как самостоятельная область научных знаний денежная теория сформировалась к XVIII в. и изначально была призвана ответить на такие основополагающие вопросы, как трактовка сущности денег, опенка влияния денег на реальную экономику и динамику цен, устройство денежного хозяйства. На ранних этапах развития денежной теории наиболее значимы научные исследования следующих ученых.

Денежная концепция шотландского экономиста Дж. Ло обоснована в сочинении «Деньги и торговля, рассмотренные в связи с предложением об обеспечении нации деньгами» (1705 г.). Главные идеи этой работы — воздействие на экономику через кредитно-финансовую сферу и вмешательство государства в экономику. Деньги рассматриваются как средство устранения неудобств бартерного обмена; исследуются свойства драгоценных металлов, обусловившие их использование в денежном обороте; формулируются положения доктрины кредитных денег, эмиссия которых обеспечивалась залогом земли. Для банков Ло предусматривал политику кредитной экспансии, т.е. предоставление ссуд, во много раз превышающих хранящийся в банке запас металлических денег. Концепция нашла практическое применение во Франции в 1716 г. при создании частного банка, наделенного правом эмиссии кредитных билетов, разменных на золото. В 1718 г. банк был преобразован в государственный Королевский банк, но недостаточные резервы золота, отсутствие механизмов удовлетворения требований владельцев билетов посредством продажи заложенных земельных участков и огромные масштабы эмиссии привели его к краху.

Денежная концепция русского ученого И. Т. Посошкова изложена в работе «Книга о скудости и богатстве...» (1724 г.), где рассматривалось формирование денежной системы, в которой золото и серебро выполняют функции меры стоимости и средства накопления; изучалась система эмиссии на основе частичного покрытия золотым запасом и возможность выпуска денежных знаков с принудительным курсом, установленным государством.

Денежная концепция английского экономиста Д. Юма изложена в очерке «О деньгах» (1752 г.), где выдвинут и обоснован принцип, именуемый в современной литературе «постулатом однородности»: удвоение количества денег приводит к удвоению абсолютного уровня цен, выраженных в деньгах, но не затрагивает относительных меновых соотношений между отдельными товарами. Пропорциональность в изменении денег и цен достигается после длительного процесса хозяйственных трансформаций. Д. Юм сформулировал одну из основных денежных доктрин — количественную теорию.

Анализ счетной функции денег Дж. Стюарта проведен в работе «Исследование принципов политической экономии» (1767 г.), где сделан вывод о том, что счетная функция (функция меры стоимости) может выполняться не только благородными металлами. Эта идея создала предпосылки для развития кредитно-денежного обращения. Дж. Стюарт ввел понятие символических денег, к которым отнес банкноты, векселя, облигации и другие виды кредитных денег. Кредитные деньги отражают стоимость тех вещей, которыми они обеспечены. Сделан важный вывод о зависимости масштабов кредитной эмиссии от потребностей в деньгах промышленности и торговли.

Теория денег Л. Смита изложена в работе «Исследование о природе и причинах богатства народов» (1776), где обосновано появление денег в результате развития обмена на основе разделения труда. А. Смит утверждал, что деньги определяют только номинальную цену вещей (товаров), а реальную стоимость отражает количество затраченного на их создание труда. Анализируя проблемы золотого денежного обращения, Смит указывал на недопустимость эмиссии кредитных денег сверх металлического запаса (фидуциарной эмиссии), поскольку она приводит к падению их ценности ниже ценности золота и серебра. В качестве полноценных денег признавалось только золото, а кредитные деньги считались знаками стоимости — заменителями полноценных денег.

Таким образом, итогом XVIII в. стала разработка фундаментальных направлений учения о деньгах. До начала XX в. направления денежной теории находились под значительным влиянием теоретического базиса классической школы политэкономии, которая отводила деньгам пассивную роль среди других рыночных экономических институтов. Анализ денег сосредоточивался на двух группах проблем: во-первых, на вопросах происхождения и сущности денег, а во-вторых, на вопросе о формировании стоимости (впоследствии — покупательной силы) денежной единицы. Эти аспекты денежного хозяйства выступали как наиболее значимые в условиях свободной конкуренции.

Денежные системы прошли длительный путь развития от товарных денег к металлическим, а затем к вытеснению полноценных металлических денег бумажными деньгами и кредитными орудиями обращения, поэтому дальнейшее развитие денежной теории проходит в условиях перехода к бумажно-кредитным денежным системам, что стало одним из условий, сопутствующих переходу к государственно-монополистическому капитализму. Признаками этого исторического этапа стали:

§ развитие кредитных отношений;

§ создание мощных центральных банков;

§ развитие безналичного денежного оборота;

§ формирование развитой системы кредитных институтов и расширение возможностей кредитной эмиссии;

§ способность денежной системы к многократному и быстрому расширению в целях избежания кризиса ликвидности;

§ изменение структуры денежной массы, сокращение доли наличных денег и рост доли денег на депозитных счетах.

В теоретических взглядах экономистов деньги перестали ассоциироваться с драгоценными металлами и перестали рассматриваться как технический инструмент обмена, экономящий труд и время на совершение транзакционных сделок. В денежной теории произошел переход от металлистической и номиналистической концепций к количественной теории, представители которой пытались установить взаимосвязь между количеством денег и параметрами развития экономики. Развитие этого научного направления ознаменовало формирование «доктрины управления деньгами», отраженной в исследованиях проблем денежного равновесия, монетаризме.

Главный результат развития денежной теории в XX в. — деньги стали рассматриваться как важный фактор общего процесса воспроизводства, как важный элемент народно-хозяйственной структуры и как орудие макроэкономического контроля.

Как показала эволюция теории денег, ее наиболее значимые направления, объединяющие взгляды разных ученых — пять основных теоретических концепций денег: металлистическая, номиналистическая (теория бумажных денег), неоклассическая, количественная и монетаризм.